Відмінності між версіями «Вікі-стаття учня навчального проекту«Собор оцей!.. дух, що єднає людство»»
(→Результати дослідження) |
(→Результати дослідження) |
||
| Рядок 35: | Рядок 35: | ||
''Тридцяті роки в житті Олеся Гончара'' — період формування його як громадянина й митця. До вступу в Харківський університет (1938) він навчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові і дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник. Ранні оповідання й повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий» та ін.) Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз стрічався в житті. | ''Тридцяті роки в житті Олеся Гончара'' — період формування його як громадянина й митця. До вступу в Харківський університет (1938) він навчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові і дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник. Ранні оповідання й повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий» та ін.) Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз стрічався в житті. | ||
| − | [[Файл:Таврія_О._Гончар.png#file| | + | [[Файл:Таврія_О._Гончар.png#file|thamb|centre|100 px]] |
''Творча спадщина Олеся Гончара надзвичайно велика.'' Вона налічує різні за жанрами твори та тематикою. Видані протягом 50-х років книги новел «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953), «Чари-комиші» (1958), повісті «Микита Братусь» (1951) і «Щоб світився вогник» (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а романна дилогія «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957) — історико-революційній проблематиці. | ''Творча спадщина Олеся Гончара надзвичайно велика.'' Вона налічує різні за жанрами твори та тематикою. Видані протягом 50-х років книги новел «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953), «Чари-комиші» (1958), повісті «Микита Братусь» (1951) і «Щоб світився вогник» (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а романна дилогія «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957) — історико-революційній проблематиці. | ||
Версія за 18:55, 10 травня 2013
Зміст
Назва проекту
«Собор оцей!.. дух, що єднає людство»
Автор проекту
Тема дослідження
Вивчення роману "Собор" Олеся Гончара
Проблемне питання (питання для дослідження)
Що є духовністю “собору душі”?
Гіпотеза дослідження
Цілі дослідження
1. Дізнатися про життєвий та творчий шлях Олеся Гончара
2. Визначити хто головні герої роману "Собор" Олеся Гончара
3. Зясувати чому роман "Собор" має таку назву і чи є він романом-застреженням.
4. Виявити чи перемогла «ідея шашличної» ідею духовності «собору душі».
5. Провести опитування серед учнів і вчителів школи.
Результати дослідження
Олесь Гончар - український письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат премії імені Тараса Шевченка (9 березня 1962), голова Спілки письменників України (1959–1971), академік НАН України (1978). Народився 3 квітня 1918 року в селі Ломівка неподалік Катеринослава (нині у межах Дніпропетровська) у родині Терентія Сидоровича та Тетяни Гаврилівни Біличенків.Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита і щира в ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір.
Тридцяті роки в житті Олеся Гончара — період формування його як громадянина й митця. До вступу в Харківський університет (1938) він навчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові і дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник. Ранні оповідання й повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий» та ін.) Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз стрічався в житті.
Творча спадщина Олеся Гончара надзвичайно велика. Вона налічує різні за жанрами твори та тематикою. Видані протягом 50-х років книги новел «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953), «Чари-комиші» (1958), повісті «Микита Братусь» (1951) і «Щоб світився вогник» (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а романна дилогія «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957) — історико-революційній проблематиці.
