2.2 Загальна середня освіта - частина 3

Вектор п’ятий: від "тіньової" економіки виживання до ефективного фінансово-економічного менеджменту школи.

Знання – настiльки дорогоцiнна рiч,
що їх не соромно добувати з будь-якого джерела.

Фома Аквiнський,
італійський філософ

Так є (у чому суть проблеми)

Конституцією України, законами «Про освіту» та «Про загальну середню освіту» визначено, що держава забезпечує доступність та безоплатність освіти в державних та комунальних навчальних закладах. Крім того, в законі сказано, що «держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому 10% національного доходу».

Але навіть на 18-тому році незалежності вказані законодавчі норми не виконуються. Більше 6,5% (у 2007 році) на освіту ніколи не виділялось. У переважній більшості шкіл, навіть столичних, фінансуються тільки так звані «захищені» статті бюджету (заробітна плата, теплоенергоносії) та деякі комунальні видатки (вивіз сміття, оплата телефонного зв’язку).

Крапки над І (за матеріалами «Артеківських діалогів 2008») Гроші не вирішують усе у таких сферах як освіта чи спорт. Якщо б так було, то команда Саудівської Аравії була б чемпіоном світу з футболу. Анатолій Заболотний

Докладний та неупереджений аналіз шкільних видатків, знайомство з системами фінансування шкіл у зарубіжжі дають підстави на таку їх класифікацію.

І група (безпосередні витрати на проведення навчання):

1) видатки на оплату праці та преміювання учителів, іншого персоналу співробітників школи;

2) забезпечення навчальних кабінетів технічними засобами (прилади для лабораторних та практичних робіт, аудіо -, відео - , комп’ютерна техніка, спортивне знаряддя);

3) забезпечення класів, кабінетів шкільними меблями та інвентарем;

4) канцелярські та господарські витрати, ведення номенклатури документів службової звітності;

5) утримання бібліотеки та читальної зали;

6) ремонт та модернізація електрокомунікацій, сантехнічних та теплових споруд, даху, фасаду, відмостки, засобів пожежогасіння та охоронної сигналізації, споруд на закріпленій території (паркан, асфальт, спортивні майданчики) та зелених насаджень;

7) комунальні платежі (вода, тепло, електроенергія), оплата телефонного зв’язку, вивозу сміття, дезінфекції;

8) проведення перевідної практики.

ІІ група (шкільні витрати, прив’язані до процесу навчання):

1) утримання медичного кабінету (ремонт та модернізація обладнання, приладів, меблів, інвентарю; придбання медикаментів та перев’язувальних матеріалів, оплата праці медперсоналу;

2) витрати на харчування пільгових категорій учнів (утримання обладнання, меблів, інвентарю харчоблоку, придбання продуктів харчування; комунальні витрати на приготування їжі; заробітна плата персоналу харчоблоку;

3) заміна застарілих підручників для учнів, методичної та періодичної літератури для вчителів;

4) витрати на проведення святкових загальношкільних заходів;

5) утримання державної символіки, шкільної атрибутики;

6) проведення шкільних конференцій, семінарів, олімпіад, конкурсів;

7) витрати на відрядження співробітників школи;

8) підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

Перша група видатків безпосередньо пов’язана з навчанням, отриманням знань. Відсутність бюджетного фінансування з будь – якої з наведених позицій цієї групи означає перекладання державних стандартів обов’язкової шкільної освіти на батьківську їх оплату, тобто платність державного стандарту освіти.

Що стосується другої групи витрат, то вони не є очевидними для саме шкільного бюджету і можуть забезпечуватись або за кошти батьків учнів (підручники та харчування), або учителів (підвищення кваліфікації), або інших муніципальних служб (медичне обслуговування). У будь-якому разі, переважна більшість статей бюджету школи державою не фінансується взагалі або фінансується з дефіцитом.

Чому так(у чому полягають причини існування цієї проблеми)

Причин декілька. По-перше, високий (до 50%) рівень тінізації доходів населення, що не наповнює державний бюджет, з якого відбувається фінансування шкіл. По-друге, не ефективний розподіл навіть обмежених коштів, бо фінансується не освіта кожної української дитини, а витрати кожного навчального закладу. По-третє, потреба державних чиновників мати під своєю рукою власний псевдокомуністичний розподільник бюджетних коштів, що як наслідок створює штучний дефіцит бюджету у кожній конкретній школі.

Чи є альтернатива?

Звичайно, є. Безперечним вбачається зміна діючої парадигми фінансування закладів освіти на користь схеми «кошти йдуть за учнем». У такому варіанті кожний перехід дитини до іншої школи означатиме перехід відповідних коштів на навчання дитини теж до іншої школи. Деякі школи тоді підпадуть під «банкрутство», а деякі, навпаки, отримають потужний фінансовий поштовх до розвитку. Мережа шкіл оптимізується. Також ліквідація посткомуністичного розподільника дефіциту закриє наявні можливості для зловживань (безкоштовна роздача сніданків, путівок, шкільної форми тощо).

Чи готові до цього директори шкіл ?

Так, але далеко не всі. Значна їх частина (можливо, половина) хронічно звикла до споживацької психології і на бачить потреби у змінах. Інша частина готова до ринкових перетворень, але не вірить у можливість чесної вітчизняної освітньої політики, тому затаїлася, чекає. І, нарешті, відносно невелика група директорів, набувши ознак освітніх менеджерів вже зараз веде (тим чи іншим способом) ефективне шкільне господарювання, спотикаючись об штучно створені перепони.

(за матеріалами семінару Світового банку з політики у сфері освіти

«Якість, управління та фінансування в освіті та навчанні: як розв'язувати ці питання в Україні?», 10-11 квітня 2008 року)

• Україна вкладає достатні кошти в освіту(6% ВВП), але ефективність цих витрат вкрай низька. Причина цього у недосконалому управлінні системою освіти. Наприклад, далеко не найкращим способом використання коштів з фонду заробітної плати є «доплата» через шкільні бюджети вчителям похилого віку, які змушені працювати, бо не можуть прожити на вчительську пенсію.
  

Мартін Райзер

Так має бути(які є варіанти вирішення проблеми)

Для запровадження нових механізмів, у першу чергу, потрібна політична воля владних структур на самому вищому рівні. При цьому потрібно перестати брехати про окремі недоліки національної шкільної освіти, визнати її системні хронічні хвороби, тобто поставити правильний діагноз. А далі, звичайно, призначити ефективне лікування. Тема ця неприємна, має поганий соціальний присмак, бо торкається безпосередньо людей, їх посад та їх доходів.

Чи можливо взагалі це зробити?

Можливо, але надзвичайно важко. Перше питання, яке при цьому виникає: коли, хто і як ризикне ініціювати такі системні реформи? З іншого боку, всі європейські країни минулого соціалістичного табору, які тепер у складі Євросоюзу, пройшли цей шлях. Упевнений, поляки або литовці вже не розуміють, а як можна інакше працювати у шкільній освіті. Думаю, що час настане через 5-10 років, коли остаточно зміниться покоління і директорів шкіл, і освітніх чиновників, які виховувалися спочатку у жовтенятській зірочці, потім у піонерському загоні, далі у комсомолі та у партії комуністів. Поступово сформується критична маса освітян, яка не зможе жити по-старому; одночасно зміниться життєва філософія населення, тобто батьків учнів. Сподіваюсь, що і Європа нам у цьому допоможе.

Давайте зробимо так! (що конкретно пропоную)

Якщо більш конкретно, то потрібно пройти такі взаємопов’язані кроки реформування:

1. провести повну ревізію нормативно - правової бази шкільної освіти, прибравши усі штучно створені перепони до ефективного господарювання шкіл як суб’єктів господарського права, автономних юридичних осіб;
2. провести короткотермінову розробку та створити підгалузь «економіка шкільної освіти», обґрунтувавши багаторівневі стандарти фінансування кожної школи ( 3 або 4 рівні );
3. перейти від напівтіньового бюджету кожної школи до легалізованого, без якого взагалі не починати навчальний рік 1 вересня;
4. визначити і запровадити державні стандарти матеріально-технічного забезпечення викладання кожного шкільного предмета (від математики до фізичної культури);
5. перейти до громадсько-державної моделі управління школами, коли громада в особі шкільної ради візьме на себе стратегічне керівництво шкільними фінансами.

Юрій Шукевич, директор Київського фінансового ліцею, Голова Асоціації керівників шкіл м. Києва

Вектор шостий: від розмитих законодавчих актів ПРО вчорашню освіту до чітко прописанного закону ДЛЯ розвитку інноваційної освіти"

Так є(у чому суть проблеми)

Сьогодні державою декларується інноваційний шлях розвитку освіти. Серед науковців та освітян проводиться обговорення цієї проблеми, пропонуються різні варіанти модернізації освітньої галузі, але мало відчутне її просування вперед. Існує розрив між наукою й практикою, інновації не мають фінансової підтримки. Освіта все ще позбавлена гнучкого децентралізованого управління, не визначені чітко повноваження органів управління освітою, відсутнє розмаїття мережі навчальних закладів та різноманітних альтернативних освітніх програм, не вистачає висококваліфікованих кадрів, особливо в сільській місцевості, матеріально-технічна база вкрай не відповідає вимогам сучасності, чимала кількість шкіл залишається поза межею доступу до всесвітньої мережі Інтернет.

Чому так(у чому полягають причини існування цієї проблеми)

Головними причинами такого стану є відсутність загальнонаціональної стратегії інноваційного розвитку освіти та невідповідність сучасним вимогам законодавчого освітнього поля. Закони продовжують обслуговувати освіту вчорашню, а не націлені на освіту завтрашнього дня.

На даний час українську освіту регулює низка законів: «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про позашкільну освіту» та велика кількість інших нормативно-правових документів. Така надмірність законодавчих актів знижує реалізацію принципу верховенства права, а ті розбіжності та розмитість, які в них простежуються, унеможливлюють її належне функціонування та розвиток.

У чинних законах прямої дії, на жаль, не йдеться мова про інноваційний розвиток. У їх змісті не чітко прописані, а то й зовсім відсутні статті про завдання освіти.

	Закони	Завдання освіти
1.	Закон про освіту	Стаття відсутня
2.	Закон про дошкільну освіту	збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров’я дитини; виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей Українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля; формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду (Розділ І. «Загальні положення», ст. 7 «Завдання дошкільної освіти», стор. 5).
3.	Закон про загальну середню освіту	виховання громадянина України формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду; виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовка учнів до подальшої освіти і трудової діяльності; виховання в учнів поваги до Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов’язків людини і громадянина; реалізація права учнів на вільне формування політичних і світоглядних переконань; виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій  і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей Українського народу та інших народів і націй; виховання свідомого ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров’я учнів (Розділ І. «Загальні положення», ст. 5 «Завдання загальної середньої освіти», стор.5).
4.	Закон про професійно-технічну освіту	Стаття відсутня
5.	Закон про позашкільну освіту	Основними завданнями позашкільної освіти є: виховання громадянина України; вільний розвиток особистості та формування її соціально-громадського досвіду; виховання у вихованців, учнів і слухачів поваги до Конституції України, прав і свобод людини та громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії; виховання у вихованців, учнів і слухачів патріотизму, любові до України, поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей Українського народу, а також інших націй і народів; виховання у вихованців, учнів і слухачів шанобливого ставлення до родини та людей похилого віку; створення умов для творчого,  інтелектуального,  духовного  і фізичного розвитку вихованців, учнів і слухачів; формування у вихованців, учнів і слухачів свідомого й відповідального ставлення до власного здоров'я та здоров'я оточуючих, навичок безпечної поведінки; задоволення освітньо-культурних потреб вихованців, учнів і слухачів, які не забезпечуються іншими складовими структури освіти; задоволення потреб вихованців, учнів і слухачів у професійному самовизначенні і творчій самореалізації;  пошук, розвиток та підтримка здібних, обдарованих і талановитих вихованців, учнів і слухачів; вдосконалення фізичного розвитку вихованців, учнів і слухачів, підготовка спортивного резерву для збірних команд України з різних видів спорту; організація дозвілля вихованців, учнів і слухачів, пошук його нових форм; профілактика бездоглядності, правопорушень; виховання в учасників навчально-виховного  процесу свідомого ставлення до власної безпеки та безпеки оточуючих; формування здорового способу життя вихованців, учнів і слухачів; здійснення інформаційно-методичної  та  організаційно-масової роботи. (Розділ І. «Загальні положення», ст. 8. «Основні завдання позашкільної освіти», стор. 7).
6.	Закон про вищу oсвіту	Головними завданнями вищого навчального закладу є: здійснення освітньої діяльності певного напряму, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам вищої освіти; здійснення наукової і науково-технічної (для вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації), творчої, мистецької, культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності; забезпечення виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою; здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестація в акредитованих вищих навчальних закладах третього та четвертого рівнів акредитації; вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці і сприяння працевлаштуванню випускників; забезпечення культурного і духовного розвитку особистості, виховання осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України; підвищення освітньо-культурного рівня громадян. (Розділ 5. «Вищі навчальні заклади», ст.22 п.2 «Мета і головні завдання діяльності вищого навчального закладу», стор. 21).

У законодавчих актах простежуються протиріччя, неточності та дублювання функцій різних рівнів органів управління. Так, у Законі «Про освіту» (ст. 12) повноваження міністерств і відомств дублюються з повноваженнями МОН, за винятком лише однієї позиції, що вирізняє міністерства і відомства – вони організовують впровадження у практику досягнення науки і передового досвіду.

Повноваження МОН

Повноваженнями міністерств і відомств яким підпорядковані навчальні заклади

бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти освіти; встановлює державні стандарти знань з  кожного предмета; визначає мінімальні нормативи    матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчальних закладів; здійснює навчально-методичне  керівництво, контроль за дотриманням державних стандартів освіти, державне інспектування; забезпечує зв'язок із навчальними  закладами, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції; проводить акредитацію вищих та професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії, сертифікати; формує і розміщує державне замовлення на підготовку спеціалістів з вищою освітою;  розробляє умови прийому до навчальних закладів; забезпечує випуск підручників, посібників,    методичної літератури; розробляє проекти положень про навчальні  заклади, що затверджуються Кабінетом Міністрів України; організовує атестацію педагогічних і  науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань; разом з іншими міністерствами і відомствами, яким підпорядковані навчальні заклади, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим реалізує державну політику в галузі освіти, здійснює контроль за її практичним втіленням, дотриманням актів законодавства про освіту в усіх навчальних закладах незалежно від форм власності та підпорядкування; здійснює керівництво державними навчальними закладами. забезпечує організацію роботи з фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи в навчальних закладах усіх типів і рівнів акредитації, здійснює науково-методичне забезпечення цієї роботи в ході навчального процесу і в позанавчальний час.

беруть участь у здійсненні  державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів,  здійснюють контрольні функції по дотриманню вимог щодо якості освіти; забезпечують зв'язок із навчальними закладами та державними органами інших країн з питань, що належать до їх  компетенції; участь у проведенні державного інспектування та акредитації  навчальних закладів, організовують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.

Функції місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування взагалі не розмежовані й направлені лише на зміцнення матеріально-технічної бази та соціального захисту дітей і працівників освіти.

Потребують перегляду й статті про заохочення педагогічних працівників, фінансово-господарську діяльність навчальних закладів тощо.

Так має бути(які є варіанти вирішення проблеми)

Освіта завтрашнього дня – це освіта, яка ще вчора подбала про комфортність й конкурентоспроможність особистості в глобальному світі. Тому вона потребує відповідного викликам сучасного суспільства дієвого, чітко прописаного ОДНОГО закону прямої дії з конкретно визначеними цілями, завданнями; закону, ДЛЯ освіти завтрашнього дня. Інших варіантів, на нашу думку, не існує.

Давайте зробимо так! (що конкретно пропоную)

Для створенні законодавчого освітнього документу для освіти завтрашнього дня потрібно:

1. провести аналіз ситуації в усій структурі освіти, залучивши провідних науковців, експертів, висококваліфікованих спеціалістів-практиків, громадськість;
2. визначити проблеми, які гальмують інноваційні процеси в освітній сфері;
3. накреслити стратегію інноваційного розвитку освіти;
4. розробити проект закону у відповідності до стратегії;
5. подати на всезагальне обговорення через ЗМІ, круглі столи;

Закон для освіти завтрашнього дня має містити конкретні розділи та чіткі завдання. Зокрема,

Розділ І. Місія закону( конкретні цілі та чіткі завдання)

Розділ ІІ. Структура освіти

2.1 Дошкільна освіта 2.2 Початкова освіта 2.3 Загальна середня освіта 2.4 Позашкільна освіта 2.5 Професійно-технічна освіта 2.6 Вища 2.7 Підвищення кваліфікації вчителів 2.8 Освіта дорослих

Розділ ІІІ. Розподіл відповідальності в системі управління освітою

3.1 Інституційний рівень (рівень навчального закладу) 3.2 Громадське самоврядування (об’єднання освітян, недержавні організації, ЗМІ, батьківські ради) 3.3 Органи місцевого самоврядування (місцевий рівень) 3.4 Місцеві органи виконавчої влади (обласний рівень) 3.5 Центральні органи виконавчої влади (державний рівень)

Розділ ІV. Фінансування освітніх послуг

Таміла Гладка, аспірант кафедри політології та філософії Харківського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України

Читати далі

Повернутися до змісту