Профілактика правопорушень серед неповнолітніх
Профілактика правопорушень серед неповнолітніх
Сьогодні надто актуальною виступає проблема зростання правопорушень серед молоді. Профілактика правопорушень неповнолітніх є передусім проблемою педагогічною, бо вона пов’язана з вирішенням певного кола виховних завдань. Тому в цій справі особливе місце повинна зайняти рання профілактика, яка має розпочинатися вже з дитячого садка й початкових класів школи, коли закладаються основи характеру, ставлення до оточуючих, поведінки в побуті. Що сьогодні робиться в цьому плані? Небагато. Не все можливе робить і школа, хоч саме вона повинна нести моральну відповідальність за вчинки своїх вихованців. Стан розвитку суспільства, який існує на сьогодні, свідчить про наявність значних диспропорцій між системою освіти і реальними умовами життя. На думку фахівців психолого-педагогічної науки, зокрема, С.Гончаренка, І.Зязюна, В.Кудіна, Н.Ничкало, В.Рибалка, С.Сисоєва та інших, є дві головні причини кризи сучасної освіти. Першою з них є те, що з усе більшою силою поглиблюється розрив між якістю навчання і особистими та професійними запитами, а також потребами учнівської молоді, другою – загострення глобально-екологічних і світоглядних проблем сучасності. Тобто самим життям ставиться питання про необхідність і доцільність зміни пріоритетів в методології навчання і виховання. Причому, слід зазначити, що правопорушення серед молоді не тільки зростають швидкими темпами, але й суттєво змінюється їх структура. У профілактиці правопорушень серед неповнолітніх значна роль належить шкільній психологічній службі, яка почала функціонувати в Україні в кінці 80-х років. Психологічна служба школи забезпечує психічне здоров’я учнів, гармонійний розвиток особистості, формування громадянина, здатного до свідомого суспільного вибору, вільного саморозвитку особистості, сприяє гармонізації взаємин особистості і суспільства, вирішенню проблем психологічного забезпечення навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи, профілактиці конфліктів, правопорушень. Ідеї демократизації і гуманізації навчально-виховного процесу в освітніх закладах слід реалізовувати в тісній взаємодії з релігійними закладами, медичними, юридичними та соціального захисту населення. Тільки в співпраці та плідній взаємопов’язуючій роботі, включаючи і співпрацю шкільного психолога та соціального педагога, можна прийти до бажаних змін, забезпечити відповідну корекційну роботу з окремими учнями, які мають асоціальну спрямованість поведінки. Важливим напрямком в роботі шкільного психолога і соціального педагога є психокорекція (педагогічна корекція - соціальна педагогіка), а психодіагностика повинна носити лише прикладний характер. Основу психокорекційної діяльності складає робота з психокорекційними групами, в які входять підлітки, схильні до асоціальної поведінки, які вже скоїли незначні правопорушення, стоять на шкільному обліку важковиховуваних дітей або на обліку в комісіях в справах неповнолітніх. Ми вважаємо, що форми забезпечення групової корекції повинні базуватись на результатах діагностики, відповідати віковому рівню розвитку дітей. Психокорекційні розвиваючі заняття проводились нами спільно з соціальним педагогом з учнями молодших класів ( 3-4 рази на місяць, тривалість 45 хвилин) та психокорекція агресивної поведінки - 1 раз на місяць, тривалість 45 хвилин. Застосовували арттерапію (метод введений в психотерапевтичу практику Адріаном Хіллом у 1938). Це - терапія мистецтвом: малюнок, ліплення і т.д., що сприяло психологічному навчанню спілкуванню, самовивченню. Великий позитивний вплив на емоційну сферу учасників психокорекційної групи має музика, спів, поезія, танок, ляльковий театр. При цьому діти проявляють творче ставлення до життя, відкритість до діалогічного типу спілкування, наявність здібності передавати свій внутрішній стан засобами мистецтва. Величезне значення при корекції девіантної поведінки має, перш за все, розрахунок об’єму та послідовність скрупульозно підібраних виховних впливів шляхом систематичного вправляння, тренування, що ефективно впливає на всі складові рівні особистості (фізичний, інтелектуальний, соціальний). Щоправда, кращий результат дає робота за запитами вчителів, батьків, учнів. Безперечно, при цьому слід орієнтуватись на різні вікові структури і включати такі типові ігри: дидактичні, рольові, розвиваючі, сюжетні, ігри-драматизації, ігри з правилами. У грі розвивається вербальне мислення в неформальному спілкуванні та сумісній діяльності з дітьми та дорослими. При ігротерапії створюється атмосфера прийняття дитини, розширення можливостей учня до саморегуляції, до самоконтролю, емпатії, почуття власної гідності. Застосування раціональної психотерапії (основоположники Е.Дюбуа і М.В. Бехтєрев) дає змогу підліткам створити нові життєві стереотипи. Паралельно слід проводити педагогічну психотерапію. Вона перш за все повинна орієнтувати особистість на соціальну активність, на оптимістичну перспективу, віру в свої сили, віру в своє виправлення, адже головне - своєчасно зупинитись і проаналізувати помилки. Слід організовувати групи за такою тематикою: "Вмій спілкуватись”, "Як удосконалювати самого себе”, "Вирішення проблем”, "Графік моєї роботи та відпочинку” і т.д. Ця корекційна програма ґрунтується на принципах безперервності, що сприяє наростанню емоційних переживань, прискорюється процес саморозуміння, зняття емоційної напруги, викликаної навантаженням на нервову систему при інтенсивному навчанні. Вона спрямована на згуртування колективу учнів, встановлення емоційних контактів. Вагомий результат дає організація і проведення групових занять для учнів 7-8 класів тривалістю 1-1,5 години, 15-20 – ти годинна програма по таких темах: "Блокування негативних якостей”, "Норми, які прийняті в суспільстві, "Щоденне самовиховання і удосконалення”, "Корекція пізнавальних процесів” і т.д. На наших заняттях ми застосовували метод активного соціально-психологічного навчання (АСПН) різних невербальних методик: психомалюнок, психогімнастичні вправи, які дають можливість точно діагностувати деструктивні тенденції в поведінці особистості. Ефект дають також заняття (для учнів 9, 10, 11 кл.) – груп особистісного росту ( тривалість 23 години), 15-20 –ти годинна програма, цикл лекцій і практичних "Сімейне виховання”. Результати психокорекційної програми часто є вражаючими: по-перше, в школі значно піднімається рейтинг психологічної служби; по-друге, вдається згуртувати колективи багатьох класів; по-третє, поліпшилось вирішення багатьох дитячих проблем. Психологом в тісній співдружності з соціальним педагогом організовувались та проводились лекції, семінари для вчителів, батьків з метою підвищення їх психологічної компетентності. Їх ознайомлювали з причинами відставання у навчанні школярів, з проблемами неблагополучних сімей і т.д. На заплановані виховні заходи запрошувались до школи такі спеціалісти, як юрист, інспектор у справах неповнолітніх, нарколог, гінеколог, андролог, *CensureBlock* і т.д. Після проведення таких заходів значно збільшується число консультацій з питань виховання та навчання підлітків, адже на основі психологічної діагностики, бесід, спостережень надавались конкретні рекомендації учителям і батькам про дальшу роботу з ними. Таким чином, шкільним психологом і соціальним педагогом в загальноосвітніх закладах проводиться значна профілактична робота з неповнолітніми, схильними до правопорушень. Це, зокрема: Шкільний облік важковиховуваних підлітків та молодших школярів, які потребують допомоги, підтримки; організація відповідної психокорекційної роботи з ними. Відвідування неблагополучних, проблемних сімей (щотижня). Спільні виступи на батьківських зборах, консиліумах, психолого-педагогічних семінарах. Проведення виховних годин на морально-етичні проблеми, проблеми взаєморозуміння, поваги. Ведення картотеки:
- неблагополучні сім’ї;
- діти-інваліди;
- діти з послабленим здоров’ям;
- діти-сироти;
- обдаровані діти;
- важковиховувані;
- групи тренінгу.
- Консультативна робота з учнями, батьками, вчителями.
- Співробітництво з комісією в справах неповнолітніх.
- Співробітництво з медичними закладами.
- Співробітництво з центрами соціальних служб для молоді.
- Робота з педагогічним колективом школи: (ознайомлення з новинками психолого-педагогічної літератури, бесіди, консультації з питань профілактики правопорушень серед неповнолітніх і т.д.).
Безперечно, правопорушення тісно пов’язані з процесами деморалізації суспільства, бездомності, безробіття, з стрімким розвитком наркоманії, токсикоманії, з розпадом сім’ї, з розповсюдженням інших соціально негативних явищ. Загальновідомо, що головним напрямом діяльності у боротьбі з правопорушеннями є їх попередження, відповідним чином організована профілактична робота. Педагогічні проблеми профілактики правопорушень неповнолітніх. Сьогодні, коли здійснюються багатопланові пошуки шляхів модернізації системи профілактичної роботи серед неповнолітніх, визначаються засоби покращення її функціонування, об’єктивною стає потреба в розробці нетрадиційних підходів до визначення змісту, форм і методів організації правовиховної роботи в закладах освіти різного типу з урахуванням специфіки діяльності кожного з них. Ці проблеми викликають пильну увагу з боку вихователів, у середовищі яких склалася виняткова ситуація. З одного боку, є розуміння важливості профілактичної роботи, розвитку особистості правопорушника засобами навчально-виховного процесу, а з іншого – їх турбує власна неготовність до її проведення. Пріоритетним напрямком освітньої політики нашої держави є особистісно орієнтована освіта. У зв’язку з цим розробка моделі особистісно орієнтованої системи профілактичної роботи серед учнівської молоді та підготовка до цієї роботи майбутніх учителів належить до важливих теоретичних і практичних проблем. Сучасна педагогічна наука веде інтенсивний пошук нових моделей організації навчально-виховного і профілактичного процесів, які б утвердили якісно нові взаємини між суб’єктами, активізували навчально-пізнавальну діяльність учнів, забезпечили якісне оволодіння комплексом знань, умінь, навичок. Реформування системи освіти неможливе без впровадження нових педагогічних технологій, до яких відносять особистісно орієнтоване виховання. Психолого-педагогічні аспекти зазначеної проблеми вивчали Г.Балл, І.Бех, О.Бондаревська, С.Подмазін, О.Савченко. Велике значення для подальшої розробки теоретичних основ моделі профілактики протиправної поведінки мають дослідження загальних проблем виховання М.Боришевського, В.Демиденка, Л.Зюбіна, В.Татенко, М.Ярмаченка та інших фахівців. Слід зазначити, що проблема професійної підготовки педагогів не нова, але завжди актуальна. Про це свідчить постійна увага до неї науковців. Аналіз психолого-педагогічної літератури та практики роботи вищих навчальних закладів дає підстави зробити висновок, що система підготовки студентів до попереджувальної роботи не має комплексного характеру. Поза увагою дослідників залишаються такі важливі питання: які знання, який зміст і методи навчальної діяльності забезпечували б формування готовності майбутніх педагогів до особистісно орієнтовної профілактики правопорушень серед учнівської молоді. Це дає нам підставу стверджувати, що підготовка студентів до цієї діяльності є проблемою теоретичного і практичного характеру та потребує ґрунтовного дослідження. Тому перспективу подальшої роботи в цьому напрямку ми вбачаємо у з’ясуванні суті самої підготовки вчителя до педагогічної профілактики правопорушень та управління нею, змісту та структури управлінських умінь випускника ВНЗ, системи організаційних форм і методів підготовки студентів до профілактичної роботи. У рамках існуючої потреби формування професійної компетентності майбутніх педагогів метою нашого дослідження було виявити та обґрунтувати шляхи, засоби й умови створення та функціонування моделі попереджувально-виховної роботи з неповнолітніми правопорушниками та підготовка випускників педагогічного ВНЗ до її реалізації. Мета перевиховання та його завдання мають суспільний характер, відзначаються чіткою конкретизованістю та індивідуалізованістю. Суб’єкт - це основна реалізуюча сила профілактичної системи, яка діє на основі суб’єктно-суб’єктного підходу до здійснення профілактичного процесу. Такий взаємозв’язок здійснюється в різних формах діяльності. Одна з головних функцій вихователя, який працює на засадах особистісно зорієнтованої профілактики правопорушень серед учнівської молоді, полягає в тому, щоб розвинути у таких учнів здібності якнайточніше розуміти свій внутрішній стан та зовнішню ситуацію з метою вибору правомірної поведінкової тактики. Криміногенна ситуація, яка склалася в Україні, переросла в найбільш небезпечне соціальне лихо. Розпад системи державних і громадських інститутів профілактики правопорушень призвів до занепаду моралі серед значної частини населення, що створило сприятливі умови для поглиблення антисоціальних явищ. Тому особливою сьогодні є проблема педагогічного впливу на учнів з різними відхиленнями в моральному розвитку. У роботі з такими підлітками дуже важливим є особистісно орієнтований підхід. Як свідчить практика, його ефективність залежить безпосередньо від врахування педагогом найважливіших типологічних особливостей, властивих цій категорії учнів. Виховна робота з метою запобігання правопорушень серед неповнолітніх ускладнюється тим, що в педагогічній літературі відсутня єдина загальноприйнята типологія школярів-правопорушників. Це негативно впливає на вибір форм і методів виховної роботи з ними, призводить до поверхового уявлення про цей контингент учнів. У ряді праць учених-педагогів, психологів та юристів простежуються спроби вироблення критеріїв встановлення типів неповнолітніх правопорушників (Г.Бочкарьова, А.Колодна, Г.Міньковський). Запропонована ними градація правопорушників заслуговує на увагу, проте в їх дослідженнях відсутній комплексний підхід до визначення типології учня-правопорушника. В основу нашої типізації, яку ми вивчаємо зі студентами, покладено вивчення комплексу ознак, які відображають: особливості середовища, в якому формувалася особа правопорушника; особливості його духовного світу (відхилення у сфері потреб, інтересів, звичок); моральне обличчя; ставлення до провідної діяльності; статус у класному колективі; роль, виконувана у групі з протиправною спрямованістю; взаємозв’язок ”внутрішньої готовності” і зовнішніх можливостей при виборі протиправної поведінки; ставлення до вчиненого правопорушення. На цій основі нами виділено чотири типи правопорушників, назва кожного з яких залежить від спрямованості особистості. До першого типу правопорушників – конфліктно-ситуативного з переважаючою позитивною спрямованістю – відносяться неповнолітні, формування особистості яких проходило в позитивному середовищі. У таких підлітків переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні. У них спостерігаються здебільшого соціально корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до безцільного проведення часу майже не виражені. Для цього типу правопорушників характерними є попередня морально-позитивна поведінка, середня якість діяльності мислення й самоорганізації, сумлінне ставлення до навчання, відносно висока працездатність. Вони – члени колективу класу, не ізольовані. Потрапляючи до групи правопорушників, тримаються незалежно, часто з ними не рахуються, проте такі особи відіграють роль виконавців. Такі неповнолітні правопорушення вчинили вперше, випадково, всупереч загальній спрямованості особистості. Це стало можливим головним чином унаслідок ситуації. У виборі варіанта поведінки велику роль відіграють легковажність, помилкова оцінка дій та їх наслідків, поєднана із самовпевненістю. Підлітки розкаюються у вчиненому. До цієї групи слід віднести і неповнолітніх, які вчинили правопорушення внаслідок сильного душевного хвилювання і стресового стану. Проте навіть якщо правопорушення має поодинокий характер і є випадковим у процесі формування особистості, воно завжди виступає як ознака, що свідчить про недоліки морального й емоційно-вольового виховання індивіда. До другого типу правопорушників – неврівноважено-ситуативного з незначною негативною спрямованістю – віднесено учнів, особа яких формувалася у середовищі з невеликими відхиленнями. У них найбільше розвинуті матеріальні потреби. Вони віддають перевагу особистим інтересам перед колективними, але правомірні можливості їх реалізації обмежені. У правопорушників цього типу, як правило, спостерігаються звички догідливості, безцільного проведення часу, бродяжництва. Моральні елементи їх свідомості є досить невиразними. Це учні з відносно середньою якістю діяльності, мислення і самоорганізації, низьким інтересом до навчання, середньою працездатністю. Вони безвольні, грубі, егоїстичні, підозрілі, переживають постійну образу, ізольовані в шкільному колективі. У класі їх нерідко принижують. Нестійкість поведінки і безволля приводять таких неповнолітніх до групи з негативною спрямованістю, де вони виступають у ролі виконавців. Для учнів цього типу вчинення правопорушення можливо з урахуванням нестійкості їх спрямованості, але воно є ситуативним з точки зору приводу і обставин його вчинення. Вони вперше вчинили правопорушення, хоча окремі з них вже допускали протиправні проступки під впливом конфліктної чи іншої несприятливої життєвої ситуації, яка раптово виникла, займалися бродяжництвом, вживали спиртні напої, доставлялися в органи внутрішніх справ. Поведінка таких учнів залежить від мікросередовища, яке відіграє не останню роль у вчиненні ними правопорушень, або викликається престижними, пристосовницькими до мікрогрупи мотивами, прагненням ”гострих почуттів”. У боротьбі мотивів їх безпосередні потреби виявляються сильнішими, ніж моральні почуття й наміри, і моральні мотиви реалізуються вже тільки у вигляді жалю з приводу вчиненого. У них виникає почуття страху перед несприятливими наслідками непокори, намагання уникнути покарання. Після вчиненого правопорушення у підлітків з’являється часткове розкаяння, хоч не завжди глибоке, оскільки вони виправдовують мотиви своїх негативних дій і вчинків. Третій тип правопорушників – нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю – становлять неповнолітні, які формувалися в несприятливому, суперечливому середовищі. Вони схильні до вживання спиртних напоїв, паління. У таких школярів спостерігається розрив між особистими інтересами і громадським обов’язком, правомірні можливості задоволення інтересів обмежені. Учні цього типу прагнуть до самостійності. Вони агресивні, часто влаштовують бійки, наслідують негативні звички дорослих осіб. Моральні установки деформовані, тверді переконання і глибокі почуття відсутні. Їм притаманні відносно низькі якість мислення і самоорганізації, формальне, недбале ставлення до навчання, низька працездатність. Вони практично ізольовані від позитивного впливу колективу, характеризуються конфліктністю у відносинах з ним. Уміють легко пристосовуватися до умов, не змінюючи при цьому своїх установок та ціннісних орієнтацій. Рідко виступають як лідери, але часто є ініціаторами вчинення правопорушення. У групі з протиправною спрямованістю вони додержуються принципу ”Постою сам за себе”. Це – опора лідерів групи. Вчинювані ними правопорушення є наслідком переважаючої негативної спрямованості, моральної деформації. Такі неповнолітні перебувають на обліку в міліції, виправдовують свою та чужу протиправну поведінку. Представники цього типу не досягли рівня загальної негативної спрямованості, але їх попередня поведінка характеризується неодноразово вчинюваними проступками, аморальними проявами. У таких учнів відзначається слабовільність, внаслідок чого вони нерідко вчинюють правопорушення під впливом більш ”досвідченого” й активного учасника групи чи дорослого організатора або підмовника. Іноді вони самі виявляють дезорганізаторські тенденції, схильні до швидкої реалізації миттєвих потягів, відзначаються імпульсивністю дій. Ці особи вчинюють правопорушення ситуативно: місце, час, характер, наслідки вчинюваного ними правопорушення багато в чому залежать від нестійкості особистості і конкретної ситуації. Ці підлітки емоційно байдужі, грубі у ставленні до близьких їм людей, мають нахил до ризику і створення конфліктної ситуації, розгальмовані, егоїстичні й марнославні, характеризуються надмірною претензійністю. Найчастіше це єдина дитина в сім’ї. В одних ситуаціях у них спостерігається підвищене прагнення до самостійності, нетерпимість до опіки, в інших же вони виявляють вражаючу безпомічність, страх і тривогу. Серед них є й такі, для яких характерна спрямованість на спілкування. Ця потреба виявляється у прагненні весь вільний час проводити серед однолітків. Протиправна поведінка у представників даного типу може не відповідати їх планам, бути, з їх точки зору, ексцесом, ”прикрим непорозумінням”. У таких правопорушників відхилення від норм поведінки зумовлюється нестійкістю останньої і, як правило, залежить від ситуації, від впливу колективу школи, педагогів, батьків, неформальної групи. У них іноді з’являється бажання виправити свою поведінку. Вони недооцінюють невідворотність покарання, що полегшує прийняття рішення про вчинення правопорушення. До четвертого типу правопорушників – стійкого з негативною спрямованістю – відносяться учні, особистість яких формувалася у досить несприятливому середовищі. Їх життя проходило в атмосфері сімейних конфліктів і безладдя, в оточенні дорослих, які систематично вживали спиртні напої, не мали необхідного мінімуму знань і навичок виховання дітей, використовували антипедагогічні методи і прийоми, не контролювали їх поведінку. Це неповнолітні із складною аморальною системою поглядів, інтересів і потреб, які не вперше вчинюють правопорушення за переконанням і вже притягалися до відповідальності, перебувають на обліку в міліції. У таких підлітків примітивні й низькі потреби, відсутні колективні інтереси, а особисті не відповідають правомірним можливостям їх задоволення. Простежуються звички до безцільного проведення часу, споживчого способу життя, ”вуличного” фольклору. Яскраво виражена деформація моральних устоїв, як правило, послаблено почуття сорому, спостерігаються грубість, жадібність, невитриманість у поведінці, а іноді й жорстокість. Визначальними для них є байдужість до переживань інших осіб; неприязнь до позитивного середовища; перекручені уявлення про сміливість і *CensureBlock* агресивність, егоїзм. Протиправні вчинки позначені зневажанням їх наслідків. Це учні з низькою якістю навчання і самоорганізації, низькою працездатністю, які позбулися інтересу до навчання. Вони ізольовані від колективу школи, протиставляють себе йому, намагаються вплинути на останній відповідно до своїх ціннісних орієнтацій. Це найчастіше лідери протиправної групи, навколо яких групуються інші її члени. Як правило, для вчинення правопорушення вони не просто використовують ситуацію, а іноді й активно її створюють. Правопорушення у неповнолітніх цього типу є наслідком загальної негативної спрямованості, яка не досягла, проте, рівня злочинної установки особистості. Протиправні вчинки у них знаходять підтримку в аморальних переконаннях. Вони бравують скоєними правопорушеннями. Практика свідчить, що ”чисті” типи зустрічаються дуже рідко, найчастіше особі різною мірою притаманні характеристики кількох з них, їх зіставлення дозволяє зробити висновок про те, до якого типу можна віднести правопорушника. Безумовно, між визначеними типами немає чітко окреслених меж, поділ має умовний характер. Склад кожного типу рухливий, він залежить від ефективності запобіжно-виховної роботи у школі й поза нею. Однак, такий поділ дає змогу скласти уявлення про ступень розвитку негативних якостей, особливості соціального середовища, прогнозувати умови, за яких можна чекати вчинення правопорушення тим чи іншим учнем. Це допоможе педагогу своєчасно організувати виховну роботу з метою запобігання протиправної поведінки з боку неповнолітнього. Особистісно орієнтований підхід до таких учнів виступає у запропонованому варіанті не тільки і не стільки як система методів роботи з підлітками-правопорушниками, а як головний засіб консолідації й втілення різних виховних принципів у життя. Запропонований варіант особистісно орієнтованого підходу в навчально-виховній роботі (на відміну від оціночно-адміністративного) допомагає учням покращити самооцінку, підняти свій соціальний статус, знайти шляхи особистого зростання. Ми виходимо з того, що реалізація нових підходів до здійснення профілактичної роботи та визначення в ній місця особистості має починатися зі зміни характеру управлінської діяльності закладу освіти та наповнення її інноваційним змістом. Однією з основних складових особистісно орієнтованого профілактичного середовища є управлінський аспект та підготовка студентів до його здійснення. Особистісно орієнтоване управління профілактичною системою – це специфічний вид управління, під час якого забезпечується постійне професійне та особистісне зростання учасників навчально-виховного процесу, стабільність та комфорт у всіх видах діяльності, виконання функціональних обов’язків працівниками освітнього закладу на найвищому рівні, дотримання прав учасників навчально-виховного процесу, обов’язкове забезпечення адаптації закладу до умов, що постійно змінюються. Метою особистісно орієнтованого управління профілактичною діяльністю є: постійне моделювання умов виховання на основі створення ситуації успіху, завдяки яким спостерігається зростання особистості, з’являються мотиви до самовизначення, самоактуалізації та самореалізації; залучення учасників навчально-виховного процесу до колективного управління профілактичною роботою та самоуправління на відповідних рівнях, що передбачає відповідальність за результати та наслідки власної діяльності. Чи так вже напружено працює сучасний школяр за партою? Любов до праці може бути вихована тільки в праці. Для школяра основною є навчальна праця, до якої згідно із Законом України «Про освіту» повинен сумлінно ставитись, бо інакше не виконає його вимог. І тих учнів, які не виконують свого основного обов’язку, мало просто соромити, їхній поведінці повинна даватися і правова оцінка. Вважаємо, що профілактика правопорушень вимагає осмислення змісту виховної роботи в школі. Поки ж що вона слабо реагує на відносно нові форми правопорушень та їх фонові явища – токсикоманію і наркоманію, проституцію, азартні ігри, рекет тощо. Наша виховна система не завжди формує ставлення до цих явищ, а просто йде по шляху заборон. З урахуванням цього потрібно перебудовувати і форми виховної роботи. Адже досвід переконує, що її масові форми бажаного ефекту не дають. У школі мають переважати такі форми, які дозволяли б кожному учню самовиразитись, - конкурси, змагання, олімпіади, вікторини тощо. Це дозволить школярам займатись улюбленою справою, спонукатиме їх до творчості, привчатиме до розумного використання вільного часу. Школи повинні стати центрами виховної роботи в мікрорайонах, бо мають як матеріальну базу, так і досвідчені педагогічні колективи. Правда, сподіватись, що педагоги будуть виконувати цю роботу безплатно, не треба. Розумний господар підрахував би, якої шкоди завдадуть державі неповнолітні правопорушники, якщо не зайнятись ними належним чином, і скільки потрібно витратити на ефективну профілактичну виховну роботу. На наш погляд, потребує вдосконалення система взяття школярів на облік в інспекціях у справах неповнолітніх. Поки що в основному діє єдиний підхід: скоїв неповнолітній правопорушення – має справу з міліцією. Підключається до роботи з ним і школа. То чи треба їй чекати доти, поки справа не дійде до міліції? Вважаємо, що школа має організувати свій облік, розробивши конкретні критерії, провівши по кожному «кандидату» в правопорушники психологічний консиліум. А на облік в інспекції у справах неповнолітніх треба брати лише тоді, коли всі заходи виховного впливу в рамках школи та сім’ї вичерпані. Запобігання правопорушенням неповнолітніх має бути справою не тільки дорослих, а й самих школярів. Вони повинні в міру своїх можливостей прилучатися до цього. Мається на увазі дитяче самоврядування і робота різноманітних загонів, комісій, штабів. Гадаю, що не повинні стояти осторонь цієї роботи і дитячі та молодіжні організації. Поки ж що відчутної допомоги з їх боку не спостерігається. Це пов’язано по-перше з тим, що нормативні документи цих організацій в основному ґрунтуються на первинних статутах чи положеннях і не враховують сьогоднішнього становища молоді в Україні, і по-друге тим, що вони знаходяться на етапі відродження чи створення і самі потребують допомоги з боку педагогів. Крім того, виховні заходи в основному проводяться після того, як учень щось скоїв, коли зло поширилося серед школярів. Оскільки серед учнівської молоді мають місце факти паління, вживання алкоголю чи наркотиків, хуліганства і крадіжок, статевої розбещеності, особливу увагу треба приділяти відповідним напрямам роботи. Необхідно замислитись над тим, наявність яких моральних якостей може стати «гальмом» на шляху вчинення школярами негативних вчинків. Наприклад, статевій розбещеності може протидіяти наявність у дівчат і хлопців таких якостей, як жіноча і чоловіча гідність, повага до представників протилежної статі, відповідальність у статевих зносинах. На заваді поширенню паління, вживанню алкоголю і наркотиків може стати вироблене у школярів розуміння їх шкідливості для власного здоров’я і трудової діяльності, несхильність до аморальних вчинків, повага до себе та інших, бажання стати особистістю, тощо. У виховній роботі, пов’язаній з профілактикою правопорушень, особливе місце має зайняти правове виховання. Однак через непідготовленість педагогів до цієї роботи, відсутність необхідної літератури воно не відповідає потребам дня. Це виховання, як правило, зводиться до ознайомлення учнів з основними положеннями кримінального права. Залишаються поза увагою інші галузі права , які відіграють не меншу роль у житті людини. Працівники правоохоронних органів, виступаючи перед учнями, захоплюються висвітленням конкретних злочинів, механізмів їх вчинення та розкриття. Така деталізація тільки навчає «методиці» скоєння протиправних діянь. Не дається морально – правова оцінка негативним вчинкам, не розкривається невідворотність відповідальності за скоєне. Потребує особливої уваги проблема виховання у школярів поваги до тих, хто стоїть на охороні закону. З цією метою не завадило б частіше організовувати зустрічі учнівських колективів з працівниками правоохоронних органів, можливо, навіть відвідувати місця їх роботи. Профілактика вимагає своєрідного підходу і до вибору методів і форм виховної роботи. Як на мене, то школа зловживає словесними методами впливу, що призводить до зайвого моралізування, якого так не терплять учні. У шкільній практиці мають застосовуватись такі методи, які сприяли б формуванню у школярів навичок правомірної поведінки. Досвід переконує, що нерідко учні у певних ситуаціях діють неправомірно, бо не мають досвіду, а теоретичні знання не спрацьовують. Тому їх частіше треба ставити в ситуації вибору того чи іншого типу поведінки, організовуючи ділові та рольові ігри, привчати до додержання правил людського співжиття. Вихованець – суб’єкт свого виховання й перевиховання. Звідси головна мета діяльності вихователя і спосіб ненасильницького перевиховання – створення оптимальних умов для його самовдосконалення. Діяльність учня – умова і результат його перевиховання. Чим різноманітніші види шкільної діяльності, тим більш сприятливим є середовище індивідуального розвитку кожного вихованця. Умови – ланка в системі перевиховання, яка акцентує увагу на наявності відповідних обставин для реалізації мети і завдань перевиховання. Зміст профілактичної роботи – комплекс ідей, думок, факторів, основних напрямків попереджувального виховного впливу. Цілісність системи профілактичної роботи вимагає наступності та єдності всіх ланок загального виховання та перевиховання. Особистісно зорієнтований зміст профілактичної роботи принципово виключає ситуацію, коли намагання учня-правопорушника досягти певних позитивних цілей не помічаються, проте будь-які його відхилення від правомірної поведінки викликають яскраво виявлене незадоволення, підкреслюється їх невідповідність тим чи іншим суспільним нормативам, навіюється, що учень не такий, яким би його хотіли бачити дорослі. Форми і методи загального виховання та перевиховання – це способи досягнення прогнозованих цілей і завдань. Організація – це вдале об’єднання суб’єктів профілактичної діяльності, які працюють для досягнення визначеної мети та завдань. Ознаками організації системи профілактичної роботи є наявність мети, організаційної структури та культури, постійна взаємодія із зовнішнім середовищем. Результативність – завершальний етап профілактичної системи, певний рівень досягнення мети виховання, прогнозованих цілей, завдань, ефект якого визначається на основі вивчення результату роботи. Ефективність реалізації профілактичної системи забезпечує технологічний підхід. Технологія – це конструювання профілактичного процесу, проект його організації з послідовною орієнтацією на чітко визначені цілі, кінцевий результат та способи його досягнення, підсистеми виховання й перевиховання та вся система профілактики як цілісний процес. Технологія – це конкретні способи та прийоми реалізації педагогічних ідей. Наукові дослідження свідчать, що низька результативність профілактичної діяльності закладів освіти певною мірою пов’язана з недостатнім рівнем суспільно-правової і професійної підготовки педагогів. Тільки 4% керівників шкіл і вчителів виявляють повну обізнаність у сучасній методиці навчально-виховної роботи з педагогічно занедбаними дітьми. 70% молодих учителів, випускників педагогічних ВНЗ, вважають себе недостатньо підготовленими до виховної роботи зі школярами. Сьогодні цілком очевидним є протиріччя між ускладненим соціальним замовленням на підготовку підростаючого покоління до життя й усталеною практикою підготовки педагогів до професійної діяльності. Виникла потреба в організації навчально-виховного процесу вищої школи таким чином, щоб професійне становлення студентів було насамперед націлене на формування в них елементів власного досвіду особистісно орієнтованої педагогічної профілактики й управління нею. Школа нерідко вважає, що її справа не допускати власних помилок, а в разі допущення виправляти їх. У такому разі вся вина перекладається на неблагополучні сім’ї, які продукують неповнолітніх правопорушників. Справді, криміногенний фактор (пияцтво, здійснення крадіжок тощо) в цих сім’ях проявляється дуже чітко. Педагоги, навчають дітей своїх колишніх вихованців, а тому також причетні до їх неблагополуччя у виховному відношенні. Тому будь-які суперечки між школою і сім’єю з приводу того, хто більше винен, не сприяють їх зближенню у цій спільній справі. Виявлення сімей, які продукують розглядувану категорію неповнолітніх, детальне вивчення стилю стосунків між батьками, батьками і дітьми, морально-психологічного клімату сім’ї, методики виховного впливу на дітей допоможе накреслити шляхи налагодження контактів між членами сім’ї, відновленню її виховних можливостей. Педагогічна система профілактики повинна враховувати і виховні можливості позашкільних установ. Однак скрутне фінансове становище нашої країни, дух комерції майже виключили цю ланку з загальної системи. Кількість учнів, які відвідують ці заклади, зведена до мінімуму. У цілому профілактична робота здійснюється в напрямах: а) проведення індивідуальної виховної роботи з важковиховуваними учнями; б) загальна профілактична робота – організація виховних заходів профілактичного характеру. Для організації індивідуальної виховної роботи важливо знати позитивні й негативні риси характеру учня, причини педагогічної занедбаності останнього і особливості їх прояву, його готовність до перевиховання, ставлення до допущених негативних вчинків, наявність бажання стати кращим, на яку допомогу і звідки він очікує. Що стосується загальної профілактичної роботи, то дорослі часто вишукують різноманітні причини правопорушень, не помічаючи головної – поганих справ з навчанням. Переважна більшість неповнолітніх правопорушників – це учні, які втратили інтерес до навчання, не відчувають бажання щось знати. Таким чином, система профілактики правопорушень серед неповнолітніх повинна, зокрема, включати: усунення причин і умов, які сприяють девіантній поведінці; забезпечення прав та соціальних гарантій неповнолітніх; надання допомоги дітям з неблагополучних сімей; виявлення підлітків, схильних до скоєння правопорушень; вдосконалення законодавства. ЛІТЕРАТУРА Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник. - К.: ІЗМН, 1998. – 204 с. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання - нова освітня філософія // Педагогіка толерантності. – 2001. - № 1. – С.16-19. Волянская Є.В., Пилипенко В.Є, Сапелкина Є.В. Социокультурная детерминация подростковой агрессии. – Х., 2004. – 174 с. Кашкарьов Г.В. Врахування типологічних особливостей специфічних груп молоді в процесі соціальної роботи // 3б. наукових праць БДПІ (Педагогічні науки). – № 1. – 1999. – С. 39-44. Оржеховська В.М., Виноградова-Бондаренко В.Є. Дитяча бездоглядність та безпритульність: історія, проблеми, пошуки: Навчальний посібник. – К., 2004. – 78 с. Пименов А.Ю. Опыт построения модели личностно-ориентированного образовательного учреждения в условиях массовой школы // Построение модели личностно-ориентированной школы. – М: КСП, 2001. – С. 59-65. Погрібна Н. Особистісно орієнтоване управління загальноосвітнім закладом // Директор школи. – 2002. – №14. – С. 5-6. Подмазин С.И. Личностно-ориентированное образование: Социально-философское исследование. – Запорожье: Просвіта, 2000. – 250 с.
