Субота Ольга Володимирівна
Зміст
Прізвище, імя, побатькові
Субота Ольга Володимирівна
Фото
Місце роботи
Шевченківський НВК
Посада
Вихователь дитячого садка
Педагогічне кредо
Електрона пошта
Мій сайт
Мій блог
Вікі стаття
І до весілля ідіть рука в руку З давніх – давен в кожної людини живе потяг до прекрасного. Красива й щедра душа українського народу виявляє себе в традиціях, обрядах, святкуваннях. Малі й дорослі охоче стають учасниками різних празникових дійств. Утворенню сім’ї українці завжди надавали великого значення. Відповідно до цього формувалася весільна обрядовість — справжня народна драма, що включала ігрові дії, танці, співи, музику. У характері Весільного обряду відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Традиції українського весілля сягають корінням у далеку давнину. Зараз, в наші дні весільні обряди і традиції весільні обряди і традиції не втратили свого значення, а навпаки, допомагають відчути єднання двох люблячих сердець. Перед самим весіллям було сватання. Батьки нареченого посилали сватів до батьків нареченої. Приходили вони з вишитим рушником, на якому був хліб з сіллю, і говорили: « Прийшли сватати. У нас є купець, у вас є товар». На сватанні дівчина старалась бути цнотливою ( поводилась тихо; опустивши очі, виходила до гостей або взагалі не виходила, ховалась у своїй кімнаті). Якщо батьки погоджувались на весілля, то дівчина перев’язувала сватів вишитими рушниками. До цього її з дитинства готувала мати ( готувала придане ). Після «запивали» дівчину: готували стіл, пригощали сватів. Звичайно день сватання не обходився без пісні. Всі співали, але найчастіше дівчата, збираючись окремо: Ой там на горі Шовковій траві Сиділа пара голубів Сиділи парувалия Сизими крильми обіймалися. У п’ятницю, напередодні весілля, збираються дівчата у нареченої, щоб плести «долю» (віночки). Заздалегідь хлопці приносили або привозили з лісу барвінок до хати нареченої. Ввечері сходились дівчата, несли квіти. Дівчата плетуть „долю" з барвінку, вплітають у неї квітки „на щастя, на долю молодим". Співають сумні пісні, бо вже молодята не будуть із дівчатами і хлопцями вечорами ходити. З мірти або барвінку плели і віночки молодим. З ним дівчина пов'язувала свою долю. Говорили матері: -Благослови, Боже, весілля діждати, Щоб вінок з барвінку доні закладати. Коли дівчина довго не одружується, то про неї кажуть: „Ще не зійшов її вінчик-барвінчик". Під час плетіння віночків дівчата-дружки співали: -Журилися сусідоньки, Журилися люди, Що на моїй головоньці Віночка не буде. Не журіться сусідоньки, В Бога я просила. Русу косу розчесала, Вінок заложила. У цей вечір дівчата також робили весільні букетики для кожного запрошеного гостя: галузечку мірти прикрашали квіточкою та стрічкою. Пізніше приходить молодий з дружбами, який мусить „долю" і віночки викупити і за них добре заплатити. Потім хлопці чіпляють „ долю" над образом, під яким сидітимуть молоді на весіллі, на вхідні у хату двері та на ворота. Батьки нареченої пригощають всіх вечерею. Хлопці та дівчата жартують, співають, веселяться, радіють за молодих і бажають їм, щоб були веселі, мов жайворонки в полі і раділи своїй долі. Під кінець весілля «долю» розбирають собі дівчата на щасливу долю. Напередодні весілля молоді ходили по селу запрошували гостей на весілля: Просив тато, просила мати, Прошу і я, щоб ви пришли на весілля. Готувалися до весілля заздалегідь. Пекли короваї, шишки, робили гільце. Дівчата збиралися ввечері, співали сумні пісні. Дерево або гілку прикрашали кольоровими стрічками, сухими квітами ( згідно пори року) і носили його по селу, співаючи обрядові пісні. Горіла сосна палала Під ней дівчина стояла. Під ней дівчина стояла, Русяву косу чесала, Ой, коси, коси, ви мої, Довго служили ви мені Більше служить не будете Під білий вельон підете. Під білий вельон під вінець Більш не підеш ти у танець. Під білий вельон з кистями, Під білий вельон з кистями, Більш не підеш ти з хлопцями… Головний день весільного дійства –субота. Наречений був в себе вдома. Його вбрання було чорне. В піджаку біля серця кишеня і в цій кишені маленький букет зі стрічками. Наречений запрошує хлопців супроводити його до нареченої. Прикрашали коней і візок, на якому їхали до нареченої, квітками, а по боках на конях вішали напис, це було ім'я дівчини і хлопця. З ними був обов'язково гармоніст (музика). По дорозі хлопці співали: Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Бо на вечорницях дівки-чарівниці. Котра дівчина чари добре знала, Вона того Гриця та й причарувала. Хлопець відповідав товаришам: В неї брови до любові, А устонька до розмови. Не треба ж мені злата, Я й сам придбаю, А треба мені дівчину, Що я кохаю. А в цей час дівчата вбирали наречену. Вона вдома , її одягають у білу сукню, а на голові – фата і вінок з квітів, на якому прикріплені різнокольорові стрічки. Наречена одягає білі панчохи і білі туфлі, а якщо не було білих , то подруги нареченої брали крейду і розмальовували їх. Потім всі виходили до воріт. Зранку перед поїздкою наречений зі старостами та дружбою мав забрати наречену з дому. Він під'їжджав до будинку дівчини. Але непросто було побачитися з коханою. Дівчина була в самій далекій кімнаті. Спочатку треба було заплатити „ворітню". Ворота перев'язувалися красивою стрічкою. З двору виходив молодший брат нареченої і вимагав за сестру „викуп"(викуп міг брати і інший хлопець, якщо молодшого брата не було). Хлопцеві могло забажатися чого завгодно: цукерок, фруктів, грошей і т. ін. І тільки виконавши його забаганку, жених міг пройти у двір. Але при вході в будинок його чекали вже жінки : тітки, сестри молодої, які теж могли вимагати за дівчину, що їм заманеться. Відкупившись ще раз, наречений заходив до будинку. Молодий приходить до нареченої, заходить до неї в кімнату, знімає з обличчя фату, цілує і знову закриває обличчя, тому що прийдуть свати. Прийшов боярин, дружка , старости і забирають її під вінець у церкву. Виводив дівчину з хати. Тут вже чекали батьки молодої з хлібом-сіллю та іконою. Вони благословляли молодих на довге щасливе життя. Мати молодої зв’язувала їм руки весільним рушником. По святковій доріжці, простеленій від порогу до самих воріт, молоді виходили на вулицю і вирушали до церкви. За ними йшли всі родичі, близькі, друзі. Хлопці, дівчата, наречений та наречена їдуть вінчатися. Батюшка вінчає наречених і при цьому говорить: "Тих, кого поєднав навіки Бог, нехай ніхто не роз’єднає." Молоді повертаються до нареченої. Біля воріт батьки зустрічають їх з хлібом-сіллю. Мати говорить: "Дорогі діти! Благословляю вас на спільне життя." При цьому іконою тричі хрестить молодих і обсипає зерном, на щастя, на долю, на багатство. Гості запрошувалися до святкового столу, де були вже різні наварені та напечені страви. В центрі столу стояло весільне гільце, прикрашене квітами, стрічками, цукерками. Гарно! У такий час душа зичить усім добра, злагоди, усіляких життєвих гараздів. Весілля продовжується. Хтось із хлопців лізе тихенько під стіл і знімає з нареченої взуття, а наречений повинен потім віддати викуп, якщо сміливцю поталанило таке зробити. Далі добре підкріпившись, ріжуть весільний коровай та ділять весільне гільце. Нареченій говорили: " Будь здорова як вода, а багата як земля." Батьки вітають молодих, дарують подарунки і говорять: "Бодай на вас добра година та грошей торбина, а до того дітвори сотні півтори!" Ввечері молодята вирушають до батьків нареченого. На порозі хати молодих зустрічають батьки з іконою в руках, щоб благословити дітей на подружнє життя. Батьки нареченої і вся родина, взявши придане ( все, що приготували доньці в подарунок) , вирушають до отчого дому жениха. Тих, хто ніс придане, називали приданчиками. Вони співали: Ой на горі ластка гніздо в’є. Ой чи всім нам приданчикам місце є? Свати відповідали: « Є». Виводять другу дружку, першу дружку, а потім молоду, яка бере своїх батьків за руки і веде до святкового столу. Довго лунає музика та пісні. Та ось майбутня свекруха запрошує всіх звернути увагу на молодих. Вона підходить до молодої, знімає вінок і на голову пов’язує хустину. Це означає, дівчина відтепер жінка і говорить: "Бувай здорова, як риба, гожа, як вода, весела, як весна, робоча, як бджола, багата, як земля!" Невістка дарує їй 12 метрів тканини ( «балець») і обмотує її. Над молодими старший дружок і дружка держать свічки. Весільний староста веде обмотану свекруху до танцю і розкручують «балець». На весіллі часто свашки співають: Ой колеться верба, коле Від верха до коріння. Берешся дівча, бере До свойого вікна ( майна ) . Ой дай ми, мати, дай ми. Дві корови стайні, Дві корови тільні, Дві овечки кітні І коня вороного Під пана молодого… Ось так цікаво проходили весілля в нашому селі. Хотілося б, щоб ці традиції не забувалися і щоб ми додавали до святкування щось нове, своє.
