Моя стаття "Покращення вимови в ключі контрастивного аналізу фонологічних одиниць української та англійської мов"
Шевченко Анастасія Владиславівна,
вчитель англійської мови
Криворізького Центрально-Міського ліцею
Покращення вимови в ключі контрастивного аналізу фонологічних одиниць української та англійської мов
I also think pronunciation of a foreign tongue could be better taught than by demanding from the pupil those internal acrobatic feats that are generally impossible and always useless. This is the sort of instruction one receives: 'Press your tonsils against the underside of your larynx. Then with the convex part of the septum curved upwards so as almost but not quite to touch the uvula try with the tip of your tongue to reach your thyroid. Take a deep breath and compress your glottis. Now without opening your lips say "Garoo".' And when you have done it they are not satisfied.
Jerome K. Jerome, Three Men on the Bummel
Вивчення іноземної мови завжди поєднано з вивченням вимови і її фонетичної своєрідності. Знання фонетичних закономірностей, правил та особливостей дає можливість не тільки зрозуміти інших, а й «озвучити» власні думки. Недосконалість мовних навичок часто є причиною неточного розуміння сказаного або взагалі неправильного тлумачення іноземної мови. Отже, для того щоб розуміти та бути зрозумілим, необхідно навчитись правильно вимовляти звуки мови, що вивчається. Саме контрастивний аналіз фонологічних структур української та англійської мов допомагає створювати ефективні, зручні та точні розробки методик навчання україномовних учнів англійській вимові. Дослідження дає змогу теоретично визначити фонологічні труднощі, з якими зіштовхнуться учні, та практично створити ряд вправ для їх подолання.
Об’єкт дослідження: системи наголосів та фонологічні системи голосних звуків в українській та англійській мовах.
Предмет дослідження: виявлення відмінностей та схожості у зіставлених мовах на фонологічному рівні.
Основна мета роботи – за допомогою контрактивного аналізу дібрати основні і найдієвіші методики для правильної фіксації вимови.
Система голосних звуків англійської мови нараховує 20 фонем, що складаються з 10 монофтонгів, 2 дифтонгоїдів (в залежності від різних досліджень, дифтонгоїди інколи відносять до монофтонгів) та 8 дифтонгів. Деякі вчені виділяють 2 хибних трифтонга. В українській мові всі шість голосних є монофтонгами, а дифтонги та трифтонги відсутні.
При класифікації й описанні артикуляції голосних виходять з положення язика: стосовно положення язика в вертикальній площині, в українській мові немає вузьких чи широких різновидів голосних, що характерно для англійської мови. По положенню губ розрізняють лабіалізовані та не лабіалізовані звуки. Проте в англійській мові губи менш округлені, «в англійській мові наявне плоске округлення» [5; 15].
В українській мові немає протиставлення довгих та коротких звуків. Особливостями артикуляції англійських голосних, на відміну від українських, є звуки, що вимовляються з широким розкриттям рота.
Як для англійської, так і для української мови характерні якісна та кількісна редукція ненаголошених голосних. В англійській мові існує «нульова редукція» - пропуск голосного чи приголосного звука.
Спостерігаючи за характером помилок україномовних людей при вимові англійських голосних, можна сміливо казати, що помилки виникають в наслідок інтерференції. Типологічною рисою англійської є вокалізм – наявність голосних звуків двох різновидів (вузьких та широких), відсутність якого в українській фонологічній системі і стає джерелом помилок у вимові. Проводячи ряд досліджень по вимові серед учнів 7-10 класів Криворізького Ценрально-Міського ліцею, можна зробити висновок, що саме голосні звуки даються найважче як для вимови, так і для розуміння принципу вимови.
На основі цього можна виділити два типи помилок: фонематичні, коли одна фонема замінюється іншою, що призводить до змішування слів («pot» та «port»), та нефонематичні, що являє собою власне український акцент.
Що стосується систем наголосів у зіставлених мовах, то вони по своїй природі схожі: силові або динамічні. В обох мовах не існує наголос у чистому вигляді, а має змішаний характер, оскільки динамічний принцип наголошеного складу доповнюється іншими принципами: якість, кількість та тонічність [2; 24]. На відміну від англійської мови, в українській наголос може переходити з одного складу на інший (голова - голові). В англійській мові склади можуть мати три ступені наголосу: головна, другорядна (negotiation) та третьорядна (blackboard). В українській мові також є другорядний наголос, або побічний, проте зустрічається він набагато рідше (наприклад, сі ́льськогосподáрський). Також наголос виконує диференціюючу функцію. В українській мові наголос допомагає розрізняти омографи («мука»-«мука») и граматичні форми слів («і не підняв своєї голови» однина, «зібрались голови міста» множина). В англійській мові наголос дозволяє розрізняти слова, що вналежать до різних частин мови: «present» (іменник) - «to present» (дієслово).
До найбільш поширених помилок україномовних людей при постанові наголосу в англійській мові є невміння розрізняти складні слові, в котрих наголос на першому складі характеризує іменник, а наголос на другому складі – дієслово, а також неправильне використання чи взагалі ігнорування другорядного наголосу.
Таким чином, проведений контрастивий аналіз фонологічних систем англійської та української мови дозволяє виявити топологічні розбіжності в обох мовах, а також дає можливість виявити основні труднощі, очікуючих україномовних людей в процесі оволодінням фонологічною системою англійської мови.
В методичній літературі існує багато рекомендацій початківцям щодо покращення вимови. Серед них можна виділити 13 основних правил:
1. Регулярні заняття. Не обов’язково витрачати декілька годин на день лише для вивчення фонетики. Навіть півгодини на день буде достатнім навантаженням.
2. Записування на диктофон заняття. Прослуховуючи власні записи, можна ніби зі сторони оцінити свої успіхи та підкоректувати певні огріхи. Найдоречніше використовувати цей метод для поліпшення інтонації.
3. Використання кількох перевірених джерел інформації та ресурсів, комбінування підручників та Інтернету. Також слід звертати увагу на скоромовки, які допоможуть розвинути необхідну швидкість вимови без втрати якості. Слід звертати увагу на наголос. При вивченні нових слів запам'ятовуйте їх відразу ж з правильною вимовою і наголосом. Не слід забувати, що англійська вимова може мати на увазі наявність двох наголосів одночасно в одному й тому самому слові.
4. Ні в якому разі не слід записувати вимову українськими буквами: цей крок зробить всі зусилля безрезультатними. Необхідно навчитись писати транскрипцію. Багато підручників оснащені аудіокурсами з фонетичними диктантами. Не потрібно нехтувати цією монотонною, але корисною вправою: робота над помилками обов'язково допоможе навчитися не тільки красиво говорити, а й краще розуміти співрозмовника. Це допомагає не плутати слова, які вимовляються майже однаково для україномовної людини [3].
5. Читання вголос, особливо діалогів, допомагає тренувати інтонацію.
6. Відсутнє обмеження лише паперовими виданнями чи комп’ютерними програмами. Спеціалісти стверджують, що навіть спів поліпшує вимову.
7. Перегляд фільмів та телепередач в оригіналі. Необхідно прислухатись, як людина на екрані вимовляє приголосні і голосні звуки, які склади особливо виділяються в його вимові. Також варто звернути увагу на те, яку форму приймає рот ведучого або актора в процесі говоріння.
8. Прослуховування радіо. Еталоном якісного англійського вимови, безперечно, є радіоканал BBC.
9. Залучення до занять члена родини або друга. Це дозволяє не тільки відпрацьовувати навички усного мовлення, а й помічати помилки у вимові. Завдяки Інтернету можливе спілкування з носіями англійської мови, проведення відео-уроків.
10. Практика перед дзеркалом. Під час вивчення фонетики можна зрозуміти, що вимова, здавалося б, ідентичних в українській і англійській мовах звуків, кардинально відрізняється, то ж доведеться постійно стежити за положенням губ і язика.
11. Існує багато варіантів англійської мови: американський, англійський, австралійський і так далі. З точки зору «правильності», оптимальним рішенням можна вважати англійську Оксфорда і Кембриджа. Одночасно вивчати кілька варіантів не варто [1].
Матеріал опубліковано в журналі «Англійська мова» ВГ Основа
Література:
1. Берман И.М., Бухбиндер В.А., Плахотник В.М., Поль Л., Штраусе В. Основы методики преподавания иностранных языков. – К.: Вища школа, 1986. - 335 с.
2. Борисова Л.И. «Ложные друзья» переводчика: Учеб. пособие по научно-техническому переводу. М.: НВИ -ТЕЗАУРУС, 2002.-212 с.
3. Веренинова Ж.Б. Специфика работы над постановкой английских гласных и согласных звуков // Звучащая речь: теория и практика: Сб. науч. трудов. - М.: Гос. Лингв. Ун-та,2000.-С. 169-177.
4. Леонтьева С.Ф. Теоретическая фонетика современного английского языка: Уч. для студентов пед. вузов и ун-тов. 3-е изд., испр. и доп. - М.: Менеджер, 2002. - 336 с.
5. Полякова-Писклярова Т.А., Альехіна В.В. Учебно-методическое пособие по практической фонетику английского язика (вводно-коррективный курс). Учебное пособие для институтов и факультетов иностранных языков. Изд-во Криворожского государственного педагогического университета, 2007. – 135 с.
6. Рогова Г.В., Верещагина И.Н. Методика обучения английскому языку на начальном этапе в средней школе: Пособие для учителя. - М.: Просвещение, 1988. - 222 с.
7. Соколова М.А., Гинтовт К.П., Тихонова И.С., Тихонова P.M. Теоретическая фонетика английского языка: Учеб. для студ. ин-тов и фак. иностр. яз. - М.: Высшая школа, 1991. - 240 с.
8. Фунтова И.Л. Изменения в произношении согласных и изменения мест ударений в «Принятом Произношении» современного британского английского языка // Проблемы теории языка и переводоведения: Сб. статей № 18. - М.: МГОУ, 2003. - С. 69-80.
9. О «принятом Произношении» британского английского языка // Перевод и переводоведение. Тезисы выступлений на научной теоретической конференции МГОУ. М.: МГОУ, 2004. - С. 57.
10. Gimson's Pronunciation of English / revised by Alan Cruttenden. 6-th ed. - London: Arnold, 2001. - 339 p.
11. Roach, P. Phonetics. - Oxford: Oxford University Press, 2001. - 116p.
