ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОБОТИ З ВАЖКОВИХОВУВАНИМИ ДІТЬМИ
ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОБОТИ З ВАЖКОВИХОВУВАНИМИ ДІТЬМИ
Девіантна поведінка — це поведінка з відхиленнями. Психологи розглядають девіантність як поведінку, що перебуває на межі правової та деліквентної (кримінальної, що має ознаки злочину). Дітей, яким притаманні відхилення поведінкових реакцій, називають по-різному: недисципліновані, педагогічно або соціально занедбані, важкі діти, важковиховувані, схильні до правопорушень, девіантні підлітки тощо. Ці терміни найчастіше використовують як синоніми. Виділяють типи важковиховуваності залежно від соціальної дезадаптації підлітків, які чинять опір педагогічним впливам: • несформованість особистісних структур, низький рівень моральних уявлень і соціально прийнятних навичок поведінки (педагогічно занедбані діти); • особливості розвитку вищої нервової діяльності (акцентуації характеру, емоційна нестійкість, імпульсивність тощо); • невмілі виховні впливи (помилкова або ситуативна важковиховуваність); • функціональні новоутворення особистості (власне важковиховуваність). І. Фурманов формування негативних форм поведінки в дітей пов'язує зі стилями сімейного виховання: • емоційне відторгнення (на кшталт Попелюшки); • «гіпопротекція» (дитина належить сама собі); • панівна гіперпротекція (надто велика увага батьків і позбавлення дитини самостійності). Кожному девіантному підлітку властивий свій набір відхилень у поведінці: пропуски уроків, фізичне насильство над однолітками, грубість у спілкуванні, ворожість до людей, нехтування обов'язками, агресивна протидія педагогічним вимогам, недовіра до батьків та вчителів, завищена самооцінка та рівень домагань. Причини відхилень поведінки можуть бути різноманітними: деформації в розвитку і задоволенні потреб, моральних переконань; безвідповідальність, відсутність почуття обов'язку; нездатність приймати самостійні рішення й підтверджувати слова ділом, психічні патології, а також упереджене оцінне ставлення, нещирість, лукавство, цинізм оточення, їхня душевна глухота й сліпота тощо. Однією з причин є особливість підліткового віку, адже на межі 10-12 років, особливо під час переходу в 5-6 клас, у школярів з уповільненим темпом сприйняття і мислення поступово зникає інтерес до навчання, вони стають неуважними, сприймають заняття як форму примусу. За цих умов починає зароджуватись відчуженість та неприязнь учня до вчителя, до школи. Зростає озлобленість, егоїзм, брехливість, грубість, упертість. До того ж виявляється, що переважна більшість батьків таких учнів не може розібратися в цьому психологічно складному періоді й у результаті виникає криза. Незабаром такі учні стають зайвими у класі, і боротися за їхню долю, стати помічником і порадником здатен не кожний вчитель.
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОПЧНА ДІАГНОСТИКА ВАЖКОВИХОВУВАНИХ ДІТЕЙ Комплексне вивчення причин виникнення відхилень у поведінці, створення прогностичної програми реальних заходів і шляхів подолання проблем девіантних школярів, одночасна робота з подолання недоліків сімейного та педагогічного виховання диктує необхідність розробити систему заходів для надання психологічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу. Які ж діагностичні методики прийдуть на допомогу практичному психологу та соціальному педагогу із цього питання? Блок таких діагностичних методик доволі різноманітний. Для діагностичних цілей можуть бути використані і загальні методики, і спеціальні тести, і їх поєднання. Пропонуємо використовувати в роботі різноманітні моделі діагностики. Для виявлення важковиховуваності учня ми рекомендуємо методику В. М. Оржеховської, яку можна використовувати для початкової спільної роботи практичного психолога, та класного керівника. Для роботи з важковиховуваними дітьми доцільно використовувати патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО) А. Лічко, який виділяє 11 типів акцентуацій характеру. Спрощений та більш доступний у роботі для діагностики акцентуацій особистості є опитувальник X. Шмішека, в основу якого покладено концепцію «акцентуацій особистості» К. Леонгарда. Окрім того, багатофакторний опитувальник особистості Р. Кеттела — тест практичний та універсальний — дає багатоаспектну інформацію про особистість. Продуктивним є і тест «ВВНД» (властивості вищої нервової діяльності), що його успішно використовують психологи вже понад 15 років. Для з'ясування типу темпераменту можна ви¬користати опитувальник Г. Айзенка або теппінг-тест; для визначення типу реагування в конфліктній ситуації — тест фрустрації С. Розенцвейга. Цікаво, що підлітки, яких вважають важковиховуваними, дуже відрізняються за спрямованістю стереотипної реакції на конфліктну ситуацію. Одні з них виявляють екстернальність, а інші — інтернальність. Буває й так, що дитина байдужа або займає позицію компромісу. У будь-якому випадку різні типи реакції дитини є значущими для психолога. Інформативною для психолога є діагностика вад особистісного розвитку (ДВОР) — опитувальник для дітей 9-11 років. Анкетування (90 запитань) дає можливість психологу визначити рі¬вень тривожності, імпульсивності, агресивності, схильності до нечесної поведінки, асоціальності, замкнутості, невпевненості, екстернальності та ес¬тетичної нечутливості. Слід відзначити, що організація процесу проведення анкетування має дуже важливе значення, тому що чесність відповідей безпосередньо залежить від довірливого контакту, який зуміє встановити психолог із дітьми. Валідність діагностики підтверджується багаторічним досвідом її використання. Проективні тести мають низку переваг, зокрема в тому, що діти сприймають їх як гру й не усвідомлюють мети дослідження, натомість це дає можливість одержувати не очікуваний результат, а істинний, тобто прочинити двері у світ особистісних проблем, що не завжди доступно вербальним методикам. Діагностика характерологічних якостей особистості за допомогою проективних методик: «Дім, дерево, людина», «Малюнок сім'ї», «Неіснуюча тварина» є доволі інформативною.
КОРЕКЦІЙНА РОБОТА З ВАЖКОВИХОВУВАНИМИ ДІТЬМИ
Високий професіоналізм психолога необхідний і для проведення корекційної роботи з важковиховуваними підлітками, яка має передбачати і забезпечувати формування та оптимальне функціонування відповідних психологічних механізмів. Г. Ейдеміллер та В. Юстицький виділяють три основні завдання, які психолог повинен виконувати в ході психокорекційної роботи з акцентуйованими підлітками:
• сприяти розпізнаванню підлітком важких для нього ситуацій; • навчити аналізувати їх; • виробити алгоритми поведінки людини у критичних для неї ситуаціях. Мета психокорекційної роботи з учнями: перетворення соціальних норм поведінки, формування почуття відповідальності, вимогливості до себе, адекватної оцінки своєї поведінки та поведінки інших людей, тобто критеріїв оцінної діяльності. Тренінги на вироблення комунікативних навичок, емпатійних здібностей тощо ґрунтуються на творчій співпраці психолога та дітей. Для різних вікових груп можна використати різноманітні методики, психотехніки та вправи, апробовані варіанти практичних занять, що їх пропонують професійна періодика, методичні посібники та монографії. Знову ж, від психолога залежить створення позитивної мотивації, зняття емоційного напруження, створення атмосфери «захищеності», взаємної довіри у групі; зацікавленості дітей у заняттях, вироблення навичок ауторелаксації. Психологічним результатом корекційної роботи є поліпшення поведінки дітей не тільки за умов контролю, а й тоді, коли він відсутній, тобто коли «працюють» навички самоконтролю. Важливою умовою успіху в подоланні девіантності є бажання дитини змінити саму себе, що є передумовою цілеспрямованих позитивних суб'єктивних новоутворень. Самосвідомість — усвідомлення себе як людини — необхідна умова саморегуляції, тобто управління своєю поведінкою. Одним із найважливіших компонентів структури самосвідомості є самооцінка, об'єкти якої є різноманітними — предметна діяльність, її результати, поведінка, розумові та фізичні якості, здібності, риси характеру — узагальнений «Я-образ» . Найважливіший параметр самооцінки — її адекватність.
ПРОСВІТНИЦЬКА ТА ПРОФІЛАКТИЧНА РОБОТА Профілактику адиктивної поведінки (поведінки, обтяженої залежністю- зловживанням алкоголю, тютюнопалінням та ін.) необхідно починати з молодших класів. Такі методи, як бесіда, рольова гра, анкетне опитування, вправи на розвиток емпатійних здібностей, адекватного оцінного ставлення до героїв повчальних історій та орієнтації на здоровий спосіб життя закріплюють навички позитивної соціальної адаптації дитини, особливо коли робота пролонгована в середніх та старших класах. Діти вчаться не перейматися атрибутикою дорослості: вживанням алкогольних напоїв, палінням, в деяких випадках нейтралізується вплив негативних референтних груп та неблагополучних сімей.
