Стаття:Методична робота в школі

Якість навчально-виховного процесу школи, його результати певною мірою залежать від учителя, його теоретичної підготовки, педагогічної та методичної майстерності. З метою поліпшення фахової підготовки педагогічних кадрів у школах проводять спеціальну методичну роботу, яка спонукає кожного вчителя до підвищення свого фахового рівня; сприяє взаємному збагаченню членів педагогічного колективу педагогічними знахідками, дає змогу молодим учителям вчитися педагогічної майстерності у старших і досвідченіших колег, забезпечує підтримання в педагогічному колективі духу творчості, прагнення до пошуку. У процесі методичної роботи здійснюються підвищення наукового рівня вчителя, його підготовка до засвоєння змісту нових програм і технологій їх реалізації, постійне ознайомлення з досягненнями психолого-педагогічних дисциплін і методик викладання, вивчення і впровадження у шкільну практику передового педагогічного досвіду, творче виконання перевірених рекомендацій, збагачення новими, прогресивними й досконалими методами і засобами навчання, вдосконалення навичок самоосвітньої роботи вчителя, надання йому кваліфікованої допомоги з теорії та практичної діяльності.

         Сучасна школа потребує вироблення нових підходів до організації методичної роботи. 
 Завдання методичної роботи у школі:

- створення умов для найбільш повного розкриття здібностей, талантів кожного; - заохочення навичок експериментальної, дослідницької роботи; - розвиток ініціативи та творчого пошуку; - використання перспективного педагогічного досвіду. Державною національною програмою «Освіта» визначені основні шляхи роботи з педагогічними кадрами. Принципи методичної роботи: 1. Зв'язок з життям, актуальність. Дана група принципів орієнтує організаторів методичної роботи на повний і точний облік соціального замовлення на освіту. 2. Науковість методичної роботи. Цей принцип націлює керівників методичної роботи на досягнення відповідності всієї системи підвищення кваліфікації вчителів сучасним науковим досягненням в різних сферах. 3. Системність методичної роботи. Цей принцип вимагає підходу до методичної роботи як цілісної системи. Оптимальність якої залежить перш за все від єдності мети, завдань, змісту, форм і методів роботи з вчителями, від спрямування на високий кінцевий результат. 4. Комплексний характер методичної роботи. Цей принцип передбачає єдність і взаємозв'язок всіх сторін і напрямків підвищення кваліфікації вчителів (по питаннях методики, дидактики і теорії виховання, психології і фізіології, педагогічної етики і розвитку загальної культури). 5. Систематичність, послідовність, безперервність. Дані принципи передбачають охоплення вчителів різними формами методичної роботи на протязі всього навчального року, перетворення методичної роботи в частину системи безперервної освіти. 6. Творчий характер методичної роботи - створення в кожній школі своєї власної системи роботи з вчителями. 7. Диференціація підходу до вчителів. 8. Робота по підвищенню кваліфікації вчителів. (Постійний пошук важливих пріоритетних проблем і напрямків підвищення кваліфікації і форм роботи з вчителями). 9. Єдність теорії і практики. Цей принцип виступає одночасно проти двох небажаних крайностей: проти недооцінки ролі і значення теорії (перш за все психолого-педагогічної) і проти надмірної теоретичності методичної роботи, проти розриву між теорією та практикою навчально-виховної роботи. 10. Оперативність, гнучкість, мобільність. Творча суть методичної роботи в умовах динамічного росту школи вимагає вмілого і гнучкого реагування на всі зміни, перебудовуватись у випадку необхідності. 11. Колективний характер методичної роботи. (поєднання загальношкільних, групових і індивідуальних форм методичної роботи). 12. Створення умов для творчих пошуків вчителів. (Важливо створення матеріальних, морально-психологічних, гігієнічних, наявність вільного часу для підвищення кваліфікації і роботи над собою). Можна також відмітити функції методичної роботи, на основі яких з урахуванням конкретної ситуації повинні ставитися завдання методичної роботи в кожній школі:

     Перша група:Функції методичної роботи стосовно загальнодержавної політики в галузі освіти. 

1. Функція осмислення соціальної ролі методичної служби (нормативно-правова база). 2. Функція осмислення педагогічними працівниками передбачає формування готовності до практичного сприйняття положень реформування освіти, так і стосовно конкретного шкільного предмета.

   Друга група: Функції методичної роботи стосовно конкретного педагогічного працівника. 

1. Аналітично-оцінювальна. Її сутність полягає передусім у критичному осмисленні існуючої педагогічної практики та особистого професійного досвіду і їх оцінювання. 2. Адаптивна функція. (адаптація до педагогічної професії, до кардинальних змін в освіті, переборення психологічних бар'єрів). 3. Компенсаторська функція.(відтворення частково втрачених знань, нарощування нових, що веде до підвищення педмайстерності). 4. Розвивальна функція системи методичної роботи, що веде до розвитку особистості. 5. Прогностична - полягає у формуванні прогностичних умінь, передбачити результати. 6. Інформаційно-пропагандистська (інформаційне забезпечення діяльності педпрацівників (нормативні документи, наукова література, інтернет і т.д.). 7. Комунікативна (вона сприяє безпосередньому спілкуванню педагога з колегами, науковцями). 8. Стимулююча - заохочення і підтримка педпрацівників щодо професійного розвитку. Основним документом з питань методичної роботи є Рекомендації щодо організації і проведення методичної роботи з педкадрами в системі післядипломної педагогічної освіти, схвалені листом МОН України від 23.07.02 № 1/9-21.8. Методичну роботу у ЗНЗ спрямовувати на: - забезпечення безперервної освіти педагогічних працівників; - підвищення професіоналізму, освітнього і загальнокультурного рівня; - прискорення суспільної апробації, відбору та запровадження педагогічний інновацій. Оптимізуючим чинником, насамперед, є доцільний розподіл серед керівництва методичної роботи. Директор школи: 1. Визначає організаційну структуру методичної роботи. 2. Визначає провідні проблеми для роботи над ними. 3. Рекомендує голів м/о. 4. Погоджує з головами м/о план роботи м/о. 5. Створює сприятливі умови для методичної роботи. 6. Забезпечує участь педпрацівників у позашкільній системі підвищення кваліфікації. Директор школи разом з заступником: - ведуть роботу щодо вивчення й упровадження в практику досягнень педнауки та ППД; - здійснюють контроль за всіма підрозділами методичної роботи; - допомагають організації самоосвітньої праці вчителів, керуючись нею. Заступник директора з навчально-виховної роботи: 1. Відповідає за планування методичної роботи. 2. Разом з головами методоб'єднання розробляє заходи, які є складовою річного плану роботи школи; 3. Розробляє та подає на узгодження з директором плани роботи м/о. 4. Практично допомагає головами м/о. 5. Організовує роботу всіх методичних ланок школи, координує їх діяльність. 6. Інструктує методичний актив школи. 7. Організовує роботу шкільного методичного кабінету, ради. Одним із завдань методичної роботи в школі є активізація творчих здібностей учителів. Сьогодення вимагає творчого вчителя. Щоб формувати вчителя слід знати його побажання, нахили, сильні і слабші сторони його професійної діяльності. А звідси організація методичної роботи на діагностичній основі (методи отримання інформації). - діагностичні анкети (за змістом, функціями, формою); - відвідування уроків та позакласних заходів; - аналіз виступів вчителів на засіданнях педради, конференціях, методоб'єднаннях, педконсиліумах, участі в роботі творчих груп (педагогічне спостереження); - бесіди (позитивне, недоліки, висновки); - тестування (20-30 контрольних завдань), а потім опрацювання інформації. Оцінку діяльності педагога можна скласти за окремими шкалами: 1. Психологічні результати діяльності педагога. 2. Функціональні результати діяльності педагога. 3. Структура знань. 4. Гностичні, проектувальні, конструктивні, організаторські, комінкативні уміння. 5. Спрямованість. 6. Характер. 7. Педагогічні здібності. 8. Загальні здібності. 9. Спеціальні здібності. Процес управління розвитком творчості вчителя в школі вміщує планування всієї діяльності колективу на діагностичній основі з урахуванням потреб різних категорій вчителів. Практика свідчить, що там, де проводиться відповідна робота на діагностичній основі, відбувається зниження педагогічних труднощів щодо самооцінки вчителя та оцінки заступника директора. Анкетування вчителів з основних проблем навчально-виховного процесу проводиться щорічно у квітні - травні. Розвиток і постійне удосконалення змісту освіти, яке передбачає в умовах реформування освоєння нових ідей, закладених в нових навчальних програмах, курсах, знаходить відбиток і в формах методичної роботи. 2. Основні форми методичної роботи Форми організації методичної роботи в школі досить динамічні. Вибір конкретної з них залежить від педагогічної культури вчителів, морально-психологічного клімату в шкільному колективі, матеріально-технічних можливостей школи, інноваційної відкритості та активності вчителів та керівників школи. Загалом проводять її в індивідуальній, груповій та колективній формах. Індивідуальна форма методичної роботи. Вона є складовою самоосвіти вчителя, здійснюється за індивідуальними планами з урахуванням його професійних потреб, результатів взаємооцінки, рекомендацій керівництва школи, досвідчених педагогів. Змістом її є систематичне вивчення психолого-педагогічної, наукової літератури, участь у роботі шкільних, міжшкільних та районних методичних об'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань, розробка проблем, пов'язаних з удосконаленням навчально-виховної роботи, проведення експериментальних досліджень, огляд і реферування педагогічних та методичних журналів, збірників та ін. У процесі самоосвіти педагог має подбати про зв'язок змісту індивідуального плану з проблемою, над якою працює педагогічний колектив, удосконалення знань та умінь, необхідних для успішного викладання певного навчального предмета, підвищення власної педагогічної майстерності, ефективність самоосвіти залежатиме від того, наскільки педагог буде послідовним у своїх стараннях. Важливим є постійне ускладнення змісту і форм роботи над собою, забезпеченні конкретних її результатів. Ними можуть бути написання реферату, повідомлення на семінарі, науково-практичній конференції, виступ на засіданні педради, публікація в періодиці тощо. Зміст індивідуальної самоосвіти педагога охоплює систематичне вивчення політичної, психолого-педагогічної, наукової літератури, безпосередню участь у роботі шкільних, міжшкільних та районних методичних об'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань; розробку окремих проблем, пов'язаних з удосконаленням навчально-виховної роботи; проведення експериментальних досліджень; підготовку доповідей, виступів по радіо, телебаченню, огляд і реферування педагогічних та методичних журналів, збірників та ін. Організація самоосвіти передбачає зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога; систематичність і послідовність самоосвіти, постійне ускладнення її змісту і форм; багатоплановий (комплексний) підхід до організації вивчення обраної теми з самоосвіти; індивідуальний характер самоосвіти як найбільш гнучкої форми набуття педагогом знань; гласність і наочність результатів самоосвіти в педагогічному колективі; створення в школі умов для звернення педагогів до нових досягнень науки і передового педагогічного досвіду; завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі (доповіді, участь у семінарі, підготовка виступу, написання реферату, підготовка доповіді, участь у засіданні педагогічної ради, науково-практичній конференції та ін.). Молоді спеціалісти, які закінчили вищі педагогічні заклади освіти, упродовж першого року роботи за місцем працевлаштування проходять стажування. Його мета — набуття практичних умінь і навичок педагогічної діяльності. Під час стажування вони користуються всіма правами працівника школи і виконують покладені на них обов'язки. Керівник закладу освіти призначає для молодого вчителя наставника з числа кращих учителів відповідного фаху. Наставник надає стажисту допомогу в плануванні навчально-виховної роботи, в розробці поурочних планів та ін. Результати стажування розглядає наприкінці навчального року адміністрація школи. 2.1. Колективні й групові форми методичної роботи. Методична рада. Об'єднує всіх педагогів школи, очолює її найчастіше директор або завуч. Методична рада обговорює і обирає варіанти змісту освіти (навчальні плани, програми, підручники тощо), форми і методи навчально-виховного процесу та способи їх реалізації. В її компетенції — організація роботи з підвищення кваліфікації та майстерності педагогічних кадрів, розвитку їх творчої ініціативи, впровадження досягнень науки і передового педагогічного досвіду, взаємодія школи з науково-дослідними установами, добровільними товариствами, творчими спілками тощо. Методичні об'єднання вчителів. Вони покликані забезпечити ознайомлення педколективу з новою педагогічною інформацією, передовим досвідом, сприяти впровадженню їх у навчально-виховний процес. Створюють їх при методичній раді школи, на свої засідання вони збираються один-два рази на чверть. Керують ними досвідчені вчителі. Зміст їх діяльності визначається блоком навчальних предметів, що вивчаються в школі, методикою їх викладання. Методичні об'єднання обговорюють найважливіші розділи і теми нових програм та підручників, експериментальні варіанти освітніх програм; організовують відкриті уроки та виховні заходи, взаємовідвідування уроків та позаурочних заходів, предметні олімпіади, предметні тижні («Тиждень хімії», «Тиждень народних традицій» та ін.). Особливий напрям їх діяльності — вивчення, узагальнення і запровадження вітчизняного та зарубіжного передового педагогічного досвіду. Цій меті підпорядковують різні форми своєї роботи, в тому числі й конкурси кращих методичних розробок, тематичні науково-практичні конференції тощо. Системність, послідовність їх роботи забезпечується завдяки спеціальному планові, який охоплює загальну характеристику педагогічної діяльності вчителів певного предмета, якості знань учнів, мету і завдання на навчальний рік, основні організаційно-педагогічні заходи (оформлення кабінетів, експертиза дидактичного матеріалу, затвердження текстів контрольних робіт), тематику науково-практичних доповідей, відкритих уроків, позакласних занять, форми і терміни контролю за якістю знань, умінь і навичок учнів. План роботи методичного об'єднання складають на навчальний рік. На першому організаційному засіданні обирають голову і секретаря терміном на один рік, обговорюють проект плану роботи і доповнюють його, обмінюються досвідом з питань підготовки до нового навчального року. Бажано, щоб на кожному з чотирьох засідань методичного об'єднання було проведено відкриті уроки різних типів із складних тем програми досвідченими учителями. Одну із запланованих для обговорення доповідей варто присвятити темі відкритого уроку. На засіданнях необхідно виробити й ухвалити рекомендації з обговорюваного питання, впровадження яких у практичну діяльність членів об'єднання перевіряє голова методичного об'єднання. На останньому з них обговорюють додатки до екзаменаційних білетів, підводять підсумки діяльності об'єднання за рік, накреслюють завдання на наступний навчальний рік. У системі шкільних предметних методичних об'єднань можуть створюватися творчі (проблемні) групи у складі 8—10 добре теоретично підготовлених учителів, які працюють над вирішенням актуальних проблем навчально-виховного процесу (наприклад, використання комп'ютера у навчальному процесі, формування світогляду учнів у процесі вивчення навчальної дисципліни, диференційоване навчання та ін.). Тривалість роботи творчої групи залежить від складності проблеми, над якою вона працює (один-два роки). Завершальним етапом роботи групи є підготовка методичних рекомендацій щодо ефективного вирішення досліджуваної проблеми. Об'єднання бувають не тільки предметними, але й профільними, наприклад, методичне об'єднання класних керівників, вихователів груп подовженого дня, учителів початкових класів, керівників гуртків за інтересами та ін. З розвитком шкіл нового типу (ліцеїв, гімназій, коледжів, альтернативних приватних навчальних закладів), в яких, згідно зі Статутом, створюються факультети з відповідними щодо профілю навчання кафедрами, відпала необхідність у предметних (циклових) об'єднаннях, оскільки кафедри є своєрідними предметними (наприклад, кафедра хімії) або цикловими (наприклад, кафедра природничих дисциплін) об'єднаннями, вирішуючи методичні проблеми, беручи участь у колективних формах методичної роботи. Відкриті уроки — одна з колективних форм методичної роботи, їх мета — підвищення майстерності всіх учителів. Основні завдання відкритих уроків: упровадження в практику вчителів передового педагогічного досвіду і результатів досліджень педагогічної науки, спрямованих на розв'язання завдань, що стоять перед національною школою. Під час аналізу й обговорення відкритих уроків необхідно забезпечити цілеспрямованість обговорення, науковість аналізу, принциповість, поєднану з доброзичливістю у критичних зауваженнях, поєднання аналізу уроку з практичними рекомендаціями, підведення його підсумків кваліфікованими спеціалістами. (Графік відритих уроків розмістити у шкільному методичному кабінеті та сайті закладу до 15.09.2011 року). Взаємовідвідування вчителями уроків — має істотне значення у підвищенні педагогічної майстерності вчителів. Якщо молодий і недосвідчений учитель відвідає урок, що його проводить старший колега, то він може збагатити свій методичний багаж. Якщо ж досвідчений педагог відвідає урок менш досвідченого колеги, то зможе порадити йому, як удосконалити той чи той момент уроку. Можливо, й досвідчений педагог знайде щось корисне для себе у молодшого колеги. Одним із шляхів підвищення методичного рівня вчителів є залучення їх до розробки актуальної для педагогіки і школи проблеми. Наукову проблему школи обирають з таким розрахунком, щоб до її розробки можна було залучити всіх педагогів школи. Тижні педагогічної майстерності — це своєрідний звіт досвідчених вчителів, вчителів-методистів, старших вчителів про свою роботу. В програму тижня входить: проведення відкритих уроків, позакласних виховних заходів майстрами педагогічної праці, виставка наочних посібників, дидактичного матеріалу, учнівських зошитів, творчих робіт учнів. Завершує методичний тиждень підсумкова конференція, наприклад, «Оптимальний вибір методів навчання», «Цілісний підхід до формування національної свідомості школярів».

    Методичні оперативки. Завдання методичних оперативок (опе-ративних нарад) — підвищення наукового рівня педагогічної роботи, попередження можливих помилок, виправлення допущених недоліків в роботі. Змістом їх роботи є ознайомлення вчителів з новими досягненнями в педагогіці, психології, методиках викладання, з передовим педагогічним досвідом, з новими наказами, методичними листами Міністерства освіти, з результатами перевірки стосовно дотримання в школі єдиного мовного режиму, ведення класних журналів і ін.
  Методичні оперативки не повинні займати багато часу. Вони можуть проводитися до уроків, на великих перервах, після уроків як з усіма вчителями школи, так і з окремими групами вчителів (з учителями початкових класів; з учителями, які працюють у 5-11 класах; у випускних класах; з класними	керівниками	5-11	класів і ін.).
  Окремі питання методичних оперативок передбачаються в річному плані роботи школи, в планах роботи	МО. 
  На методичні оперативки виносяться питання, які не можливо передбачити заздалегідь, з якими потрібно оперативно ознайомити вчителів: цікава стаття в педагогічному журналі, новий наказ Міністерства освіти чи управління освіти, відділу освіти, новий методичний прийом чи наочний посібник, який заслуговує на увагу. Періодичність проведення методичних оперативок диктується практичною необхідністю. Проводить їх, в основному, заступник	директора	з	навчально-виховної		роботи.
      Мікрогрупа — це колективна форма методичної роботи, до складу якої входять люди, об'єднані спільним інтересом до однієї педагогічної проблеми. Такі групи утворюються тоді, коли потрібно освоїти певну концепцію, теорію, методику. Спочатку кожний член групи самостійно вивчає теоретичний матеріал, потім обговорюють його колективно, доповнюють, коригують, реалізують дану ідею у практиці своєї роботи.	Освоївши	нову ідею,	мікрогрупа	розпадається.
  Ініціативні групи. Вони утворюються на час проведення великих методичних заходів (педагогічної ради, педагогічних читань, конференцій тощо). Зміст роботи ініціативної групи педагогів полягає у вивченні стану конкретної проблеми навчально-виховної та методичної роботи, узагальненні думок та виробленні рекомендацій, підготовці проекту рішень, а в ході проведення	самих	заходів в організації дискусії.
  Мозковий штурм, методичний ринг. Вони організовуються з метою термінового розв'язання складної навчально-методичної проблеми. Особливістю його є максимальна концентрація уваги педагогів на даній проблемі, активна участь всіх учасників в її обговоренні.
  Методичний фестиваль — це колективна форма пропаганди передового педагогічного досвіду, це разовий багатоплановий захід, сценарій якого залежить від мети проведення, рівня підготовленості педагогічних та методичних працівників.
  Педагогічний КВК. Він проводиться за традиційним сценарієм на педагогічну тематику, сприяє активізації масових і індивідуальних форм методичної роботи, особливо в період підготовчої роботи.

Семінар-практикум — продуктивна форма методичної роботи. Цінність його в тому, що вчителі самостійно опрацьовують педагогічну літературу з обговорюваної проблеми, аналізують власний досвід. Опрацьовані матеріали учасники семінару-практикуму оформляють у вигляді рефератів або доповідей. Педагогічні читання — сприяють підвищенню педагогічної майстерності вчителів. Мають на меті узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду і проводяться з актуальної педагогічної тематики, їх можна організувати у школі, районі, області, країні. Учителі школи впродовж певного періоду працюють над окремими темами проблеми і на шкільних педагогічних читаннях доповідають про результати свого дослідження. Педагогічні читання організовують на базі кращих доповідей, відібраних на шкільних педагогічних читаннях. Науково-практична конференція — ефективна форма методичної роботи. З темою конференції педагогічну громадськість ознайомлюють заздалегідь. На пленарному засіданні розглядають основні питання проблеми, яка виноситься на обговорення, а під час роботи секцій обговорюють конкретніші питання навчально-виховної роботи, відвідують і обговорюють уроки та виховні заходи у кращих школах. На підсумковому пленарному засіданні заслуховують звіти керівників секцій, обговорюють і приймають рекомендації науково-практичної конференції з даної проблеми. Школа передового досвіду Реалізує цілі й завдання індивідуального та колективного наставництва. Основне її призначення полягає в методичній допомозі досвідченого вчителя менш досвідченим колегам. Формується вона на добровільних засадах. Цінність її роботи в двосторонній ефективності. Керівник школи, відвідуючи уроки вчителів, консультуючи їх щодо планування, методики й технології уроку, обговорюючи теоретичні проблеми освіти, удосконалює й власну педагогічну майстерність, переконується в правильності педагогічних позицій. А вчителі мають змогу безпосередньо вивчати творчу лабораторію педагога-майстра. Діяльність шкіл передового досвіду — спрямована на вивчення та поширення передового педагогічного досвіду. Такі школи безпосередньо демонструють зразки навчально-виховної роботи відвідувачам, організовують розповіді керівників або кращих учителів про систему своєї роботи, забезпечують відвідування та обговорення уроків або виховних заходів зі слухачами, оформляють спеціальні буклети з описом передового досвіду та ін. Школи передового досвіду можуть зосереджуватися на вивченні сучасних досягнень науки, техніки, мистецтва, культури, педагогіки і психології навчання, а також проблем наукової організації педагогічної праці та втілення їх у практику роботи учителів. Вони повинні виявляти інтерес передусім до вивчення й запровадження передового педагогічного досвіду, практичного оволодіння вчителями новими методами навчання і виховання, озброєння вчителів методами педагогічного дослідження, аналізу та оцінки чужого і власного досвіду. У таких школах використовують практичні й теоретичні форми роботи з учителями. Практичні заняття — відвідування уроків керівників шкіл, аналіз цих уроків з метою вивчення їх системи роботи, відвідування уроків молодих учителів директором школи, взаємовідвідування уроків учителями, консультації керівників школи, ознайомлення з творчою лабораторією керівника школи. До форм теоретичних занять у школі передового досвіду відносять спільне вивчення програм, підручників, методичних посібників, психолого-педагогічних вимог до уроків, дидактичних принципів і шляхів їх реалізації; систематичне інформування слухачів школи про новини науково-методичної і психолого-педагогічної літератури; вивчення актуальних питань педагогіки і методики навчання та ін. Єдиний методичний день. Проводять його один раз на чверть для всіх педагогів школи. Напередодні випускають тематичний бюлетень, організовують виставку методичних розробок, творчих робіт учителів і учнів школи, нової психолого-педагогічної літератури. У програмі заходів такого дня — відкриті уроки і позакласні заняття, розгорнутий аналіз та обговорення їх, огляд нової методичної літератури, підбиття підсумків (засідання «круглого столу» або прес-конференція). Методичні семінари-практикуми. Орієнтовані вони на забезпечення єдності теоретичної та практичної підготовки вчителя, стимулюють їх самоосвітню діяльність, інтеграцію у сферу педагогічних інновацій. Спрямовані на вивчення сучасних педагогічних теорій, аналіз власного досвіду. Опрацьовані матеріали оформляють у вигляді доповідей, рефератів. Школа молодого вчителя. Завдання її полягає у сприянні професійному становленню учителів-початківців. Як правило, їх роботою опікується досвідчений вчитель або керівник школи. Здебільшого зосереджується на питаннях з техніки та методики проведення уроку, позакласного заняття, планування роботи класного керівника, інших аспектах психологічного та професійного самоутвердження молодого педагога. Проблемні (інноваційні) групи. Виникають за ініціативи керівників школи, учених-педагогів, учителів. Спрямовують свої зусилля на вивчення, узагальнення й поширення передового досвіду як у своїй школі, так і поза нею. Якщо проблемна група розробляє та впроваджує свої концепції або методичної знахідки, то вона орієнтується на основні вимоги науково-дослідної роботи, зосереджуючись на обґрунтуванні проблеми й теми дослідження, формулюванні гіпотези, визначенні основних етапів дослідження та передбаченні проміжних результатів. Важливим при цьому є вибір методів дослідження, визначення контрольних та експериментальних класів. Здебільшого проблемні (інноваційні) групи працюють під науковим керівництвом викладачів вищих навчальних закладів, співробітників науково-дослідних інститутів. Науково-педагогічна конференція. Організовують її за підсумками роботи на певному проміжку часу або після завершення певного етапу роботи. Автори повідомлень інформують колег про результати своїх пошуків. Інші учасники мають можливість порівняти їх з результатами своєї роботи, переконатися в ефективності запропонованих прийомів і методів. Конференція може мати урочистий, святковий характер, із заохоченням учителів за результатами дослідницької та методичної роботи, запрошенням педагогів з інших шкіл, представників громадськості, науки. Творчі звіти вчителів. Проводять перед атестацією педагогічних працівників. Учитель у звіті про свій методичний доробок знайомить з власним досвідом. Опорні школи. Ними є загальноосвітні школи, які беруть на себе роль методичних центрів кількох найближчих шкіл. Їх завданнями є використання, пропаганда і впровадження в практику інших шкіл досягнень психолого-педагогічної науки, вивчення й поширення досвіду кращих вчителів; допомога органам освіти в організації методичної роботи, в підвищенні кваліфікації й педагогічної майстерності вчителів тощо. Вищі педагогічні навчальні заклади, дослідницькі й науково-методичні установи залучають опорні школи до проведення експериментальної роботи. Відзначаються високою результативністю у навчанні та вихованні учнів. Їх визначають на підставі відповідних показників районні, міські органи управління освітою і наукою. Як правило, вони мають високорозвинену навчально-матеріальну базу, висококваліфікований колектив педагогів, високі показники у навчально-виховному процесі, суттєві творчі методичні розробки уроків (занять) та виховних заходів, які можуть бути запропоновані до впровадження в навчально-виховну практику інших шкіл тощо. Нетрадиційні форми методичної роботи. До них належать: педагогічні ігри (дидактичні, виховні, ділові, рольові); моделювання педагогічних ситуацій; олімпіади методичних інноваційних розробок уроків, виховних заходів, методичні «мости», літературні ярмарки педагогічних підручників, методичних рекомендацій, аукціон методичних розробок; конкурсні виставки методичних розробок (уроків, виховних заходів). Вони сприяють залученню педагогів до пошукової методичної роботи; розвитку уміння спілкуватися з колегами, учнями, батьками сприяють попередженню конфліктів у педагогічних колективах.

 Методична робота в школі будується на досягненнях науки, ППД, системою аналітичної, організаційної, діагностичної, пошукової, дослідницької, науково-практичної, інформаційної діяльності з підвищення наукового, загальнокультурного рівня педагогічних працівників, удосконалення їх професійної компетенції та підвищення ефективності навчально-виховного процесу. 
    У підвищенні фахового, методичного і психолого-педагогічного рівнів учителя вагому роль відіграють обласні інститути удосконалення вчителів. Останніми роками в цих установах створено кафедри, що відповідають за підвищення кваліфікації учителів. 

Підвищенню фахового рівня педагогічних працівників сприяє також їх систематична атестація, яку проводять з метою визначення відповідності педагогів посаді, яку вони обіймають, рівневі кваліфікації, залежно від якого (а також від стажу педагогічної роботи) їм встановлюється кваліфікаційна категорія, визначається тарифікаційний розряд оплати праці, присвоюється педагогічне звання. Атестацію щороку проводять атестаційні комісії, що створюються при навчально-виховних закладах незалежно від відомчого підпорядкування та форми власності й місцевих органах державного управління освітою. Педагогічних працівників атестують при навчальному закладі. Атестаційна комісія при органі управління освіти розглядає клопотання комісії навчального закладу та приймає рішення в межах своєї компетенції щодо результатів атестації певних категорій педагогів. Для проведення атестації комісія приймає заяву від педагогічного працівника про проходження чергової або позачергової атестації; заяву про відмову від чергової атестації; подання керівника про позачергову атестацію педагогічних працівників, рівень навчально-виховної або методичної роботи яких нижчий від вимог, які висуваються до кваліфікаційної категорії, встановленої їм за результатами попередньої атестації. За результатами атестації керівник навчально-виховного закладу, органу державного управління освіти видає наказ, який у тижневий термін доводиться до відома атестованого колективу та подається в бухгалтерію для нарахування педагогічному працівникові заробітної плати згідно з встановленим тарифним розрядом від дня прийняття рішення атестаційною комісією.

       У школі діє методичний кабінет, який є інформаційно-аналітичним центром навчально-виховної роботи з докладним банком інформації, яка оптимально охоплює дані про діяльність педагогічного та учнівського колективів. 

Методичні кабінети створюють у школах для надання вчителям і вихователям методичної допомоги. Вони знайомлять учителів з досягненнями педагогічної науки і передового педагогічного досвіду. В методичних кабінетах збирають кращі зразки тематичних та поурочних планів, методичні розробки класних годин, розробки складних тем навчальних програм, зразки художньої й технічної творчості учнів, саморобні прилади, матеріали з узагальнення досвіду навчально-виховної роботи кращих педагогів та ін. На допомогу вчителям у методкабінеті створюють анотований тематичний каталог наявної літератури, підручників, посібників, картотеку журнальних і газетних статей, періодично організовують педагогічні виставки з актуальних питань навчально-виховного процесу, наприклад, «Нетрадиційні форми організації навчальних занять в школі», «Диференційований підхід до учнів», «Реалізація міжпредметних зв’язків на уроках».

  На змінних стендах розміщують цікаві статті з педагогічних та фахових методичних журналів, нові педагогічні книги, цікаві посібники, методичні рекомендації, накази Міністерства освіти, адреси і провідні ідеї передового педагогічного досвіду країни, області, району, новинки педагогічної науки, рекомендації вчителям-предметникам, вчителям початкових класів, вихователям груп продовженого дня, класним керівникам щодо ознайомлення з журнальними статтями, психолого-педагогічною літературою.

Робота з молодими вчителями Перший етап — ознайомлення молодого вчителя з вимогами до професії, його включення в самостійну професійну діяльність, зіставлення рівня готовності до роботи з вимогами навчально- виховного закладу. Другий етап — процес подолання труднощів у навчальній ді¬яльності та початок формування майстерності молодого вчителя. Третій етап — етап високої адаптованості, яка склалася як результат ефективної діяльності вчителя на попередньому етапі. Молодий вчитель характеризується високим рівнем самостійності, творчим підходом до навчальної діяльності. На всіх трьох етанах молодий вчитель знаходиться у протиріччі між зростаючими вимогами до професійної майстерності педагогів та недостатнім рівнем власної кваліфікації. Тому вчитель-початківець потребує особливої уваги з боку» адміністрації, педагогічного ко¬лективу. Стажуванню (як перспективному засобу забезпечення професійно¬го становлення педагога) необхідно приділити особливу увагу, адже багато залежить від того, хто буде поруч із молодим учителем, ста¬не його наставником, підтримає його, допоможе знайти правильне рішення у складних ситуаціях, повірити у власні сили. Педагогічне шефство, наставництво дає можливість управляти процесом про¬фесійного становлення молодого педагога, допомагає досвідченому вчителю працювати з молодими спеціалістами у тісному контакті, за якого передача останнім знань, умінь і навичок, розвиток їхніх професійних здібностей, набуття педагогічної майстерності є най¬більш ефективною. Яким чином організовується стажування моло¬дих спеціалістів у загальноосвітніх навчальних закладах? Загальне управління стажуванням молодих спеціалістів здій¬снюють районний відділ освіти і райметодкабінет, які складають і реалізують план організації допомоги IV контролю за стажуван¬ням молодих спеціалістів. Провідна роль у забезпеченні стажування молодих спеціалістів на-лежить адміністрації шкіл. Відповідальність за його проведення покла-дається на директора чи його заступника з навчально-виховної роботи. Як бачимо, безпосереднім керівником стажування молодого спеціаліста є учитель-наставник. І Орієнтовний алгоритм організації стажування 1. Директор із числа найкращих учителів призначає наставника (враховуються побажання досвідченого вчителя й початківця), який є безпосереднім керівником стажування. 2. Розробляється пам'ятка для наставника і стажиста. 3. Наставник розробляє спільно зі стажистом індивідуальний план роботи і подає його на-затвердження директору чи заступнику директора. 4. Затверджується індивідуальний план стажування молодого спеціаліста з урахуванням методичної теми, над якою працює школа. 5. Під час складання розкладу уроків враховується необхідність взаємовідвідування уроків стажистом і його наставником. 6. Здійснюється внутрішньошкільний контроль за діяльністю наставника і стажиста та управління нею. 7. Підбиваються підсумки стажування молодого спеціаліста і розробляється план підвищення рівня його педагогічної майстерності протягом наступних 2 років. Основні функції учителя наставника: • професійно-освітня (наставник надає допомогу молодому вчите-лю в удосконаленні його професійних умінь, підвищенні рівня загальнонаукової та методичної підготовки, у формуванні педа¬гогічної спостережливості й уяви, педагогічного такту); • виховна (наставник активно виливає на формування ціннісних орієнтацій, залучення до системи самоосвітньої роботи); • функція виливу авторитету наставника (ґрунтовно вивчивши здібності молодого вчителя, його нахили, інтереси, ставлення до колективу тощо, наставник повинен намагатися стати авто¬ритетом для нього, стимулом для його самовиховання, більш швидкого включення до колективу); • самоосвітня (наставник вчиться сам для того, щоб допомогти молодому вчителю бути в курсі новітніх досягнень у галузі психологічної і педагогічної науки, викладання, методики спе¬ціальних дисциплін). Педагогічне шефство передбачає також виховання в учительської молоді високих моральних якостей, розвиток творчості й само¬стійності. У процесі спілкування з досвідченим колегою педагог - початківець не тільки переймає досвід, зразки, прийоми праці, а й виробляє власний стиль діяльності. Особливу увагу наставники приділяють запобіганню негативним проявам поведінки молодого вчителя: зарозумілості, вередливості, зверхньому ставленню до колег, учнів, батьків, безвідповідальності щодо виконання повсякденних обов'язків. І в той же час підтри¬мують ініціативу, творчий пошук. Основні методи роботи, які використовують наставники в школах: 1. Бесіда з молодими спеціалістами за конкретними розділами педагогіки з питань наукового змісту предмета, методики викладання. 2. Обмін думками щодо змісту нових здобутків психолого - педагогічної науки, педагогічної практики. 3. Спільне моделювання системи уроків з теми або окремого уроку, виховного заходу. 4. Випереджувальне проведення уроків для молодого колеги. 5. Консультування молодого вчителя щодо організації навчально-виховного процесу. 6. Спільна підготовка з питань добору дидактичного матеріалу. 7. Відвідування уроків, позакласних занять із подальшим детальним їх аналізом тощо. Спостереження, опитування вчителів, вивчення досвіду молодих спеціалістів дозволяють зробити висновок, що в учителів-початківців більшість труднощів носить емоційно-комунікативний характер, серед яких можна виділити такі: 1. Адаптація до педагогічної діяльності. 2. Проблема першого знайомства з класом. 3. Вивчення колективу класу (в умовах незнання методів вихован¬ня чи невміння їх застосовувати). 4.Організація контакту з класом. 5. Вибір правильного тону і стилю взаємостосунків. 6. Управління своєю поведінкою у школі в різних ситуаціях. 7. Уміння звертатися до дітей у ході педагогічної діяльності. 8. Майстерне володіння словом. 9. Професійно-лексична підготовка. 10. Органічне поєднання дій та спілкування з дітьми.

11. Уміння спілкуватися в різноманітних ситуаціях (на перерві, під час роботи гуртків, проведення батьківських зборів тощо).

12.Уміння діяти оперативно, гнучко. 13.Уміння орієнтуватися в психологічній атмосфері, настроях ді¬тей.

Список використаної літератури 1. Волощук А. М. «Тести з педагогіки» за ред. М. В. Левківського. – Житомир: Полісся, 2007 – 116 с. 2. Гальцева Т.О Психологічні проблеми диференціації системи освіти та інноваційна діяльність педагогів // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наукових праць. Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. -Том ІІІ, частина 4. - Київ, 2001.- С. 44 – 50. 3. Гальцева Т.О. Психологічна зрілість – необхідна умова свідомого вибору та професійного самовизначення вчителя // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. праць. Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. -Том ІІІ, частина 5.- Київ, 2001.- С. 192 – 198. 4. Гальцева Т.А. Взгляд психолога на проблему выбора учителем инновационных технологий // Науково-методичний альманах “Нива знань”. - Дніпропетровськ, 1996. - С. 11-13. 5. Гальцева Т.О Деякі аспекти прийняття вчителем нових педагогічних систем // Науково-методичний альманах “Нива знань”. – Дніпропетровськ, 1998. – С. 104-105. 6. Логвин В. Метод проектів у контексті сучасної освіти. – К., 2004. 7. Методична робота в школі. – К.: «Шкільний світ», 2007. 8. Науково-методичний журнал «Управління школою», №12, 2006. 9. Старченко К. М., Пуцов В. І., Гадзецький Б. В. Технологія управлінської діяльності. – К., 2002. 10. Сівак Станіслав. Скринінг шкільного життя. – 2002. Тернопіль. – 92 с. 11. Хорунжі Л. Діагностика готовності вчителя // Завуч. – 2006.