Відмінності між версіями «2.2 Загальна середня освіта - частина 4»

Поточна версія на 13:47, 13 грудня 2009

Вектор сьомий: від вмираючих сільських шкіл до динамічних шкільних округів у сільській місцевості.

Так є( у чому суть проблеми )

Не буде перебільшенням якщо сказати, що центральною проблемою системи загальної середньої освіти країни є проблема сільської школи. Це й не дивно, адже майже 70% шкіл в Україні є сільськими , там працює більшість вчителів, методистів і управлінців. Розуміння складності і масштабності проблем породжують впевненість у тому, що їх розв’язки не можуть бути штучно придуманими або механічно запозиченими. Їх потрібно шукати на магістральному шляху розвитку сучасних соціокультурних систем.

Результати наукових досліджень та передового педагогічного досвіду дозволяють стверджувати, що формула сучасної якісної загальної середньої освіти має такий загальний вигляд: від виявлення та постійного відстеження рівня розвитку природних обдарувань дитини, через застосування освітніх технологій індивідуалізації навчально-виховного процесу, до створення механізмів досягнення учнем високих результатів в одній або в кількох сферах навчальної, мистецької, спортивної, технологічної діяльності, широкої його соціалізації та зміцнення здоров’я.

З якими ж системними проблемами освітньої галузі доводиться сьогодні мати справу учневі сільської школи?

Проблема 1. Рівень психолого-педагогічної діагностики та моніторингу розвитку сільських учнів залишається вкрай низьким.

Проблема 2. Учень сільської школи не має можливості обирати тип навчального закладу, профіль навчання, факультативи, курси за вибором, гуртки, секції тощо. Освітня траєкторія сільського учня є типовою, лінійною, без можливостей варіативного вибору.

Проблема 3. Учень сільської школи не має постійного інформаційно-транспортного доступу до освітніх модулів, які надають якісну освіту.

Проблема 4. Сільського учня часто навчає вчитель, який не є фахівцем з даного навчального предмета, має слабку мотивацію до професійного росту і підвищення педагогічної майстерності.

Проблема 5. Сучасна сільська школа не забезпечує достатнього рівня соціалізації і суспільного виховання сільської дитини.

Проблема 6. Сільський учень не отримує належного медичного догляду, перебуваючи в навчальному закладі.

Проблема 7. Сільський учень навчається і виховується в середовищі застарілих технологій.

Чому так(у чому полягають причини існування цієї проблеми)

В останні два десятиліття на зміну соціальній однорідності сільського населення прийшло глибоке соціально-майнове розшарування. Кожна з соціальних груп, природно, має власні, відмінні від інших освітні потреби і висуває різні вимоги до якості освіти.

Тому основне протиріччя сучасної освіти сільських регіонів полягає не в низькій матеріально-технічній базі шкіл або низькому професіоналізмі сільських вчителів. Це протиріччя між необхідністю забезпечити надзвичайно широкий спектр освітніх послуг різного змісту, обсягу та якості і неможливістю це зробити на рівні кожної сільської школи.

Крім того, сільські території країни за останні роки перетворились в економічно і соціально депресивні зони. Це явище стало типовим і масовим в останні 5-7 років після того, як в село прийшов „великий ” капітал. Він „розірвав на клапті ” збалансоване комплексне сільськогосподарське виробництво, виділивши в ньому лише найприбутковішу галузь – сезонне землеробство, яке на наших чорноземах має рентабельність 100-150 і більше відсотків. Інші ж галузі, такі як тваринництво, овочівництво, садівництво, первинна переробка сировини були повністю зруйновані, бо мали низьку рентабельність або ж були збитковими. Тепер стало звичним, що капітал працює в селі лише кілька місяців, а всю іншу частину року – в інших сферах: в торгівлі, банківській справі, будівництві тощо. Все це відбулося, незважаючи навіть на те, що комплексне сільськогосподарське виробництво і в нинішніх умовах залишається рентабельним на 20-30 відсотків. Але молодому, агресивному капіталу цього замало - „давай 100, 200 і більше відсотків рентабельності ”! Перегріта кредитами економіка країни стимулювала такі пориви новоспечених аграріїв!

На легкі і швидкі гроші миттєво відреагував ринок – довелося ділитися надприбутками із зернотрейдерами, поставниками пального, мінеральних добрив, засобів захисту рослин тощо. За п’ять років системних грабунків село вмерло. Зникло високотехнологічне виробництво, робочі місця, соціальні гарантії.

Вихід потрібно шукати в закріпленні капіталу в сільській місцевості на постійній основі, протягом всього року. Це можна зробити лише шляхом встановлення різних ставок оподаткування: високі податки для суб’єктів господарювання, які займаються лише сезонним землеробством, і низькі податки – якщо господарювання ведеться комплексно, протягом усього року.

Повна руйнація комплексних сільськогосподарських підприємств привела до зникнення традиційного суспільно-державного замовлення сільським школам на масові професії для села, кардинально змінила місію сільської школи. Сучасна сільська школа змушена орієнтувати своїх випускників лише в незначній мірі на вибір „сільських ” професій, а в основному – готувати їх для подальшого життя в місті. Крім того, сільська школа повинна мати в своєму арсеналі ще й освітні технології для роботи з обдарованими дітьми, які народжуються в усі часи, незалежно від типу місцевості. Отже, сільська освіта сьогодні і в майбутньому повинна стати багатовекторною!

Складна демографічна ситуація в сільській місцевості та діючий нині формульний підхід до фінансування освітньої галузі (з розрахунку на одного учня або вихованця) створюють несприятливі умови для функціонування сільських шкіл. По-перше, це хронічна відсутність бюджетних коштів. Для збалансування річного бюджету на місцях змушені направляти кошти, в основному, на заробітну плату та оплату теплоенергоносіїв. Для інших потреб кошти практично не виділяються. Крім того, для зменшення фонду оплати праці ліквідовуються окремі посади або ж залишаються незаповненими вакансії фахівців з окремих напрямків. Мова йде в першу чергу про психологів, соціальних педагогів, медичних працівників, педагогів-організаторів, бібліотекарів, керівників гуртків тощо.

По-друге, в сільських школах велика кількість учителів не має повного тижневого педагогічного навантаження. Практично в усіх загальноосвітніх школах І-ІІ ступенів не мають повного педагогічного навантаження вчителі фізики, хімії, біології. Історії, трудового навчання, музики, образотворчого мистецтва тощо. Традиційно цю проблему розв’язують шляхом „довантаження ” педагогів-фахівців годинами інших навчальних предметів. Тому кількість вчителів-нефахівців, які викладають у сільських школах, постійно зростає.

Але часто і цей шлях не дозволяє забезпечити сільському вчителю повне педагогічне навантаження (18 годин на тиждень). Тому педагоги змушені направляти свої сили і ресурси в інші сфери діяльності, щоб мати змогу одержувати додаткові кошти для утримання своїх сімей. Це робота на присадибних ділянках, догляд худоби, торгівля на базарах, ремонт квартир, робота за сумісництвом в інших сферах, підприємництво тощо. Все це веде до формування постійно діючих чинників зниження професійної майстерності сільського вчителя, до виштовхування його з середовища успішних, творчо працюючих вчителів, здатних здійснювати пошук ефективних освітніх технологій і готових дати гідну відповідь викликам часу.

Так має бути(які є варіанти вирішення проблеми)

Потрібно всім усвідомити, що названі вище сім освітніх проблем сільського учня можна успішно розв’язати лише здійснивши реформу освітніх систем сільських регіонів. Ідея нового підходу (мережева педагогіка) до організації загальної середньої освіти в сільській місцевості була запропонована автором ще в 1999 році і полягає в тому, що суб’єктом гарантії конституційного права на загальну середню освіту в сільській місцевості повинна виступити освітня система адміністративного району, тобто районний освітній округ, а не окрема сільська школа. Учень не буде тоді прикріпленим до єдиної школи, а стане учнем глобальної сільської школи-мережі і може звертатися за освітніми послугами й до інших модулів або шкіл всієї освітньої системи певної території.

Початкову освіту доцільно надавати учням у рідній школі. Заслуговують на увагу пропозиції науковців і практиків реформувати сільську початкову школу з чотирирічної в шестирічну. Для цього потрібно розв’язати лише організаційні питання, адже зміст освіти в 5-6 класах доцільно залишити без змін. Починати створювати шестирічну початкову школу в сільській місцевості можна вже й зараз, перевівши малочисельні 7-9 класи малих ЗОШ І-ІІ ступенів до опорних навчальних закладів, а школу залишити в цьому ж статусі. Навчальні предмети в 5-6 класах, а то й у 4 класі можна розподілити між 3-4 педагогами – фахівцями з кількох різних галузей знань, які пройшли відповідну фахову підготовку. З часом потрібно буде внести зміни в законодавчі і нормативні акти про освіту і запровадити повноцінну початкову шестирічну освіту і шестирічні загальноосвітні навчальні заклади І ступеня.

При такому підході практично в кожному селі буде збережена школа. Вона стане більшою за чотирирічну, і їй під силу буде утримувати власні приміщення і територію. В такій школі буде працювати 6-8 педагогічних працівників і така ж кількість обслуговуючого персоналу.

Базову освіту (5-9 класи або 7-9 класи) учні зможуть отримувати в рідній школі або в опорному навчальному закладі районного освітнього округу. Але в обох випадках для учнів 7-9 класів на базі опорних навчальних закладів створюються міжшкільні факультативи та курси за вибором. Таких факультативів в районному освітньому окрузі повинно бути не менше 50 з 15-20 навчальних предметів та не менше як двох рівнів складності (додаткове і поглиблене вивчення). Заняття повинні проводитись в суботу, а можливо і ще в один день тижня, наприклад, у п’ятницю.

Міжшкільні факультативи і курси за вибором доцільно організовувати за рахунок годин варіативних частин робочих навчальних планів усіх навчальних закладів району. Тривалість навчання 2-3 години в тиждень.

Повну загальну середню освіту (10-12 класи) сільські діти повинні отримувати в опорних навчальних закладах, які повинні мати не менше, ніж 2-3 профілі навчання. В типовому сільському адміністративному районі таких закладів має бути 5-7. В опорному навчальному закладі має бути універсальний профіль і не менше як один академічний та один технологічний профілі.

При опорних навчальних закладах мають діяти пришкільні інтернати для учнів 10-12 класів (за бажанням учнів).

Підвіз учнів 7-12 класів до опорних навчальних закладів, в тому числі і на факультативні заняття, повинен здійснюватись організовано з використанням шкільних автобусів або іншими визначеними перевізниками.

Для учнів 10-12 класів, які не можуть залишити свої домівки і перейти на навчання з рідної школи до однієї з опорних, також організовуються міжшкільні факультативи, курси за вибором, курси довузівської підготовки тощо в п’ятницю-суботу за описаною вище схемою для учнів 7-9 класів.

Старша профільна школа районного освітнього округу повинна мати універсальний профіль, а також 5-7 академічних та 5-7 технологічних профілів. Технологічні профілі повинні здійснювати допрофесійну та професійну підготовку масових робітничих професій (водії, оператори комп’ютерного набору, робітники з ремонту та обслуговування приміщень тощо).

Давайте зробимо так! (що конкретно пропоную)

Для розв’язання основних проблем сільської школи потрібно реформувати нинішні освітні системи сільських регіонів та органи управління ними. Це завдання в повній мірі можна здійснити лише в ході адміністративно-територіальної реформи, повністю забезпеченої законодавчо і нормативно. Зволікання із проведенням таких реформ не дозволяє протягом ось уже майже двох десятиліть мільйонам сільських учнів отримувати якісну освіту, гарантовану Конституцією України. В ході реформування потрібно створити районні освітні округи як муніципальні освітні мережі з громадсько-державними органами управління. Детальний опис організаційних засад створення та функціонування територіальних освітніх округів подано в численних роботах автора з цієї проблеми.

Проте, вже зараз, можна здійснити ряд організаційних заходів, які забезпечать значне зростання якості освіти в сільській місцевості і які добре узгоджуються з концепцією територіальних освітніх округів.

Проблема 1. Доцільно створити в кожному адміністративному районі Центр психологічної роботи як структурний підрозділ районного методичного кабінету.

Потрібно розробити положення про Центр, в якому передбачити виконання його спеціалістами таких функцій: координація діяльності практичних психологів; методична допомога практичним психологам та педагогічним працівникам навчальних закладів; психолого-педагогічна діагностика та супровід навчально-виховного процесу в навчальних закладах, де відсутній практичний психолог; психологічна допомога учасникам навчально-виховного процесу тощо.

Штатний розпис Центру доцільно створити за рахунок ставок практичних психологів навчальних закладів, в яких діючими нормативами передбачено менше однієї ставки. Розрахунки показують, що при збереженні ставок практичних психологів у великих школах в такому Центрі можна створити штатний розпис в кількості 4-5 психологів. Комплектування Центру кадрами проводити тільки з фахівців з повною вищою освітою.

Проблема 2. Існуюча законодавча база дозволяє вже зараз створити навчально-виховні співтовариства типу освітніх округів шляхом укладання між навчальними закладами та установами освіти договору простого товариства щодо координації і кооперації їх освітньої діяльності.

Проблема 3. Потрібно також провести модернізацію телефонних мереж та розвивати безпровідниковий Інтернет; розробити на державному та регіональному рівнях велику кількість дистанційних навчальних курсів для учнів різних рівнів складності; забезпечити всі опорні навчальні заклади районного освітнього округу шкільними автобусами та створити відповідну інфраструктуру (в т.ч. матеріально-технічну) з їх експлуатації, розробити сучасну високоефективну нормативну базу з питань щоденних перевезень учнів на навчання.

Проблема 4. Для забезпечення викладання навчальних предметів в сільських школах лише фахівцями потрібно здійснити такі заходи:

• забезпечити сільським вчителям безкоштовний проїзд до місця роботи і додому. Це можна зробити в рамках діючого сьогодні законодавства шляхом розробки і прийняття відповідної програми районною радою;
• відмінити існуючу норму про те, що вчитель в іншій школі того ж району є сумісником і його робота оплачується погодинно, а тому занижено. Це положення є безглуздим, оскільки для вчителя роботодавцем виступає відділ освіти, який і призначає його в одну або кілька шкіл району одночасно;
• укласти з вчителями гостродефіцитних профілів (фізика, інформатика, трудове навчання, музика тощо) строкові трудові угоди, в яких передбачити збільшення до 2 разів рівня оплати їх праці за фактично виконану роботу.

Проблема 5. Доцільно ввести в робочі навчальні плани сільських шкіл спеціальний навчальний курс для учнів випускних класів з питань соціалізації; постійно організовувати велику кількість екскурсій на виробничу, культурно-мистецьку, соціальну тематики і фінансувати цю роботу за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів; сприяти створенню і реєстрації у встановленому порядку шкільних дитячих організацій, товариств, асоціацій тощо; сприяти участі сільських дітей в різноманітних регіональних, всеукраїнських, міжнародних проектах, програмах, конкурсах, фестивалях, акціях тощо.

Проблема 6. Створити при відділах освіти районних державних адміністрацій Центри медичної допомоги, які б здійснювали координаційну і методичну роботу з медичними працівниками навчальних закладів, профілактичну роботу з учасниками навчально-виховного процесу тощо. Штати Центрів комплектувати лише з лікарів, забезпечуючи тим самим підвищення рівня медичної допомоги з медсестринського до лікарського.

Доцільно також затвердити нове положення про медичні огляди учнів та здійснювати поглиблені медичні огляди всіх учнів не рідше одного разу на кожному ступені загальної середньої освіти. У всіх навчальних закладах ввести посаду медичної сестри.

Проблема 7. Здійснити переобладнання всіх сфер життєдіяльності сільських навчальних закладів у відповідності до соціально-інформаційно-технологічних цінностей сучасного суспільства.

Негайно розпочати запровадження в школах сучасних систем очистки води, приготування їжі, опалення і освітлення приміщень; забезпечити спортзали, шкільні майстерні, навчальні кабінети і лабораторії екологічним і енергоощадним обладнанням, широко використовувати сучасну комп’ютерну, мультимедійну, відео і аудіо техніку.

Для цього потрібно розробити і прийняти до виконання Державну програму переобладнання загальноосвітніх шкіл. Відновити загальнодержавну мережу баз(магазинів) типу „Учтехприлад” та розмістити на виробництві замовлення на виготовлення сертифікованого для шкіл обладнання згідно Державної програми переобладнання загальноосвітніх шкіл.

Іван Осадчий, начальник відділу освіти Ставищенської районної державної адміністрації Київської області, голова ради освітнього округу Ставищенського району, кандидат педагогічних наук.

Вектор восьмий: від стандартів змісту освіти вчорашнього дня до нового Національного курикулуму.

Так є( у чому суть проблеми )

У час інформаційної ери і переходу до суспільства знань традиційні форми навчального змісту не забезпечують достатнього особистісного, соціального та академічного розвитку учнів і випускників шкіл, багато з них залишаються позаду сучасного економічного і культурного розвитку в глобалізованому світі, не здатні ставати інноваційними людьми.

В українській шкільній освіті продовжує панувати за зразком фабрики стандартизована, централізована, синхронізована школа, яка неспроможна відповідати на виклики сучасності. У їх світлі вельми сумнівним є припущення, що вузька спеціалізація предметів і викладачів є найкращий шлях в освіті. Підхід, коли учням традиційно подаються інформація і навички в рамках дискретних дисциплін, а потім очікується, що вони самостійно визначать зв`язки між ними, є хибним. Навчальний план школи має задавати зв`язки, які дозволять учням дослідити відношення ідей між дисциплінарними лініями. Прийшов час такого навчального плану, який вчасно враховує необхідність рефлексивного мислення і створює умови для його розвитку.

Державний стандарт базової і повної середньої освіти, за діючим Законом про освіту, має бути зведенням норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової і повної загальної середньої освіти та гарантії держави у її досягненні. Фактично ухвалений державний стандарт загальної середньої освіти цих гарантій не обумовлює, а державні вимоги до освіченості випускників шкіл щороку визначає вузька група фахівців під керівництвом Українського центру оцінювання якості освіти, а критика тестів з боку суспільства відкидається аргументом, що воно не "розбирається у тестології".

Нові програми для 12-річної школи, укладені на основі цього стандарту, на думку багатьох, мало чим відрізняються від шкільних програм 11-річної школи. У них багато зайвого і не враховується як нова технологічна ситуація в суспільстві, так і світові досягнення концептуального розвитку формування змісту освіти. З точки зору працедавців навчальні програми середньої освіти не відповідають соціальним і економічним потребам учнів, вони часто непослідовні і переобтяжені. Величезною проблемою є «академоцентризм»: представники академічних кіл розглядають навчання у школі як переважно підготовку до навчання у ВНЗ та аспірантурі. Варто нагадати і про негативну практику масового запровадження нових програм і підручників без апробації, надходження до шкіл нових підручників зі значним запізненням, що дезорганізовувало навчальний процес протягом останніх п’яти років переходу загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання.

Чому так(у чому полягають причини існування цієї проблеми)

Жартівливе дитяче запитання: як стонога управляє всіма своїми сорока ніжками стосується і змісту середньої освіти, який є багаторівневою системою, що складається з 7 освітніх галузей, десятків навчальних предметів і сотень виховних заходів, зрештою, з 12 тисяч тем уроків, які здобуває український учень за весь час навчання. Зміст освіти виявляється складнішим за стоногу, проте пошук строгої наукової відповіді на це начебто б жартівливе, але насправді дуже серйозне питання теорії і практики освіти, в Україні не ведеться ні управлінням освітою, ні педагогічною наукою. В Україні не створена високотехнологічна інституція з розробки, узгодження і координації навчальних елементів змісту освіти та системного виробництва програмового забезпечення освіти, завданням якої було б перетворення змісту освіти в систему, керовану суспільним діалогом.

Та обставина, що кожна людина навчається, створює враження, що кожний з нас може висловитися про зміст і організацію освіти швидше, ніж про інші галузі. Ця обставина породжує ілюзію можливості занадто вільного і навіть безцеремонного ставлення до освіти, яка ніби позбавляє від зусиль аналізу багатьох даних і спеціалізованого заглиблення в проблему. Як сильно виявляється ця ілюзія, можемо легко зрозуміти, спостерігаючи за втручаннями щодо реформи змісту освіти партій, громадських об’єднань, нових функціонерів. Панування ілюзії фамільярності призвела до того, що в українській освіті:

1. Не встановлені чіткі механізми розроблення документів із стратегії та політики програмового забезпечення освіти; ці питання не знайшли відображення в концептуальних документах про освіту, зокрема, в Національній доктрині розвитку освіти (2002) та низці основних документів, в яких лише констатується необхідність розроблення нових програм і підручників;
2. Не визначена термінологічна та методологічна база розроблення програмового забезпечення освіти;
3. Рідко порівнюються зі світовою практикою ухвалені рішення щодо українського програмового забезпечення освіти;
4. Укладання програмового забезпечення освіти проводиться без реалістичної оцінки того, що є наявним у системі ЗСО і що вчителі в змозі практично реалізувати, виходячи зі своїх власних ресурсів та ініціатив, реального потенціалу учнів та потреб економіки і культури суспільства, зокрема прогнозу потреб ринку праці України;
5. Не проводиться аналіз фінансових наслідків розроблення того чи іншого варіанту програмового забезпечення освіти з метою досягнення найкращого співвідношення ціни та якості, а також найбільш ефективної реалізації реформи;
6. Існуючі інституційні можливості в освіті України недостатні для успішності модернізації програмового забезпечення з метою дійсного внесення змін у навчання учнів;
7. Освітня спільнота України ізольована від основних механізмів вироблення засобів розв’язання курикулярних проблем внаслідок недоступності багатьох закордонних книг або їх перекладів, які актуальні у галузі розроблення програмового забезпечення.

Так має бути(які є варіанти вирішення проблеми)

Незалежно від того, як ми дивимося на речі, реформа освіти неможлива без курикулярної реформи. Вона найкраще конденсує реформу освіти і обумовлює її. Тому курикулярна реформа в українській освіті є дуже важливою і вона містить реформаторські заходи решти планів систематичної реформи, які проводяться: оцінювання знань, підготовка і освіта учителів, шкільний менеджмент, фінансування шкільних установ, міжнародні зв'язки, статус учня, соціальне становище учителя, законодавство освіти та інше.

Основоположною категорією підвищення якості освіти є курикулум, який образно визначається як шлях доставляння змісту, що окреслює структуру, організацію, баланс і способи презентації знань у шкільному класі.

Курикулум як документ відрізняється від навчальної програми, що визначає в першу чергу змістовну сторону курсу навчання і складає лише частину курикулуму. Крім програми, курикулум містить аналіз причин необхідності впровадження нового змісту освіти; чітке визначення цілей навчання; окреслення цільових груп, на які розрахований даний курикулум; опис передбачуваних взаємин вчителя і тих, кого навчають, узгодженість методичних принципів з відповідними навчальними матеріалами; сучасні моделі і засоби навчання; систему і принципи контролю і оцінки.

Курикулярний процес (тобто процес розроблення і розвитку шкільних, предметних курикулумів і Національного курикулуму) синтезує у собі розум, культуру і сили як усієї нації, так і усієї людської цивілізації. Подібно до комп’ютерного «заліза», яке працює по-різному в залежності від програмного забезпечення («софту»), так і система освіти діятиме по-різному у залежності від обраного нею курикулуму.

Процес модернізації загальної середньої освіти потребує подальшої копіткої роботи усіх зацікавлених інституцій (психолого-педагогічної науки, управлінців, методичної служби, педагогів-практиків, громадськості), насамперед, у напрямі оптимізації змісту шкільної освіти, реалізації на практиці принципу особистісної орієнтації навчально-виховного процесу.

У змісті освіти при розробленні курикулярних документів мають бути вирішені такі завдання:

1. Усунути характерну для ЗСО традицію перевантаженості навчальних планів предметами і відомостями, які не є фундаментом для нових знань, а розраховані на «проходження», на те, щоб їх здати і забути. Всі предмети, включені в БНП, повинні бути необхідними для подальших стадій освіти і подальшої соціальної і професійної діяльності;
2. Змінити методи навчання і закріплення отриманої в школі інформації, розширивши вагу тих з них, які формують практичні навики аналізу інформації, самонавчання. Підняти роль самостійної роботи учнів;
3. Забезпечити на етапі повної середньої школи (при завершенні переходу на 12-річну повну середню освіту) можливість вибору освітніх програм у рамках підготовки до здобуття професійної освіти;
4. Створити інституційні механізми систематичного оновлення змісту освіти на основі зміцнення зв'язку з науковими дослідженнями і практикою;
5. Надавати всім випускникам середньої школи (і всіх ступенів професійної освіти) знання і базові навики у галузі предметів, що забезпечують активну соціальну адаптацію (економіка, право, основи політичної системи, менеджменту і соціології). Ліквідовувати відставання від світової науки і освіти в стандартах і якості викладання соціальних дисциплін, в першу чергу економіки, менеджменту і права, історії і філософії;
6. Забезпечити робоче знання як мінімум однієї іноземної мови всіма випускниками повної середньої школи;
7. Збільшити частку відкритої освіти (тобто використання навчальних ресурсів у мережі Інтернет) у навчальних програмах всіх рівнів до 20—30% за умови забезпечення всіх навчальних класів ЗНЗ комп'ютерами (хоча б по одному на кожний клас), підключеними до глобальної мережі, довести оснащеність навчальних закладів до показника – один комп'ютер на чотирьох учнів;
8. Надавати вже в середній школі необхідну базову підготовку з прикладної інформатики, в повній середній школі – за спеціалізованими прикладними програмами;
9. Зробити сучасну шкільну програму більш орієнтованою на творчий розвиток дітей, уникаючи тупого заучування. Нереальний обсяг того, що треба прочитати або вивчити на пам’ять, слабше адаптують дитину до дорослого життя, ніж власні дослідження, евристичні підходи та виконання навчальних проектів

Давайте зробимо так! (що конкретно пропоную)

Для проведення перезавантаження системи шкільної освіти як радикального оновлення змісту освіти (курикулярної реформи) буде розроблена цілісна стратегія розвитку сектора курикулуму як підсистеми ЗСО - відсутнього дотепер в Україні базового документу з освітньої політики, що має визначати довгострокову стратегію курикулуму в Україні, яка передбачатиме моніторинг підвищення індексу рівня освіти (ІРО) та індексу людського розвитку (ІЛР) на регіональному та загальнодержавному рівні, відкритість процесу розроблення нормативно-правових документів, їх експертизи, апробації та затвердження.

З метою вироблення системного підходу до створення і здійснення курикулярних інновацій в освітньому просторі України, подолання застарілих практик у системі освіти, буде проведено реальну зміну практики розроблення курикулуму в українській шкільній освіті відповідно до таких її пріоритетів:

1. Орієнтація на потреби та очікування учнів у реальному житті;
2. Поступальний розвиток країни у напрямі входження до відкритого глобального суспільства знань і перехід на порівнянну з світовою систему показників якості і стандартів освіти всіх рівнів, забезпечити міжнародне визнання українських документів про ЗСО;
3. Орієнтація на кращі сучасні європейські та світові зразки освіти, що відповідають оновленим національним цінностям з урахуванням реалій сучасності;
4. Побудова шкільного курикулуму, базованого на результатах, тобто на оцінюванні вхідних та вихідних показників навчальних досягнень (компетентностей) та розвитку учнів;
5. Використання сучасних психолого-педагогічних теорій та практик у процесі розроблення курикулуму;
6. Поглиблення вертикальної та горизонтальної інтеграції галузей і предметів навчання протягом усього навчального процесу;
7. Оптимізація галузевої структури курикулуму;
8. Забезпечення вищого ступеня децентралізації курикулуму і заохочення підходів та практик його розвитку на рівні шкіл як відкритих та динамічних організацій удосконалення курикулуму;
9. Перехід від жорстких лінійних структур в освіті до її гнучкої і різноманітної організації, що дозволяє поєднувати різні форми освіти, вибудовувати індивідуальні траєкторії освіти;
10. Реальне залучення учителів у процес зміни курикулуму, зокрема з метою підтримки процесу постійного їх професійного розвитку;
11. Укладання курикулярних документів, передусім, стандартів ЗСО, на основі принципу гласності, що означає:

a) обов'язкову відкриту публікацію проектів стандартів ЗСО і звітів про їх обговорення, повноту подання інформації про хід і порядок змін, що вносяться, а також доступність інших відомостей за процедурами складання курикулярних документів, проведення національних дебатів з проблем зміни курикулуму;

b) обов'язкову відкритість для суспільства і засобів масової інформації процедур розгляду і ухвалення рішень за проектами стандартів ЗСО, зокрема з питань, що викликають розбіжності або усередині законодавчих (представницьких) органів державної влади, або між законодавчим (представницьким) і виконавським органами державної влади, або між державними органами влади і органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями (об'єднаннями), добродійними фондами, об'єднаннями юридичних осіб (асоціацій і союзів).

Щоб проводити необхідні систематичні дослідження потенційних напрямів і моделей навчальних програм та аналіз здійснення нових навчальних програм у школах, в Україні будуть створені:

Постійно діюча незалежна міжгалузева інституція – Національна рада з курикулуму для вироблення узгодженої концептуальної і нормативної бази укладання змісту шкільної освіти, оцінювання якості курикулярної продукції і вироблення рекомендацій Кабінету Міністрів України з ключових концептуальних і стратегічних проблем розвитку Національного курикулуму. Інтегрована професійна та технічна установа, відповідальна за проектування, розроблення, пілотування, впровадження, перегляд та проведення експертизи курикулярної продукції – Центр розроблення курикулуму.

Українська мережа спілкування і співробітництва у рамках Глобальної мережі розробників курикулуму, заснованої Міжнародним офісом з питань освіти ЮНЕСКО (IBE UNESCO), з метою підтримки інституційних структур і людських ресурсів, які будуть залучені у систему розвитку, менеджменту та впровадження курикулуму.

Всеукраїнська мережа Центрів інноваційних педагогічних технологій для апробації проектів курикулярних змін. Проекти курикулярних документів ЗСО підлягатимуть обов'язковій науково-педагогічній, суспільній і правовій експертизі з метою забезпечення:

a)методологічної єдності правових, наукових і технологічних вимог модернізації програмового забезпечення, розроблення і складання стандартів ЗСО, сприяючих соціально-економічному, гуманітарному і культурному розвитку держави;

b)наукової і правової обґрунтованості суспільно значущих рішень, що ухвалюються державними органами, громадськими організаціями і об'єднаннями, орієнтування їх на використання новітніх досягнень науки, техніки і технології;

c)національної, екологічної, технологічної і суспільної безпеки і економічної доцільності рішень, пов'язаних з виконанням стандартів ЗСО і використанням наукових і науково-технологічних результатів у практичній освітній діяльності;

d)захисту прав інтелектуальної власності на результати науково-педагогічної діяльності і авторських прав, пов'язаних з обігом результатів науково-педагогічної діяльності.

Сергій Клепко, проректор Полтавського інституту післядипломної педагогічної освіти, кандидат філософських наук, редактор журналу «Постметодика» (м.Полтава)

Читати далі

Повернутися до змісту