ПОЛЬСЬКА ДЕРЖАВА І МОСКОВСЬКЕ ЦАРСТВО
Карти:
§ 18. Зміцнення Московського царства за Івана IV
§ 19. Московська держава в XVIІ ст.
МОСКОВСЬКЕ ЦАРСТВО
Іван ІІІ (1462-1505 рр.) продовжив політику, започатковану його попередниками. У 1471 р. Новгород потрапив у залежність від Москви.
Тверичі визнали владу Івана ІІІ, який оголосив себе “государем всея Русі” та остаточно позбутися монгольської залежності.
Представницька монархія (Боярська дума), прикази, відповідали за певну, доручену їм ділянку управління державою
Судебник 1497 р - перший збірник законів Московської держави.
Оформлення залежності селян від їхніх землевласників. Юріїв день, за тиждень до якого і тиждень по якому селянинові дозволялося переходити до нового господаря.
Тиждень стояли два війська на протилежних берегах Угри, не наважуючись розпочати битву. Зрештою, 1480 р. ханське військо відступило. Цей день вважається датою падіння монголо-татарського іга.
Іван ІІІ одружився з візантійською принцесою Зоєю (після хрещення — Софією) Палеолог - Москва третій Рим. Москва запозичила державний герб Візантії — двоголового орла.
Вотчини спадкові володіння бояр. Бояри право судити й карати своїх селян, а цареві лише сплачували податок.
Вільні селяни, жили на землях, підвладних цареві. Селянська громада — “мир”.
Рівень освіти дуже низький.
Самодержавство у боротьбі проти боярства. Царі спиралися на дворянство, яке отримувало землі лише за умови служіння царю (помістя).
Василій ІІІ (1505—1533 рр.) завершено об'єднання Московського царства, приєднано Псков, Смоленськ, Рязанське князівство, у Великого князівства Литовського відібрано Чернігово-Сіверщину. Московське царство найбільша за розмірами державою в світі.
Іван IV (1533—1584 рр.), мати Олена Глинська. 1547 р. Іван IV вінчався на царство.
“Вибрана рада” представники дворян, церкви, бояр.
У 1549 р. Земський собор - дорадчий орган.
Проект думного дьяка Івана Пересвєтова, за зразком Османської імперії.
Православна церква посідала панівне становище в Московському царстві. Вона підтримувала царя в його боротьбі за зміцнення держави. У XVI ст. на Москву дивилися як на світовий центр православ'я, “третій Рим”.
Єресі: “нестяжателі” (Ніл Сорський) церква не повинна володіти землями й монастирями, а має віддати їх державі й зосередитися на духовному вдосконаленні себе та мирян. “йосифлян” ігумен Волоцького монастиря Йосиф. Піднести авторитет церкви посилення дисципліни в монастирях, знищення будь-якого вільнодумства, закликав до союзу церкви з царською владою. Ідея божественного походження царської влади.
Стоглавий собор 1551 р. (його рішення було записано у 100 розділах) право церкви володіти землями з дозволу царя.
На відміну від Західної Європи, де королі корилися владі папи римського, у Московському царстві церква визнавала владу царя.
1550 р. Судебник:
- посилив централізацію державного управління.
- звільняв дворян від суду намісників.
- Юріїв день (26 листопада), але збільшив суму, яку селяни мали сплачувати попередньому власникові.
- прикази. управління окремими галузями. Посольський приказ (зовнішня політика), Розрядний (формування дворянського війська), Помісний (боярське землеволодіння), Стрілецький (організація стрілецького війська).
У 1556 р. “Вибрана рада” ліквідувала систему “кормлінь”, за якою місцеві жителі утримували намісника, і створила місцеве самоврядування з “виборних людей”, які призначалися з дворян.
Військова реформа. Стрілецьке військо й “вибрана тисяча” — особиста царська гвардія із дворян. Мешкали в окремій слободі, отримували платню, поділялися на 6 полків по 500 вояків.
У 1556 р. “Уложення про службу”. для дворян-поміщиків, і для бояр-вотчинників обов'язкова військова служба 15 років. За несення служби належала платня. З кожних 150 десятин землевласник повинен був виставляти одного кіннотника.
Загалом реформи 50-х рр. XVI ст. зміцнили владу царя, ослабили боярство й посилили значення дворянства у Московському царстві.
Опричнина 1565-1572 (володіння царя — опричнина, решта земель — земщина належала боярам). Репресії проти бояр.
Зовнішня політика Івана IV
Росія осторонь світових торговельних шляхів.
Лівонська війна (1558-1583) – на землі Лівонського ордена претендували Московська держава, Польща, Литва, Данія і Швеція.
Перші успіхи Москви по виходу до Балтійського моря, занепокоїли та об’єднали європейські країни. Війна стала затяжною, почала програвати.
Воєн. дій Росії, Польщі, Литви, Швеції та Данії за землі Лівонського ордену.
Розпочата наступом військ рос. царя Івана IV на територію Лівонського ордену з метою утвердити рос. владу на Балт. узбережжі.
Успіхи рос. армії на початковому етапі війни (захоплення Нарви та Дерпта, нині м. Тарту, обидва в Естонії) змусили Лівонський орден перейти під патронат короля польс. і вел. кн. литов.
Сигізмунда II Августа (1561), що призвело до втягування в конфлікт Польщі й Литви (які 1569 об’єдналися в Річ Посполиту).
Противниками Росії в боротьбі за «лівонську спадщину» виступили також Данія та Швеція. Воєн. дії були перенесені на територію Великого князівства Литовського: рос. армія здобула Полоцьк (нині місто Вітебської обл., Білорусь; 1563), однак невдовзі зазнала поразки на р. Ула (бас. Зх. Двіни; 1564). Наприкінці 1570-х рр. майже вся Прибалтика — за винятком Риги (нині столиця Латвії) та Ревеля (нині м. Таллінн, столиця Естонії) — опинилася під контролем рос. царя.
Невдовзі, однак, воєн. успіхи польс. короля Стефана Баторія переломили хід війни: за умовами Ям-Запольського перемир’я 1582 Росія зреклася на користь Речі Посполитої Лівонії (до 1561 назва всієї території сучасної Латвії і Естонії) та Полоцька (здобутого Стефаном Баторієм 1579). Боротьба зі Швецією закінчилася втратою рос. царем низки рос. міст, що було закріплено Плюсським перемир’ям 1583.
1552 р. Казанське ханство.
1556 р. Астраханське ханство.
Війна проти Кримського ханства. За ним Туреччина. 1571 р кримський хан спустошив Москву.
1553 р. експедиції мандрівника Х'ю Уїллоубі, які намагалися знайти “північний шлях” до Індії, висадилися в Білому морі.
1582 р. почалося завоювання Сибірського ханства. Строганови з дозволу Івана IV найняли загін волзьких козаків отамана Єрмака. Колонізація Сибіру тривала протягом сторіччя і завершилася наприкінці XVII ст.
Смутні часи (1598—1613 рр.).
Федір (1584—1598 рр.) влада в руках боярина Бориса Годунова. Уклав 15-річне перемир'я з Польщею, примусив кримського хана укласти мирну угоду з Московією. Внаслідок успішної війни проти Швеції Московія отримала вихід у Балтійське море. Засноване 1584 р. на півночі, в гирлі річки Двіни місто Архангельськ стало центром торгівлі Московської держави з Англією та Голландією.
У 1591 р. за нез'ясованих обставин в Угличі помер царевич Дмитрій. У 1598 р. помер і цар Федір.
Доба династичної кризи (1598—1605 рр.). Борис Годунов (1598—1605 рр.). голод 1601—1603 рр.
Соціальна криза (1605—1609 рр.) Самозванство. Лжедмитрій І (червень 1605 р. — травень 1606 р.) підтримка поляків, частини російського населення, запорозьких козаків.
Планував перетворити Московію на країну європейського штибу: під страхом смерті заборонив брати хабарі, підвищив платню державним службовцям. Дати народові освіту, відсилати дітей бояр вчитися за кордон. Відкрити університет.
Василій Шуйський (1601—1610 рр.). Проте він не тільки не зумів припинити громадянську війну, а своїми діями погіршив ситуацію у країні. Невдоволені політикою Шуйського козаки, дворяни та селяни об'єдналися навколо “воєводи царевича Дмитрія” 1606-1607 рр. Івана Болотникова, який рушив із загонами на Москву. Повстанці спробували захопити місто, але зазнали поразки. Шуйський жорстоко розправився з ними. Сотні повстанців було втоплено; самого Болотникова спершу осліпили, а потім утопили.
У січні 1608 р. Лжедмитрій II рушив на Москву. Громадянська війна Лжедмитрій II у селі Тушині. Василій Шуйський, прикликав до Московії шведів. Швеція Карла IX стежила за ходом польської агресії, пропонувала допомогу Москві, перетворилося на агресію. 1610 шведи обложили Івангород, Корелу. Влітку 1611 шведи почали бойові дії проти Новгорода. 1611 початок шведської інтервенції Новгорода.
Сигізмунда III та запорозькі козаки розгромив московські війська біля Клушина. Змова проти Василія Шуйського, до обрання нового Боярська - «Семибоярщиною». А втім, по деякім часі бояри вирішили, що краще “...государичу (Владиславу, сину Сигізмунда III.) служити, ніж від своїх холопів битими бути”.
Національно-визвольний (1610—1613 рр.). Убивство Лжедмитрія ІІ у 1610 р. і розпаду тушинського війська. Було створене перше ополчення, яке програло полякам. Восени 1611 р. за ініціативою земського старости Кузьми Мініна і князь Дмитра Пожарського у Нижньому Новгороді було створено друге ополчення. У серпні 1612 р. воно підійшло до Москви і, зламавши опір польських військ, визволило у жовтні 1612 р. столицю держави від інтервентів.
У січні 1613 р. Земський собор — цар 16-річний Михайло Федорович Романов 1613—1645 рр., син митрополита Філарета Романова.
За Столбовським миром 1617 р. Швеція повернула Московській державі Новгород, але залишила за собою все узбережжя Фінської затоки.
Польсько-московська війна 1618 р. королевич Владиславу та Сагайдачний ущент розбили московське військо. У Деуліні (біля Троїце-Сергієва монастиря під Москвою), підписано перемир'я на 14,5 року. Московська держава віддавала Польщі Смоленськ і Чернігово-Сіверщину.
Деулінське перемир'я не розв'язало політичних суперечностей між обома державами. Ще до закінчення терміну перемир'я між Московщина розпочала так звану Смоленську війну 1632–1634 рр, в якій брали участь козацькі полки на чолі з гетьманом Т. Орендаренком і яка завершилась укладенням Поляновського миру 1634. Московська держава зобов'язувалася повернути Польщі зайняті в ході війни (крім м. Серпейська з повітом) території та сплатити контрибуцію у розмірі 20 тис.крб. Річ Посполита мала вивести свої війська за межі Московського царства. Польський король Владислав IV Ваза відмовлявся від претензій на московський престол. Сторони домовилися обмінятися полоненими без викупу і створити комісію для розмежування кордону (працювала протягом 1635–1648 рр.). Ратифікований у 1635 р. Внаслідок Поляновського миру вся Чернігово-Сіверщина потрапила до складу Речі Посполитої і на цій території було створено Чернігівське воєводство (1635 р.).
Система державного управління: прикази, Боярська дума (дорадчим органом при царі з представників боярської аристократії) та земський собора (центральними загальнодержавними станово-представницькими органами).
Формування абсолютної монархії у формі самодержавства “Божою Милістю Великий Государ, Цар і Великий Князь всея Великої і Малої Русі Самодержець” Олексій Михайлович (1645—1676 рр.).
1649 р. Соборне уложення — збірник законів. Остаточно перетворило селян на кріпаків.
Українсько-російські відносини:
Після Корсунської битви гетьман звернувся з листом до московського царя Олексія Михайловича. Кримські татари, які були ворогами Московської держави. Річ Посполиту й Московію поєднував Поляновський мирний договір 1634 р.
30 грудня 1648 р. посольство (полковник С. Мужиловським) - перше, зафіксоване у джерелах прохання Хмельницького.
У наступні роки гетьман неодноразово повторював своє бажання прийняти протекцію московського царя. У середині 1650 р. московський уряд звинуватив Річ Посполиту в систематичних порушеннях Поляновського договору й розірвав його.
Із серпня 1651 до травня 1653 р. в Москві майже безперервно працювали українські посольства. У червні 1653 р. Хмельницький попередив московську сторону, що в разі затягування переговорів прийме протекцію турецького султана.
1 жовтня 1653 р. на скликаному в Москві Земському соборі було ухвалено рішення: «Військо Запорозьке з містами і з землями прийняти під государеву високу руку» та про оголошення війни Речі Посполитій. Земський собор 1653 р., став останнім собором, скликаним у повному складі за роки правління Олексія Михайловича.
Для реалізації цього рішення до Гетьманщини вирушило спеціальне московське посольство, очолюване боярином Василем Бутурліним.
8 січня 1654 р. в Переяславі було скликано військову раду. Бутурлін заявив, що цар своїм підданим не присягає.
Відмовилися присягати Іван Богун, Іван Сірко, козаки Запорозької Січі, київський митрополит Сильвестр Косов.
«Березневі статті», оригінал яких до наших днів не зберігся.
Релігійна реформа Никона, 1652 р. Мета: об'єднати під своєю владою всі інші православні народи Східної Європи та Балкан. Московські обряди значно відрізнялися. Внесли зміни в обряди за грецькими оригіналами: хреститися трьома перстами, скорочено обряди хрещення й покути, заборонено ікони, написані не у візантійському. “Старообрядський” (протопоп Авакум) напрям тікали до лісів, утворювали там громади. Никон висував претензії на вищу духовну владу, якій світська мала коритися. У 1666 р. за рішенням церковного собору, Никона зняли. Захисником церковної реформи було проголошено царя, а всіх супротивників реформи піддано анафемі й віддано на суд. У 1682 р., лідера “старообрядців” протопопа Авакума спалили на багатті.
Уряд Московської держави намагався не конфліктувати з донськими козаками ними. Із Дону втікачів не видавали. 1662—1663 рр. козаки брали участь у поході проти турків і кримських татар. Спроби царської влади відібрати в козаків їхні давні вільності. Почалося повстання (1667—1671 рр.), “бунт Стеньки Разіна”. Військо воєводи І. Прозоровського. Разінці зуміли уникнути зіткнення з урядовими військами. 1668—1669 рр. отаман здійснив успішний похід на володіння іранського шаха.У травні 1670 р. Разін рушив у похід — звільняти простий народ від боярської неволі. “Привадливі листи”, воює проти зрадників бояр за великого государя. Повстанці захоплювали міста, вбивали бояр, чинили суд над царськими чиновниками й запроваджували козачий устрій. Вирішальна битва у жовтні 1670 р. під Симбірськом повстанців було розбито. Козача старшина 14 квітня 1671 р. схопила отамана та його брата і видала їх урядовим військам. 4 червня 1671 р. Разіна страчено у Москві.
Культура Московської держави
Московський кремль за Дмитра Донського збудований з білої цегли він дав назву Москві „білокам`яна”. Івана ІІІ Кремль отримав стіни з червоної цегли.
Успенський собор кафедральний храм митрополита всея Русі. Тут вінчали на царство, збирали Земські собори. Архангельський собор - усипальню великих князів. Грановита палата – приміщення для урочистих прийомів, зокрема за участю іноземних послів.
Феофан Грек - художник-іконописець, приїхав на Русь з Візантії, працював у Новгороді та Москві. Лінії художника називали блискавками.
Андрій Рубльов - учень Феофана Грека, російський художник-іконописець, монах. Мистецтво Рубльова, який мав величезну кількість учнів, вважається найвищим досягненням російського живопису XV століття. Найвідомішим його твором є ікона „Трійця”.
У XVI ст. в культурі Московської держави завершився період середньовіччя і почалося становлення нової культури.
У 50-ті рр. XVI ст. у Москві створено першу друкарню. На початку 60-х рр. створено державну друкарню (Іван Федоров (Федорович) і Петро Мстиславець). 11 вересня 1564 р. “Апостол”. Через рік “Часовник”. Цекува вважала книговидання бісівською справою. І. Федоров і П. Мстиславець змушені були залишити Москву. Але за першу половину XVIІ ст. у Московській державі було видано понад 200 назв книжок.
У XVII ст. спроби створити постійно діючий вищий навчальний заклад. У Москві 1687 р. було відкрито училище, в якому вчені греки брати Ліхуди, випускники Падуанського університету в Італії, викладали деякі світські науки (арифметику, риторику та ін.). Згодом на основі цього училища було створено Слов'яно-греко-латинську академію. У трьох її класах близько 200 осіб вивчали грецьку та латинську мови, граматику, геометрію, астрономію, арифметику, богослов'я, готуючись до духовної та державної служби. В академії, зокрема, здобув освіту видатний вчений Михайло Ломоносов.
Ідеали європейського Відродження поширення не набули.
До початку XVI ст. Кремль утратив значення військової фортеці й перетворився на символ царського самодержавства. Московський архітектор Бажен Огурцов разом з англійським майстром звели Спаську вежу Кремля в її сучасному вигляді. Встановили годинник із курантами.
Покровський собор (храм Василія Блаженного) у Москві на Красній площі, споруджений на честь перемоги над Казанським ханством. Іван IV, за легендою, “віддячив” майстрам тим, що осліпив їх, аби не збудували храму ще кращого.
Храм Вознесіння в селі Коломенському під Москвою, збудований у “шатровому” стилі.
У живопису домінував іконопис у традиціях минулих віків. Новим явищем стало писання “парсун” — портретів. Найвідомішим автором портретів того часу був художник Симон Ушаков.
Головною тенденцією розвитку живопису в Московській державі XVII ст. стало його “обмирщеніє” — набуття світського характеру, хоча церковний вплив залишався панівним.
В 17 ст. в Європі розвивається капіталізм, світовий ринок, нові верстви - буржуазія та наймані робітники.
За Олексія Михайловича початок насильницької європеїзації. Але Росія значно відставала у розвиткові від європейських держав. Відсутність зручних виходів до світових торговельних шляхів зумовлювала натуральний характер господарства. Єдиний порт — Архангельськ, не мала ні торговельного, ні військового флоту. Мануфактурного виробництва також фактично не існувало. Спільний кордон зі Швецією, Польщею, Туреччиною, Кримським ханством.
