Учнівська Вікі-стаття "Яка мета хрестових походів?"
Зміст
Назва проекту
"Релігія в Середньовіччі - це віра в Бога чи інструмент наживи?"
Автори проекту
Іванова О., Кононенко В., Сидорова К.
Тема дослідження
Яка мета хрестових походів?
Проблема дослідження
визначити причини і передумови хрестових походів
Гіпотеза дослідження
Мета хрестових походів - покатоличення інших народів.
Мета дослідження
дізнатися хто ходив у хрестові походи і в які країни
Результати дослідження
Хрестові походи — військово-релігійні походи західно-європейського лицарства і цивільних осіб до країн Близького Сходу під гаслом боротьби за визволення Гробу Господнього та Святої Землі від «невірних». В них брали участь феодали, міщани, селяни, купці, навіть діти.
Протягом майже двох століть, починаючи з 1096 до 1291, європейські християни здійснювали походи до Святої Землі, де воювали за Гроб Господній. Благословляв їх на битви Папа Римський.
Перший хрестовий похід
Вперше до походу на Церковному соборі у Клермоні 1095 року закликав Папа Римський Урбан II. Весною 1096 року, не дочекавшись лицарів, у похід рушили загони селян Франції, Німеччини і Італії. Вони були погано озброєні та недосвічені у військовій справі. У першому ж бою під столицею Нікейського султанату їхню армію знищили турки. Тільки десята частина врятувалася втечею. Весною 1097 року в столиці Візантії зосередилися загони лицарів-хрестоносців. Головну роль в Першому Хрестовому поході грали феодали Південної Франції — граф Раймонд Тулузький, граф Роберт Фландрський, син нормандського герцога Вільгельма (завойовника Англії) Роберт, єпископ Адемар. У поході також брали участь граф Готфрід Бульйонський — герцог Нижньої Лотарингії, його брати Болдуін і Євстафій, граф Гуго Вермандуаський — син французького короля Генріха I і граф Боемунд Тарентський.
Лицарі під проводом досвіченого нормана Боемунда Тарентського зібралися восени 1097 року та наступного року захопили Нікею, Едессу, а пізніше Кілікію і Єрусалим (1099). Вони заснували Єрусалимське королівство, а також Антіохійське князівство, Едесське і Триполійське графства. Крім того, тут були організовані чернечо-лицарські ордени іоанітів, тамплієрів і Тевтонський орден.
Другий хрестовий похід Використовуючи ідеї священної війни проти невірних («джихаду»), мосульський емір Імад ад-Дін Зенгі у 1137 р. розгромив війська графства Тріполі і почав загрожувати захопленням прикордонних держав королівства, зокрема Едесського графства. Його тодішній правитель — Жослен І де Куртене (1118–1131) не мав достатньо військ, щоб захистити свої землі та місто. Провівши розвідку, у 1144 р. Зенгі розпочав облогу Едесси. Облога міста тривала 28 днів і Едесса була захоплена 25 грудня 1144 року Антіохійський князь Раймунд де Пуатьє (1099–1149) не лише відмовився допомогти у біді своєму сусідові, але під різними приводами затримував загони, які йшли на допомогу Жослену. Успіх джихаду становив загрозу існуванню усіх держав хрестоносців. Після смерті свого батька Зенгі Махмуд Нур ад-Дін (Нуреддін) (1146–1179) об'єднав ворогуючих сирійських емірів на боротьбу проти хрестоносців, також використовуючи гасла джихаду.
Третій хрестовий похід В 1187 р. султан Саладин (Салах ад Дин) розбив хрестоносців і захопив Єрусалим. Відбивати святе місто у третьому поході вирушили зі своїми військами король Франції Філіп II Август, король Німеччини Фрідріх I Барбаросса і король Англії Річард I Левине Серце. У березні 1190 року війська Фрідріха I Барбаросса переправилися в Азію, рушили на південний-схід і, після страшних втрат, пробилися через усю Малу Азію, але несподівано після переходу через Тавр імператор потонув у річці Салефе. Частина його війська розійшлася, багато загинули, інших герцог Швабії Фрідріх VI привів в Антіохію, а потім до Акри. У січні 1191 р. він помер від морової виразки. Навесні прибули французький король Філіп II Август, англійський король (Річард I Левине Серце) і герцог Леопольд Австрійський. По дорозі Річард I Левине Серце переміг імператора Кіпру, Ісака Комніна, який змушений був здатися. Його заточили в сірійський замок, де тримали майже до самої смерті, а Кіпр потрапив під владу хрестоносців. Облога Акри йшла погано внаслідок розбрату між французьким і англійським королями, а також між Гі де Лузіньяном і маркграфом Конрадом Монферратським, який заявив по смерті дружини Гі претензії на єрусалимську корону й одружився на Ізабеллі Єрусалимській, сестрі й спадкоємниці померлої Сибілли. Тільки 12 липня 1191 року Акра здалася після майже дворічної облоги. Конрад і Гі примирилися вже після узяття Акри; перший був визнаний спадкоємцем Гі й одержав Тір, Бейрут і Сідон. Незабаром після цього відплив на батьківщину Філіп II із частиною французьких лицарів, але Гуго Бургундський, Генріх Шампанський і багато інших знатних хрестоносців залишилися в Сирії. Після взяття Акри хрестоносці діяли в'яло й не наважилися рішуче напасти на Єрусалим, хоча й робили слабкі спроби. Нарешті, у вересні 1192 р., було укладене перемир'я із Саладином: Єрусалим залишився у владі мусульман, християнам було дозволено відвідувати святе місто. Після цього Річард відплив у Європу . Обставиною, що трохи полегшила положення хрестоносців, була смерть Саладина в березні 1193 р., розділ його володінь між його численними синами стало джерелом міжусобиць серед мусульман. Незабаром висунувся брат Саладина, Аль-Малік, який завоював Єгипет, південну Сирію, Месопотамію й прийняв титул султана. Після невдачі третього хрестового походу у Святу Землю став збиратися імператор Генріх VI, що прийняв хрест у травні 1195 року, але він помер у вересні 1197 року. Деякі загони хрестоносців, що відправилися раніше, все-таки прибули в Акру. Трохи раніше імператора вмер Генріх Шампанський, який був одружений на вдові Конрада Монферратского і тому носив єрусалимську корону. Королем обраний був тепер Аморі II (брат Гі де Лузиньяна), що одружився на вдові Генріха. Тим часом воєнні дії в Сирії йшли невдало, значна частина хрестоносців повернулася на батьківщину. В цей час німецьке госпітальне братство св. Марії, засноване під час 3- го хрестового походу, було перетворено в тевтонський духовно-лицарський орден. Саладин та Річард підписали мирну угоду щодо розділу Святої Землі включно з Єрусалимом. Хрестоносці заснували Друге Королівство зі столицею в Аккрі (зараз Акко). Проте фактично єдиним успіхом походу було завоювання Кіпру, який згодом був проданий тамплієрам.
Четвертий хрестовий похід Четвертий хрестовий похід був організований не проти турків-мусульман, а проти православної Візантійської імперії. Результатом четвертого походу (1202-1204) були узурпація влади імператора у Константинополі та заснування Латинської імперії. На початку XIII ст. стало зрозумілим, що вирішальне значення для долі Святої Землі має Єгипет, султан якого постійно загрожував володінням хрестоносців. Папа Інокентій III почав готуватися до нового хрестового походу, однак до Єгипту хрестоносці так і не дійшли. Щоб потрапити в Єгипет, керівники походу звернулися до Венеції, яка мала найкращий флот, із проханням переправити їхні війська. Дож Енріко Дандоло — голова Венеціанської республіки — погодився перевезти хрестоносців за велику суму — 85 тис. марок сріблом. У червні 1202 p., коли кораблі були вже готові, на острові Лідо зібралася тільки третина хрестоносців. Керівники походу змогли зібрати лише частину необхідної суми. Тоді дож запропонував відкласти плату за умови, що хрестоносці допоможуть йому знищити торгового суперника — місто Задар на східному узбережжі Адріатичного моря. Незважаючи на заборону папи воювати проти християн, керівники походу згодилися. У листопаді 1202 р. вони захопили і пограбували Задар. Інокентій III відлучив Венецію і хрестоносців від церкви, але, бажаючи знищити єгиптян, пообіцяв зняти відлучення, якщо похід відбудеться. Проте дож Венеції намовив хрестоносців на похід проти ще одного свого суперника — християнського Константинополя. Приводом до війни стало бажання сина імператора Ісаака II Ангела відібрати у дядька Олексія престол, який він захопив, осліпивши брата. Імператорський син пообіцяв за це щедру винагороду, вкрай необхідну хрестоносцям, — 200 тис. марок сріблом. Влітку 1203 р. хрестоносці розпочали облогу Константинополя. Невдовзі вони захопили місто і повернули престол Ісааку II. Далі належало розрахуватися з «визволителями», але в імператорській скарбниці не знайшлося такої кількості грошей. Коли їх почали силою стягувати з населення, вибухнуло повстання, у результаті якого новим імператором проголосили ворога хрестоносців Олексія Дуку. Він спробував захистити місто від «визволителів». Хрестоносці почали новий штурм Константинополя, 13 квітня взяли місто і по-варварськи його пограбували, вбивши тисячі мешканців. Після перемоги хрестоносці поділили між собою землі імперії. Латиняни (так називали хрестоносців візантійці) заснували на руїнах імперії свої володіння, що їх на Заході називали Латинською Романією, а історики згодом назвали Латинською імперією. Про продовження походу, ясна річ, вже не йшлося.
Решта походів У 1212 році окремо був організований похід дітей, що як безгрішні мали відвоювати Єрусалим. До Палестини з Франції та Німеччини відправилося загалом близько 50 000 дітей. Похід закінчився ганебно. Діти частково не витримали труднощів походу, а частково були продані в рабство. Відбулося ще чотири хрестові походи — усі невдалі (1217–1221, 1228–1229, 1248–1254, 1270). А 1291 року Палестина була завойована султаном Єгипту. На Першому та Другому Ліонському соборі за ініціативи Папи Римського активно обговорювалось питання організації Дев'ятого хрестового походу проти монголо-татар. На І Ліонському соборі був присутній митрополит Київський (Архієпископ Руський) Петро Акерович, що розповів про татарську навалу та закликав європейських князів до організації походу. За рішенням Собору до Києва та Золотої орди було відправлено посольство Плано Карпіні. На другому Ліонському соборі було знову піднято питання щодо організації хрестового походу проти монголо-татар. Проте розмови щодо Дев'ятого хрестового походу, незважаючи на всі зусилля папи Григорія X, не втілилися в життя. Похід передбачалося здійснити проти Золотої Орди в союзі з ільханідом Абаком, представник якого на соборі в знак серйозності намірів хана прийняв хрещення.
Підсумки і значення хрестових походів Хрестові походи як військові експедиції з метою визволення Святої Землі зазнали краху. Вони спричинили значні людські втрати як серед населення країн Сходу, так і серед самих учасників. Під час походів було знищено багато пам'яток культури, бібліотек, палаців. У результаті Четвертого Хрестового походу було зруйновано Константинополь — центр східної християнської культури. Хрестові походи спричинилися до погіршення відносин між Європою і країнами Сходу, християнським та ісламським світами. Проте епоха хрестових походів для Європи не минула безслідно. Значно пожвавилася торгівля на Середземному морі. Особливо помітну перевагу отримали італійські міста-держави — Венеція, Генуя, Піза, до яких перейшла першість у торгівлі з країнами Сходу. Візантія, як торговельний суперник італійських міст-держав, після Четвертого Хрестового походу перестала ним бути. Хрестові походи сприяли ознайомленню європейців з новими рільницькими рослинами і започаткуванню їх вирощування в Європі. Саме тоді потрапили в Європу рис, гречка, лимони, абрикоси, кавуни. Хрестоносці познайомилися з виробництвом цукру, шовкових тканин і скляних дзеркал, запозичили зі Сходу голубину пошту і вітряки. Знайомство зі Сходом вплинуло і на побут європейців. Лицарі засвоїли східні манери, придворну ввічливість, почали стежити за своїм тілом та обличчям. Саме відтоді на Заході призвичаїлися мити руки перед їжею, приймати ванни і митись у гарячих лазнях. У лицарських замках з'явилася нова захоплююча гра—шахи. В Західній Європі посилився потяг до вишуканих страв, солодких вин, прянощів. У моду ввійшли гарний одяг, предмети східного побуту, ковдри, рідкісні речі, коштовна зброя. Щоб купувати все це, потрібні були кошти, і феодали почали частіше вимагати від залежних селян платити їм податки грішми, а не давати продуктами, як раніше. Відтак у Європі пожвавилася торгівля, руйнувалося старе натуральне господарство.
Висновки
Ми з"ясували, що хрестовими походами назвали шлях із Європи до Єрусалиму для того, щоб помолитися біля Гробу Господнього. Але ті, хто погоджувався на ці походи переслідували різну мету: хтось йшов із цікавості, хтось бажав покінчити з бідністю, деякі хотіли уникнути покарння за ті або інші гріхи. Адже папа обіцяв прочанам скасування церковних кар і відпущення гріхів.
Корисні ресурси
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BF%D0%BE%D1%85%D0%BE%D0%B4%D0%B8 http://www.history.vn.ua/book/history5/90.html http://historical-club.org.ua/inshe/xrestovi-poxodi/153-xrestovi-poxodiprichinipodiyivisnovki.html
