Прийменники в нашому житті
Зміст
Назва проекту
Службові частини мови
Автори проекту
Учні 7 -А класу
Тема дослідження
службові частини мови, їх розряди
Проблема дослідження
Використання службових частин мови у повсякденному житті, на уроках української мови,принципи розрізнення службових частин мови
Гіпотеза дослідження
Службові частини мови легко відрізнити від самостійних
Мета дослідження
Навчити учнів розрізняти частини мови: самостійні від службових,розвивати пошукові здібності, дослідницькі навички,артистичні здібності, уміння триматися перед аудиторією
Результати дослідження
Прийменник — службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників, займенників і числівників виражає відношення між словами у реченні. Прийменники не мають самостійного лексичного значення, тому членами речення не виступають. Належачи до іменників, числівників, займенників, вони входять до складу другорядних членів речення. Прийменником називається службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників (або займенників) служить для вираження підрядних зв’язків між словами в реченні. Приклади прийменників: – первинні: без, в (у), від, для, по, через, при, про, над, під, до, з, ради; – вторинні: задля, з-під, із-за, поза, щодо; – утворені від інших частин мови: близько, внаслідок, після, поруч, перед, протягом, під час, з допомогою, у зв’язку, завдяки, незважаючи на тощо. Прийменники поєднуються з іменниками (або займенниками) в різних відмінках), причому деякі з них поєднуються тільки з одним відмінком) (без, від, до, крізь, про, при, біля, навколо, назустріч), деякі – з двома (на, над, перед, під, про), а то й з трьома (в, з, за між). Правопис прийменників в російській та українській мовах є вельми подібним і, як правило, великих ускладнень під час перекладу не викликає. Зверніть увагу: – можливе сплутування прийменників з префіксами), наприклад: без дороги - бездоріжжя, попід вікнами - попідвіконню, з боку друзів – збоку, в середині стежки – всередині, з початку місяця – спочатку; – складні прийменники, утворені з допомогою прийменника з (із), пишуться через дефіс, наприклад: з-за, з-над, з-поза, з-під, з-попід, з-серед; – складені прийменники пишуться окремо, наприклад: під час, в силу, згідно з. Головною проблемою будь-якого перекладу (особливо російсько-українського – через близькість, або навіть тотожність вимови багатьох прийменників), отже й джерелом численних помилок, є різне функціонування прийменників в різних мовах. Єдиною вказівкою, що існує в підручниках, як правило, є така: "користуючись прийменниками, треба дотримуватися загальноприйнятих літературних норм". Сполу́чник — це службова частина мови, яка служить для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення і не виконують у реченні граматичну роль. До сполучників належать і, та, й, але, а тощо. Сполучники зв'язують слова (батько й мати), словосполуки (довгі вулиці та високі кам'яниці), сурядні речення (Учитель читає, а учні слухають) та складникискладнопідрядних речень (Як учитель читає, учні слухають). Залежно від синтаксичної функції сполучники поділяються на сурядні (і (й), та, та й, а, але, або, чи, прикладкове як) та підрядні (коли, що, як би, наскільки, хоч, мов, наче, часове й порівняльне як). За походженням сполучники поділяються на первісні, що морфологічною будовою не пов'язані з іншими частинами мови (і, а, чи, та), і на похідні від інших частин мови (щоб, якби, проте, буцімто). Інтонація речення може рекомпенсувати відсутність сполучника (Якщо підеш направо, загризе тебе вовк: Підеш направо, загризе тебе вовк), явище часте у розмовній та художній мові. У давнішій літературній мові, як і в народній, деякі сполучники виступають синкретично, в різноманітних синтаксичних функціях (наприклад, що в значенні бо, коли тощо). Сполучники досліджували В. Сімович, Ф. Медведев, М. Вихристюк, А. Кващук, М. Каранська, А. Грищенко, Л. Кадомцева та інші дослідник.Правопис сполучників Український правопис визначає правила написання складних сполучників: 1. Складні сполучники: адже, аніж, втім, зате, мовби, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, отож, притім, притому, причім, причому, проте, себто, тобто, цебто, щоб, якби, якщо, а також слова абощо, тощо пишуться разом. 2. Сполучники з частками би, б, ж, же пишуться окремо. 3. Окремо пишуться також складені сполучники: дарма що, для того щоб, замість того щоб, з тим щоб, з того часу як, попри те що, після того як, при цьому, та й, так що, тимчасом як, тому що, у міру того як, через те що й подібні. 4. Через дефіс пишуться сполучники отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то. Походження назви Стародавні латиняни називали частку particula. В українській мові термін частка з'являється тільки з 1926-ого року. Закріпив його «Український правопис». Класифікація часток За роллю в слові і в реченні • формотворчі — служать для творення дієслівних форм • словотворчі — служать для утворення нових слів (у складі похідних слів стали префіксами і суфіксами) • заперечні — надають заперечного значення тому слову, перед яким стоять • модальні — вносять різні смислові відтінки в речення, а також виражають почуття і ставлення того, хто говорить до висловленого. До модальних часток належать: 1. Вказівні (ось, осьде, он, от, ото, це, оце) 2. Означальні (якраз, ледве, просто, прямо, власне, майже, саме) 3. Заперечні (не, ні, ані) 4. Обмежувально — вказівні (тільки, лише, хоч, хоч би, виключно) 5. Підсилювально — видільні (і, й, та, таки, аж, навіть, вже, ж, же, бо) 6. Наказові (хай, нехай, бодай, давай) 7. Умовні (би, б, ну) 8. Стверджувальні (так, отак, еге, авжеж, отож, гаразд) 9. Питальні (чи, невже, хіба, та ну, що за) 10. Порівняльні (мов, мовби, немов, наче, неначе, начебто, ніби, нібито) 11. Окличні (як, що за)
