|
|
| Рядок 223: |
Рядок 223: |
| | | | |
| | '''''Таміла Гладка''', аспірант кафедри політології та філософії Харківського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України'' | | '''''Таміла Гладка''', аспірант кафедри політології та філософії Харківського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України'' |
| − |
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | <font color="#3b06c0" size="4" face="Verdana, Helvetica">'''Вектор сьомий: від вмираючих сільських шкіл до динамічних шкільних округів у сільській місцевості.'''</font><br>
| |
| − |
| |
| − | '''Так є(у чому суть проблеми)'''
| |
| − |
| |
| − | Не буде перебільшенням якщо сказати, що центральною проблемою системи загальної середньої освіти країни є проблема сільської школи. Це й не дивно, адже майже 70% шкіл в Україні є сільськими , там працює більшість вчителів, методистів і управлінців. Розуміння складності і масштабності проблем породжують впевненість у тому, що їх розв’язки не можуть бути штучно придуманими або механічно запозиченими. Їх потрібно шукати на магістральному шляху розвитку сучасних соціокультурних систем.
| |
| − |
| |
| − | Результати наукових досліджень та передового педагогічного досвіду дозволяють стверджувати, що формула сучасної якісної загальної середньої освіти має такий загальний вигляд: від виявлення та постійного відстеження рівня розвитку природних обдарувань дитини, через застосування освітніх технологій індивідуалізації навчально-виховного процесу, до створення механізмів досягнення учнем високих результатів в одній або в кількох сферах навчальної, мистецької, спортивної, технологічної діяльності, широкої його соціалізації та зміцнення здоров’я.
| |
| − |
| |
| − | З якими ж системними проблемами освітньої галузі доводиться сьогодні мати справу учневі сільської школи?
| |
| − |
| |
| − | '''Проблема 1'''. Рівень психолого-педагогічної діагностики та моніторингу розвитку сільських учнів залишається вкрай низьким.
| |
| − |
| |
| − | '''Проблема 2'''. Учень сільської школи не має можливості обирати тип навчального закладу, профіль навчання, факультативи, курси за вибором, гуртки, секції тощо. Освітня траєкторія сільського учня є типовою, лінійною, без можливостей варіативного вибору.
| |
| − |
| |
| − | '''Проблема 3'''. Учень сільської школи не має постійного інформаційно-транспортного доступу до освітніх модулів, які надають якісну освіту.
| |
| − |
| |
| − | '''Проблема 4'''. Сільського учня часто навчає вчитель, який не є фахівцем з даного навчального предмета, має слабку мотивацію до професійного росту і підвищення педагогічної майстерності.
| |
| − |
| |
| − | '''Проблема 5'''. Сучасна сільська школа не забезпечує достатнього рівня соціалізації і суспільного виховання сільської дитини.
| |
| − |
| |
| − | '''Проблема 6'''. Сільський учень не отримує належного медичного догляду, перебуваючи в навчальному закладі.
| |
| − |
| |
| − | '''Проблема 7'''. Сільський учень навчається і виховується в середовищі застарілих технологій.
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | '''Чому так(у чому полягають причини існування цієї проблеми)'''
| |
| − |
| |
| − | В останні два десятиліття на зміну соціальній однорідності сільського населення прийшло глибоке соціально-майнове розшарування. Кожна з соціальних груп, природно, має власні, відмінні від інших освітні потреби і висуває різні вимоги до якості освіти.
| |
| − |
| |
| − | Тому основне протиріччя сучасної освіти сільських регіонів полягає не в низькій матеріально-технічній базі шкіл або низькому професіоналізмі сільських вчителів. Це протиріччя між необхідністю забезпечити надзвичайно широкий спектр освітніх послуг різного змісту, обсягу та якості і неможливістю це зробити на рівні кожної сільської школи.
| |
| − |
| |
| − | Крім того, сільські території країни за останні роки перетворились в економічно і соціально депресивні зони. Це явище стало типовим і масовим в останні 5-7 років після того, як в село прийшов „великий ” капітал. Він „розірвав на клапті ” збалансоване комплексне сільськогосподарське виробництво, виділивши в ньому лише найприбутковішу галузь – сезонне землеробство, яке на наших чорноземах має рентабельність 100-150 і більше відсотків. Інші ж галузі, такі як тваринництво, овочівництво, садівництво, первинна переробка сировини були повністю зруйновані, бо мали низьку рентабельність або ж були збитковими. Тепер стало звичним, що капітал працює в селі лише кілька місяців, а всю іншу частину року – в інших сферах: в торгівлі, банківській справі, будівництві тощо. Все це відбулося, незважаючи навіть на те, що комплексне сільськогосподарське виробництво і в нинішніх умовах залишається рентабельним на 20-30 відсотків. Але молодому, агресивному капіталу цього замало - „давай 100, 200 і більше відсотків рентабельності ”! Перегріта кредитами економіка країни стимулювала такі пориви новоспечених аграріїв!
| |
| − |
| |
| − | На легкі і швидкі гроші миттєво відреагував ринок – довелося ділитися надприбутками із зернотрейдерами, поставниками пального, мінеральних добрив, засобів захисту рослин тощо. За п’ять років системних грабунків село вмерло. Зникло високотехнологічне виробництво, робочі місця, соціальні гарантії.
| |
| − |
| |
| − | Вихід потрібно шукати в закріпленні капіталу в сільській місцевості на постійній основі, протягом всього року. Це можна зробити лише шляхом встановлення різних ставок оподаткування: високі податки для суб’єктів господарювання, які займаються лише сезонним землеробством, і низькі податки – якщо господарювання ведеться комплексно, протягом усього року.
| |
| − |
| |
| − | [[Зображення:Expert.jpg|left]]<font color="#0751d8">(''за матеріалами семінару Світового банку з політики у сфері освіти
| |
| − | '''«Якість, управління та фінансування в освіті та навчанні: як розв'язувати ці питання в Україні?»''', 10-11 квітня 2008 року)''
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | *'''''«Уже сьогодні Україна інвестує в освіту 6% ВВП(лише п’ять країн світу мають вищий показник витрат на державну систему освіти). Більший відсоток ВВП витрачати на освіту не доцільно, слід шукати внутрішні резерви всередині системи освіти. Проблема з фінансуванням освіти полягає в тому, що чималі витрати на її утримання не є ефективними. Так, наприклад, у Японії чи Південній Кореї втричі більше учнів на одного вчителя, ніж в Україні. Невелика кількість учнів, особливо у мало комплектних сільських школах, аж ніяк не сприяє якості загальної середньої освіти в Україні. Кількість учнів на одного вчителя з року в рік продовжує зменшуватись, бо нічого не робиться для оптимізації мережі шкіл. Якщо б мережа українських шкіл було такою ж як у Західній Європі, це б дало можливість зекономити щонайменше 1% ВВП. Ці кошти пішли б на підвищення заробітної платні вчителів та на поліпшення технічного оснащення шкіл. Прогноз падіння чисельності населення України на 2025 рік дозволяє передбачити скорочення шкільної мережі на 40%(нас тоді буде близько 40 мільйонів і третина з них будуть люди похилого віку). Тож, сидіти склавши руки зберігаючи все як є неможливо. Повинна бути чітка стратегія реформування освіти, яка б дала змогу підвищити її ефективність.'''''
| |
| − | <p style="text-align:right;">Ярослав Калоус</p>
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | Повна руйнація комплексних сільськогосподарських підприємств привела до зникнення традиційного суспільно-державного замовлення сільським школам на масові професії для села, кардинально змінила місію сільської школи. Сучасна сільська школа змушена орієнтувати своїх випускників лише в незначній мірі на вибір „сільських ” професій, а в основному – готувати їх для подальшого життя в місті. Крім того, сільська школа повинна мати в своєму арсеналі ще й освітні технології для роботи з обдарованими дітьми, які народжуються в усі часи, незалежно від типу місцевості. Отже, сільська освіта сьогодні і в майбутньому повинна стати багатовекторною!
| |
| − |
| |
| − | Складна демографічна ситуація в сільській місцевості та діючий нині формульний підхід до фінансування освітньої галузі (з розрахунку на одного учня або вихованця) створюють несприятливі умови для функціонування сільських шкіл. <u>По-перше,</u> це хронічна відсутність бюджетних коштів. Для збалансування річного бюджету на місцях змушені направляти кошти, в основному, на заробітну плату та оплату теплоенергоносіїв. Для інших потреб кошти практично не виділяються. Крім того, для зменшення фонду оплати праці ліквідовуються окремі посади або ж залишаються незаповненими вакансії фахівців з окремих напрямків. Мова йде в першу чергу про психологів, соціальних педагогів, медичних працівників, педагогів-організаторів, бібліотекарів, керівників гуртків тощо.
| |
| − |
| |
| − | <u>По-друге<u>, в сільських школах велика кількість учителів не має повного тижневого педагогічного навантаження. Практично в усіх загальноосвітніх школах І-ІІ ступенів не мають повного педагогічного навантаження вчителі фізики, хімії, біології. Історії, трудового навчання, музики, образотворчого мистецтва тощо. Традиційно цю проблему розв’язують шляхом „довантаження ” педагогів-фахівців годинами інших навчальних предметів. Тому кількість вчителів-нефахівців, які викладають у сільських школах, постійно зростає.
| |
| − |
| |
| − | Але часто і цей шлях не дозволяє забезпечити сільському вчителю повне педагогічне навантаження (18 годин на тиждень). Тому педагоги змушені направляти свої сили і ресурси в інші сфери діяльності, щоб мати змогу одержувати додаткові кошти для утримання своїх сімей. Це робота на присадибних ділянках, догляд худоби, торгівля на базарах, ремонт квартир, робота за сумісництвом в інших сферах, підприємництво тощо. Все це веде до формування постійно діючих чинників зниження професійної майстерності сільського вчителя, до виштовхування його з середовища успішних, творчо працюючих вчителів, здатних здійснювати пошук ефективних освітніх технологій і готових дати гідну відповідь викликам часу.
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | '''Так має бути(які є варіанти вирішення проблеми)'''
| |
| − |
| |
| − | Потрібно всім усвідомити, що названі вище сім освітніх проблем сільського учня можна успішно розв’язати лише здійснивши реформу освітніх систем сільських регіонів. Ідея нового підходу (мережева педагогіка) до організації загальної середньої освіти в сільській місцевості була запропонована автором ще в 1999 році і полягає в тому, що суб’єктом гарантії конституційного права на загальну середню освіту в сільській місцевості повинна виступити освітня система адміністративного району, тобто районний освітній округ, а не окрема сільська школа. Учень не буде тоді прикріпленим до єдиної школи, а стане учнем глобальної сільської школи-мережі і може звертатися за освітніми послугами й до інших модулів або шкіл всієї освітньої системи певної території.
| |
| − |
| |
| − | Початкову освіту доцільно надавати учням у рідній школі. Заслуговують на увагу пропозиції науковців і практиків реформувати сільську початкову школу з чотирирічної в шестирічну. Для цього потрібно розв’язати лише організаційні питання, адже зміст освіти в 5-6 класах доцільно залишити без змін. Починати створювати шестирічну початкову школу в сільській місцевості можна вже й зараз, перевівши малочисельні 7-9 класи малих ЗОШ І-ІІ ступенів до опорних навчальних закладів, а школу залишити в цьому ж статусі. Навчальні предмети в 5-6 класах, а то й у 4 класі можна розподілити між 3-4 педагогами – фахівцями з кількох різних галузей знань, які пройшли відповідну фахову підготовку. З часом потрібно буде внести зміни в законодавчі і нормативні акти про освіту і запровадити повноцінну початкову шестирічну освіту і шестирічні загальноосвітні навчальні заклади І ступеня.
| |
| − |
| |
| − | При такому підході практично в кожному селі буде збережена школа. Вона стане більшою за чотирирічну, і їй під силу буде утримувати власні приміщення і територію. В такій школі буде працювати 6-8 педагогічних працівників і така ж кількість обслуговуючого персоналу.
| |
| − |
| |
| − | Базову освіту (5-9 класи або 7-9 класи) учні зможуть отримувати в рідній школі або в опорному навчальному закладі районного освітнього округу. Але в обох випадках для учнів 7-9 класів на базі опорних навчальних закладів створюються міжшкільні факультативи та курси за вибором. Таких факультативів в районному освітньому окрузі повинно бути не менше 50 з 15-20 навчальних предметів та не менше як двох рівнів складності (додаткове і поглиблене вивчення). Заняття повинні проводитись в суботу, а можливо і ще в один день тижня, наприклад, у п’ятницю.
| |
| − |
| |
| − | Міжшкільні факультативи і курси за вибором доцільно організовувати за рахунок годин варіативних частин робочих навчальних планів усіх навчальних закладів району. Тривалість навчання 2-3 години в тиждень.
| |
| − |
| |
| − | Повну загальну середню освіту (10-12 класи) сільські діти повинні отримувати в опорних навчальних закладах, які повинні мати не менше, ніж 2-3 профілі навчання. В типовому сільському адміністративному районі таких закладів має бути 5-7. В опорному навчальному закладі має бути універсальний профіль і не менше як один академічний та один технологічний профілі.
| |
| − |
| |
| − | При опорних навчальних закладах мають діяти пришкільні інтернати для учнів 10-12 класів (за бажанням учнів).
| |
| − |
| |
| − | Підвіз учнів 7-12 класів до опорних навчальних закладів, в тому числі і на факультативні заняття, повинен здійснюватись організовано з використанням шкільних автобусів або іншими визначеними перевізниками.
| |
| − |
| |
| − | Для учнів 10-12 класів, які не можуть залишити свої домівки і перейти на навчання з рідної школи до однієї з опорних, також організовуються міжшкільні факультативи, курси за вибором, курси довузівської підготовки тощо в п’ятницю-суботу за описаною вище схемою для учнів 7-9 класів.
| |
| − |
| |
| − | Старша профільна школа районного освітнього округу повинна мати універсальний профіль, а також 5-7 академічних та 5-7 технологічних профілів. Технологічні профілі повинні здійснювати допрофесійну та професійну підготовку масових робітничих професій (водії, оператори комп’ютерного набору, робітники з ремонту та обслуговування приміщень тощо).
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | '''Давайте зробимо так! (що конкретно пропоную)'''
| |
| − |
| |
| − | Для розв’язання основних проблем сільської школи потрібно реформувати нинішні освітні системи сільських регіонів та органи управління ними. Це завдання в повній мірі можна здійснити лише в ході адміністративно-територіальної реформи, повністю забезпеченої законодавчо і нормативно. Зволікання із проведенням таких реформ не дозволяє протягом ось уже майже двох десятиліть мільйонам сільських учнів отримувати якісну освіту, гарантовану Конституцією України. В ході реформування потрібно створити районні освітні округи як муніципальні освітні мережі з громадсько-державними органами управління. Детальний опис організаційних засад створення та функціонування територіальних освітніх округів подано в численних роботах автора з цієї проблеми.
| |
| − |
| |
| − | Проте, вже зараз, можна здійснити ряд організаційних заходів, які забезпечать значне зростання якості освіти в сільській місцевості і які добре узгоджуються з концепцією територіальних освітніх округів.
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | '''Проблема 1.''' Доцільно створити в кожному адміністративному районі Центр психологічної роботи як структурний підрозділ районного методичного кабінету.
| |
| − |
| |
| − | Потрібно розробити положення про Центр, в якому передбачити виконання його спеціалістами таких функцій: координація діяльності практичних психологів; методична допомога практичним психологам та педагогічним працівникам навчальних закладів; психолого-педагогічна діагностика та супровід навчально-виховного процесу в навчальних закладах, де відсутній практичний психолог; психологічна допомога учасникам навчально-виховного процесу тощо.
| |
| − |
| |
| − | Штатний розпис Центру доцільно створити за рахунок ставок практичних психологів навчальних закладів, в яких діючими нормативами передбачено менше однієї ставки. Розрахунки показують, що при збереженні ставок практичних психологів у великих школах в такому Центрі можна створити штатний розпис в кількості 4-5 психологів. Комплектування Центру кадрами проводити тільки з фахівців з повною вищою освітою.
| |
| − |
| |
| − | '''Проблема 2.''' Існуюча законодавча база дозволяє вже зараз створити навчально-виховні співтовариства типу освітніх округів шляхом укладання між навчальними закладами та установами освіти договору простого товариства щодо координації і кооперації їх освітньої діяльності.
| |
| − |
| |
| − | '''Проблема 3.''' Потрібно також провести модернізацію телефонних мереж та розвивати безпровідниковий Інтернет; розробити на державному та регіональному рівнях велику кількість дистанційних навчальних курсів для учнів різних рівнів складності; забезпечити всі опорні навчальні заклади районного освітнього округу шкільними автобусами та створити відповідну інфраструктуру (в т.ч. матеріально-технічну) з їх експлуатації, розробити сучасну високоефективну нормативну базу з питань щоденних перевезень учнів на навчання.
| |
| − |
| |
| − | '''Проблема 4.''' Для забезпечення викладання навчальних предметів в сільських школах лише фахівцями потрібно здійснити такі заходи:
| |
| − | *забезпечити сільським вчителям безкоштовний проїзд до місця роботи і додому. Це можна зробити в рамках діючого сьогодні законодавства шляхом розробки і прийняття відповідної програми районною радою;
| |
| − | *відмінити існуючу норму про те, що вчитель в іншій школі того ж району є сумісником і його робота оплачується погодинно, а тому занижено. Це положення є безглуздим, оскільки для вчителя роботодавцем виступає відділ освіти, який і призначає його в одну або кілька шкіл району одночасно;
| |
| − | *укласти з вчителями гостродефіцитних профілів (фізика, інформатика, трудове навчання, музика тощо) строкові трудові угоди, в яких передбачити збільшення до 2 разів рівня оплати їх праці за фактично виконану роботу.
| |
| − |
| |
| − | '''Проблема 5.''' Доцільно ввести в робочі навчальні плани сільських шкіл спеціальний навчальний курс для учнів випускних класів з питань соціалізації; постійно організовувати велику кількість екскурсій на виробничу, культурно-мистецьку, соціальну тематики і фінансувати цю роботу за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів; сприяти створенню і реєстрації у встановленому порядку шкільних дитячих організацій, товариств, асоціацій тощо; сприяти участі сільських дітей в різноманітних регіональних, всеукраїнських, міжнародних проектах, програмах, конкурсах, фестивалях, акціях тощо.
| |
| − |
| |
| − | '''Проблема 6.''' Створити при відділах освіти районних державних адміністрацій Центри медичної допомоги, які б здійснювали координаційну і методичну роботу з медичними працівниками навчальних закладів, профілактичну роботу з учасниками навчально-виховного процесу тощо. Штати Центрів комплектувати лише з лікарів, забезпечуючи тим самим підвищення рівня медичної допомоги з медсестринського до лікарського.
| |
| − |
| |
| − | Доцільно також затвердити нове положення про медичні огляди учнів та здійснювати поглиблені медичні огляди всіх учнів не рідше одного разу на кожному ступені загальної середньої освіти. У всіх навчальних закладах ввести посаду медичної сестри.
| |
| − |
| |
| − | '''Проблема 7.''' Здійснити переобладнання всіх сфер життєдіяльності сільських навчальних закладів у відповідності до соціально-інформаційно-технологічних цінностей сучасного суспільства.
| |
| − |
| |
| − | Негайно розпочати запровадження в школах сучасних систем очистки води, приготування їжі, опалення і освітлення приміщень; забезпечити спортзали, шкільні майстерні, навчальні кабінети і лабораторії екологічним і енергоощадним обладнанням, широко використовувати сучасну комп’ютерну, мультимедійну, відео і аудіо техніку.
| |
| − |
| |
| − | Для цього потрібно розробити і прийняти до виконання Державну програму переобладнання загальноосвітніх шкіл. Відновити загальнодержавну мережу баз(магазинів) типу „Учтехприлад” та розмістити на виробництві замовлення на виготовлення сертифікованого для шкіл обладнання згідно Державної програми переобладнання загальноосвітніх шкіл.
| |
| − |
| |
| − | '''''Іван Осадчий''', начальник відділу освіти Ставищенської районної державної адміністрації Київської області, голова ради освітнього округу Ставищенського району, кандидат педагогічних наук.''
| |
| − |
| |
| − |
| |
| | | | |
| | <p style="text-align:right;">[[2.2 Загальна середня освіта - частина 4|'''Читати далі''']]</p> | | <p style="text-align:right;">[[2.2 Загальна середня освіта - частина 4|'''Читати далі''']]</p> |
Версія за 14:30, 15 жовтня 2009
Вектор п’ятий: від "тіньової" економіки виживання до ефективного фінансово-економічного менеджменту школи.
Знання – настiльки дорогоцiнна рiч,
що їх не соромно добувати з будь-якого джерела.
Фома Аквiнський,
італійський філософ
Так є (у чому суть проблеми)
Конституцією України, законами «Про освіту» та «Про загальну середню освіту» визначено, що держава забезпечує доступність та безоплатність освіти в державних та комунальних навчальних закладах. Крім того, в законі сказано, що «держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому 10% національного доходу».
Але навіть на 18-тому році незалежності вказані законодавчі норми не виконуються. Більше 6,5% (у 2007 році) на освіту ніколи не виділялось. У переважній більшості шкіл, навіть столичних, фінансуються тільки так звані «захищені» статті бюджету (заробітна плата, теплоенергоносії) та деякі комунальні видатки (вивіз сміття, оплата телефонного зв’язку).
|
Крапки над І
(за матеріалами «Артеківських діалогів 2008»)
- Гроші не вирішують усе у таких сферах як освіта чи спорт. Якщо б так було, то команда Саудівської Аравії була б чемпіоном світу з футболу.
Анатолій Заболотний
|
Докладний та неупереджений аналіз шкільних видатків, знайомство з системами фінансування шкіл у зарубіжжі дають підстави на таку їх класифікацію.
І група (безпосередні витрати на проведення навчання):
1) видатки на оплату праці та преміювання учителів, іншого персоналу співробітників школи;
2) забезпечення навчальних кабінетів технічними засобами (прилади для лабораторних та практичних робіт, аудіо -, відео - , комп’ютерна техніка, спортивне знаряддя);
3) забезпечення класів, кабінетів шкільними меблями та інвентарем;
4) канцелярські та господарські витрати, ведення номенклатури документів службової звітності;
5) утримання бібліотеки та читальної зали;
6) ремонт та модернізація електрокомунікацій, сантехнічних та теплових споруд, даху, фасаду, відмостки, засобів пожежогасіння та охоронної сигналізації, споруд на закріпленій території (паркан, асфальт, спортивні майданчики) та зелених насаджень;
7) комунальні платежі (вода, тепло, електроенергія), оплата телефонного зв’язку, вивозу сміття, дезінфекції;
8) проведення перевідної практики.
ІІ група (шкільні витрати, прив’язані до процесу навчання):
1) утримання медичного кабінету (ремонт та модернізація обладнання, приладів, меблів, інвентарю; придбання медикаментів та перев’язувальних матеріалів, оплата праці медперсоналу;
2) витрати на харчування пільгових категорій учнів (утримання обладнання, меблів, інвентарю харчоблоку, придбання продуктів харчування; комунальні витрати на приготування їжі; заробітна плата персоналу харчоблоку;
3) заміна застарілих підручників для учнів, методичної та періодичної літератури для вчителів;
4) витрати на проведення святкових загальношкільних заходів;
5) утримання державної символіки, шкільної атрибутики;
6) проведення шкільних конференцій, семінарів, олімпіад, конкурсів;
7) витрати на відрядження співробітників школи;
8) підвищення кваліфікації педагогічних працівників.
Перша група видатків безпосередньо пов’язана з навчанням, отриманням знань. Відсутність бюджетного фінансування з будь – якої з наведених позицій цієї групи означає перекладання державних стандартів обов’язкової шкільної освіти на батьківську їх оплату, тобто платність державного стандарту освіти.
Що стосується другої групи витрат, то вони не є очевидними для саме шкільного бюджету і можуть забезпечуватись або за кошти батьків учнів (підручники та харчування), або учителів (підвищення кваліфікації), або інших муніципальних служб (медичне обслуговування). У будь-якому разі, переважна більшість статей бюджету школи державою не фінансується взагалі або фінансується з дефіцитом.
Чому так(у чому полягають причини існування цієї проблеми)
Причин декілька. По-перше, високий (до 50%) рівень тінізації доходів населення, що не наповнює державний бюджет, з якого відбувається фінансування шкіл. По-друге, не ефективний розподіл навіть обмежених коштів, бо фінансується не освіта кожної української дитини, а витрати кожного навчального закладу. По-третє, потреба державних чиновників мати під своєю рукою власний псевдокомуністичний розподільник бюджетних коштів, що як наслідок створює штучний дефіцит бюджету у кожній конкретній школі.
Чи є альтернатива?
Звичайно, є. Безперечним вбачається зміна діючої парадигми фінансування закладів освіти на користь схеми «кошти йдуть за учнем». У такому варіанті кожний перехід дитини до іншої школи означатиме перехід відповідних коштів на навчання дитини теж до іншої школи. Деякі школи тоді підпадуть під «банкрутство», а деякі, навпаки, отримають потужний фінансовий поштовх до розвитку. Мережа шкіл оптимізується. Також ліквідація посткомуністичного розподільника дефіциту закриє наявні можливості для зловживань (безкоштовна роздача сніданків, путівок, шкільної форми тощо).
Чи готові до цього директори шкіл ?
Так, але далеко не всі. Значна їх частина (можливо, половина) хронічно звикла до споживацької психології і на бачить потреби у змінах. Інша частина готова до ринкових перетворень, але не вірить у можливість чесної вітчизняної освітньої політики, тому затаїлася, чекає. І, нарешті, відносно невелика група директорів, набувши ознак освітніх менеджерів вже зараз веде (тим чи іншим способом) ефективне шкільне господарювання, спотикаючись об штучно створені перепони.
«Якість, управління та фінансування в освіті та навчанні: як розв'язувати ці питання в Україні?», 10-11 квітня 2008 року)
- Україна вкладає достатні кошти в освіту(6% ВВП), але ефективність цих витрат вкрай низька. Причина цього у недосконалому управлінні системою освіти. Наприклад, далеко не найкращим способом використання коштів з фонду заробітної плати є «доплата» через шкільні бюджети вчителям похилого віку, які змушені працювати, бо не можуть прожити на вчительську пенсію.
Мартін Райзер
Так має бути(які є варіанти вирішення проблеми)
Для запровадження нових механізмів, у першу чергу, потрібна політична воля владних структур на самому вищому рівні. При цьому потрібно перестати брехати про окремі недоліки національної шкільної освіти, визнати її системні хронічні хвороби, тобто поставити правильний діагноз. А далі, звичайно, призначити ефективне лікування. Тема ця неприємна, має поганий соціальний присмак, бо торкається безпосередньо людей, їх посад та їх доходів.
Чи можливо взагалі це зробити?
Можливо, але надзвичайно важко. Перше питання, яке при цьому виникає: коли, хто і як ризикне ініціювати такі системні реформи? З іншого боку, всі європейські країни минулого соціалістичного табору, які тепер у складі Євросоюзу, пройшли цей шлях. Упевнений, поляки або литовці вже не розуміють, а як можна інакше працювати у шкільній освіті. Думаю, що час настане через 5-10 років, коли остаточно зміниться покоління і директорів шкіл, і освітніх чиновників, які виховувалися спочатку у жовтенятській зірочці, потім у піонерському загоні, далі у комсомолі та у партії комуністів. Поступово сформується критична маса освітян, яка не зможе жити по-старому; одночасно зміниться життєва філософія населення, тобто батьків учнів. Сподіваюсь, що і Європа нам у цьому допоможе.
Давайте зробимо так! (що конкретно пропоную)
Якщо більш конкретно, то потрібно пройти такі взаємопов’язані кроки реформування:
- провести повну ревізію нормативно - правової бази шкільної освіти, прибравши усі штучно створені перепони до ефективного господарювання шкіл як суб’єктів господарського права, автономних юридичних осіб;
- провести короткотермінову розробку та створити підгалузь «економіка шкільної освіти», обґрунтувавши багаторівневі стандарти фінансування кожної школи ( 3 або 4 рівні );
- перейти від напівтіньового бюджету кожної школи до легалізованого, без якого взагалі не починати навчальний рік 1 вересня;
- визначити і запровадити державні стандарти матеріально-технічного забезпечення викладання кожного шкільного предмета (від математики до фізичної культури);
- перейти до громадсько-державної моделі управління школами, коли громада в особі шкільної ради візьме на себе стратегічне керівництво шкільними фінансами.
Юрій Шукевич, директор Київського фінансового ліцею, Голова Асоціації керівників шкіл м. Києва
Вектор шостий: від розмитих законодавчих актів ПРО вчорашню освіту до чітко прописанного закону ДЛЯ розвитку інноваційної освіти"
Так є(у чому суть проблеми)
Сьогодні державою декларується інноваційний шлях розвитку освіти. Серед науковців та освітян проводиться обговорення цієї проблеми, пропонуються різні варіанти модернізації освітньої галузі, але мало відчутне її просування вперед. Існує розрив між наукою й практикою, інновації не мають фінансової підтримки. Освіта все ще позбавлена гнучкого децентралізованого управління, не визначені чітко повноваження органів управління освітою, відсутнє розмаїття мережі навчальних закладів та різноманітних альтернативних освітніх програм, не вистачає висококваліфікованих кадрів, особливо в сільській місцевості, матеріально-технічна база вкрай не відповідає вимогам сучасності, чимала кількість шкіл залишається поза межею доступу до всесвітньої мережі Інтернет.
Чому так(у чому полягають причини існування цієї проблеми)
Головними причинами такого стану є відсутність загальнонаціональної стратегії інноваційного розвитку освіти та невідповідність сучасним вимогам законодавчого освітнього поля. Закони продовжують обслуговувати освіту вчорашню, а не націлені на освіту завтрашнього дня.
На даний час українську освіту регулює низка законів: «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про позашкільну освіту» та велика кількість інших нормативно-правових документів. Така надмірність законодавчих актів знижує реалізацію принципу верховенства права, а ті розбіжності та розмитість, які в них простежуються, унеможливлюють її належне функціонування та розвиток.
У чинних законах прямої дії, на жаль, не йдеться мова про інноваційний розвиток. У їх змісті не чітко прописані, а то й зовсім відсутні статті про завдання освіти.
|
|
Закони
|
Завдання освіти
|
| 1.
|
Закон про освіту
|
Стаття відсутня
|
| 2.
|
Закон про дошкільну освіту
|
- збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров’я дитини;
- виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей Українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля;
- формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду
(Розділ І. «Загальні положення», ст. 7 «Завдання дошкільної освіти», стор. 5).
|
| 3.
|
Закон про загальну середню освіту
|
- виховання громадянина України
- формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду;
- виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовка учнів до подальшої освіти і трудової діяльності;
- виховання в учнів поваги до Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов’язків людини і громадянина;
- реалізація права учнів на вільне формування політичних і світоглядних переконань;
- виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей Українського народу та інших народів і націй;
- виховання свідомого ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров’я учнів
(Розділ І. «Загальні положення», ст. 5 «Завдання загальної середньої освіти», стор.5).
|
| 4.
|
Закон про професійно-технічну освіту
|
Стаття відсутня
|
| 5.
|
Закон про позашкільну освіту
|
Основними завданнями позашкільної освіти є: - виховання громадянина України;
- вільний розвиток особистості та формування її соціально-громадського досвіду;
- виховання у вихованців, учнів і слухачів поваги до Конституції України, прав і свобод людини та громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії;
- виховання у вихованців, учнів і слухачів патріотизму, любові до України, поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей Українського народу, а також інших націй і народів;
- виховання у вихованців, учнів і слухачів шанобливого ставлення до родини та людей похилого віку;
- створення умов для творчого, інтелектуального, духовного і фізичного розвитку вихованців, учнів і слухачів;
- формування у вихованців, учнів і слухачів свідомого й відповідального ставлення до власного здоров'я та здоров'я оточуючих, навичок безпечної поведінки;
- задоволення освітньо-культурних потреб вихованців, учнів і слухачів, які не забезпечуються іншими складовими структури освіти;
- задоволення потреб вихованців, учнів і слухачів у професійному самовизначенні і творчій самореалізації;
- пошук, розвиток та підтримка здібних, обдарованих і талановитих вихованців, учнів і слухачів;
- вдосконалення фізичного розвитку вихованців, учнів і слухачів, підготовка спортивного резерву для збірних команд України з різних видів спорту;
- організація дозвілля вихованців, учнів і слухачів, пошук його нових форм; профілактика бездоглядності, правопорушень;
- виховання в учасників навчально-виховного процесу свідомого ставлення до власної безпеки та безпеки оточуючих;
- формування здорового способу життя вихованців, учнів і слухачів;
- здійснення інформаційно-методичної та організаційно-масової роботи.
(Розділ І. «Загальні положення», ст. 8. «Основні завдання позашкільної освіти», стор. 7).
|
| 6.
|
Закон про вищу oсвіту
|
Головними завданнями вищого навчального закладу є: - здійснення освітньої діяльності певного напряму, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам вищої освіти;
- здійснення наукової і науково-технічної (для вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації), творчої, мистецької, культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності;
- забезпечення виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою;
- здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестація в акредитованих вищих навчальних закладах третього та четвертого рівнів акредитації;
- вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці і сприяння працевлаштуванню випускників;
- забезпечення культурного і духовного розвитку особистості, виховання осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України;
- підвищення освітньо-культурного рівня громадян.
(Розділ 5. «Вищі навчальні заклади», ст.22 п.2 «Мета і головні завдання діяльності вищого навчального закладу», стор. 21). </TBODY>
|
У законодавчих актах простежуються протиріччя, неточності та дублювання функцій різних рівнів органів управління. Так, у Законі «Про освіту» (ст. 12) повноваження міністерств і відомств дублюються з повноваженнями МОН, за винятком лише однієї позиції, що вирізняє міністерства і відомства – вони організовують впровадження у практику досягнення науки і передового досвіду.
| Повноваження МОН
|
Повноваженнями міністерств і відомств яким підпорядковані навчальні заклади
|
- бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти освіти;
- встановлює державні стандарти знань з кожного предмета;
- визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчальних закладів;
- здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за дотриманням державних стандартів освіти, державне інспектування;
- забезпечує зв'язок із навчальними закладами, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;
- проводить акредитацію вищих та професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії, сертифікати;
- формує і розміщує державне замовлення на підготовку спеціалістів з вищою освітою; розробляє умови прийому до навчальних закладів;
- забезпечує випуск підручників, посібників, методичної літератури;
- розробляє проекти положень про навчальні заклади, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;
- організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань;
- разом з іншими міністерствами і відомствами, яким підпорядковані навчальні заклади, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим реалізує державну політику в галузі освіти, здійснює контроль за її практичним втіленням, дотриманням актів законодавства про освіту в усіх навчальних закладах незалежно від форм власності та підпорядкування;
- здійснює керівництво державними навчальними закладами.
- забезпечує організацію роботи з фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи в навчальних закладах усіх типів і рівнів акредитації, здійснює науково-методичне забезпечення цієї роботи в ході навчального процесу і в позанавчальний час.
|
- беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів,
- здійснюють контрольні функції по дотриманню вимог щодо якості освіти;
- забезпечують зв'язок із навчальними закладами та державними органами інших країн з питань, що належать до їх компетенції;
- участь у проведенні державного інспектування та акредитації навчальних закладів,
- організовують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.
|
Функції місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування взагалі не розмежовані й направлені лише на зміцнення матеріально-технічної бази та соціального захисту дітей і працівників освіти.
Потребують перегляду й статті про заохочення педагогічних працівників, фінансово-господарську діяльність навчальних закладів тощо.
Так має бути(які є варіанти вирішення проблеми)
Освіта завтрашнього дня – це освіта, яка ще вчора подбала про комфортність й конкурентоспроможність особистості в глобальному світі. Тому вона потребує відповідного викликам сучасного суспільства дієвого, чітко прописаного ОДНОГО закону прямої дії з конкретно визначеними цілями, завданнями; закону, ДЛЯ освіти завтрашнього дня. Інших варіантів, на нашу думку, не існує.
Давайте зробимо так! (що конкретно пропоную)
Для створенні законодавчого освітнього документу для освіти завтрашнього дня потрібно:
- провести аналіз ситуації в усій структурі освіти, залучивши провідних науковців, експертів, висококваліфікованих спеціалістів-практиків, громадськість;
- визначити проблеми, які гальмують інноваційні процеси в освітній сфері;
- накреслити стратегію інноваційного розвитку освіти;
- розробити проект закону у відповідності до стратегії;
- подати на всезагальне обговорення через ЗМІ, круглі столи;
Закон для освіти завтрашнього дня має містити конкретні розділи та чіткі завдання. Зокрема,
Розділ І. Місія закону( конкретні цілі та чіткі завдання)
Розділ ІІ. Структура освіти
2.1 Дошкільна освіта
2.2 Початкова освіта
2.3 Загальна середня освіта
2.4 Позашкільна освіта
2.5 Професійно-технічна освіта
2.6 Вища
2.7 Підвищення кваліфікації вчителів
2.8 Освіта дорослих
Розділ ІІІ. Розподіл відповідальності в системі управління освітою
3.1 Інституційний рівень (рівень навчального закладу)
3.2 Громадське самоврядування (об’єднання освітян, недержавні організації, ЗМІ, батьківські ради)
3.3 Органи місцевого самоврядування (місцевий рівень)
3.4 Місцеві органи виконавчої влади (обласний рівень)
3.5 Центральні органи виконавчої влади (державний рівень)
Розділ ІV. Фінансування освітніх послуг
Таміла Гладка, аспірант кафедри політології та філософії Харківського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України
Читати далі
