ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ ОБРОЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ЗАСОБАМИ ІГРОВОГО НАВЧАННЯ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ЗАСОБАМИ ІГРАВОГО НАВЧАННЯ

1.1 Психологічно – педагогічний аналіз літератури з визначенням понять «творчість», «діяльність», «творча-діяльність»

Олександр Васильович Лілов (болгарський філософ)представляє творчість як соціокультурну сутність, яка складається у свідомості, як необхідна суспільно-корисна цінність, а розвиток соціокультурного середовища сприяє формуванню творчого потенціалу та творчої діяльності.

Творчістю називають діяльність в області мистецтв, конструювання, створення та реалізації нових проектів, наукового пізнання. Творчість вміщує всі види людської діяльності в єдиному цілому, воно складає їх в собі, конденсує в особистості людини. Воно пов’язане з усіма сферами діяльності людини. [Селевко Герман Константинович ЭНЦИКЛОПЕДИЯОБРАЗОВАТЕЛЬНЫХТЕХНОЛОГИЙ С.-8]

Творче виховання , повинно бути основане на розвитку у школяра творчого вольового та емоційного початку. В наші часи, вчитель, за допомогою творчої діяльності зможе виховати різнобічно розвинену особистість. Тому що творчість вчить людину бути вольовою – не можна створити, щось нове і цікаве не змусивши себе працювати. Творчість виховує в людині порядність – коли ми навчаємось щось створювати, витрачаємо на це свої сили, тоді ми починаємо поважати і цінувати інших людей їх зусилля та працю. А талант дається кожному при народженні, просто не всі люди знаходять його. І тут завдання вчителя полягає у тому, щоб допомогти дитині через творчу діяльність знайти свій талант.

В узькому розумінні, творчість — людська діяльність, яка породжує дещо якісно нове, ніколи раніше не існуюче, що має загально історичну цінність. У більш ширшому та вельми поширеному в психології розумінні, творчість — це усяка практична чи теоретична діяльність людини, в якій виникають нові (принаймні, для суб’єкта діяльності) результати(знання, рішення, способи дії, матеріальні продукти). За словами Виготського, «як струм діє та проявляється не тільки там, де велична гроза та сліпуча блискавка, а й в лампочці кишенькового ліхтаря, також й творчість на ділі існує не тільки там, де вона створює великі історичні твори, але і скрізь там, де людина уявляє, комбінує, змінює і створює нове, якою б крупицею не здавалося це нове в порівнянні з створіннями геніїв» [Борис Гурьевич Мещеряков, Владимир Петрович Зинченко. Большой психологический словарь. С.-484] Творчість – психічний процес створення нових цінностей, як би продовження і заміна дитячої гри. Вид діяльності результат якої створення нових матеріальних й духовних цінностей, припускає наявність у суб’єкта здібностей, мотивів, знань та вмінь, завдяки яким створюється продукт, який відрізняється новизною, оригінальністю, унікальністю. [Словарь психолога практика C.-804]

Творчість як явище виникає у процесі становлення людського індивіда. Кожна потенційно обдарована людина завжди сама прагне до нового, залучає інших до участі в оновленні суспільства, соціальна спадщина якого складається з продуктів індивідуальної діяльності. На початку ХХ ст. російський дослідник проблеми творчості П. К. Енгельмейер (1862-1924) зазначав: «Творчість – це життя, а життя – це творчість» Творчість – процес багатосторонній. Він включає в себе і соціальне, психічне, і фізіологічне, які забезпечують дане соціальне явище. У творчості особливого значення набувають як соціальні, так і особисті чинники, зокрема психологічні якості особистості,її характер, сила волі, винахідливість, пристрасть, досвід,інтелект, гострий розум, інтуїція,уява тощо. Важливою умовою творчості є сприймання нових ідей, здатність знаходити і порушувати проблеми, незалежність поведінки та суджень і водночас уміння поступатися і відмовлятися від своїх попередніх думок, критичність, сміливість, терпимість.

Істотною суб’єктивною умовою творчості звичайно вважають завзятість, наполегливість, уміння забезпечити регулярність і ритмічність розумової праці. Результативність творчої думки залежить не лише від свідомості, а й від неусвідомлених ідей, імпульсивних здогадок, які виконують функцію поштовху що до цінних асоціацій. Ці та інші чинники творчості продовжують різноманітність теоретичних уявлень про творчий процес. Творчість це поняття широке та не просте. Що ж таке творчість намагалися зрозуміти ще з давніх часів. Наприклад Платон казав : «Творче мистецтво, - є такою здатністю, яка виступає причиною того, чого раніше не було. Усе, що викликає перехід з небуття в буття, є творчість. Отже, створення будь-яких творів мистецтва чи ремесла можна назвати творчістю, а всіх «створювачів» - їх творцями »

Творчість є предметом аналізу багатьох наук. Психологи, наприклад, досліджують внутрішню структуру і механізми інтелектуальних поштовхів дій, визначають інтуїцію, уяву, тощо. Також багато хто з науковців, намагається дослідити та пояснити сам процес творчості, виявити стадії творчого процесу. Опис творчого процесу дається в літературі з багатьох сторін. І разом з цим виникає потреба – з урахуванням нових напрацювань створити єдине уявлення яке відображає процес творчості у цілому. Одним з таких вчених хто об’єднав та створив зрозумілу систему яка включає в себе всі необхідні стадії творчості є Ганс Сел"є. Він виділяє сім стадій творчого процесу,в яких роботу розуму поділяє на спостереження та осмислення явищ; виділяє досягнення стану свободи як окрему стадію творчості; виділяє стан радості, який заслуговує особливої уваги [Галин А. Л. Психологические особенности творческого поведения /Новосибирский государственный университет, 2001 C.4]. І всього в результаті отримуємо цілих десять стадій, де центральним є людина яка по черзі проходить всі стадії творчого процесу як по колу починаючи з інтересу та закінчуючи впровадженням свого творчого замислу у життя.

Філософи розглядають творчість у зв’язку з людською сутністю та її реалізацією. За умови такого підходу найбільш загальним буде визначення творчості як способу самобуття людини: саме у творчості особа стверджується, формує, відтворює і розвиває себе.[Основи творчості особи C.-4] Однією з найголовніших особливостей людини є те, що вона здатна працювати, а будь який вид праці є діяльністю. Діяльність – це динамічна система взаємодії суб’єкта зі світом. Будь-який акт діяльності є формою прояву активності суб’єкта, а це означає, що будь-яка діяльність має спонукальні причини і направлена на досягнення певних результатів.[Маклаков. Общая психология C.-122] У скаладі діяльності можна виділити такі психічні компоненти, як пізнавальні (у тому ж числі перцептивні, мнемічні, та мисленеві), емоційні та вольові. Аналіз діяльності дозволяє класифікувати її з позиції структурних елементів, характеру виконання функцій та якісних особливостей отриманих результатів. У структурі діяльності виділяють: 1. Мотиви – спонукаючи суб’єкта до діяльності; 2. Цілі – як прогнозуючі результати цієї діяльності; 3. Операції – за допомогою яких діяльність виконується.

У ході історичного розвитку змінюються зміст і технічні засоби діяльності людини, що визначає і формує її свідомість. Протягом дитинства діяльність змінюється у зв'язку із зростанням психофізіологічних можливостей дитини, розширенням її життєвого досвіду, необхідністю виконувати все більш складні вимоги оточуючих людей. На кожній ступені вікового розвитку певна діяльність набуває провідне значення у формуванні нових психічних процесів і властивостей особистості індивіда.

Діяльність – філософська і загальнонаукова категорія, універсальна і гранична абстракція, в тому сенсі, що діяльність - це синонім творчості і тому не може отримати кінцевого розумового визначення: «Діяльність, за суттю для раціоналізму незбагненна, бо діяльність є творчість, тобто додаток до даності того, що ще не є даність, отже є подоланням закону тотожності»(П. А. Флоренський). У найзагальнішому сенсі діяльність можна представити як специфічно людську форму ставлення до навколишнього світу, зміст якого складає доцільна зміна і перетворення цього світу на основі освоєння і розвитку наявних форм культури.[Борис Гурьевич Мещеряков, Владимир Петрович Зинченко. Большой психологический словарь.C.-128]

Згідно до поглядів Л. С. Виготського, С. Л. Рубінштейна, А. Н. Леонтьєва та інших видатних вітчизняних психологів, психіка людини найбільш активно змінюється та перебудовується у процесі діяльності. Малювання як форма діяльності включає у себе багато компонентів психічних процесів і в зв’язку з цим його слід вважати фактором формування особистості.[ И. А. Горшков Изобразительная деятельность во вспомагательной школе С.-5] У процесі добре організованих занять з образотворчої діяльності у учнів розвивається спостережливість, уява, зорова пам'ять, фантазія. У них формується й уточнюються багато уявлень, які служать основою для освоєння знань, отриманих у загальному процесі шкільного навчання. Великий запас правильних уявлень дозволяє учням краще пізнавати оточуючий світ. [И. А. Горшков Изобразительная деятельность во вспомагательной школе С.-7] Ми розглянули що таке творчість що таке діяльність, а тепер нам потрібно з’єднати ці два поняття Виготський в своїх роботах приділив велику увагу творчій діяльності.

Творчою діяльністю він називав такий вид діяльності людини, яка створює щось нове, все одно чи то створено творчою діяльністю якоюсь річчю зовнішнього світу, чи відчуттями, які живуть і знаходяться у самій людині. Якщо розглядати поведінку людини людини та всю її діяльність, то зможемо відрізнити два основних види вчинків. Один вид діяльності ми можемо назвати відтворюючим, або репродуктивним, він буває пов’язаний найтіснішим чином з нашою пам’яттю; його сутність заключається у тому, що людина відтворює чи повторює уже раніше створені та випрацювані прийоми поведінки чи воскрешає сліди, від попередніх вражень. Коли я згадую дім, в якому я провів своє дитинство, чи далекі країни, які я колись відвідав я відтворюю сліди тих вражень, які я сприйняв у ранньому дитинстві чи за часи своїх подорожей. [Виготский воображение и творческая деятельность в детском воздасте С.-3] Отже, таким чином, зі слів Виготського ми зможемо зробити висновок про те, що чим багатшим буде світ оточуючий дитину, чим більше вона зможе побачити й зрозуміти саме у дитинстві, тим значніше буде база знань та вражень накопичених в цей період, яка буде слугувати основою для відтворення та синтезу в майбутньому.

Крім відтворюючої діяльності, легко у людини помітити й інший рід цієї діяльності, саме діяльність комбінуючу або творчу. В цій діяльності я не просто відновлюю слід від колишніх подразнень, які доходили до мого мозку,тут я можу відтворювати події минулого свідком яких я не був, чи уявляти події майбутнього те чого ще не має, але я можу складати про нього своє уявлення, свій образ, свою картину. [Виготский воображение и творческая деятельность в детском воздасте С.-4]

Таким чином тут ми починаємо використовувати всю ту накопичену нами базу знань та вражень для створення чогось нового.

Всяка така діяльність людини, результатом якої є не відтворення минулого в її досвіді вражень або дій, а створення нових образів, ідей, дій і належатиме до цього другого роду творчої чи комбінуючої поведінки.   Мозок є не тільки орган, який зберігає і відтворює наш колишній досвід, він є також орган який комбінує, творчо переробляє і будує  з елементів цього колишнього досвіду нові положення і нову поведінку. Якби діяльність людини обмежувалася одним програванням старого, то людина була б істотою, зверненою тільки до минулого, і не вміла би належним чином пристосовуватися до майбутнього. [Виготский воображение и творческая деятельность в детском воздасте С.-4] 

Отже, тут ми розуміємо, що творча діяльність неможлива без досвіду інших поколінь, який виражається в культурі того чи іншого народу, яка є основою нашого власного досвіду. З дитинства ми накопичуємо цей досвід, пізнаючи світ з нуля за допомогою людей та речей, які нас оточують і в результаті нас формують і чим різноманітніше наше оточення, тим багатший досвід ми маємо. В результаті це буде являтися основою для комбінуючої тобто творчої діяльності.

Важливу роль у творчій діяльності грають несвідомий компонент розумової активності, і творча інтуїція, з рештою уява і нестандартне відкрите сприймання навколишнього світу. Центральним специфічним творчим моментом вважається осяяння – специфічне схоплення шукомого результату. Експериментальні дослідження показують, що інтуїтивне рішення виникає в предметній діяльності доступній аналізу, у дитинстві таким видом діяльності є гра. І тут можна зробити висновок, що гра у дитини може провокувати творчу діяльність на несвідомому рівні. Беручи до уваги те, що дитина ще не має такого повного життєвого досвіду як доросла людина, гра допомагає їй сприймати та пізнавати світ.

Тут ми повертаємося до загального визначення діяльності. Як ми знаємо основним видом діяльності людини є праця. Саме праця зробила з мавпи людину. В житті людини на кожному з етапів її розвитку буде переважати один з основних видів діяльності, який залежать від потреб людини на якомусь з цих етапів. Можна виділити три основних види діяльності, якими являються: гра, вчення та праця.

1.2 Ігрове навчання як один із факторів формування творчої діяльності У своїй роботі ми будемо формувати творчу діяльність у дітей за допомогою гри на уроках образотворчого мистецтва. Гра як один з допоміжних засобів відіграє значну роль у формуванні творчої діяльності. Гра – це особливий вид діяльності, результатом якого не є виготовлення якогось матеріального чи ідеального продукту. Частіше за все гра має характер розваги, переслідує мету отримання відпочинку. Існує декілька типів гри: індивідуальні та групові, предметні та сюжетні, рольові та ігри з правилами та ін..[Маклаков А. Г Общая психология С.-123]

Гра в житті дітей є важливим стимулом їхньої діяльності. Вона захоплює дітей, викликає радість, сприяє виникненню почуття задоволення від виконання навіть непривабливих справ.[В. Л. Омеляненко, А. І. Кузьмінський Теорія і методика виховання. С.-221 ] Ігрове навчання – це активна пізнавальна діяльність в ігровій формі, під час якої учні під керівництвом учителя, будучи учасниками імітаційно-ігрової ситуації, виявляючи ініціативу, самодіяльність і самостійність, опановують знаннями, уміннями і навичками, формують активну пізнавальну позицію і творчий стиль діяльності. Структурна модель ігрового навчання поєднує: суб’єкт педагогічної взаємодії, об’єкт педагогічної взаємодії, предмет за спільною діяльністю, мету навчання, засоби ігрової комунікації. [Педагогіка в запитаннях і відповідях: навч. Посіб./ Л. В. Кондрашова, О. А. Пермяков, Н. І. Зеленкова, Г. Ю. Лаврешина.. – К:. Знання, 2006.- 252 с. С.-179]

У грі виділяються реальні відносини дітей (між учасниками гри) і ігрові відносини відповідно до прийнятих ролями.

В основі ігрового навчання лежить гра. В ході якої формуються мотиви і пізнавальні інтереси учнів. При організації і проведенні ігрового навчання необхідно врахувати його особливості: 1. Центр ваги ігрової перспективи переноситься на особистість учня, навчальна інформація розглядається як засіб розвитку індивідуальності, стилю діяльності і спілкування; уся система ігрових перспектив спрямована на створення умов для прояву пізнавальних, комунікативних і творчих здібностей учня. 2. Організація пізнавальної і комунікативної діяльності учасників у формі імітаційно-ігравої моделі, заснованої на взаємодії, співробітництві і співтворчості учасників. 3. Кожен учасник – виконавець конкретної ролі – чітко розуміє свої функції і способи їх виконання. 4. На заняттях використовуються лише ті ігрові завдання-ролі, що максимально враховують пізнавальний, комунікативний і організаторський досвід учнів, можливості їхньої особистості. 5. Забезпечується психологічний комфорт кожного учасника, позитивні емоції учнів переважають над негативними почуттями, ситуація успіху – над їхніми невдачами. [Педагогіка в запитаннях і відповідях: навч. Посіб./ Л. В. Кондрашова, О. А. Пермяков, Н. І. Зеленкова, Г. Ю. Лаврешина.. – К:. Знання, 2006.- 252 с. С.-180]

Саме у грі виявляються та розвиваються різні сторони особистості, задовольняються інтелектуальні та емоційні потреби. Ігрова форма навчання має неабияке значення у вихованні культури поведінки, у формуванні навичок шкільного спілкування з однолітками, дозволяє залучити до діяльності звичайно пасивних дітей, викликає ріс самосвідомості, вчить співвідносити свої інтереси з інтересами групи, класу. [Божко Л. І. Образотворче мистецтво С.-5] Ефективність ігрового навчання зумовлюється тим, що діяльність його учасників завжди спільна, має погоджений, «ансамблевий» характер. У процесі ігрової діяльності має місце не проста взаємодія учасників між собою, адія в якій відбувається становлення особистості учня, його творчої індивідуальності. [Педагогіка в запитаннях і відповідях: навч. Посіб./ Л. В. Кондрашова, О. А. Пермяков, Н. І. Зеленкова, Г. Ю. Лаврешина.. – К:. Знання, 2006.- 252 с. С.-181]

       Гра проходить різні етапи у своєму розвитку. За Ельконіним , спочатку з'являється предметна гра , коли дитина відтворює предметні дії дорослих. Вони також пов’язані з включенням в ігрову діяльність людини, якихось предметів. Потім на перший план виходить гра сюжетно-рольова , спрямована на відтворення відносин між дорослими. Наприкінці дошкільного дитинства з'являється гра з правилами - здійснюється перехід від гри з відкритою роллю і прихованим правилом до гри.[ Борис Гурьевич Мещеряков, Владимир Петрович Зинченко.Большой психологический словарь. C.-165]

Існує багато типів та класифікацій ігор, нам були обрані такі:

Рольова гра - діяльність, в якій діти беруть на себе ролі дорослих людей і в ігровій ситуації відтворюють дії дорослих і їх взаємини. Рольова гра викликає у дитини глибокі емоційні переживання, пов'язані з утриманням виконуваних ролей, якістю виконання ролі кожною дитиною і тими реальними відносинами, в які вступають діти в процесі колективної гри при реалізації її загального задуму. У рольовій грі відбувається розвиток найважливіших новоутворень дошкільного віку: розвиток уяви, становлення елементів довільної поведінки, розвиток символічної функції. [ Борис Гурьевич Мещеряков, Владимир Петрович Зинченко.Большой психологический словарь. C.-166]

Ігри з правилами регулюються певною системою правил. Ігри з правилами - вид групової або парної гри, в якій дії учасників та їх взаємини регламентовані заздалегідь сформульованими правилами, обов'язковими для всіх учасників. [Маклаков А. Г Общая психология С.-123]

Дидактична гра - вид гри, організовуваної дорослими для вирішення навчальної задачі. Дидактичні ігри є основною формою навчання дітей дошкільного віку.[ Борис Гурьевич Мещеряков, Владимир Петрович Зинченко.Большой психологический словарь. C.-166] . Педагогічна гра дещо схожа на дидактичну, але вона має свої особливості. Селевко Г. К. дає таке визначення: «Педагогічна гра має суттєвою ознакою - чітко поставленою навчальною метою і відповідними їй педагогічними результатами, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальної спрямованістю». Він поділяє педагогічні ігри таким чином. В першу чергу ігри по виду діяльності на фізичні (рухові), інтелектуальні (розумові), трудові, соціальні та психологічні. За характером педагогічного процесу виділяються наступні групи ігор:

а) навчальні, тренувальні, контролюючі та узагальнюючі;

б) пізнавальні, виховні, розвиваючі, соціалізуючи; в) репродуктивні, продуктивні, творчі; г) комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні та ін. [Селевко Герман Константинович Энциклопедия образовательных технологий C.-128].

Гра має велике значення в житті людини. Для дітей ігри мають переважно розвиваюче значення. У дорослої людини гра не є провідним видом діяльності, а слугує лише як засіб спілкування та розрядження.    

Кожна гра включає три основні етапи: • Підготовчий (формування мети, змісту, підготовка сценарію, розподіл ролей тощо); • Безпосереднє проведення гри; • Узагальнення, аналіз результатів гри.

Структура ігрової діяльності включає такі компоненти:

• Спонукальний (потреби, інтереси, прагнення, які визначають бажання брати участь у грі); • Орієнтувальний (вибір засобів і способів ігрової діяльності); • Виконавчий (дії, операції, які надають можливості реалізувати ігрову мету); • Контрольно-оцінювальний (коригування та стимулювання активності в ігрової діяльності).[Педагогіка навчальний посібник О. А Пермяков С.-61] 1.3. Педагогічні умови формування: «творчої діяльності на уроках образотворчого мистецтва в процесі ігрового навчання» Для формування творчої діяльності учнів на уроках образотворчого мистецтва в процесі ігрового навчання, необхідно створити належні умови, які сприятимуть їх творчому самовираженню. Зовнішні педагогічні умови: • Кваліфікація та професіоналізм вчителя з образотворчого мистецтва; • Формування у школяра потреб та мотивів до творчої діяльності на уроках образотворчого мистецтва засобами гри, а саме – створеними вчителем ігровими ситуаціями; • Поетапність освоєння знаннями, вміннями та навичками малювання з урахуванням закономірностей психічного розвитку школяра; • Застосування учбових завдань творчого змісту чи з елементами творчості, в процесі ігрового навчання; • врахування індивідуальних особливостей кожного учня, диференціюючи досліджуваний художній матеріал за рівнем складності. Внутрішні педагогічні умови: • Розвиток творчих якостей фантазії, уяви, натхнення, гнучкості розуму, чуттєвості до протиріч, наявності своєї думки; • Розвиток пізнавальних якостей (пізнання зовнішнього світу) вміння відчувати навколишній світ та відтворювати його на уроках образотворчого мистецтва за допомогою різних художніх матеріалів, ставити питання, знаходити причини явищ; • Розвиток художніх здібностей, усвідомлення цілей навчальної діяльності, вміння поставити мету та досягти її; Узагальнюючи підходи вчених (С.Бондара, Г.Єльникової, О.Молчанюк, О.Лазарєвої, С.Сисоєвої, А.Сологуба та ін.), можна стверджувати, що організація навчально-творчої діяльності має забезпечувати: • постійне розширення змісту, методів, засобів та форм образотворчої діяльності; • становлення учня як суб’єкта творчій діяльності з опануванням змісту освіти; • взаємодію всіх суб’єктів творчої діяльності; • стимулювання пізнавально-творчої активності; • коригування процесу і результату діяльності на уроках образотворчого мистецтва за допомогою ігрового навчання, зіставлення різноманітних художніх прийомів, шляхів вирішення завдань, результатів, їх аналіз, оцінка; • Співробітництво з учителем та між собою. Ш.О.Амонашвілі , О.В.Сухомлинська зазначають, що з метою створення творчої атмосфери духовної єдності з дітьми, для того, щоб учні йшли на заняття з радістю та інтересом, почували себе активно й вільно, вчитель має: демонструвати повну довіру до дітей, будувати відкриті, емоційно насичені взаємовідносини зі школярами; • допомагати учням у формулюванні, уточненні цілей і завдань діяльності, не підвищуватися над дітьми, а разом з ними в спільній діяльності проходити шлях до відкриття істини; • бути джерелом різноманітного досвіду, до якого можна звертатися з труднощами, вчити учнів міркувати, обговорювати, виявляти власне ставлення; • виявляти і підтримувати інтереси, ідеї та творчі задуми учнів, допомагати реалізовувати потенціал їхніх індивідуальних можливостей; • допомагати учням зберегти живий інтерес, допитливість до навколишнього світу і самого себе, забезпечувати надходження таких матеріалів, які були б цікавими, відповідали різним нахилам і здібностям учнів, могли б забезпечити їх вільний вибір, навчання із задоволенням; • створювати атмосферу взаємоповаги і свободи самовираження, поважати право дітей на власну думку; • сприяти досягненню успіху, заохочувати прагнення учнів до вирішення складних завдань, допомагати їм перевершувати самих себе, самовдосконалюватись. [НАУКОВІ ЗАПИСКИ НДУ ім. М. Гоголя. Психолого-педагогічні науки. — 2012. — № 1 МЕТОДИКА НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ, УДК 371.311.5, ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ СТАРШИХ КЛАСІ Іващенко Н.А., Коваленко Є.І. ] Однією з педагогічних умов на уроці з образотворчого мистецтва для формування творчої діяльності учнів є створена вчителем ігрова ситуація, завданням якої є полегшити процес навчання. Умови гри для дітей є найбільш звичними та не викликають в них страху перед новим невідомим, тим навчальним матеріалом, який для них підготував вчитель.

Отже, сприятливими умовами для формування творчої діяльності учнів на уроках образотворчого мистецтва є комфортні умови де учень вільно в процесі гри без особливих труднощів може сприймати запропонований вчителем матеріал та засвоювати його. Учень повинен без остраху задавати питання, отримуючи на них кваліфіковані відповіді. Відношення між вчителем та класом не повинні бути напруженими та сухими. Гарні емоції та їх взаємодія сприятиме формуванню творчої діяльності та успішній реалізації творчої мети учнів, для створення нового оригінального.