Метод функціонально-вартісного аналізу

Матеріал з Iteach WIKI
Перейти до: Навігація, пошук

Метод функціонально-вартісного аналізу (ФВА)

ФВА (функціонально-вартісний аналіз) — метод техніко-економічного дослідження систем, спрямований на оптимізацію співвідношення між їхніми споживчими властивостями і витратами на досягнення цих властивостей. Метод розробив конструктор Пермського телефонного заводу Ю.М.Соболєв. Завданням ФВА є досягнення найвищих споживчих властивостей продукції при одночасному зниженні всіх видів виробничих іитрат. Суть методу — поелементний аналіз конструкції (системи, послуги тощо). Соболєв запропонував розглядати кожний елемент конструкції окремо, розділивши елементи за принципом функціонування на основні й допоміжні. З аналізу стало зрозуміло, де «приховуються» зайві витрати. Соболєв застосував свій метод на вузлі кріплення мікротелефону, і йому вдалося скоротити список застосовуваних деталей на 70 %. Галузь застосування методу ФВА: безперервне вдосконалювання продукції, послуг, виробничих технологій, а також структури організацій. Сьогодні в економічно розвинених країнах практично кожне підприємство або компанія використовують ФВА як практичну частину системи менеджменту якості, що найповніше задовольняє принципи стандартів. Метод має три англомовні назви-синоніми — Value Engineering, Value Management, Value Analysis. Основні ідеї ФВА: • Споживача цікавить не продукція як така, а користь, яку він одержить від її використання. • Споживач прагне скоротити свої витрати. • Функції (властивості), що цікавлять споживача, можна одержати в різний спосіб, а отже, з різною ефективністю й витратами. • Серед можливих альтернатив реалізації функцій (властивостей) існують такі, в яких співвідношення якості та ціни є оптимальним для споживача. • Саме такі функції (властивості) і повинна мати продукція, і нічого зайвого, що тільки підвищує ціну товару. 2. Теорія розв’язання винахідницьких завдань (ТРВЗ) ТРВЗ не є чіткою науковою теорією. ТРВЗ являє собою узагальнений досвід винахідництва й вивчення законів розвитку науки та техніки. Поява ТРВЗ була спричинена потребою прискорити винахідницький процес, виключивши з нього елементи випадковості: думка, що раптово й непередбачено майнула в голові, сліпий перебір і відкидання варіантів, залежність від настрою тощо. Крім того, метою ТРВЗ є поліпшення якості й збільшення рівня винаходів. ТРВЗ, запропонована Г. С Альтшуллером і його колегами в 1946 р. і вперше опублікована в 1956 р.,— це технологія творчості, заснована на ідеї про те, що «винахідницька творчість пов’язана зі зміною техніки, що розвивається за певними законами» і що «створення нових засобів праці має, незалежно від суб’єктивного до цього ставлення, підкорятися об’єктивним закономірностям». При створенні ТРВЗ була використана велика винахідницька база з технічних розв’язань у Радянському Союзі. Сфери застосування ТРВЗ Дотримуючись алгоритмів ТРВЗ, можна знаходити «витончені» розв’язання, над якими конкуренти можуть безрезультатно битися роками. Останні приклади з практики провідних світових компаній (Ford, Boeing, Samsung, Hewlett Packard, Siemens) підтверджують працездатність методів ТРВЗ, що були успішно застосовані на виробничих і сервісних підприємствах, а також у консалтингових компаніях США, Європи, Японії, Кореї та інших країн. ТРВЗ набула світового визнання як метод інноваційного технічного й бізнес-мислення. Використовуючи ТРВЗ, компанії у всьому світі заощаджують значні ресурси, знижують витрати, удосконалюють свою продукцію й винаходять нову. ТРВЗ змінила світ рекламістів, креаторів і людей інших творчих професій у кардинально кращу сторону. У результаті свого розвитку ТРВЗ вийшла за межі розв’язання винахідницьких завдань у технічній галузі й сьогодні використовується також у нетехнічних галузях (бізнес, мистецтво, література, педагогіка, політика тощо). Головний принцип ТРВЗ базується на твердженні, що кожне завдання має нескінченну кількість розв’язань. Умови завдань мають бути загальними, абстрактними, не пов’язаними з конкретними життєвими ситуаціями. Ще одна дуже важлива умова формулювання творчого завдання ТРВЗ — орієнтація на результат. Спрощений алгоритм розв’язання творчих завдань 1. Зрозуміти завдання й налаштуватися на його розв’язання, «стати в мисливську стійку». Відтворити завдання своїми словами, (робити малюнок (підключити образне мислення). Визначити тип завдання — логічне, творче, технічне тощо. 2. Спробувати розв’язати завдання традиційними методами: методом спроб і помилок, дотримуючись здорового глузду (логіки), частинами, за аналогією (чи не розв’язував я подібного завдання?), за асоціацією, методом пошуку компромісу, шляхом експертних оцінювань (порадитися з мудрою доброзичливою людиною). 3. Якщо завдання творче і складне і його не вдалося розв’язати традиційними методами, тоді використовуйте такі кроки: 3.1. Сформулюйте протиріччя, укажіть шкідливу функцію. ТРВЗ виділяє три види протиріч (у порядку зростання складності розв’язання): • адміністративне протиріччя: «необхідно поліпшити систему, але я не знаю, як (не вмію, не маю права) зробити це». Це протиріччя є найслабкішим і може бути розв’язане або вивченням додаткових матеріалів, або прийняттям адміністративних рішень; • технічне протиріччя: «поліпшення одного параметра системи призводить до погіршення іншого параметра»; • фізичне протиріччя: «для поліпшення системи якась її частина має перебувати в різних фізичних станах одночасно, що неможливо». 3.2. Сформулюйте ідеальне кінцеве розв’язання (ІКР) і дайте відповідь на запитання: «Що заважає одержати ІКР?». 3.3. Визначте, які основні частини беруть участь у завданні (складіть модель завдання). 3.4. Пошукайте ресурс (можливості для вирішення) в кожній із цих частин, необхідний для одержання ІКР і узгодження протиріччя. 3.5. Використовуйте прийоми для узгодження протиріччя, знайдіть кілька розв’язань. 3.6. Визначте силу одержаних розв’язань і виберіть найкраще розв’язання для певних конкретних умов за заданими критеріями. 3. Морфологічний аналіз. Зазвичай створення морфологічного аналізу пов’язують із двома іменами: середньовічним ченцем Раймондом Луллієм (приблизно 1235-1316 рр.) і астрофізиком Фрицем Цвіккі, який працював у США в середині XX ст. Морфологічний аналіз заснований на побудові таблиці (морфологічної скриньки), у якій перелічуються всі основні елементи, що складають об’єкт, і вказується можливо більша кількість відомих і можливих варіантів реалізації цих елементів. Комбінуючи варіанти реалізації елементів об’єкта, можна одержати найнесподіваніші нові розв’язання. Послідовність дій при цьому така: • Точно сформулювати проблему. • Визначити найважливіші елементи об’єкта (ряди таблиці). • Визначити варіанти виконання елементів (стовпці таблиці). • Занести їх до таблиці (заповнити комірки). • Оцінити всі наявні в таблиці варіанти. • Вибрати оптимальний варіант. Головні недоліки методу: 1) спрощеність підходу до аналізу об’єкта; 2) можливість одержання занадто великої кількості варіантів для розгляду. Галузь застосування: морфологічний аналіз має багато як найпростіших, так і ускладнених модифікацій. Проте його застосування раціональне для простих об’єктів і там, де можливо знайти нову ідею за рахунок комбінації відомих рішень (реклама, дизайн тощо). Секрети успіху полягають у виборі невеликої кількості найістотніших основних параметрів (вибрати основне чомусь завжди буває нелегко) і якомога більшої кількості найнеймовірніших варіацій, а також у доброму знанні теми. Учитель наводить приклад застосування морфологічного аналізу, залучаючи учнів для спільної роботи (об’єднати учнів у групи). 4. Винахідництво Винахідництво — галузь інтелектуальної діяльності, де творчий процес знаходження нового розв’язання технічного завдання, націленого на досягнення істотного ефекту, втілюється у винаході. Винахід — це розв’язання технічного завдання, що належить до матеріального об’єкта (продукту) або процесу здійснення дій над матеріальним об’єктом за допомогою матеріальних засобів (способу). Щоб бути визнаним винаходом, відповідне технічне рішення повинне мати: • новизну (не бути відомим з існуючого рівня техніки); • винахідницький рівень (не бути очевидним, виходячи з поточного рівня знань фахівців); • можливість промислового застосування. Винахід є об’єктом інтелектуальної власності. Право на винахід виникає при його державній реєстрації. Документом, що підтверджує право на винахід, є патент на винахід.