Перегляд вихідного коду сторінки Обговорення:Метод функціонально-вартісного аналізу

Метод функціонально-вартісного аналізу (ФВА)

ФВА (функціонально-вартісний аналіз) — метод техніко-економічного дослідження систем, спрямований на оптимізацію співвідношення між їхніми споживчими властивостями і витратами на досягнення цих властивостей. Метод розробив конструктор Пермського телефонного заводу Ю.М.Соболєв.
Завданням ФВА є досягнення найвищих споживчих властивостей продукції при одночасному зниженні всіх видів виробничих іитрат.
Суть методу — поелементний аналіз конструкції (системи, послуги тощо). Соболєв запропонував розглядати кожний елемент конструкції окремо, розділивши елементи за принципом функціонування на основні й допоміжні. З аналізу стало зрозуміло, де «приховуються» зайві витрати. Соболєв застосував свій метод на вузлі кріплення мікротелефону, і йому вдалося скоротити список застосовуваних деталей на 70 %.
Галузь застосування методу ФВА: безперервне вдосконалювання продукції, послуг, виробничих технологій, а також структури організацій.
Сьогодні в економічно розвинених країнах практично кожне підприємство або компанія використовують ФВА як практичну частину системи менеджменту якості, що найповніше задовольняє принципи стандартів. Метод має три англомовні назви-синоніми — Value Engineering, Value Management, Value Analysis.
Основні ідеї ФВА: 
•    Споживача цікавить не продукція як така, а користь, яку він одержить від її використання.
•    Споживач прагне скоротити свої витрати.
•    Функції (властивості), що цікавлять споживача, можна одержати в різний спосіб, а отже, з різною ефективністю й витратами.
•    Серед можливих альтернатив реалізації функцій (властивостей) існують такі, в яких співвідношення якості та ціни є оптимальним для споживача.
•    Саме такі функції (властивості) і повинна мати продукція, і нічого зайвого, що тільки підвищує ціну товару.
2. Теорія розв’язання винахідницьких завдань (ТРВЗ)
ТРВЗ не є чіткою науковою теорією. ТРВЗ являє собою узагальнений досвід винахідництва й вивчення законів розвитку науки та техніки. Поява ТРВЗ була спричинена потребою прискорити винахідницький процес, виключивши з нього елементи випадковості: думка, що раптово й непередбачено майнула в голові, сліпий перебір і відкидання варіантів, залежність від настрою тощо. Крім того, метою ТРВЗ є поліпшення якості й збільшення рівня винаходів.
ТРВЗ, запропонована Г. С Альтшуллером і його колегами в 1946 р. і вперше опублікована в 1956 р.,— це технологія творчості, заснована на ідеї про те, що «винахідницька творчість пов’язана зі зміною техніки, що розвивається за певними законами» і що «створення нових засобів праці має, незалежно від суб’єктивного до цього ставлення, підкорятися об’єктивним закономірностям». При створенні ТРВЗ була використана велика винахідницька база з технічних розв’язань у Радянському Союзі.
Сфери застосування ТРВЗ 
Дотримуючись алгоритмів ТРВЗ, можна знаходити «витончені» розв’язання, над якими конкуренти можуть безрезультатно битися роками. Останні приклади з практики провідних світових компаній (Ford, Boeing, Samsung, Hewlett Packard, Siemens) підтверджують працездатність методів ТРВЗ, що були успішно застосовані на виробничих і сервісних підприємствах, а також у консалтингових компаніях США, Європи, Японії, Кореї та інших країн. ТРВЗ набула світового визнання як метод інноваційного технічного й бізнес-мислення. Використовуючи ТРВЗ, компанії у всьому світі заощаджують значні ресурси, знижують витрати, удосконалюють свою продукцію й винаходять нову. ТРВЗ змінила світ рекламістів, креаторів і людей інших творчих професій у кардинально кращу сторону. У результаті свого розвитку ТРВЗ вийшла за межі розв’язання винахідницьких завдань у технічній галузі й сьогодні використовується також у нетехнічних галузях (бізнес, мистецтво, література, педагогіка, політика тощо).
Головний принцип ТРВЗ базується на твердженні, що кожне завдання має нескінченну кількість розв’язань. Умови завдань мають бути загальними, абстрактними, не пов’язаними з конкретними життєвими ситуаціями. Ще одна дуже важлива умова формулювання творчого завдання ТРВЗ — орієнтація на результат.
Спрощений алгоритм розв’язання творчих завдань 
1. Зрозуміти завдання й налаштуватися на його розв’язання, «стати в мисливську стійку». Відтворити завдання своїми словами, (робити малюнок (підключити образне мислення). Визначити тип завдання — логічне, творче, технічне тощо.
2. Спробувати розв’язати завдання традиційними методами: методом спроб і помилок, дотримуючись здорового глузду (логіки), частинами, за аналогією (чи не розв’язував я подібного завдання?), за асоціацією, методом пошуку компромісу, шляхом експертних оцінювань (порадитися з мудрою доброзичливою людиною).
3. Якщо завдання творче і складне і його не вдалося розв’язати традиційними методами, тоді використовуйте такі кроки:
3.1.          Сформулюйте протиріччя, укажіть шкідливу функцію.
ТРВЗ виділяє три види протиріч (у порядку зростання складності розв’язання):
•    адміністративне протиріччя: «необхідно поліпшити систему, але я не знаю, як (не вмію, не маю права) зробити це». Це протиріччя є найслабкішим і може бути розв’язане або вивченням додаткових матеріалів, або прийняттям адміністративних рішень;
•    технічне протиріччя: «поліпшення одного параметра системи призводить до погіршення іншого параметра»;
•    фізичне протиріччя: «для поліпшення системи якась її частина має перебувати в різних фізичних станах одночасно, що неможливо».
3.2.   Сформулюйте ідеальне кінцеве розв’язання (ІКР) і дайте відповідь на запитання: «Що заважає одержати ІКР?».
3.3.   Визначте, які основні частини беруть участь у завданні (складіть модель завдання).
3.4.   Пошукайте ресурс (можливості для вирішення) в кожній із цих частин, необхідний для одержання ІКР і узгодження протиріччя.
3.5.   Використовуйте прийоми для узгодження протиріччя, знайдіть кілька розв’язань.
3.6. Визначте силу одержаних розв’язань і виберіть найкраще розв’язання для певних конкретних умов за заданими критеріями.
3. Морфологічний аналіз.
Зазвичай створення морфологічного аналізу пов’язують із двома іменами: середньовічним ченцем Раймондом Луллієм (приблизно 1235-1316 рр.) і астрофізиком Фрицем Цвіккі, який працював у США в середині XX ст.
Морфологічний аналіз заснований на побудові таблиці (морфологічної скриньки), у якій перелічуються всі основні елементи, що складають об’єкт, і вказується можливо більша кількість відомих і можливих варіантів реалізації цих елементів. Комбінуючи варіанти реалізації елементів об’єкта, можна одержати найнесподіваніші нові розв’язання.
Послідовність дій при цьому така:
•    Точно сформулювати проблему.
•    Визначити найважливіші елементи об’єкта (ряди таблиці).
•    Визначити варіанти виконання елементів (стовпці таблиці).
•    Занести їх до таблиці (заповнити комірки).
•    Оцінити всі наявні в таблиці варіанти.
•    Вибрати оптимальний варіант.
Головні недоліки методу: 
1)   спрощеність підходу до аналізу об’єкта;
2)   можливість одержання занадто великої кількості варіантів для розгляду.
Галузь застосування: морфологічний аналіз має багато як найпростіших, так і ускладнених модифікацій. Проте його застосування раціональне для простих об’єктів і там, де можливо знайти нову ідею за рахунок комбінації відомих рішень (реклама, дизайн тощо).
Секрети успіху полягають у виборі невеликої кількості найістотніших основних параметрів (вибрати основне чомусь завжди буває нелегко) і якомога більшої кількості найнеймовірніших варіацій, а також у доброму знанні теми.
Учитель наводить приклад застосування морфологічного аналізу, залучаючи учнів для спільної роботи (об’єднати учнів у групи).
4. Винахідництво 
Винахідництво — галузь інтелектуальної діяльності, де творчий процес знаходження нового розв’язання технічного завдання, націленого на досягнення істотного ефекту, втілюється у винаході.
Винахід — це розв’язання технічного завдання, що належить до матеріального об’єкта (продукту) або процесу здійснення дій над матеріальним об’єктом за допомогою матеріальних засобів (способу). Щоб бути визнаним винаходом, відповідне технічне рішення повинне мати:
•    новизну (не бути відомим з існуючого рівня техніки);
•    винахідницький рівень (не бути очевидним, виходячи з поточного рівня знань фахівців);
•    можливість промислового застосування.
Винахід є об’єктом інтелектуальної власності. Право на винахід виникає при його державній реєстрації. Документом, що підтверджує право на винахід, є патент на винахід.