Учнівська вікі-стаття: "Плюси та мінуси глобалізації. Способи протидії загрозам глобалізації."

Результати дослідження

Історія фізичної культури

                          ТРАДИЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ

Традиції - це культура, образ народу, що виявляє і символізує національний світогляд, генетичні, моральні, соціальні аспекти життя народу в кожній добі його існування. Віддавна виробився стиль життя українців, до гармонії із законами природи, де поєднуються натхненна праця, вміння впорядковувати побут за традиціями, виховання дітей у праці та інше. Викорчувати цю гармонійність розвитку нашої нації не вдалося ні ордам давніх, ні новітніх кочівників, що зазіхали і продовжують зазіхати на споконвічні землі.

Серед інших чинників культура фізична і спортивне виховання становлять невід’ємну частину загальної культури. На кожному історичному етапі фізична культура, як і культура в цілому, змінювалась у залежності від можливостей, які надавало їй суспільство, і в той же час вона успадковувала національні і світові цінності, створені людством на попередніх етапах розвитку.

                     ВИТОКИ  І  ТРАДИЦІЇ  НАЦІОНАЛЬНОЇ  ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Розглядаючи історичний процес виникнення, становлення та подальшого розвитку фізичної культури, необхідно подивитись па ті цілеспрямовані зусилля, яких докладали наші предки, що жили на території сучасної України в різні історичні епохи, як виховували молодь, яку роль у цьому процесі відіграла фізичної культура, які ігри, змагальні фізичні вправи, гігієнічні чи лікувальні рухливі засоби застосовувались у побуті та військовій підготовці. Адже протягом всієї історії людства фізична культура посідала провідне місце у його побуті, була органічною частиною національної культури. Як підкреслював відомий вчений В. Елашвілі, «... немає в світі народу, в якого б не було своїх видів фізичних вправ і рухливих ігор, що складають один із елементів культури побуту...». Протягом тисячоліть на території сучасної України, залежно від природних умов, виникали, розвивались і припиняли своє існування різні спільноти людей (трипільці, кімерійці, скіфи та інші). В добу палеоліту виник рід як форма колективного співжиття людей, сформувались основи релігійних вірувань, первісного мистецтва тощо. Важливу роль тут відігравало фізичне виховання. Як засвідчують дослідники, виховання у первісному суспільстві було переважно фізичним. Основні засоби для існування давали тодішній людині полювання, збиральництво та рибальство. Пріоритет кожного з них змінювався залежно від довкілля, особливостей життєдіяльності. В умовах теплого, вологого клімату полювання та збиральництво відігравали майже однакову роль, а в часи періодичного наступу льодовиків зростала роль полювання на великих тварин. Наприкінці палеоліту (приблизно VIII тисячоліття до н с.) винайдено лук і стріли, що якісно змінило способи ведення полювання, а значить, і підготовку до нього. Суттєвий слід в культурі наших предків залишили племена «трипільців».Вони жили на території України (Київщина) у VI —ІУ тисячоліттях до н.е. Важливою для фізичного виховання стала поява тоді таких засобів пересування,як волокуші, санчата, лижі та інше. Скіфи у VI—ІУ ст. до н. е. створили велику державу від Дністра до Дону. На чолі стояла орда царських скіфів під проводом деспотичних царів, що мали під владою значні військові сили, і племена скіфів-кочовиків та скіфів-землеробів у пониззі Дніпра. До складу скіфів входили також скіфи-орачі, що жили між Дніпром і Дністром. Як засвідчив Геродот, видатних скіфських воїнів греки запрошували для навчання своїх воїнів стрільбі із лука. Основним заняттям було кочове скотарство, найбільше уваги приділяли розведенню коней, тому фізичне виховання йшло у ньому напрямку. У ті ж часи відбувалась Велика грецька колонізація узбережжя смуг Причорномор'я, то почалась у VI11 ст. до н.е., яка сприяла поширенню давньогрецьких традицій (в тому числі спортивних. Елінські поліси, починаючи з VII ст. до н.е. виникають на території сучасної України. Найбільшими з них були: Ольвія (близько Миколаєва), Херсонес (в межах сучасного Севастополя), Тіра (в межах Білгород-Дністровська), а також міста Боспорського царства: Пантікапей (в межах Керчі), Горгіпп (в межах Анапи). Танаїс (в Ростовській області) та інші. Довколишнє оточення та умови, в яких існували ці давньогрецькі міста, сприяли формуванню своєрідної для даної місцевості культури, невід'ємною частиною якої було гімнастичне виховання і атлетика. Найціннішими для вивчення нього періоду є різного роду епіграфічні джерела, залишки спортивних споруд (гімнасіїв), інвентар, твори мистецтва (настінні розписи, глиняний посуд, спортивні нагороди та призи). Фізичне виховання було невід'ємною частиною освіти громадян причорноморських міст. Особливо важливим було військово-фізичне виховання, враховуючи, що у містах не було постійного війська, а в разі потреби послуговувалось народне ополчення. Тому у гімназіях навчалась не тільки молодь, але й доросле населення. Фізичне виховання здійснювалось в спеціальних закладах — гімназіях. Вони існували у всіх тогочасних містах. Десь на переході від неоліту до бронзи (2000— 1500 pp. до н.е.) від індоєвропейської спільноти відділились балтослов'яни, а близько 1000 р. до н.е. від неї відокремилась протослов'янська група, і відтоді розпочався період осілих поселень слов'ян. З цього часу вони творять власну мовну групу, матеріальну і духовну культуру, суспільний лад, асимілюють елементи культури інших етносів, впливають на них своєю. Почала формуватись і розвиватись своєрідна фізична культура слов'ян, котрі вже у V—VI століттях н.е. жили на території від середньої Вісли до верхнього Дінця (Холмщина, Галичина, Волинь, Полісся, Київщина, Чернігівщина, Пониззя...) і виступали окремою групою народу — слов'яни (склавіани), або анти (з давньоіранського — люди краю, кінця). Аналіз рухів сучасного гопака вказує на схожість основних рухів з «біомеханікою» рухів великих птахів: журавля, яструба, орла тощо. Деякі рухи донесли до нас первісну назву (голубець, яструб, журавель...). Отже, гопак як психофізична система вдосконалення українців, сягаючи своїми коренями в пласти проукраїнської історії, викристалізувався і досягнув найвищого ступеня розвитку на Запорізькій Січі. Таким чином, витоки народної фізичної культури губляться в тисячоліттях, її особливості на території нашої держави змінювалися відповідно до історичних епох, але багато збереглось від витоків (Трипілля), незважаючи на наявність у різні періоди інших культур (скіфи, гуни, печеніги, половці, татари, турки, поляки та інші). Порівняльний аналіз дає підстави стверджувати, що фізична культура в Україні часів Київської Русі розвивалась за Європейською моделлю. Але, вбираючи все краще від сусідів, вона за своїм соціальним значенням та спрямованістю ґрунтувалась на звичаях і традиціях свого народу, що і зумовило її прогресивність.

                                    ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА В ПЕРІОД КОЗАЧЧИНИ

Внаслідок постійної боротьби українською народу проти татар і турків, польських тa литовських загарбників, а також втечі селян і міської бідноти з Галичини, Волині, Поділля, Полісся, Побережжя від феодального, національного і релігійного гніту виникло вільне озброєне населення — козацтво. З перших років свого існування Запорізька Січ вела безперервну збройну боротьбу з загарбниками. Такі специфічні умови спричинили до того, то запорізьке козацтво в короткий історичний термін виробило одну з найефективніших на той час систему військово-фізичної підготовки воїнів, які, за свідченням очевидця того славного періоду української історії француза Боплана, «... в більшості своїй... міцної тіло будови. легко переносять голод, холод, спеку і спрагу; в війні невтомні, відважні, хоробрі, або краще сказати дерзновенні і мало дорожать своїм життям». Зрозуміло, що без цілеспрямованого фізичного виховання досягти такого високого рівня стану фізичної готовності та вершин військового мистецтва неможливо. Але відомо, що вже у першій половині XVII століття козацтво піднялось до рівня кращих європейських армій, а своєю активною наступальною тактикою переважало феодальні армії Європи. Запорізьку піхоту вважали найкращою в Європі, вона уславилась штурмам и фортець та своєрідною тактикою оборонних дій у таборі. Кіннота була менш численною, але відзначалась військовою майстерністю. У часи козацької доби побут українців був насичений різноманітними рухливими іграми, змагальними фізичними вправами, то поширювались серед усіх без винятку верств населення. Широке розповсюдження серед молоді народних рухливих ігор, різновидів народної боротьби, боїв навкулачки та ін. сприяло розпитку необхідних фізичних якостей і формуванню на ній основі мінного покоління захисників батьківщини. Значну роль у цьому процесі відігравали віковічні традиції, серед яких слід відмітити звичаї відповідальності батьків за виховання дітей, особливо юнаків. Другий ступінь козацького виховання був родинно-шкільним. Діти козаків навчались у козацьких, братських та інших типах шкіл. У період козаччини школи створювались в кожному населеному пункті одночасно з його заснуванням. При кожній церкві існували козацькі школи. Всього у 1740 — 1746 pp. в межах цільностей Запорізької Січі було 866 шкіл, що свідчить про дуже високий освітній і культурний рівень козацтва. В школах учні у вільний від навчання мас викопували різноманітні вправи та рухливі ігри. Дослідники, які вивчали дитячі та юнацькі ігри тих часів, ділять їх на весняні, літні, зимові, підкреслюючи цим сам факт цілорічного фізичного вдосконалення підростаючого покоління.

    ЗМАГАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ СЛОВ’ЯН, ЯК ОСНОВА ВИНИКНЕННЯ СИСТЕМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ УКРАЇНЦІВ

Весь життєустрій наших пращурів слов'ян був наскрізь пройнятий системою народної фізичної культури. Він передбачав максимальне наближення людини до природи. В рухливих іграх, танцях, змаганнях людина вдосконалювала свої природні можливості. Кожна подія в житті відзначалась змагальною діяльністю. Цьому слугували ритуали, пов'язані з побутово-релігійним та аграрним календарями. Побутово-релігійний календар як цілісна система народної культури відображав знання і досвід, набуті народом протягом тисячоліть, регламентував правила життєдіяльності суспільства. Річний цикл, відображений у календарі, що був започаткований ще у Трипільській культурі, складався із таких елементів: 1. Сонячні фази: зимове сонцестояння (21 — 24 грудня); весняне рівнодення (21—24 березня), наближення весняних робіт; літнє сонцестояння (21 червня) — близькість врожаю, свято Купала. 2. Цикл обрядодійств до сил природи (про дощ, вплив вегетаційної сили на врожай). 3. Пошанування предків (тризна). 4. Коляди, русалії, веснянки та свята на початку кожного місяця. Жодне релігійне знято не обходилось без специфічних рухливих ігор, забав. Народні ігри складали системно творчу основу календарного року і вибудовувались у струнку систему психофізичного виховання. Вони проводились, як правило, у формі ігрищ. Численні язичницькі обрядодійства проводились не тільки одночасно в усіх будинках поселення, але мали певну громадську (масову) форму здійснення. Героїчний епос доносить багато фактів мистецтва двобою наших пращурів. Прикладом може бути поєдинок древлянського волхва Доброгаста, який викликав на поєдинок тридцять дружинників князя Ігоря. Проти них він пішов беззбройний, худий, здавалося б, немічний. і, мов блискавка спалахнула, порозкидав дружинників, кількох скалічив, а одного вбив. Зброєю йому служили ноги й руки. Не стали винятком і традиції української народної фізичної культури, де через тисячоліття від часів Трипілля з безліччю змін у суспільстві (поява і зникнення інших народів і їхньої культури — комерійці, скіфи, гупни...) виникнення нових культур (Зарубинецька, Черняхівська). Збереглись елементи культури і побутують серед нас з часів Трипілля, як наприклад «Тризна», танець Гопак, змагальні фізичні вправи, ритуальні ігри. Народні традиції, як спосіб передачі від покоління до покоління загальноприйнятих, обов'язкових, перевірених минулим досвідом форм, способів життєдіяльності людей, є передумовою ефективного виховання молоді, забезпечення її повноцінного існування та розвитку.

Висновки

                                          Висновки

1. У Стародавньому світі фізична культура почала набувати класового характеру: її досягнення виявилися в основному надбанням так званих вільних громадян, рабовласників.

2. Розвиток фізичної культури досяг досить високого рівня: система виховання в Спарті, Афінах, агонистика, військово-фізична підготовка в Древньому Римі. Фізичне виховання в основному носило військово-прикладний характер.

3. Найвищого рівня розвитку фізичне виховання досягло в Древній Греції, оскільки тут воно більшою мірою звільнилося від релігійного впливу, до того ж держави-поліси по своєму політичному устрою були демократичнішими, ніж, наприклад, монархії. Старогрецькі агони (ігри) стали прообразом сучасного міжнародного олімпійського руху.

4. У Стародавньому світі фізичне виховання стає самоціллю. Фізичні вправи виконують функцію підготовчих дій для ефективнішої праці і військової справи.

5. Зароджуються і починають функціонувати державні форми організації фізичного виховання, з'являються елементи його наукової (на рівні практичного досвіду) обгрунтованості.

6. Фізична культура в Україні сформувалася під впливом народних традицій та європейських нововведень.

Корисні посилання

http://www.allbest.ru/

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/fvs/2008_1/2/Romaniuk.pdf