Урок духовності в Михайлівській школі

Матеріал з Iteach WIKI
Перейти до: Навігація, пошук
                    Урок духовності в Михайлівській школі
Рідна хата і кущ калини за вікном, батькова криниця і вишневий садок, хліб та сіль на столі і рушники на стіні—все це наші обереги, те, що вирізняє нас поміж інших народів. Забувши своє коріння, свої звичаї і обереги, людина стає безбатченком. 
Приємно, коли наші діти не цураються традицій свого народу, цікавляться і вивчають їх. Свідченням цього стало родинне свято, підготовлене і проведене учнями 8 класу разом з класним керівником Самойленко Фаїною Іванівною. Мова йшла про рушники.
 Багато цікавого про рушник дізналися діти, готуючись до свята. З щирою любов’ю розповідали вони вірші та співали пісні про рідний край та мамину вишиту сорочку. Бо всі свої виступи вони присвячували своїм матусям, які були присутні тут. Та й уся класна кімната, прикрашена вишивками, нагадувала затишну  домівку з її родинним теплом. А старовинні рушники створювали особливий трепетний настрій.
 Рушники… Коли  і хто їх вигадав—це таїться в глибині віків. Але традиційну українську оселю важко уявити саме без них. Узори на рушниках—то давно забуті символи. А висіли рушники над вікнами, над дверима, на покуті—як обереги від усього злого, що може потрапити в дім. Вишивали їх споконвіку. Вишивають і донині. 
 Є майстрині-вишивальниці і в нашій Михайлівці. Одну з них, Сухенко Зою Семенівну, було запрошено на наше свято. Її вишиванки,--а це і рушники, і наволочки, і ікони,- аж вбирали очі. Про кожну свою річ майстриня ладна була говорити і говорити, бо  в кожен хрестик, в кожну мережечку вкладено часточку любові, тепла і серця. У Зої Семенівни вже й зміна підростає—її 10-річна внучка Оленка. А бабуся, бажаючи своїй помічниці  щасливої  долі, вже для неї й весільного рушника «На щастя, на долю» вишила.
 Завітала на свято і наша сільська бібліотекарка Булава Ірина Степанівна. Дуже цікавою була її розповідь про наш український рушник, про його використання в наш час та про таїнства його вишивання.
Присутність Ірини Степанівни на святі була дуже доречною. Адже вона, як ніхто інший, намагається зібрати по крихітках наш прадавній народний спадок—старовинні вироби: чи то вишивки, чи посуд, чи інші побутові речі, які сучасні господарі легко викидають на смітник. Та в її світлиці—сільській бібліотеці—вони ніби оживають і нагадують нам, якого роду ми діти. Завітавши до Ірини Степанівни по книгу, відчуваєш якусь особливу магію створеного нею інтер’єру. І стає зрозумілим, яка велика душа у цієї скромної жіночки. Це і є той справжній, непоказний патріотизм, про який ми часом соромимось і говорити.  Ірина Степанівна має на меті створити музей українського побуту, і вже на святі небайдужі люди подарували їй вишиті старовинні рушники.
Була на святі ще одна гостя, майстриня виробів з бісеру Власенко Ірина Юріївна.  Розглядаючи її роботи, залишається лише дивуватись майстерності людських рук і фантазії. А які чудові ікони,вишиті бісером! Недаремно Ірину Юріївну було запрошено з її колекцією на День міста Новомосковська. А ще її творчістю зацікавився міський краєзнавчий музей. Сподіваємось, що незабаром цими  чудовими  виробами зможуть милуватися всі жителі району.
 Свято закінчилось. Та ніхто не спішив розходитись. Вчителі, учні, батьки,--всі ще і ще раз підходили до робіт і висловлювали своє захоплення.
На завершення Самойленко Фаїна Іванівна подякувала всім, хто допоміг у проведенні свята. А я хочу від себе і від учительського колективу  сказати      « Спасибі»  Фаїні Іванівні за чудове свято української духовності.
                                                           Соболь Л.І.
                                                           Керівник МО класних керівників