Лариса Косач

Цікаві факти про Лесю Українку.

Дівчинка народилася дуже слабкою і завжди виглядала тендітною. У сім'ї її ніжно кликали Зеічкою (тоненькою билинкою).

Практично все життя хворіла. Не встигнувши вилікуватися від нестерпних болів у нозі, зробивши вдалу операцію в Берліні, письменниця знову переживала страшні муки. А в останні роки до туберкульозу додалася невиліковна хвороба нирок.

В 4 роки Лариса навчилася читати.

Перший свій вірш («Надія») написала у віці 9 років. Він був присвячений тітці Олені Антонівні Косач, засланій до Сибіру за участь у замаху на шефа жандармів.

У 13 років видала 2 книги поезії під псевдонімом «Леся Українка», який запропонувала її мати.

У 14 років Леся публікує два переклади повістей Гоголя і першу свою поему «Русалка».

Леся і її старший брат Михайло, майбутній український вчений-метеоролог і письменник (за нерозлучність в сім'ї їх часто називали жартома загальним ім'ям - Мішелосіє), вчилися у приватних учителів.

Мати Лесі разом з дітьми ходила по хатах в селі і збирала різні пісні та орнаменти в свою колекцію.

Першою вчителькою музики майбутньої великої письменниці стала тітка Саша, до якої Леся на все життя зберегла почуття глибокої вдячності. Леся мала феноменальні здібності до мов. Казала про себе, що, мабуть, немає такого звуку, який вона не могла б вимовити. Вільно розмовляла українською, російською, болгарською, польською, французькою, німецькою та італійською мовами, писала українською, російською, німецькою та французькою мовами, перекладала з давньогрецької, польської, англійської, німецької, італійської та французької мов. Добре знала латину, а в Єгипті почала вивчати іспанську мову.

Вважають, що першим справжнім коханням Лесі Українки був білорус, революціонер Сергій Мержинський. Познайомилися вони в Ялті у 1897 році, куди приїхали на лікування (обидва хворіли на туберкульоз).

Мержинський помер на руках Лесі Українки в Мінську від туберкульозу легенів. У його смертного ложа дівчина написала поему «Одержима» - одну з найсильніших у її творчості. Вона до кінця своїх днів любила білоруса, навіть коли вийшла заміж за нескінченно відданого їй Климентія Квітку.

Через шість років після смерті Сергія Мержинського на читаннях літературно-артистичного гуртка Київського університету письменниця зустрічає свого майбутнього чоловіка - студента-першокурсника Климентія Квітку, музикознавця і невтомного збирача народних пісень. Леся Українка запропонувала йому записати від неї пісні, які вона знала. Так вони і познайомилися, і між ними виникла глибока взаємна прихильність.

Мати Лесі була категорично проти зв'язку дочки з новим другом. Вона вважала, що небагатий друг її дочки зовсім не через любов «прив'язаний» до забезпеченої Лесі. Але письменниця, на подив матері, відмовилася від батьківських грошей і пішла жити до Климентія. Незабаром вони одружилися.

Всупереч припущенням матері Українки, чоловік її дочки, щиро люблячи свою дружину, продавав всі свої речі, щоб забезпечити хороше лікування Лесі у кращих докторів Європи. Однак хвороба продовжувала прогресувати...

Серед інших сердечних захоплень генія української літератури дослідники називають ім'я Нестора Гамбарашвілі, студента Київського університету, що мешкав у Косачів. Вона вчила його французькій мові, він її - грузинській.

А першим коханням Лесі Українки деякі дослідники називають Максима Славинського - в майбутньому одного з керівників Центральної Ради, посла Української Народної Республіки у Празі, заарештованого чекістами, який помер в тюремному ув'язненні.

Біографія Лесі Українки.

Лариса Петрівна Косач (Леся Українка) народилася 13 (25) лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському в дворянській родині нащадків української козацької старшини.

Батько майбутнього класика українкою літератури Косач Петро Антонович (1841-1909) походив з дворян Чернігівської губернії. Був видатним юристом, громадським діячем, в 1901 році «за заслуги» став дійсним статським радником. У 1897 році - маршалок Ковельського повіту. Поміщик.

Він дуже любив літературу і живопис. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти.

Мати Лесі, Драгоманова-Косач Ольга Петрівна, походила з дрібнопомісних дворян Полтавської губернії. Була відомою письменницею, чиї твори виходили під псевдонімом Олена Пчілка. Крім того, брала активну участь у жіночому русі, видавала альманах «Перший вінок»

Дядя (брат матері), Драгоманов Михайло Петрович, - стовбовий дворянин, відомий публіцист, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, учений - приват-доцент Київського університету, професор Софійського університету (Болгарія). Довгий час жив за кордоном (у Франції та Болгарії), співпрацював з Іваном Франком.

Дослідники вважають, що не так батько і мати вплинули на формування поглядів талановитої дитини, отримання феноменальної освіти, розвиток творчих здібностей майбутнього класика української літератури, як її дядько. Саме він більшою мірою вплинув на світогляд племінниці і допоміг вивчити безліч іноземних мов, що, у свою чергу, дало можливість дівчині «вживу» стикнутися зі скарбницею світової літератури, читаючи геніальні творіння в оригіналі.

У 1876 році, коли Ольга Косач разом з Лесею та Михайлом відпочивали в селі Жабориці, дівчина вперше почула розповіді матері про мавок і познайомилася з українським народним фольклором. З цього моменту народні українські перекази, побут і культура, які описані в легендах, казках і міфах, стали одним з головних захоплень Українки. У березні 1879 року заарештовують Олену Антонівну Косач, тітку Лесі, за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна. Пізніше її висилають до Сибіру. Дізнавшись про це, Лариса пише перший свій вірш «Надія».

6 (18) січня 1881 року Леся сильно застудилася, що стало початком важкої хвороби, яка тривала до кінця її днів.

У цьому ж році Ольга Косач привозить дітей до Києва для навчання у приватних викладачів. Михайло і Леся вчаться за програмою чоловічої гімназії. Леся бере уроки гри на фортепіано у дружини Миколи Лисенка Ольги О'Коннор.

На початку травня 1882 року Косачі переїжджають до села Колодяжного, що з того часу і по 1897 рік стало їх постійним місцем проживання.

Влітку 1883 у Лесі діагностували туберкульоз кісток. У жовтні цього ж року професор А. Рінек оперував ліву руку, видалив кістки, уражені туберкульозом. Рука залишилася скаліченою, тому про музичну кар'єру Лесі довелося забути, хоч такі мрії були.

З 1884 року Леся активно пише вірші українською мовою («Конвалія», «Сафо», «Літо червоне пройшло» і ін.) і публікує їх у Львові в журналі «Зоря». Саме в цьому році і з'явився псевдонім «Леся Українка».

Деякий час Леся вчилася в художній школі Миколи Мурашка в Києві. Збереглася написана нею олійними фарбами картина. Надалі освіту здобувала самостійно, в чому їй активно допомагала мати.

У 1891 році Українка побувала в Галичині, а пізніше і на Буковині. Там познайомилася з І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською та багатьма іншими видатними творцями.

На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва, а наприкінці березня разом з Климентієм Квіткою здійснює поїздку до Криму, де відвідує Севастополь, Алупку, Ялту.

7 серпня 1907 року Леся Українка і Климентій Квітка офіційно оформили шлюб у церкві і поселилися в Києві. 21 серпня вони разом вирушають до Криму, де Квітка отримав посаду в суді.

У цей період письменниця дуже активно працює. Вона завершує драматичну поему «Айша і Мохаммед», закінчує поему «Кассандра», роботу над якою почала у 1903 році. Також в публікацію направляє завершену поему «На руїнах». У вересні було написано вірш «За горою зірниці», продовжена робота над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла».

У червні 1906 року Леся Українка була обрана в правління київської «Просвіти», де вона займалася бібліотекою. Однак царські жандарми відмовили у відкритті публічної бібліотеки, а пізніше заарештували письменницю. Після цього була закрита і сама «Просвіта».

Після 1907 року через сімейні обставини і прогресуючу хворобу Українка змушена жити в основному за кордоном, присвячуючи вільний час виключно творчості.

Останні роки життя Лариси Косач-Квітки пройшли на курортах Єгипту і Грузії. Разом з чоловіком працює над зібранням фольклору, активно пише і обробляє власні твори. Так, на Кавказі за кілька днів пише драму-феєрію «Лісова пісня», а в останній рік життя написала драматичну поему «Оргія» і присвячений Івану Франку лірико-епічний триптих: «Що дасть нам силу?», «Орфеєве чудо», «Про велета».

Дізнавшись про важкий стан Лесі, в Грузію приїхала її мати, якій Леся диктувала начерки своєї останньої, незакінченої драми «На берегах Олександрії».

Померла Леся Українка 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі, Грузія. Похована на Байковому кладовищі в Києві.