Креативне мислення на уроках української мови та літератури
Державна національна програма "Освіта. Україна XXI століття" спрямовує процес реального оновлення стану сучасної середньої освіти через магістральний напрям – творчість вчителя-предметника та його співтворчість з учнями. Цілком очевидно, що саме такий підхід педагогів до виконання своїх професійних функцій є умовою й водночас показником інтенсивного безперервного вдосконалення навчального процесу, на противагу застарілому, репродуктивному, стереотипному підходу до нього.
Українська освіта входить в Болонський процес. Це потребує змін у системі викладання шкільних дисциплін, зокрема, й у викладанні української мови та літератури, спонукає вчителів до вдосконалення своєї методичної підготовки, особливо до різкого посилення зорієнтованості на творчу педагогічну діяльність.
Сучасна освіта потребує педагогів – творчих особистостей з високим рівнем здатності до створення нових ідей з нетрадиційним мисленням, готових швидко й оригінально розв’язувати навчальні проблемні задачі. Така внутрішня особистісна тенденція до творчого розв’язання проблем у психолого-педагогічній науці дістала назву креативність. Очевидним є те, що лише вчителі, які мають достатньо розвинені креативні якості, можуть досягти високої професійної майстерності і сформувати творчі особистості своїх вихованців, стимулювати зростання їхніх інтелектуальних сил і можливостей.
Метою загальноосвітньої та вищої школи XXI ст. є формування індивіда, здатного вийти за межі отриманих знань, відкритого до інновацій, саморозвитку та безперервної освіти протягом усього життя. Сучасні освітні парадигми особистісно зорієнтованого, розвивального, креативного навчання ставлять на перший план не передачу учням готового соціального досвіду, а підготовку їх до самостійного здобування знань та творчої праці в будь-якій сфері людської діяльності.
На мою думку, сучасний педагог – це насамперед творчий вчитель, який відмовився від ролі ретранслятора готових істин і перейшов на позиція помічника, консультанта, організатора навчальної роботи на основі діалогічного спілкування, спільної пошукової діяльності, що сприяє розвиткові інтелектуальних і творчих здібностей кожної дитини.
Потрібно пам’ятати настанову великого педагога В. Сухомлинського про те, що робота вчителя – це творчість, а не буденне заштовхування в голови дітей знань.
Розуміння необхідності орієнтації освіти на формування особистісних якостей в учнях зародилося ще в надрах соціократичної школи, завдяки новаторам гуманістичної педагогічної думки – В. Сухомлинському, Ю. Азарову, Ш. Амонашвілі, Є. Ільїну, Ю. Львовій, С. Лисенковій, В. Шаталову та іншим. Вони збагачували вітчизняну педагогіку ідеями діалогічного спілкування, досвідом співпраці вчителя та учнів, методами розвивального і випереджувального навчання. На жаль, їхні творчі знахідки так і не були перенесені в широку освітню практику.
Учений на ниві освіти А. Маслоу із США вважав, що у зв’язку із прискоренням темпів розвитку цивілізації назріла потреба в новому типі людини, яка може жити в постійно змінюваному світі, впевнено й натхненно реагуючи на неминучі зміни, легко імпровізуючи та адаптуючись до них. На думку вченого, креативність – здатність до творчості – характерна для кожної психічно здорової особистості й може виявлятися практично в знаннях з усіх сфер, в усіх видах людської життєдіяльності. З цією здатністю творити пов’язані такі якості як гнучкість мислення, безпосередність, сміливість, готовність припускатися помилок, відкритість, ініціативність. Усі ці риси притаманні особистості в дитячому віці, проте з роками вони згасають. Більшість дітей, а значить, і людей, мають творчі задатки, та не всім удається реалізувати їх уповні, тому, я вважаю, особливо важливо організувати навчання дитини так, щоб воно активізувало розвиток її креативності.
І вчений А. Маслоу поставив перед нами, педагогами, такі важливі завдання:
Ми повинні навчити людей бути креативними в тому сенсі, щоб вони були готові сприймати нове, вміли імпровізувати, не боялися змін, уміли зберігати спокій. Ми маємо виростити новий тип особистості – людей-імпровізаторів, здатних миттєво приймати творчі рішення. Загальновідомо, що виховати творчу особистість може лише творча особистість, яка, за словами педагога К. Ушинського, не "наповнює посудину, а запалює факел" - тобто, жагу пізнання, дає імпульс сходженню до вершин творчості.
Значні потенційні можливості для формування творчої особистості мають такі предмети як "Українська мова" та "Українська література", завдяки яким учні долучаються до мистецтва слова, національної та вселюдської культури й отримують багатий матеріал для всебічного розвитку своїх інтелектуальних, моральних, естетичних та креативних якостей, а це значить, що потрібно виробляти в учнів уміння альтернативно мислити, бачити кілька варіантів розв’язання певного поставленого завдання, не боятися творити нове, навіть помиляючись, тому що на помилках учні вчаться. Вчителеві необхідно збагачувати інтелектуальну, моральну, емоційно-вольову, естетичну, екзистенційну сферу діяльності та мислення учнів на всіх уроках української мови та літератури.
Хочу коротко зупинитись на розкритті механізму творчості. Виявляється, він (механізм творчості) активний у кожної людини, дитини, учня: таланта, дилетанта, творця, мудреця, генія, ерудита. Як же він працює у кожного з них?
а) у людини-виконавця цей механізм працює на самозбереження; б) у людини почуттів (дилетанта і ерудита) на самообслуговування; в) у творця (мудреця, генія, таланта) на втілення своїх думок, почуттів та образів у матеріальні форми. Цей механізм творчості один і той же у всіх людей, і тільки від нас самих, від нашої мудрості і мужності залежить, у якому режимі він працюватиме, як він творитиме.
Що ж таке творчість? Творчість – це процес народження нового, який здійснюється у природі чи в людині:
а) у природі – зародження, зростання, визрівання; б) у людині – створення нових думок, почуттів чи образів – безпосередніх регуляторів творчих дій. Механізм творчості закладений у душі й тілі кожної здорової людини. А людина, за Арістотелем, саме через поетичну душу перетворює живе на духовне. Це і є продукт роботи почуттів, мислення, уяви. А енергією, що заводить механізм творчості, є чутливість людини. Отже, на мою думку, треба в кожній дитині розвивати чутливість душі – цей зародок творчості.
Розділ 2
Навчання в сучасній школі має забезпечувати оптимальні передумови для самореалізації особистості школяра, розкриття всіх закладених у ній природних задатків, її здатності до свободи, відповідальності та творчості. Розвиток творчих здібностей має бути невід’ємною умовою змісту всіх навчальних предметів школи, зокрема, української мови та літератури, органічно доповнювати навчальний процес, щоб забезпечити єдність знань, умінь і навичок учнів та розвиток їхніх творчих можливостей.
Протягом багатьох років своєї педагогічної роботи з учнями шкіл різних типів (загальноосвітня, спеціалізована з поглибленим вивченням ряду предметів, гімназія та ліцей) намагалась працювати над виявленням творчого потенціалу учнів, які прийшли з молодших класів, з тим, щоб і надалі розвивати в них творчу уяву, фантазію, мислення і творчий підхід до вивчення української мови та літератури.
Одним із основних завдань, над яким я працюю, є розвиток дитини як неповторної, унікальної індивідуальності, формування в неї творчого потягу до прекрасного, виявлення свого внутрішнього сприйняття художніх творів, прагнення до самостійної пізнавальної діяльності.
Тому насамперед намагаюсь створити на уроці такі умови, за яких дитина почуває себе вільною у пошуку, не скованою рамками заборони, а розкриленою для творчого процесу - написання твору, вірша або казки. Так, наприклад, на уроці розвитку мовлення було дано завдання написати казку про природу, про життя людей з несподіваним закінченням. Було дуже багато цікавих робіт, та найбільше мене захопила робота однієї учениці К. своєю оригінальністю, вмінням користуватися мовними засобами та незвичайною фантазією. Тому дозволю Вам її прочитати.
Молоко з вершками
Молоко дуже люблю, коли його наливали у склянку. Воно так і булькотіло від наснаги:
Подивіться, які у мене вершки! Я несу здоров’я хлопчикам та дівчаткам, які п’ють мене щодня.
І всі, хто був на столі: і Хліб, і Масло, і Цукор – погоджувались із Молоком.
Тільки Цигарка, що пускала дим у попільничці, не погоджувалась із цим.
Молоко п’ють тільки немовлята, а дорослі хлопці палять цигарки, - задимила вона.
Фу, - чхнув Чайник, - Пічка випускає дим через трубу, а ти – у кімнату, і цим псуєш повітря.
Але який тоді дорослий хлопчина, що курить…- мрійливо протягнула димом Цигарка.
Якщо хтось в окулярах, то це ще не професор, - усміхнулась Цукорниця.
Замовкни, солодкоїжко, - гиркнула на неї Цигарка.
А ви ніколи не заглядали у димар?- спитала у Цигарки Кочерга.
Ні!- відповіла грубіянка. –А що?
Та ж на стінах димаря товстенний шар сажі. Ви що, хочете, щоб наш хлопець став схожим на димар?
Що ви розумієте!? - дмухнула Цигарка. - От прийде Миколка, то побачимо, за що він візьметься.
Який жах! - зарепетувало Молоко. - Цигарка хоче, щоб наш хлопчик став слабким і кволим.
У цей час у кімнаті з’явився Миколка, підійшов до столу і взяв… Цигарку!
А що я казала! - тільки й встигла вимовити вона, як Миколка швиденько відкрив Пічку й жбурнув туди недопалок. А потім взявся за молоко.
Молодець! - зашепотіли мешканці столу. - Знає, що робить!
Робота учениці, звісно, містила деякі орфографічні та пунктуаційні помилки, але вона ще довчить правило у середній школі, а написання казки у такому викладі вже свідчить про наявність творчого обдарування і вміння з гумором, з легкістю повести читача і слухача у світ казки. Тому на шляху формування орфографічної та пунктуаційної грамотності дитини, збагачення словникового запасу необхідно пам’ятати про розвиток творчих здібностей учнів. Цьому питанню я приділяю велику увагу.
Таких творчих учнів в класі одиниці, в основному, діти бояться творів на задану тему, бо, очевидно, є проблеми із уявою, фантазією. Це можу показати на прикладі іншого учня, який запитав мене, про що ж йому придумати казку. Я запропонувала пофантазувати і уявити, як могла б здійснитись мрія квітки побувати десь у якійсь мандрівці. І ось що у нього вийшло.
Як Квітка подорожувати хотіла
Росла собі маленька Квітка у зеленому садочку. Вона дуже хотіла подорожувати, побачити великі міста. Але ніяк не могла цього здійснити. Пробувала вирватись із землі, та даремно підставляла свою яскраву голівку, коли дув сильний вітер, аби злетіти у білий світ. Все було марно.
І раптом у садочку з’явилась Дівчинка. Вона підійшла до квітки, зірвала її і подарувала мамі. Наступного дня мама поїхала в Київ і Квітку із собою взяла. Квітка дуже зраділа. Вона дивувалась красі міста. Побачила багато гарних людей, будинків, навіть річку Дніпро. І була дуже здивована всім побаченим та страшенно задоволена.
Коли мама поверталась додому, Квітка прихилилась голівкою до маминих грудей і тихо прошепотіла: "Про що я мріяла, те і здійснилось". Але ніхто її не почув, лише духмяні пахощі линули по купе, і люди вдоволено поглядали на Квітку.
Урок розвитку мовлення був усним, і, звісно, під час прослуховування учнівських творів я намагалась допомогти їм, пропонуючи всім додати в текст епітети, уникнути повторів, русизмів. Робота на уроці була захоплюючою, діти із задоволенням переробляти свої тексти, додаючи нові слова, слідкували за ходом думок учнів, самі оцінювали твори однокласників. І, як правило, не помилялись.
Звичайно, дуже добре, якщо у дітей сформовані навички грамотною письма, але якщо робота вчителя спрямована на те, щоб учні вийшли зі школи лише грамотними особистостями, то це, на мою думку, не принесе повноцінного бажаного результату. Такі діти не зможуть в усіх барвах сприймати навколишню дійсність, зрозуміти своє призначення на землі, не зможуть по-своєму, неповторно і яскраво висловлювати свої почуття, мрії та бажання.
Якщо порівняти роботи цих двох учнів, то можна чітко побачити шлях створення їхніх творів. Він абсолютно протилежний. Перший твір, створений ученицею, був таким:
Уява – мислення – думка – СЛОВО
Це шлях дітей, які або від природи мають здатність до творчої уяви, або це заслуга вчителя початкових класів. На жаль, таких дітей замало, і завдання моє полягає у тому, щоб із всіх учнів хоча би 50% працювали над твором саме таким шляхом.
А от шлях створення твору учнем, якому я дала настанову словом:
СЛОВО – думка – мислення – уява
Звісно, робота непогана, але це репродуктивний шлях. Потрібна підказка вчителя, і тоді учень самостійно мислить лише за допомогою примусового слова.
Гадаю, що важливо з раннього дитинства розвивати творчі здібності учнів, а це можливо лише за умови глибокого знання творчих можливостей дітей, розвитку їхньої розумової діяльності. А починати слід із вивчення і розуміння вікових, індивідуальних особливостей дітей. При цьому я орієнтуюся на своїх учнів – дітей середнього шкільного віку і, сподіваюсь, що до 17-18 років вони навчаться критично ставитися до оточуючих і до самих себе.
Творчі роботи учнів збираю до великої теки і спостерігаю за творчим ростом учнів під час уроків та в позаурочний час. Своїх учнів я заохочую до написання казок, оповідань, гуморесок, віршів. Звичайно, перші твори не є досконалими, але найцінніше те, що діти прагнуть самостійно злетіти у високе небо творчості, відчути на повні груди смак вітру, пробитися через тверді ґрунти людської байдужості до бажання творити добро, бути милосердними, чутливими.
Розділ 3
Дитячий, підлітковий та юнацький віки – це вік появи серед дітей поетів, художників, музикантів, а найголовніше, небайдужих людей. Це час виникнення інтересу до внутрішнього світу інших людей, до вчинків, їхніх дій у житті. Діти часто обговорюють це між собою, аналізують, співставляють і судять при цьому інших суворіше, об’єктивніше, ніж себе. Тому на уроках української літератури обов’язково даю завдання поспостерігати за мовою дійових осіб, їх вчинками і діями, вчу аналізувати тексти, де негативні риси засуджуються, а позитивні риси подані як приклад для наслідування.
Так, під час читання "Міфів та легенд українців" даю такі запитання для роздумів: "Якими людськими рисами наділена у легенді "Чому буває сумне сонце?" природа, "Які риси характеру людини цінувалися в давнину? А чи сьогодні вони в пошані?" (до легенди "Про вогонь"), "Чому перестало щастити чоловікові?" (до легенди "Про вітер"), "Чи завжди добре жити із найсильнішим?" ("Чому пес живе коло людини?").
Ці запитання потребують роздумів, на них немає однозначної відповіді, тому діти аргументують свої думки, а це вже свідчить про творчий підхід до вивчення навчального матеріалу.
Під час опрацювання казки І. Франка "Фарбований Лис" учні виходили за рамки казки в наше реальне життя і намагались зіставити фарбованого в голубий колір фарби хитрого Лиса Микиту із фарбованими в різні кольори політиків сьогодення, а це свідчить, що діти швидше дорослішають, аніж ми про них думаємо. І крім хитрого Лиса, вони виділили переляканого Вовчика-Братика, що надибав і Вовчицю, і Ведмедя, і Кабана, і Оленя, навіть мавпу Фрузю. Не думав, не гадав в далекому XIX ст. І. Франко, як по-сучасному зазвучить його казка для дітей (а, я гадаю, і для дорослих), якщо вдумливо прочитати казку, що має глибинний філософський підтекст, і в XXI столітті вона аж ніяк не втратила своєї актуальності.
Для того, щоб навчити дітей уявляти прочитане, тобто бути самим собі режисером, треба вчити учнів заглиблюватись у текст, помічати навіть дрібниці, щоб потім відтворити їх в уяві, а значить, запам’ятати. Щоб правильно проаналізувати художній текст, його слід правильно прочитати. І тому мені відразу пригадуються слова В. Сухомлинського "Справжнє читання – це співпереживання. Тільки за цієї умови вивчення художнього твору стає ідейним переконанням, бо найтонші й найживотворніші корінці переживань – почуття".
