Учнівська вікі сторінка до проекту "Васал мого васала-не мій васал"
Зміст
Назва проекту
"Вассал мого васала - не мій васал"
Автори проекту
Бурмак Анна Ящук Андрій Швець Вікторія
Тема дослідження
Дослідити особливості суспільного устрою доби Середньовіччя.
Проблема дослідження
З’ясування особливостей взаємин між суспільними станами.
Гіпотеза дослідження
Розподіл суспільства на стани – явище випадкове чи закономірне?
Мета дослідження
Визначати характерні риси структури середньовічного суспільства, станової монархії.
Результати дослідження
На кінець VІІ – на початок VІІІ ст. завершилося об`єднаня багатих і знатних людей варварського і римського суспільств. Вони перетворилися у могутній прошарок землевласників. Серед цих землевласників було немало представників верхівки церкви, а також багатих членів германських родів. Саме ці великі землевласники і стали основою для формування панівного прошарка суспільства, на який спиралася королівська влада. Представники місцевої влади зобов’язували великих землевласників у разі небезпеки з’являтися зі своїми загонами для відбиття нападу. Водночас дрібні землевласники самі стали шукати порятунку від набігів і переходити під захист сильних покровителів. Таких людей називали васалами. За надання захисту вони складали клятву вірності своєму покровителю — сеньйору (від лат. senior — старший) і зобов’язувалися служити йому, прибуваючи озброєними на його вимогу. Щоб мати у своєму роспорядженні загін важкоозброєних вершників (рицарів), великий землевласник міг частину своєї землі роздати воїнам за службу, які, у свою чергу, якщо дозволяв розмір володіння, могли передати його за службу своїм васалам. Таким чином вистроювалися відносини між сенйорами і васалами, які нагадували драбину або піраміду. На вершині цієї драбини (піраміди) був король, який вважався васалом Бога. Деякі королі були васалами Папи Римського. Історики такий порядок називають „феодальною драбиною” або „феодальною іерархією”. Карл ІІ Лисий 847 р. зобов’язав “кожну вільну людину обрати собі сеньйора”. Права сеньйора над своїми васалами прирівнювалася до влади короля над своїми підданими. А ще через 30 років було визнано спадковість бенефіціїв і графських титулів. Тепер бенефіції перетворилися на спадкові володіння — феоди. Слово “феод”, від якого походять “феодал”, “феодалізм”, означає “земельне володіння”, надане (подароване) господарем — сеньйором своєму васалові (підвладній людині), який за це повинен був служити господареві. Володіння феодом, подібно до бенефіція, вимагало служби, переважно військової. Володарів феодів стали називати феодалами. Кожен феодал мав велику владу, а останні Каролінги були безсилими: вони не мали ані авторитету серед феодалів, ані війська для боротьби проти зовнішніх ворогів. Почали утворюватися графства, що нагадували маленькі королівства. Настав час феодальної роздробленості. Король вже був лише „першим серед рівних”. Поступово такий лад поширився на всі країни Західної, Центральної і почасти Східної Європи. У середні віки слова „феодал” і „феодальне суспільство” не використовувалися. Їх придумали пізніше, в ХVІІ-ХVІІІ ст.. Попервах вони мали лайливе значення, для позначення відсталого суспільного ладу і тих людей що його захищали. В історичній науці ці слова стали використовуватися ще пізніше, але набили широкого вживання. За Х – ХІІІ ст. у Західній Європі остаточно сформувалися основні стани середньовічного суспільства. Кожна з цих соціальних груп мала свої погляди, спосіб життя, посідала певне становище. Суспільна структура відрізнялася як від тих, що існували в германців, слов’ян та інших європейських народів, так і від тієї, що була в Стародавньому Римі, на руїнах якого виникли держави середньовічної Європи. Освічені люди середньовіччя ще тоді підмітили, що суспільство поділяється на різні соціальні групи зі своїми правами та обов’язками. Середньовічне суспільство не знало рівності в правах та обов`язках. Найбільшого поширення набула теорія про поділ суспільства на три стани: “тих, що моляться” (священики і монахи), “тих, що воюють” (рицарі), “тих, що працюють” (селяни, ремісники та ін.). Соціальний статус успадковувався від батька до сина. На думку середньовічних мудреців, кожен стан мав свої важливі обов’язки і був необхідним для інших. Вони не могли існувати один без одного. Так, духівництво піклувалося про душі, рицарі захищали країну, а селяни всіх годували.
Висновки
Протягом X—XIII ст. у Західній Європі остаточно сформувалися основні стани середньовічного суспільства. Кожна з цих соціальних груп мала свої погляди, спосіб життя, посідала певне становище. Суспільна структура відрізнялася як від тих, що існували в германців, слов'ян та інших європейських народів, так і від тієї, що була у Стародавньому Римі, на руїнах якого виникли держави середньовічної Європи. Освічені люди середньовіччя вважали, що суспільство поділяється натри різні стани: «тих, що моляться» (священики і ченці), «тих, що воюють» (рицарі) і «тих, що працюють» (селяни, ремісники та ін.). Соціальний статус успадковувався від батька до сина. На думку середньовічних мудреців, кожен стан мав свої права, обов'язки і був необхідним для інших. Так, духівництво піклувалося про душі, рицарі захищали країну, а селяни всіх годували.
