Відмінності між версіями «2.2 Загальна середня освіта - частина 7»

Версія за 17:16, 15 жовтня 2009

Вектор чотирнадцятий : від уніфікації шкільної освіти до ліцейської академічної освіти старшокласників

Так є(у чому суть проблеми)

Україна входить у світ сучасної історії із періоду радянської максимально можливої уніфікації форм суспільного життя (управління з єдиного центру). В освітньому полі найбільшу диверсифікацію мала вища школа та ті його сектори, котрі опікувались підготовкою робітників базового рівня. Сучасні українські ВНЗ починають втрачати властиві лише кожному з них індивідуальні риси. Відштовхнемося від того, що ймовірніше за все лише вузьке коло ВНЗ України буде здатне зберегти свою неповторну індивідуальність. Саме в них сформується нова для України практика університетської автономії у повному сенсі її внутрішнього змісту. Іншим наших ВНЗ «світить» одна історична перспектива – об'єднуватись у потужні регіональні класично однотипні університетські центри. Це щодо тих молодих громадян, які «роблять ставку на інтелект».

Щодо «робітничого» базового рівня дорослої юні, то реалізація їхньої конкретно-професійної освіти лягає відтепер на корпоративні, а не державно-освітянські, плечі. Завданням державних інституцій щодо цього сектору стає забезпечення природно базових фундаментальних здатностей молоді до того, щоб стати кваліфікованим технологічно грамотним спеціалістом базового рівня. Не державною відтепер є справа «штампування» тупо навчених вузьким операційним стереотипам «кадрових одиниць».

Так є, що ми поступово виходимо на самоорганізацію, за якої кожен випускник отримує право на навчання у своєму регіональному центрі за державний кошт при досягненні прохідного підсумкового балу під час зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Тільки з одним «але»: щоб бути прийнятим до університету, що має статус автономного стає необхідним виявити як особливий рівень успішності на ЗНО, так і бути готовим до додаткових конкурсних випробувань. Залишатиметься лише останні не спрофанувати, а й їх забезпечити як суб'єктно незалежні.

Поступово замість намагань зберегти старі освітні порядки за рахунок зовнішнього камуфлювання та профанації нововведень ми все більше зосереджуємося на дійсно інноваційних перетвореннях – теорія Чижевського про вплив сонячних циклів на людську активність тому нагадування (прогнозується пік на 2010-й рік). У цьому контексті особливе місце належить організації освіти сучасних старшокласників, а в ній окремо саме тих, хто «робить ставку на інтелект». Авторський акцент ставлю на сучасній проблемі профанації академічної ліцейської освіти. Саме класична інтелектуально-ліцейська самоорганізація громади покликана надати того суспільного поштовху, яким ще нещодавно ми намагалися виправити недоліки уніфікованої радянської школи завдяки підготовчим курсам чи факультетам при ВНЗ.

Чому так(у чому полягають причини існування цієї проблеми)

Глибинні причини проблеми у тім, що як колишнім, так і поки що теперішнім поводирям суспільства видається ліпшим управляти недорозвиненими, ніж «занадто» розумними громадянами. Це з одного боку, а з іншого пересічному школяреві здається ліпшим не надто напружуватись, бо «від роботи коні дохнуть», а далеке майбутнє є таким невідчутним як і невидима чорнобильська радіація. А між учнями та елітою суспільства потужне шарнірне положення займають батьки, котрі вважають, що чим на більші аморальні важелі для покращення долі своїх чад вони спроможуться, тим більше цінуватимуть їх власні діти та тим краще вони подбають про їхню старість.

Все це є наслідком того, що українська нація ніколи не мала традицій глибокої фундаментальної філософської культури як основи до будь-якої наукової чи життєво-технологічної діяльності (див. матеріал Сергія Дацюка). Звісно, що окрім подальшої ескалації певних руйнівних тенденцій не може не існувати й «точок біфуркації» з ймовірнісними векторними поштовхами до нової суспільної структуризації як в організаційному, так і в змістовно-технологічному контексті.

Одним із таких освітніх векторів заявив про себе як «заклад нового типу» - ліцей. Тільки це становлення залишається настільки хаотичним та безсистемним, що у більшій мірі виглядає як профанація, ніж інноваційний здобуток. На жаль ми ще недостатньо враховуємо, що вектор – це є комплексна характеристика, що включає модуль величини, напрям та, лінію її дії, а також точку прикладання.

Так має бути(які є варіанти вирішення проблеми)

Можемо подумати, що МОН знає як має бути, але здатні на те лише окремі працівники МОН, а не відомство в цілому. Ось, наприклад, один зі зрізів одного з «векторів» діяльності міністерського рівня.

Усім відомі заяви організаторів освітнього простору України про відмову від авторитарної педагогіки на користь особистісно-орієнтованої освітньої парадигми. Чудово звучить, але як цю відмову реалізувати? Якщо коротко, то необхідно створити умови для старшокласників щодо вибору профільної освітньої траєкторії, бо далеко не кожен здатен успішно справлятися зі справжньою, приміром, математикою, хімією, мовою тощо, а не їхніми освітніми ерзацами. Закінчення шкільного життя того вимагає, якщо мова про справжню школу життя, а не «дитсадок» для юні, котрий би відволікав їх від згубного впливу «вулиці».

Весь світ робить це приблизно так: основна школа (по 9-й клас) є досить уніфікованою, а старша – чітко диференційованою як за освітніми галузями, так і за перерозподілом щодо інтелектуального чи мануального рівня складності навантаження на учнів. Для останнього старшокласники академічного напрямку освіти мають лише 8-9 предметів, що дає можливість без загального перевантаження вивчати профільно-базові предмети в обсязі 4- 6 годин на тиждень. Останнє при загальному 32 годинному тижневому навантаженні дозволяє без репетиторів дійсно поглиблено опрацьовувати програму. Звернемо увагу – не пройти програму як у нас з 2-ма годинами на тиждень, а опрацювати у стінах закладу разом зі вчителем, залишивши час на здоровий фізичний, культурний тощо розвиток. У нашого ж міністерства інший підхід: 16-ти обов'язкових предметів із 32-ма варіаціями перестановки деяких предметів в обсязі 1-2-ох тижневих годин. Та ще й з цільовою установкою: інновації творіть у межах варіативну, а інваріатив не чіпайте.

От, і виходить, що весь профільно-творчий розвиток старшокласника тримається на додатковому навантаженні, та й то у мізерних вимірах. Впору згадати як колись відправляли до психлікарні тих радянських людей, котрі не розділяли марксистсько-ленінської теорії при тому, що більша частина планети те успішно робила без будь-яких перешкод. Тільки час й показав хто крокував «не в ногу». Просто у нас ще до сих пір дуже мало людей бачили на власні очі ЩО являють собою школи в іншому світі. І не тільки у розвинених країнах, а й в Африці та далекій перенаселеній Азії. Ми мало знаємо ЯКІ у людей шкільні будівлі, двори та ЯКИЙ середньосвітовий рівень соціального статусу у вчителів та учнів.

Внутрішній голос шепоче: «Не будь наївним - хто зверне увагу на думку «якогось» завуча». Так, але як бути з висновками учасників Ялтинської конференції (грудень 2008 року), на котру запрошувались представники виключно успішних закладів та науко-дослідницьких педагогічних лабораторій?

Професіонали-практики прямо заявляють: «Старша «профільна» школа із 16-ма однаковими обов'язковими предметами – це не більше, ніж профанація!» Але саме це і є «свяченою коровою» для нашого Міністерства, бо «А куди ж ВИ полишите всіх інших вчителів?» Немов це є проблемою практиків низового рівня, а не самих організаторів освітньої системи країни. Якщо організатори суспільства не здатні вибудовувати його по-сучасному, то чому ж повинен страждати від пострадянської архаїки весь український люд? Сучасні машини та речі можна імпортувати, але ж не так з освітньою САМООРГАНІЗАЦІЄЮ – її творити самій громаді. Невже нікому? Знову будемо про «брак політичної волі»? А на життя в атмосфері профанації волі достатньо?

Давайте зробимо так! (що конкретно пропоную)

Щоб не залякати педагогів принциповою новизною академічно-ліцейських підходів до навчання тих старшокласників, котрі візують своє майбутнє в університети давайте зробимо так, ЩО … (на прикладі ліцею з наукомістким природничим профілем)

Набір учнів до ліцею

Здійснюється за результатами комплексного письмового іспиту, що включає завдання, приміром, з алгебри, геометрії, фізики та української мови. Тривалість іспиту - 3 години. Роботи учнів зашифровуються. У продовж року по суботах в ліцеї працюють 10 - місячні підготовчі курси для абітурієнтів ліцею.

Профільна спеціалізація навчання

Кожен учень ліцею проходить підготовку за програмами поглибленого вивчення математики, фізики й інформатики як одного комплексного цілого протягом 3-х років: в 10 - 12 класах. Це забезпечує конкретну область профорієнтації й одночасно широкі можливості у виборі майбутнього профілю вищої освіти.

Форми роботи

• Урочні заняття:

• лекції й практичні заняття

• Позаурочні заняття :

• поточні консультації;
• тематичні суботні консультації (тематичні предметні «занурення»);
• спецкурси й факультативи;
• підготовка курсових робіт (навчальна науково – дослідницька робота учнів).

Режим роботи

Стандартне навантаження навчального плану розподілено на п'ять навчальних днів і зафіксоване у розкладі занять. Заняття проводяться навчальними парами по 80 хвилин, без перерви посеред пари. Навчальний день включає чотири пари: дві пари зранку й дві після обіду. На обідню перерву приділяється 1 година 10 хвилин (70 хв.). Тривала релаксація й відсутність щоденних фрагментарних домашніх завдань знімають питання перевантаження або втоми учнів.

Програмно - плановий ресурс передбачає наступний розподіл навчального часу:

Лекційні заняття. Проводяться як робота по засвоєнню нового матеріалу під керівництвом вчителя з використанням всіх видів пам'яті учнів, і включає роботу по формуванню детального план – конспекту з програмної теми.

Практичні заняття. Проводяться слідом за лекціями й тісно пов'язані з теоретичним матеріалом. Передбачають розвиток самостійності учнів по застосуванню раніше вивченого на прикладах завдань, вправ та питань із програми вступних випробувань до ВНЗ, олімпіад й ін. На практичних заняттях використовуються комп'ютери з відповідним навчальним програмним забезпеченням.

Основний навчальний матеріал подається так, щоб бути засвоєний ліцеїстами на навчальних заняттях. Традиційні поточні домашні завдання заміняються роботою на цих практичних заняттях. Для проведення занять по дисциплінах профільного циклу клас ділиться на дві групи.

Поточні консультації. Поточні консультації кожен учитель проводить за окремим розкладом: до або після занять. Полем навчальної діяльності на консультаціях є тематичні добірки вправ («підготовки» до атестацій).

Суботні (тематичні) консультації мають надзвичайно потужний технологічний потенціал у контексті формування рівня освіченості випускників. Проводяться з предметів профільного циклу й з української мови. У дану суботу на консультацію приходять вчителі тільки одного предмета. Мета консультації полягає у тому, щоб допомогти учням виконати домашнє атестаційне завдання, текст якого вони одержують у п'ятницю після занять, а виконану роботу здають на перевірку в понеділок до занять. Наступної суботи - консультації з іншого профільного предмету (згідно спеціального розкладу). У підсумку, «занурення» всіх учнів ліцею у даний предмет відбувається щораз на місяць.

Додаткові заняття для 12-х класів за специфікою зовнішнього сертифікаційного оцінювання. Проводяться після занять, в основному, за програмою тестових завдань попередніх років Українського Центра оцінювання. Відвідують заняття учні, що планують поступати в університети, орієнтуючись на всеукраїнське зовнішнє тестування. Важливим елементом для продуктивності роботи є організація планових атестацій із визначенням відповідних рейтингових показників учнів-слухачів.

Факультативи й спецкурси. Традиційна форма роботи з достатньо обдарованими учнями. Їхнім змістом є рішенню нестандартних та олімпіадних завдань. Практикуються міжпредметні факультативні робочі програми.

Науково - дослідницька робота учнів. Робота, що виконує учень протягом півроку з однієї з дисциплін ( одну роботу в 10 класі, другу в 11 класі та за бажанням у 12-му). Теми пропонуються науковими керівниками – викладачами ліцею й університету. Захист робіт проводиться на науковій конференції, на секціях у строки згідно з планом роботи ліцею. Надалі робота може бути рекомендована для участі в міському конкурсі наукових праць Малої Академії наук. Оцінка за науково – дослідницьку роботу враховується в загальному рейтингу учня.

У ліцеї започатковується «Професійно-консультаційний Центр» який є організаційною базою для професійного самовизначення ліцеїстів щодо продовження освіти у вищому навчальному закладі. Місія Центру – бути реальним каналом виходу за межі як стандартних можливостей педколективу, так і ліцейських територіальних обмежень у світ громади міста, області та країни.

Години методичної роботи вчителів з учнями. Посада заступника директора з науково – методичної роботі, як і 1-3 методичних години окремих учителів, використовуються головним чином для практичного поширення методів неурочної роботи з учнями. У тому числі й ініціація учнів у наукові дослідження та конкурси МАН.

Освітньо-технологічні елементи, що переформатовують традиційну класно-урочну систему в інноваційну освітню продуктивність з вищим «коефіцієнтом корисної дії»

Всі вчителі ліцею отримують можливість працювати БЕЗ:

• поточних домашніх завдань;
• однозначної залежності від єдиного підручника;
• виклику учнів до дошки;
• зачитування оцінок перед всім класом;
• поточно-накопичувального оцінювання формальних знань;
• адміністративного контролю конспектів уроків;
• поточно-накопичувального відвідування уроків адміністрацією;
• обов'язку чергувати по школі;
• обов'язку бути класним керівником;
• обов'язку змушувати учнів вчитись репресивно-силовими методами і т.п. «гальм» посттоталітарної педагогічної системи.

Вихователі класів дозволяють розширені стандартні функції класних керівників відділити від учителів–предметників. У кожного вихователя на ставку два класи та незначне предметне навантаження, щоб підтримувати чітко означений системно-педагогічний вплив на учнівську громаду.

Форми моніторингу продуктивності навчальної роботи учнів

Навчальний рік ліцею складається із трьох частин - триместрів, кожний з яких має по 11-12 навчальних тижнів. Це реально враховує вікові особливості старшокласників: ще не студенти, але вже не школярики. Наприкінці кожного триместру встановлюється рейтинговий бал по кожній дисципліні.

Альтернативно-радикальним аспектом інноваційної ідеї є виключно письмова форма атестації рівня компетентності учня з усіх предметів, а також формування триместрових оцінок винятково за підсумками комплексно-тематичних атестацій.

Запроваджується системна робота учнів на накопичувальний «болонський бал» через комплекс самостійної їх роботи у присутності та при допомозі вчителя по розвитку розуміння відкритої інформації з фундаментальних основ наук.

Домашні тематичні роботи. Відповідно до загального плану роботи ліцею контрольне домашнє тематичне завдання видається щомісяця, у п'ятницю після четвертої пари. Його треба виконати протягом одного дня (суботи), коли спеціально для цього проводяться індивідуально - групові консультації відповідно до розкладу.

Виконана домашня робота подається учнем на перевірку у понеділок, перед початком занять. Вчитель проводить аналіз її виконання через призму додаткового уточнення вибраних методів виконання завдань, а тільки потім по цій же темі виконується аудиторна тематична робота. При такій організації навчальної діяльності відчутний навчальний ефект досягається завдяки стандартним властивостям феномена глибокого концентрованого занурення у тему. Для цього треба підбирати доступні, але вагомі за складністю завдання.

Аудиторна атестаційна робота. Проводиться по завершенню теми, після домашньої контрольної роботи, при цьому клас ділиться на групи. Кількість варіантів визначається вчителем. Зміст варіанта визначається завданнями різних рівнів складності. На цьому етапі головне усунути найменшу надію учнів на списування.

«Директорські» атестаційні роботи. Проводяться в режимі екзаменаційної сесії. Зупиняються поточні навчальні заняття, визначається перелік дисциплін, за якими проводяться письмові атестаційні роботи, складається спеціальний розклад. Варіанти завдань готуються в день проведення роботи з використанням комп'ютерної й розмножувальної техніки. Конкретні завдання й питання вибираються із загального банку завдань комісією, призначеної наказом директора ліцею. Банк завдань, сформований відповідними кафедрами, зберігається на магнітних носіях і щорічно поповнюється й корегується.

Теоретичний предметний диктант. Може проводитися на практичних заняттях для закріплення й перевірки теоретичних знань, відпрацьованих на лекціях. Допускається перевірка визначень основних понять, уміння пояснити суть понять, привести приклади й дати необхідні пояснення.

Індивідуальні відпрацьовування – це спеціальне завдання, розроблене для невстигаючих за підсумками триместру учнів, що дає додаткову можливість виконати необхідний навчальний мінімум і продовжити навчання в ліцеї. Видається на канікули й повинне бути здане (зараховано) у формі індивідуальної співбесіди у перший тиждень занять нового триместру.

Додаткові заняття – відпрацьовування («п'яті пари») впроваджені для учнів, що прогуляли урочні заняття або за повної відсутності їхньої конкретної персональної роботи на уроці (відсиджувались). Проводяться за особливою схемою організації в режимі особистої відповідальності учня, що побажав виправити ситуацію. Організація цієї роботи не допускає зовнішній примус з боку педагогічного колективу. Ціль: дати можливість формально виконати обов'язковий програмний обсяг роботи з предмета.

Підсумкова бальна оцінка за триместр виставляється як середня за аудиторні тематичні роботи й корегується при необхідності всіма іншими оцінками. Базисною є вимога, щоб оцінка показувала ступінь володіння програмним матеріалом на рівні вміння його практичного застосування й обов'язково виходила за рамки констатації формальних знань.

Спірні ситуації вирішуються вчителем на користь учня. Поточне переписування робіт на покращення оцінки виключається. Для підвищення оцінки виділяється один тиждень наприкінці року й за спеціальним розкладом учні виконують тематичні атестаційні завдання. Текст завдання готовить не вчитель, а кафедра. Роботи учнів шифрують ся й перевірку виконує колектив кафедри. Щоб учні не застосовували принцип «може пощастить», а опиралися на ґрунтовну підготовку, оцінка повторної атестації є остаточною. У тому числі й більш низька, ніж до перездачі.

Рейтинг учня визначається окремо за спецциклом, й окремо за загальний за усіма дисциплінами з урахуванням розробленої системи коефіцієнтів. Списки можуть бути отримані в розрізі ліцею, паралелей, класу й т.д.

Педрада за підсумками навчальної роботи учнів проводиться тричі в рік як підсумки триместрів. Матеріали до педради готуються на базі загально ліцейської системи електронних журналів у розрізі безлічі показників. Головний зміст таких засідань педради в тім, щоб детально «озвучити» всю інформацію навколо «проблемних» учнів і групи лідерів. За іншими учнями все зберігається в електронному журналі й вноситься до Інтернету. Батьки мають доступ тільки до персональної сторінки своєї дитини. У нестандартних проблемних випадках проводяться оперативні засідання педагогічної ради у складі, що конкретно відповідає її цілям.

Особливості роботи по визначенню рівня навчальної підготовленості учнів

В ліцеї система контролю й оцінювання знань учнів використовує відомі сучасні світові методики. При цьому :

а) аудиторна письмова тематична робота:

• містить великий програмний матеріал;
• частина тексту визначається завідувачем кафедрою;
• вимагає неформального застосування досліджуваної теорії;
• є продовженням попередньої навчальної роботи;
• обов'язковим є зберігання всіх атестаційних робіт централізовано в навчальній частині, що дозволяє учневі апелювати оцінку у "зовнішнього експерта".

б) підсумкова оцінка за триместр має:

• основну базову величину - середнє значення аудиторних тематичних робіт;
• додатковий "бонусний" вплив за рахунок високого накопичувального «болонського балу» від роботи з нормативними знаннями теорії;
• додаткову оцінку (10 - 12 балів) - за призові місця на обласних олімпіадах.

в) загальний рейтинговий бал учня по ліцею (паралелі) формується з урахуванням значимості предметів у рамках фізико-математичного, технічного його профілю;

г) рівень складності поточних ліцейських завдань відповідає вимогам до абітурієнтів з боку ВНЗ як соціальних замовників для шкільного колективу. Це конкретно спонукає до спільної відповідальної навчальної роботи як вчителів, так і учнів та її ефективній організації з боку адміністрації ліцею.

д) загально-ліцейські тематично-організаційні зустрічі керівників ліцею з учнями проводяться як альтернатива традиційним лінійкам: замість менторського наказово-примусового тиску на свідомість вихованців періодично проводиться роз'яснювальна робота по тим чи іншим етапам реалізації річного плану роботи. Основною ціллю цих зустрічей є демонстрація учням зацікавленості керівництва ліцею у результатах спільної роботи та формування атмосфери резонансно-позитивного ставлення до запланованих робіт.

Такі позиції краще враховують природно незупинну еволюцію суспільних традицій. Традиційна освітня політика все ще опирається на стратегію «від ідеології, культури до нового рівня розвитку людини та суспільства» як це було раніше. Але традиціоналісти «прозівали» той момент, коли кількість інновацій, породжених ідеологією та культурою, та розвиток їх мережевих взаємозв'язків , народили НОВУ ЯКІСТЬ: інноваційні технології стали сучасним рушієм по формуванню нового рівня розвитку людини та суспільства, а ідеологія та культура перетворилися з «генератора» на інструменти до цього.

Соціальні важелі мотивації навчання

Робота з учнями, які навчаються в ліцеї, організується відповідно до простих життєво зрозумілих соціальних цілей :

• вступити до ліцею для слухачів підготовчих курсів (проліцей);
• утриматися в ліцеї та утвердитися на оптимальній позиції в соціально-учнівській шкалі для учнів 10-11-х класів;
• вступити до ВНЗ відповідно до вибору та власних потенційних можливостей для випускників 12-х класів.

Моніторинг рівня роботи вчителів та вихователів

Індивідуальне вивчення потенційних можливостей окремих педагогічних працівників адміністрацією й завідувачами кафедр доповнюється наступними системними дослідженнями :

• щорічне анкетування «Учитель - очами учня»;
• планові «директорські» («кафедральні» ) атестації рівня підготовки учнів;
• аналіз рівня відхилення між ліцейською атестацією учнів даного вчителя і їхніх результатів на ЗНО.

Підготовка матеріалів для досліджень й обробка результатів здійснюються на основі електронної бази учнів, електронного класного журналу й електронної бази вчительського навчально-методичного програмного й додаткового матеріалу. Оформлення вкладишів до атестатів та свідоцтв випускників ліцею виконується з допомогою електронної обробки.

Активне застосування інформаційних технологій забезпечує:

• документообіг в електронній формі: всі педпрацівники ліцею володіють навиками для роботи в електронному класному журналі, підготовки навчально-практичних матеріалів в електронному вигляді та табелів учнівської успішності;
• тестування рівня навчальної компетентності учнів у шифрованому виді та із застосуванням електронної техніки;
• друк додатків до документів про освіту на базі електронної техніки;
• роботу електронної бібліотеки та медіатеки;
• мережеве інформування батьків учнів та абітурієнтів про діяльність ліцею та про результати роботи їхніх дітей сучасними електронними засобами.

Підкреслюю, що мова йде про реально доступну модель для перехідного періоду, а не про ідеальну наукову розробку для «всіх часів і народів». Мова також про нашу здатність до конструювання власного суспільного простору «зараз і в теперішніх умовах» на основі фундаментально-практичних філософських підходів: комплексного бачення власного досвіду роботи як в іноземних системах, так і з трансформації радянських освітніх структур в інноваційні (у системі українсько-історичних вимірів).

Володимир Бєлий, заступник директора з НВР фізико-технічного ліцею м. Херсона

Вектор п’ятнадцятий: від монотонно-ляльководного до райдужно-дитиноцентрованого шкільного інтер'єру.

Так є(у чому суть проблеми)

Шкільний дизайн в Україні як системне явище лише зароджується. Переважна більшість наших шкіл не відповідають найелементарнішим вимогами у сфері оформлення шкільних інтер’єрів. Учні, батьки та вчителі змушені споглядати кустарні, естетично непривабливі, а часто і психологічно небезпечні та шкідливі для дихальної системи стенди. Їх змістовно-ціннісне наповнення не витримує ніякої критики, адже як правило, на них розміщується застаріла інформація чи інформація «з приводу» тих чи інших заходів(газети до предметних тижнів чи класні куточки з рубриками до свят).

Тривіальний формат та явне домінування формально-демонстраційного підходу - головні характеристики нинішнього стану оформлення шкільних інтер’єрів.

Як наслідок, у більшості навчальних закладів шкільні інтер’єри не виконують своє функціональне призначення, яке полягає у:

• забезпеченні сприятливого психологічного середовища;
• задоволенні інформаційних потреб;
• розвитку естетичних смаків тощо.

Чому так(у чому полягають причини існування цієї проблеми)

Недосконалість шкільних інтер’єрів викликана багатьма причинами, зокрема це є наслідком:

1. Хронічної бідності шкіл, адже за відсутності належного фінансування розвитку їх матеріально-технічної бази, в умовах коли немає коштів навіть на ремонт системи опалення чи даху, годі й сподіватись на те, що дирекція шкіл зверне увагу на «другорядні питання». Тож дбати про стіни в коридорах немає ні сил, ні часу. До цього ж багато коридорів, збудованих у 50-60-ті роки, непристосовані для розміщення модернових стелажних конструкцій;
2. Невиправданої переконаності керівників шкіл у тому, що для комфортного самопочуття дітей достатньо щорічно «освіжати» шкільний інтер’єр під час літнього косметичного ремонту.. Але, як правило, йдеться лише про санітарно-гігієнічне прибирання приміщення, тож «свіжий ремонт» аж ніяк не є гарантією того, що діти будуть врятовані від «сірості» типової шкільної будівлі;
3. Стереотипних уявлень адміністраторів (переважно приватних освітніх установ) про те, що монотонність і буденність шкільного інтер’єру можна «здолати» за допомогою так званого євремонту. Утім часто саме після такого дорогого ремонту «по дорослому» все дитяче вже не вписується в шкільні стіни. Різко зростає занепокоєність дорослих щодо збереження «парадної вітрини школи, а діти відчувають себе порушниками раз назавжди зробленого продинутого дизайну(не так торкаються будь-чого, не так ходять і не так дихають);
4. Схильністю «прогресивних» педагогів (особливо тих, хто мав щастя приймати участь в зарубіжних освітніх обмінах) механічно копіювати в інтер’єрі школи те, що зроблено іншими. Відбувається рімейк чужих інтер’єрних ідей і зводяться нанівець власні традиції в оформленні школи, наприклад, щодо відображення самобутньої історії школи;
5. Інерцією старих «показушних» підходів до шкільного дизайну, нездатністю до зміни акценту від «декларативних стін-звітів» на «стіни-підживлювачі дитячої творчості»;
6. Звичкою до маскування естетичної убогості шкільних стін випадковими паперовими витворами дітей(наприклад, поспішно намальованими учнями на ватмані плакатами чи предметними газетами);
7. Відсутності шкільних дизайнерів-професіоналів.

Так має бути(які є варіанти вирішення проблеми)

Структура шкільного побуту та його якісні характеристики можуть сприяти або зашкоджувати розвитку та самореалізації людини. Як засвідчує дослідник А.В.Мудрик, саме від побуту в певній мірі залежить успішність розвитку людини та міра позитивності її соціалізації у виховній організації. Сутність поняття “побут виховної організації ” науковець визначає як уклад повсякденного життя людей, що входять до неї. Такий уклад інтегрує просторові, матеріальні, часові та духовні умови для суспільних видів занять її членів.

Побут загальноосвітньої школи визначається архітектурно-планувальними особливостями його приміщень й організацією предметно-просторового середовища, його благоустроєм та технічним оснащенням, а також укладом життя, етикетом, традицій, що склалися саме в цій школі.

Представимо схематично загальні вимоги, яким повинен відповідати побут будь-якої шкільної установи.

Вимоги до організації побуту шкільного закладу

Архітектурно - планувальні особливості приміщень

Предметно-просторове середовище

- чи призначені приміщення для даного типу школи або тільки пристосовані для цих потреб;

- чи враховані функції освітньої організації, особливості віку та статевовікового складу дітей, кліматичні умови, етнічні традиції тощо;

- чи є адекватними потребам ці приміщення (їх розмір, розташування тощо);

- чи передбачені можливості варіативного використання приміщень

- наявність первинних територій – приміщень для тривалого користування дитячими колективами (класні кімнати, спальні, кімнати для гуртків); вторинних приміщень, якими тимчасово користуються (актова зала, спортивна зала, басейн, їдальня, кімната відпочинку тощо); специфічних територій для функціонування всієї організації (адміністративно-господарчого, медично-санітарного призначення тощо);

- оптимальність кольорової гами інтер’єрів, функціональність набору меблів, адекватність набору м’якого інвентарю;

- міра благоустрою та технічного оснащення (наявність вентиляції, опалення; медичного, кухонного, столового, гігієнічного обладнання; обладнання в майстернях, гурткових і класних кімнатах, предметних кабінетах, спортзали, басейну, душових тощо).

Слід зауважити, що найчастіше вітчизняні шкільні заклади влаштовані в одному великому приміщені з переходами, тобто є приміщеннями коридорного типу. Але у світі сьогодні більш визнаним є побудова сукупності приміщень як самостійних функціональних блоків, що призначені для різних вікових груп або різних сфер життєдіяльності вихованців (навчальний блок, спортивний блок, клубний блок, харчовий блок тощо).

Цікавими на наш погляд є висновки зарубіжного дослідника М.Хейдметса. Він справедливо наголошує, що у процесі життєдіяльності дитячих колективів виникає явище групової персоніфікації простору. Ознаками персоніфікованого групою простору вважаються:

- потяг відокремити простір фізично та соціально (мій клас, моя спальня, моя кімната тощо);

- потяг до ідентифікації з відповідною територією, що виявляється у специфічному емоційному ставленні до неї, як до власної («наш клас», «наша спортивна зала» тощо).

Також важливим елементом побуту виховної організації виступає дитяче самообслуговування. Дослідник А.В.Мудрик визначає самообслуговування як систематичну роботу школярів з підтримки та покращення побутових умов свого життя. Зміст самообслуговування полягає у: підтримці в чистоті та порятунку приміщень, обладнання та інвентарю; участь в організації харчування та прибирання посуду; оформлення приміщень і виготовлення реквізитів для проведення різних заходів.

Підсумовуючи сказане зазначимо, що у вітчизняних шкільних установах третього тисячоріччя:

Має бути більше повітря, кольорів, світла, різноманітних геометричних форм і якомога менше, за слушним висловом Г.Г.Воробйова, «прямокутної геометрії». Адже в школах типової забудови не тільки всі класи прямокутні, а і стенди чи плакати також переважно прямокутні. Коло, овал, ромб, трапеція, велика зірочка або квіточка є не менш приємним для очей учнів фігурами. Має бути так, щоб всі речі шкільного інтер’єру привертали увагу та жвавий інтерес. Перш за все слід раз і назавжди відмовитися від формального ставлення до розміщення джерел графічної інформації. Ми, як правило, розміщуємо тексти, які ніхто не сприймає(занадто короткі тексти машинально читаються та не запам’ятовуються, а довгі інструкції з дрібнесеньким шрифтом ніколи не читаються); Має бути вироблене гармонійне співіснування вихованців з шкільним середовищем у відповідністю із заповіддю: «Не можна завдавати шкоди речам, в які вкладена людська праця»; Має бути налагоджено співробітництво школярів з учителями у оформленні школи, але «пальму першості» в цьому процесі слід віддати дітям; Має бути так, щоб будівля навчального закладу була настільки привабливою, щоб учні неохоче покидали свою школу(бо не все в ній доробили і не все в ній розглянули); з радістю поверталися (бо все в ній по-справжньому, все цікаво, тут естетично та затишно); з великим задоволенням приводили у школу своїх знайомих, рідних людей і друзів, щоб показати їм у якій красі та комфорті вони навчаються; Має бути так, щоб батьки у шкільних коридорах не помічали плин часу у випадку, коли їм доводиться очікувати своїх дітей. Давайте зробимо так! (що конкретно пропоную)

Безбар’єрне для дитячого сприйняття та існування предметно-просторове шкільне середовище має бути створене з дотриманням низки вимог. Так, зокрема мають бути реалізовані наступні:

1. Соціально-педагогічні вимоги, дотримання яких забезпечить

- «патріотичність декору» (наявність державних символів, флагштоків з прапорами держави, міста та школи; вбудованих стелажних конструкцій з інформацією про історію школи, видатних діячів-земляків і випускників минулих років; краєзнавчих композицій з моделями національного одягу, головних уборів, посуду, що розповсюджені у даному регіоні або в країні; виставок сувенірів з різних регіонів країни, що збагачуються після подорожування школярів або відвідин школи гостями; змінних тематичних фотовиставок «Ми діти з України», «Наше місто», «Пейзажі рідного краю», «Різнобарвна Україна» тощо);

- презентацію результатів активного громадського життя школи (відзнаки та нагороди за участь школярів і вчителів у різноманітних конкурсах, фестивалях, олімпіадах, змаганнях, благодійних акціях (статуетки, дощечки з гравюрами, прапорці, значки, медалі, дипломи тощо); різноманітні творчі роботи учнів-переможців (малюнки, сувеніри тощо); фотозвіти про учнівський волонтерський рух, зустрічі з гостями школи тощо;

- залучення дітей до предметно-перетворювальної діяльності в інтер’єрі на професійному, а не кустарному рівні (самостійне створення оголошень, підбір висловлювань з моральним контекстом, написання поздоровлень, запрошень, соціальної реклами із використанням сучасного веб-дизайну; розмальовування під керівництвом професійного художника окремих фрагментів стін у живому куточку, в бібліотеці, їдальні тощо). Це сприятиме допрофесійній підготовці учнів через розвиток у них дизайнерського мислення, оволодіння основами комп’ютерного дизайну, дизайну інтер’єру, шрифтовою графікою тощо;

- підтримку ініціативи лідерів учнівського самоврядування у оформленні шкільного приміщення (розміщення свіжої інформації про молодіжні ініціативи, акції; останніх новин у молодіжному житті, спорті; постерів із інформацією про модні музичні групи, популярні кінофільмами тощо);

- підвищення інтересу батьків до шкільних справ та педагогіки (наприклад, можуть бути цікавими стелажі «Останні новини у світі дитинства» на яких знаходилися б для вільного користування журнали із сімейної педагогіки; буклети та роздруківки про роботу мережі дитячих гуртків, студій, секцій, професійних курсів; батьківських курсів, і лекторіїв; інформація для батьків майбутніх абітурієнтів).

2. Соціально-психологічні вимоги, дотримання яких забезпечить

- інформативно-змістовну доступність і конкретність візуальної інформації;

- врахування етнокультурних особливостей контингенту учнів і всіх відвідувачів школи ;

- оптимістичність інформації, що сприятиме забезпеченню психологічного захисту дітей, зміцненню в них радісного світосприйняття та довіри до світу (розміщення на стінах на паперах форматом А-4 змінних кольорових роздруківок з «золотими розсипами», учнівських і вчительських фотовиставок, фото колажів і малюнків на кшталт «Ми не самотні», «Ми відкриваємо світ тварин», «Ми подорожуємо (відпочиваємо)», шаржів, гуморесок з шкільного життя, аплікацій з природного матеріалу, текстилю тощо);

- відповідність оформлення шкільного інтер’єру віковим особливостям вихованців;

- виокремлення у навчальних установах таких зон, як загально-інформаційної, навчальної, креативної, рекреаційної (це сприятиме розумному чергуванню активної і пасивної діяльності суб’єктів навчально-виховного процесу, попередженню у них втоми та перевтоми тощо);

- створення у школі комфортної батьківської зони;

- влаштування в класних кімнатах магнітних дошок - вимірювачів психологічного настрою дітей (за допомогою магнітних «смайликів» або «плаксунчиків» діти залишають свої емоційні відгуки від уроку);

- релаксійність інтер’єру (тобто створення такого інтер’єру, який сприятиме емоційному відпочинку (через такі засоби планування, як наявність помірного освітлення, пастельної кольорової гами стін, м’яких крісел, кутків природи з кімнатними квітами і акваріумами, композицій з природного матеріалу (коренепластики, ікебани тощо), настінних репродукцій картин з видами природи та тварин; їдалень-буфетів і кафе-барів з питними автоматами із негазованими мінеральними водами та соками тощо).

3. Естетичні вимоги, дотримання яких забезпечить

• естетичну привабливість, стильність і різноманітність дитячого інтер’єру (урахування сучасних тенденцій в шкільному дизайні);
• гармонійність кольорової гами;
• художню образність у вирішенні фрагментів предметно-просторового середовища школи; застосування при оформлені школи виробів декоративно-прикладного мистецтва дітей, батьків і всього персоналу школи;
• врахування естетичної привабливості (ефектності) шкільного екстер’єру – (йдеться зокрема про доцільність перетворення шкільного подвір’я з господарчого складу на «Сад мистецтва», «Садок вишневий біля хати», «Бабусине подвір’я» тощо);

4. Санітарно-гігієнічні вимоги, дотримання яких не тільки забезпечить належний рівень санітарії, а і змусить подбати про безпечність матеріалів й шкільного обладнання в приміщенні школи (їх екологічність, легкість і зручність у використанні).

5. Кадрові вимоги ,дотримання яких забезпечить

• професійний розвиток керівників шкіл шляхом проведення для них семінарів, круглих столів із шкільного дизайну, надання безкоштовних консультацій дизайнерів тощо;
• організація конкурсів творчих проектів з наданням міні-грантів для переоснащення шкільних фойє (коридорів, подвір’я);
• введення додаткових штатних посад – шкільного дизайнера та фітодизайнера для озеленюененя шкільного інтер’єру та подвір’я.

Список використаних джерел:

1. Воробьев Г.Г. Школа будущего начинается сегодня: Кн. для учителя. - М.: Просвещение, 1991. – 239 с.
2. Лізинський В.М. Директор школи та громадсько-педагогічне керування навчально-виховним процесом: Пос. для директорів шкіл. – Х.: Веста: Вид. «Ранок», 2007. – 160с.
3. Мудрик А.В. Общение в процессе воспитания: Уч. пос. – М.: Пед. общ. России., 2001.- 320с.
4. Прохорова О. Социально-педагогическая инфраструктура образовательного учреждения//Воспитание школьников.-2007.-№4.-С.6-13.
5. Чембержи М. Благородство – важная концепция Киевской детской академии искусств// Диалог начинается с «Да». – 2006.- осень.- С.108-111.

Олена Біла , кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної педагогіки, психології і педагогічних інновацій Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського (м. Одеса)

Читати далі