Іван Богун
Ім'я Івана Богуна овіяне невмирущою славою: пов'язані з ним чисельні легенди добра людська пам'ять зберегла на віки, він став героєм багатьох історичних пісень, дум, народних переказів. Ким же насправді був Іван Богун? На жаль, історія мало повідомляє про народження та зростання майбутнього гетьмана, але історики однозначно погоджуються, що походив він із шляхетного роду. Найбільш рання звістка про Богуна датується 1641 р. і пов'язана з обороною Азова від турецьких військ. Пізніше є дані про те, що Іван Богун служив у реєстровому війську польському королю, а у 1644-45 рр. з берегів Сіверського Дінця ходив у похід проти татар.
Найбільшої слави як воїну та популярність в народі приніс Богунові 1651 р. Іван Богун став чи не найлегендарнішою особою періоду Визвольної війни, поступаючись хіба що самому Богдану Хмельницькому, коли врятував більшу частину козацького війська з ворожого оточення, в битві під Берестечком. Іван Богун не поставив свого підпису під мирною угодою у Білій Церкві 18 вересня 1651 р., за якою на Україні відновлювалася влада польських магнатів, скорочувалося козацьке військо. Ця угода зводила фактично нанівець усі попередні суспільно-політичні та економічні здобутки повсталого українського люду, з чим не міг погодитися патріот Богун.
Вже у 1652 р. угоди з поляками були фактично скасовані - козаки знову воювали за свою незалежність і Богун приймав найактивнішу участь у цих боях під Батогом, Монастирищем, у Молдавії. Саме ім'я Богуна наводило жах на супротивників, і ті нерідко не наважувалися вступати в бій з військами останнього, навіть маючи перевагу у збройних силах. Наприкінці 1654 р. Богун мужньо воював проти великої польсько-татарської армії на чолі з Потоцьким на території Уманщини, стримуючи та перемагаючи противника.
Достеменно відомо, що полковник Іван Богун не склав присяги на вірність царю на Переяславській Раді 1654 р. Та й навіть у самого гетьмана Хмельницького вже проходила "ейфорія" від подій у Переяславі. Причиною того була явна великодержавницька політика російського царя. Та гетьман намагався дотримуватися положень "Березневих статей".
В ці роки Іван Богун знову дотримувався опозиційної сторони у стосунках з гетьманом, прагнучи не гетьманської булави, а свободи від Москви. Смерть Хмельницького у 1657 р. ускладнила ситуацію у країні. Богун спочатку підтримував Юрія Хмельницького та Івана Виговського в їх намаганнях розірвати стосунки із Москвою, але він же не хотів, щоб Україна знову йшла на союз з Польщею чи Туреччиною. У 1662 р. Івана Богуна схопила королівська влада та відправила до в'язниці. У наступному році король Ян ІІ Казимир, виступаючи у похід на Лівобережну Україну та розраховуючи на авторитет та військові таланти Богуна, звільнив його та призначив командиром козацьких загонів. Однак, на початку 1664 р. І. Богун , звинувачений у спробі перейти на бік ворогів короля, був по-зрадницькому вбитий шляхтою 17 лютого 1664 р. під Новгородом-Сіверським.
"Ой з-за гори чорна хмара, мов хвиля, іде.
То ж не хмара - запорожців Богуня веде.
Доганяли вражих турків коло трьох могил, -
Уже по тих яниченьках та пугач завив.
Серед ночі в Дикім полі рушниці ревіли,
А в Очакові туркені та від страху мліли.
Ой в середу ізвечора турків обступали,
А в п'ятницю до полудня всіх упень рубали.
Ой наточив Іван Богун невірам вина, -
Та було ж їх сорок тисяч, а тепер нема."
(Українські народні думи та історичні пісні. - К., 1955. - С. 83)
Іван Богун належить до числа тих героїв Визвольної війни українського народу, яким довелося не тільки винести на своїх плечах весь тягар лихоліття, але й своїм розумом та полководницькими здібностями впливати на перебіг історичних подій. Вони різнилися за своїм соціальним походженням, вдачею та уподобаннями. По різному склалися їх життєві долі. Але головне, що їх об'єднувало, - це безмежна любов до рідної землі, відданість православній вірі."
