Вікі-стаття "У назвах вулиць пам'ять про героїв"

Матеріал з Iteach WIKI
Перейти до: Навігація, пошук



Назва проекту

«У назвах вулиць пам'ять про героїв»

Автори проекту

Група учнів 8 класу КУЗОШ І-ІІІ ступенів №22, міста Суми, Сумської області


Тема дослідження

Чиїми іменами названі вулиці у місті Суми?

Проблема дослідження

Як пов'язані назви вулиць міста Суми з подіями та героями Великої Вітчизняної війни?

Гіпотеза дослідження

Деякі назви вулиць обласного центру названі на честь героїв Великої Вітчизняної війни, які були уродженцями Сумщини.


Мета дослідження

Метою дослідження є з’ясування назв вулиць, які пов'язані з героїчними земляками та подіями, які і зробили їх героями.

Результати дослідження

Нами був проведений аналіз назв вулиць у місті Суми, які мають відношення до конкретних історичних постатей. В результаті аналізу ми з'ясували наступне:

  • У кожного народу є славні військові перемоги, пам'ять про які передається з покоління в покоління . На таких перемогах виховується дух нації, гордість за велич предків. Велика Вітчизняна війна коштувала нашому народові великої крові, але перемогли ми саме завдяки патріотизму, самовідданості, героїзму наших солдат, які захищали свій дім, своїх матерів і дітей, свою землю.
  • Подвиг воїнів, народних ополченців, партизан і підпільників, які обороняли і визволяли нашу Батьківщину, назавжди збережеться в пам'яті вдячних нащадків. І чим менше залишається в живих свідків тих боїв, тим більшою має бути наша всенародна турбота про збереження вічної пам'яті про тих, хто загинув у бою, хто вижив і живе серед нас.
  • Під час Великої Вітчизняної війни на фронтах і в партизанських загонах воювало 577655 уродженців та жителів Сумської області. Саме Сумщина стала колискою партизанської слави. Сумщина в буремні роки не стояла осторонь подій. Історії про подвиги багатьох наших земляків-героїв зберігаються не лише в пам'яті сумчан, а відомі далеко за межами Сумщини та і всієї України.
  • Назви багатьох вулиць нашого обласного центру назавжди закарбували в пам'яті імена героїв Сумщини. Вулиці С.Ковпака, С.Супруна, П.Рибалка, К.Зеленко, Д.Косаренка та інших нагадують нам про подвиги земляків:

Уся наша країна пишається подвигами прославленого льотчика С.П. Супруна. Уродженець села Річки Білопільського району, він починав свою трудову діяльність на Сумському машинобудівному заводі. Потім став одним з провідних радянських льотчиків-випробувачів. 1940 року за вміле виконання найскладніших завдань, за мужність і відвагу С. П. Супруну було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В перші дні Великої Вітчизняної війни С. П.Супрун очолив винищувальний авіаційний загін особливого призначення. 30 червня 1941 року безстрашний ас вилетів на фронт. 4 липня 1941 року в нерівному бою з шістьма фашистськими стерв'ятниками відважний сокіл загинув над Білоруссю. Влучним пострілом він збив один винищувач, але і його МІГ-3 спалахнув від ворожого вогню. Радянський уряд посмертно нагородив його другою Золотою Зіркою. С. П. Супрун першим у роки Великої Вітчизняної війни відкрив славний список двічі Героїв Радянського Союзу. Ім'я С.Супруна носить одна з вулиць міста. Рибалко Павло Семенович - чудовий танковий воєначальник, двічі Герой Радянського Союзу, маршал бронетанкових військ. Народився в 1894 р. в селі Малий Истороп Харківській губернії нині Лебединського р-ну Сумської області у багатодітній сім'ї робітника. У кінці 1917 р. Павло Рибалко вступає в ряди червоногвардійців. Після укладення Брестського миру Україну окупували німці, Павло Рибалко у складі партизанського загону воює з ними, а також з військами гетьмана Скоропадського і петлюрівцями. Дуже швидко завдяки своєму бойовому досвіду і військовому умінню Павло Семенович стає командиром загону. Після звільнення Павло Семенович повернувся в рідні місця. У 1920 Рибалко П.С. стає комісаром 84-го кавалерійського полку 14-ої кавалерійської дивізії І Кінної армії. Після початку Великої Вітчизняної війни генерал-майор Рибалко продовжує готувати розвідників. Але загибель декількох родичів у боях з окупантами робить Павла Семеновича ще наполегливішим в прагненні потрапити на фронт. Єдиний син генерала Рибалко - лейтенант Вілен Рибалко весною 1942 р. згорів в танку під час бою. Незабаром Павла Семеновича призначили заступником командувача 5-ою танковою армією, яка формувалася в Московському військовому окрузі. Танкісти Рибалко почали наступ у ході Харківської наступальної операції (1943 р.) і були звільнені сотні населених пунктів, знищено і узято в полон більше 100 тисяч ворожих солдатів і офіцерів. Заслуги командувача були відмічені черговим військовим званням «генерал-лейтенанта» і нагородженням полководницьким орденом Суворова І ступеня. Проте під Харковом наші війська зустріли запеклий опір німців. Більше того, супротивник сам перейшов в контрнаступ. Важко припало танкістам. За увесь попередній період, в ході наступу вони практично не отримували поповнення, воювали без відпочинку. Знекровлені, майже без матеріальної частини, танкові бригади були оточені на початку березня в Харкові. Ціною неймовірних зусиль танкістам все ж вдалося пробитися до своїх і зайняти оборону по річці Сіверський Донець. 3-а танкова армія стала гвардійською. 3-а гвардійська танкова армія довела свою потужність і силу вже незабаром, під час Курської битви. Гвардійці-танкісти уміло діяли під Орлом, блискуче виконавши усі поставлені перед ними завдання. У велетенській битві за Дніпро, яку вели війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала армії Ватутіна Н.Ф., до складу цього фронту входила і 3-а гвардійська танкова армія генерала Рибалко П. С. "Гвардійська танкова армія генерала П. С. Рибалко в цих битвах вчинила те саме головне, заради чого вона була викликана до життя і існувала: могутньо і нестримно рвалася вперед крізь сутінки і негоду, ламаючи оборонні лінії і опір приголомшеного ворога, порушувала роботу тилів, різала комунікації, наводила паніку в штабах супротивника і громила ті, що спішно марширують до фронту його резерви. Вже не було у загарбників стабільного фронту, вже не знали педантичні німецькі генерали, де знаходяться їх частини, а де діють передові загони грізної танкової армії Рибалко". 6 листопада 1943 р. столиця України місто Київ було повністю звільнене від фашистських загарбників. Генерал-лейтенантові Рибалко П. С. було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням йому ордени Леніна і медалі «Золота Зірка». На завершальному етапі Великої Вітчизняної війни, коли ще не замовкли автоматні черги в кварталах Берліна, гвардійці-танкісти Рибалко отримали нове бойове завдання: вчинити п'ятисоткілометровий марш в Чехословаччину, в Прагу, щоб добити ще одне вороже угрупування. Танкісти Рибалко першими вирвалися на вулиці Праги, до мостів через древню Влтаву. 1 червня 1945 р. Павлу Семеновичу Рибалко було присвоєно військове звання -«маршала бронетанкових військ». За час війни військам його армії було оголошено 20 подяк Верховного Головнокомандувача. 28 серпня 1948 року двічі Герой Радянського Союзу, кавалер двох орденів Леніна, трьох орденів Суворова І ступеня, орденів Кутузова I ступеня, Богдана Хмельницького I ступеня, цілого ряду медалей та іноземних нагород маршал бронетанкових військ Павло Семенович Рибалко, знаходячись у бойовому ладі, після важкої і тривалої хвороби, помер. На згадку про славного сина Вітчизни на його батьківщині в селі Малий Истороп Лебединського району Сумської області України і в Празькому пантеоні Чехословаччини встановлені бюсти. На його малій батьківщині створений музей прославленого земляка. У багатьох містах, в тому числі і в місті Суми, одна з вулиць носить ім’я героя.

Сидір Ковпак народився в 1887 році в селі Котельва Полтавської області. Громадянська війна змусила його підняти повстання проти режиму гетьмана Скоропадського. Переховуючись у лісах, Сидір Артемович освоював ази партизанського військового мистецтва. Котельвівський загін під приводом Ковпака відважно бився з німецько-австрійськими окупантами в Україні, а згодом, об'єднавшись з бійцями Олександра Пархоменка, - з денікінцями. Ранньою осінню 1941 року німецько-фашистські загарбники підійшли до Путивля. Ковпак, якому вже на той момент було 55 років, беззубий і страждаючий від старих поранень, разом з дев'ятьма друзями ховається у розташованому неподалік Спадщанському лісовому масиві, який займав площу 10 на 15 кілометрів. Там група знаходить продовольчий склад, який Ковпак приготував заздалегідь. Наприкінці вересня до них приєднуються червоноармійці-оточенці, а в жовтні - загін на чолі з Семеном Руднєвим, який став найближчим другом і соратником Ковпака у роки Великої Вітчизняної війни. Загін збільшується до 57 осіб. Зброї небагато, патронів ще менше. Тим не менш, Ковпак вирішує почати війну з фашистами до переможного кінця. Наприкінці 1941 року бойовий загін Ковпака здійснив рейд в Хінельські, а навесні 1942 року - у Брянські ліси. Загін налічував вже до п'ятиста чоловік і непогано був озброєний. Другий рейд розпочався 15 травня і тривав до 24 липня, проходячи по Сумському району, добре відомому Сидору Артемовичу. Ковпак був генієм скритного переміщення. Після виконання ряду складних і довгих маневрів партизани несподівано атакували там, де їх взагалі не очікували, створюючи ефект присутності у кількох місцях відразу. Вони сіяли жах серед фашистів, підриваючи танки, знищуючи склади, пускаючи під укіс потяги. Ковпаківці воювали, не маючи ніякої підтримки, не знаючи навіть, де фронт. Все захоплювалося у боях. Вибухівка добувалася на мінних полях. Наприкінці весни 1942 за відмінне виконання бойових завдань у тилу ворога, проявлений героїзм, Ковпак був удостоєний звання Героя Радянського Союзу, а його соратник Руднєв, який відсидів строк перед війною як ворог народу, - орденом «Знак Пошани». Під час Карпатського рейду Семен Руднєв загинув, а Сидір Артемович був важко поранений у ногу. Наприкінці 1943 року він відбув до Києва на лікування і більше не воював. За успішне проведення операції 4 січня 1944 генерал-майор Ковпак отримав вдруге звання Героя Радянського Союзу. У лютому 1944 року партизанський загін Сидора Ковпака був перейменований в однойменну першу Українську партизанську дивізію. Очолив її підполковник П. П. Вершигора. Під його командуванням дивізія зробила ще два успішних рейди: спочатку західними областями України та Білорусії, а згодом - по територією Польщі. Помер 11 грудні 1967 року на 81-му році життя. Його ім'ям названі вулиці в багатьох українських містах і селах, в тому числі і в Сумах в Курському мікрорайоні. На території України і Росії існує цілий ряд музеїв, присвячених Сидору Артемовичу. Найбільший з них розташований у місті Глухові Сумської області. Крім інших речей тут можна знайти трофейну німецьку дорожню табличку з написом: «Vorsich Kolpak!» - «Обережно, Ковпак!»

Семен Васильович Руднєв народився в 1899 році на хуторі Мойсіївка, нині село Руднєве Путивльського району Сумської області. Активний діяч партизанського руху, комісар з'єднання під командуванням С. А. Ковпака, генерал-майор (1943), Герой Радянського Союзу(1944, посмертно). Саме тандем Ковпак-Руднєв вважається найуспішнішим серед партизанських лідерів, а очолюване ними з’єднання - одним із кращих у партизанському русі опору на території України в роки Великої Вітчизняної війни. Сам же С.В.Руднєв відзначався високою дисциплінованістю та порядністю, користувався величезним авторитетом і повагою серед партизан. Вулиця Степана Руднєва також є в місті Суми.

Одна з вулиць Харківського мікрорайону носить ім'я відважної льотчиці Катерини Зеленко, яка 1941 року здійснила повітряний таран, боронячи небо Сумщини. 2 вересня 1941 року на бомбардувальнику Су-2 старший лейтенант Катерина Зеленко протаранила і збила німецький винищувач Ме-109. Катерина Зеленко народилася на Рівненщині. На фронтах Великої Вітчизняної війни льотчиця перебували з першого її дня. Здійснила 40 бойових вильотів (в тому числі вночі), брала участь у 12 повітряних боях з винищувачами супротивника. В одному з бойових вильотів у липні 1941 року група бомбардувальників під її командуванням знищила 45 танків, 20 автомобілів і без втрат повернулася назад.12 вересня 1941 льотчиця зробила два бойових вильоти на розвідку. У другому вильоті її Су-2 пошкодили. Після обіду надійшло повідомлення про те, що німецькі танки прорвали фронт. Потрібно було терміново розвідати обстановку в районі Ромен - Ніжина - Прилук - Пирятина - Лубен. Зеленко разом з льотчиком-спостерігачем вилетіла на літаку заступника командира.При поверненні з завдання в районі міста Ромни їх атакували сім ворожих винищувачів Me-109. Зеленко залишилася одна проти семи ворогів. Німці взяли її літак в кільце. Як тільки один з них опинився в прицілі, Зеленко натиснула гашетку. «Мессершмітт» загорівся і пішов до землі. Але і Су-2 підбили, обидва члени екіпажу отримали поранення. Незабаром і в неї скінчилися патрони. Тоді льотчиця повела бомбардувальник на зближення. Від удару крилом по фюзеляжу «Мессершмітт» розламався навпіл, а Су-2 вибухнув, при цьому льотчицю викинуло з кабіни. Уламки обох літаків впали на землю у Сумській області. Тіло Катерини Зеленко знайшли місцеві жителі. Звання Героя Радянського Союзу Катерині Зеленко присвоїли посмертно 5 травня 1990 року.

У Сумах свято шанують пам'ять про героїв-патріотів, які у тяжкий для Вітчизни час віддали за неї своє життя. Наприкінці 1941 року в Сумах була створена підпільна комсомольська група, яку очолив випускник середньої школи № 2 Дмитро Косаренко. Юні патріоти приймали і поширювали серед населення зведення Радінформбюро, влаштовували диверсії на заліз¬ниці, пошкодили міську телефонну станцію. За час своєї діяльності юні підпільники замінували два ворожі військові ешелони, підірвали три телефонні шафи, пошкодили зв'язок у районі дій німецької комендатури. Всіма силами перешкоджали роботі німців на території міста Суми та Сумської області. Викрали з комендатури бланки документів, підроблювали підписи і печатки. Власноруч сконструювали радіоприймач, щоб дізнаватися новини з фронту, і постійно розповсюджували серед населення листівки та звернення до жителів міста. Комсомольці налагодили зв'язок з партизанським з'єднанням Героя Радянського Союзу М. І. Наумова, постачали партизанам зброю. Складена підпільниками і передана через партизанів Радянському командуванню карта мінних полів ворога врятувала життя багатьом радянським воїнам, що визволяли місто. Підпільники збиралися приєднатися до партизанів, однак навесні 1943 року фашисти заарештували керівників підпілля. 22 квітня гітлерівці стратили Д. Косаренка і його мужніх товаришів. Дмитро Косаренко, керівник підпільної комсомольської організації «Прапор», витримав чотиригодинні жорстокі тортури фашистських нелюдів, але не назвав нікого з товаришів-підпільників. Щоб не втратити свідомість, а разом з нею — і контроль над собою, юнак намагався віршувати... На розстріл Дмитра Косаренка принесли на ношах. Володя Худяков і Володя Ропота підняли його, поставили між собою. Потім пролунали постріли… Це сталося в руїнах заводу імені М.В.Фрунзе 22 квітня 1943 року. Коли закінчилася Велика Вітчизняна, на місці страти героїв-підпільників встановили пам'ятну плиту. Відтоді біля неї завжди лежать живі квіти…Школі № 2 присвоєно ім'я її випускника Д. Косаренка, а на будинку, де була школа раніше, встановлено меморіальну дошку. Відкрито меморіальну дошку і на вулиці, названій ім'ям героя. Пам'ять про підпільників живе!

Нами були з'ясовані назви вулиць, які теж пов'язані з героями Великої Вітчизняної війни, проте біографії цих історичних постатей не пов'язані з Сумщиною, але вони заслуговують на те, щоб нащадки їх пам'ятали. Це і вулиця Георгія Жукова – Маршала Радянського Союзу, чотири рази Героя Радянського Союзу. З 1940 року – командувача Київським військовим округом. У 1941 році – начальник Генштабу. Під час війни відіграв важливу роль у знищенні німецьких військ. Від імені головнокомандувача приймав капітуляцію Німеччини. І вулиця Марини Раскової - радянської льотчиці-штурмана, однієї із перших жінок, яку удостоєно звання Герой Радянського Союзу (1938). Як штурман брала участь у далеких безпосадочних перельотах. Під час Великої Вітчизняної війни командувала авіаполком. Загинула 4 січня 1943 року у авіаційній катастрофі біля Саратова, у складних метереологічних умовах під час перельоту до фронту. І вулиця Лізи Чайкіної, яка під час Великої Вітчизняної війни очолювала підпільну організацію молоді, брала активну участь в операціях партизанського загону. Навіть під тортурами вона відмовилася видати інформацію про місцезнаходження партизанського загону і була розстріляна 23 листопада 1941 року. Звання Героя Радянського Союзу Єлизаветі Іванівні Чайкіної присвоєно посмертно 6 березня 1942.

Висновки

Таким чином ми з'ясували, що український народ брав активну участь у Великій Вітчизняній війні. Він піднімався на боротьбу в тилу окупантів. Реальною силою, що протистояла німецьким загарбникам, були партизани і підпільні організації. Багато наших земляків виявили справжню мужність і героїзм у боротьбі з окупантом. Багато з них стали Героями. Нам є ким пишатися і з кого брати приклад героїзму. Тому багато вулиць нашого міста носять імена справжніх героїв-земляків, щоб ніколи не забували їх подвиги. Пам'ять потрібна нам, живим, щоб діти фронтовиків і онуки їх онуків знали, якою ціною дісталася їм Перемога над самою темною силою в історії людства - фашизмом. Тисячі кілометрів військових доріг пройшли солдати з вірою в перемогу. Дороги війни ... Вони були суворі для всіх. Запеклі бої йшли буквально за кожну вулицю, кожен будинок. Ворог не щадив ні жінок, ні дітей, ні старих. Мільйони життів забрала війна. Бережімо мир на нашій землі. А вже, коли ворог ступить на рідну нашу землю, то згадаймо наших славних предків, їхні подвиги, які ціною власного життя відвойовували мир для нас. Захистімо рідний край!

Корисні ресурси

Посилання [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7]