9 листопада - День пам’яті преподобного Нестора Літописця
Преподобний Нестор Літописець народився в 50-х роках XI століття в Києві. Юнаком він прийшов до преподобного Феодосія і став послушником. Постриг Преподобного Нестора послідовник преподобного Феодосія, ігумен Стефан. При ньому ж він був посвячений у ієродиякона. Про його високе духовне життя говорить те, що він у числі інших преподобних отців брав участь у вигнанні біса з Микити затворника (згодом Новгородського святителя), привабленного в іудейське мудрування. Преподобний Нестор глибоко цінував істинне знання, поєднане зі смиренням і покаянням. "Велика буває користь від навчання книжного, - говорив він, - книги наказують і вчать нас шляху до покаяння, бо від книжних слів знаходимо мудрість і стриманість. Це річки, котрі напоють всесвіт, від яких виходить мудрість. У книгах незлічима глибина, ними тішимося в печалі, вони віжжі стриманості. Якщо старанно пошукаєш в книгах мудрості, то придбаєш велику користь для своєї душі. Бо той, хто читає книги, розмовляє з Богом або святими мужами ". У монастирі преподобний Нестор ніс послух літописця. У 80-х роках він написав "Читання про житіє і знищенні блаженних страстотерпців Бориса і Гліба" у зв'язку з перенесенням їх святих мощей до Вишгорода в 1072 роц. У 80-х роках преподобний Нестор склав житіє преподобного Феодосія Печерського, а в 1091 році, напередодні престольного свята Печерської обителі, ігумен Іоанн доручив йому підняти із землі для перенесення в храм святі мощі преподобного Феодосія.
Головним подвигом життя преподобного Нестора було складання до 1112-1113 років "Повісті временних літ". "Ось повісті временних літ, звідки і пішла Руська земля, хто в Києві почав вперше княжити і звідки Руська земля стала " - так з перших рядків визначив мету своєї праці преподобний Нестор. Надзвичайно широке коло джерел (попередні літописні зводи і оповіді, монастирські записи, візантійські хроніки Іоанна Малали і Георгія Амартола, різні історичні збірки, розповіді старця-боярина Яна Вишатіча, торговців, воїнів, мандрівників), зрозумілих з єдиної, суворо церковної точки зору, дозволили преподобному Нестору написати історію Русі як складову частину всесвітньої історії, історії спасіння людського роду.
Чернець-патріот викладає історію Української Церкви у головних моментах її історичного становлення. Він говорить про першу згадку українського (руського) народу в церковних джерелах - в 866 році, при святому патрiарху Константинопольському Фотії; оповідає про створення слов'янської грамоти святими рівноапостольними Кирилом і Мефодієм, про Хрещення святої рівноапостольної Ольги в Константинополі. Літопис преподобного Нестора зберегла нам розповідь про перший православний храм в Києві (945 р.) про сповідницький подвиг святих варягів-мучеників (983 р.), про "випробування віри" святим рівноапостольним Володимиром (986 рік) і Хрещення Русі (988 рік). Першому українському церковному історику ми зобов'язані відомостями про перших митрополитів Української Православної Церкви, про виникнення Печерської обителі, про її засновників і подвижників. Час життя преподобного Нестора було нелегким для Руської (Української) землі і Церкви. Русь шматували князівські міжусобиці, степові кочівники-половці хижими набігами плюндрували міста і села, гнали в рабство українських людей, палили храми й монастирі. Преподобний Нестор був очевидцем розгрому Печерської обителі в 1096 році. У літописі дано богословське осмислення вітчизняної історії. Духовна глибина, історична вірність і патріотизм "Повісті временних літ" ставлять її в ряд найвищих творінь світової писемності.
Преподобний Нестор помер близько 1114, заповівши печерським ченцям-літописцям продовження свого великого праці. Його наступниками у літописанні стали ігумен Сильвестр, який надав сучасний вигляд "Повісті временних літ", ігумен Мойсей Видубицький, який продовжив її до 1200 року, нарешті, ігумен Лаврентій, який написав у 1377 році найдавніший, які дійшли до нас списків, що зберегли "Повість" преподобного Нестора ( "Лаврентіївському літопис"). Спадкоємцем агіографічної традиції печерського подвижника став святитель Симон, єпископ Володимирський, спаситель "Києво-Печерського Патерика". Розповідаючи про події, пов'язані з життям святих угодників Божих, святитель Симон нерідко посилається, серед інших джерел, на Літописі преподобного Нестора.
Преподобний Нестор був похований в Ближніх печерах преподобного Антонія Печерського. Пам'ять його Церква вшановує 9 листопада, а також разом з Собором отців, які спочивають у Ближніх печерах, і у 2-й Тиждень Великого посту, коли святкується Собор всіх Києво-Печерських святих.
В листопаді 1997 р. був виданий указ Президента України "Про День української писемності та мови".
В ньому сказано про те, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства встановлено в Україні День української писемності та мови, який відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця.
Це робиться для того, щоб привернути увагу до історії української книги і до сучасних її проблем.
Віхами історичного розвитку культури освіти книжкової справи в Україні безумовно є видатні пам'ятки українського народу, такі як "Реймське" Євангеліє, вивезене до Франції дочкою київського князя Ярослава Мудрого Анною, "Остромирове Євагіліє", що вважається найдавнішньою і точно датованою пам'яткою рукописного мистецтва, "Київський Псалтир".
Мова - це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова - це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам'ять, найцінніше надбання віків, мова - це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня інтелектуальна і мислительська діяльність народу. (О.Олесь).
Писемність
Питання походження слов'янської писемності залишається досі остаточно не з'ясованим. Але однозначно визнано факт її існування ще до Хрещення Русі. Про це маємо декілька свідчень у стародавніх літописах.
Після прийняття християнства (988 рік) на території Київської Русі були відомі два типи письма - кирилиця (від імені Костянтина Філософа, в чернецтві Кирила) і глаголиця (від давньослов'янського "глагол", що означає "слово").
Глаголиця вважається давнішим письмом, але досі не існує єдиної думки щодо її походження. Азбука глаголиці складалася з 39 літер, які мали дуже складне накреслення у вигляді кружечків і петельок, з'єднаних між собою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов'янських країнах.
Кирилиця - цілком оригінальна система слов'янської писемності, яка є складною творчою переробкою грецького алфавіту. Азбука кирилиці складалася з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 оригінальних слов'янських. Графіка кириличної азбуки була близькою грецькому та візантійському алфавітові. Такі накреслення літер у подальшому стали графічною основою сучасної української, російської, білоруської, болгарської, сербської та македонської писемності.
Сучасний український алфавіт складається з 33 літер, які вживаються для позначення на письмі 38 фонем. 21 літера позначає приголосні звуки: б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ; 10 - голосні звуки, з яких а, е, и, і, о, у передають кожна по одному звуку, а літери є, ю, я позначають по одному звуку лише після м'яких приголосних (синє, люди, ряд), а на початку слова, після голосних і після апострофа ( ' ) - по два [ й + е ] , [ й + у ] , [ й + а ] - має, юнак, в'янути; літера ї завжди позначає два звуки [ й + і ] - їжа, з'їзд ; літера й перед о позначає приголосний [ j ] - його, а в інших позиціях - нескладовий голосний [ і ] - йду, гай; літера ь звукового значення не має, а вживається для позначення м'якості приголосного звука (кінь, льон). Літера г позначає фарингальний [ h ] (голова), а ґ - задньоязиковий проривний приголосний [ g ] (ґава, ґрунт, ґудзик). Літера щ позначає сполучення звуків [шч] - щука. Літери українського алфавіту за формою бувають великі й малі, а за різновидом - друковані й писані.
