Wiki-стаття "Взаємозв’язок першого, другого, третього поколінь прав людини"
Зміст
Назва проекту
Становлення трьох поколінь прав людини
Автори проекту
Учні 10-Б класу
Тема дослідження
Взаємозв’язок першого, другого, третього поколінь прав людини
Проблема дослідження
Генезис прав людини
Гіпотеза дослідження
Становлення прав людини відбувалося від індивідуальних до солідарних
Мета дослідження
Дослідити й розкрити зміст прав першого, другого, третього поколінь, їх взаємний вплив
Результати дослідження
Як свідчать результати дослідження юридичних документів, нормативно-правових актів, міжнародних документів у галузі прав людини, у сучасній юриспруденції виділяють три покоління прав людини. До першого покоління прав людини відносять невідчужувані особисті (громадянські) і політичні права. Зокрема, право на свободу думки, совісті та релігії, на участь у здійсненні державних справ, на рівність перед законом; право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від довільного арешту, затримання або вигнання, право на гласний розгляд справи незалежним і неупередженим судом та тощо. Особисті й політичні права набули юридичної форми спочатку в актах конституційного національного права, а незабаром і в актах міжнародного права. Перше покоління прав людини є основою індивідуальної свободи і кваліфікується як система негативних прав, що зобов'язують державу утримуватися від втручання в сфери, врегульовані цими правами. Перші акти англійського конституціоналізму, що закріплюють права людини, - Петиція про права (1628), Habeas Corpus Act (Закон про недоторканність особи) (1679) і Білль про права (1689). До першого покоління прав людини належать також американські декларації, а саме: Декларація прав Вірджинії (1776), Декларація незалежності США (1776), Конституція СНІ А (1787), Білль про права (1791), а також французька Декларація прав людини і громадянина (1789) та тощо. Відлік першого покоління прав людини ведуть з періоду встановлення юридичної рівності, коли було зруйновано станові рамки середньовічного суспільства. На цей період припадає розвиток буржуазних відносин й утвердження буржуазного суспільства та відповідних законодавчих актів. Лише тоді рівноправність з ідеальної категорії почала втілюватися у реальну дійсність, набувала конституційного або іншого законодавчого оформлення. Принцип юридичної рівності, який став основою універсальності прав людини, додав їм дійсно демократичного характеру. Після Другої світової війни необхідність забезпечення основних прав людини була визнана в більшості розвинутих країн. Друге покоління прав людини пов’язане з поглибленням особистих (громадянських) і розвитком соціально-економічних і культурних прав. Це - право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, медичну допомогу тощо, яке сформувалося в процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного становища та підвищення культурного статусу. Дані вимоги виникли після Першої світової війни, а вплинули на демократизацію й соціалізацію конституційного права країн світу та міжнародне право після Другої світової війни, коли завдяки бурхливому розвитку виробництва склалися реальні передумови для задоволення соціальних потреб громадян. Друге покоління прав людини називають системою позитивних прав. Вони не можуть реалізуватися без організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави, спрямованих на їх забезпечення. Третє покоління прав людини називають солідарними (колективними), тобто правами всього людства – правами людини і правами народів. Це право на мир, безпеку, незалежність, на здорове навколишнє середовище, на соціальний і економічний розвиток як людини, так і людства у цілому. Йдеться про ті права особи, які не пов'язані з її особистим статусом, а зумовлені належністю до тієї чи іншої спільноти (асоціації), тобто є солідарними (колективними), де правам людини відведено головне місце. Наприклад, право на солідарність, право на міжнародне спілкування тощо. Становлення третього покоління прав людини (прав людини як частини прав людства) пов'язано з національно-визвольним рухом у країнах, що розвиваються, а також із загостренням глобальних світових проблем після Другої світової війни. Ці проблеми стали точкою відліку інтернаціоналізації юридичних формулювань прав людини, створення міжнародних (або континентальних) пактів про права людини, законодавчого співробітництва країн у питаннях про права людини, набуття наднаціонального характеру законодавствами (особливо конституційними) тих держав, що підписали міжнародні пакти про права людини. Міжнародне визнання прав людини стало орієнтиром для розвитку всього людства в напрямку створення спільноти правових держав. Між поколіннями прав людини існує взаємозв’язок, який здійснюється через забезпечення ключового принципу: реалізація колективних прав не повинна обмежувати права і свободи людини. Під час реалізації проекту учнями було проведено дослідження (кількість опитаних – 50 осіб) щодо дотримання прав людини:
Чи стикались Ви з порушенням соціально-економічних прав людини у процесі трудової діяльності?
Чи стикались Ви з порушенням особистих прав людини у родині? Чи створено умови для реалізації Вами культурних прав? Чи реалізується Ваше право на екологічну безпеку? Що Ви знаєте про третє покоління прав людини? Як свідчать результати дослідження, кожен п’ятий респондент зазначав про порушення особистих або соціально-економічних і культурних прав. 95 % опитуваних нічого не знають про третє покоління прав людини. Дані факти свідчать про необхідність популяризації знань щодо трьох поколінь прав людини та необхідності їх дотримання особою і державою.
Висновки
Провівши дослідження та проаналізувавши історичні документи, міжнародні стандарти у галузі прав людини, нормативно-правові акти України можна зробити висновок, що історія розвитку прав людини є історією боротьби людства за забезпечення основних прав людини, їх поглиблення та збагачення змісту, розширення кола суб’єктів – носіїв прав.
Корисні ресурси
http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/34/57/ http://www.pchela.ru/podshiv/43/generation.htm http://law.edu.ru/book/book.asp?bookID=83314
