Біографія

Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Східній Галичині, поблизу Борислава, в родині селянина-коваля. Свою селянську ідентичність, що виявлялась у подиву гідній працелюбності й невибагливості в побуті, Франко зберіг до кінця життя.Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862—1864), потім у так званій нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864—1867). 1875 року закінчив Дрогобицьку гімназію (нині — Педагогічний університет). З 1908 р. стан здоров'я Франка значно погіршився, однак він продовжувавУ багатьох автобіографічних оповіданнях Івана Франка («Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schönschreiben») художньо відтворено атмосферу тогочасної шкільної освіти з її схоластикою, тілесними покараннями та моральним приниженням учнів. З них довідуємося, наскільки важко було здобувати освіту обдарованому селянському хлопцеві. Він жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці Дрогобича, нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні («У столярні»). Уже навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію вчителя; знав напам'ять усього "Кобзаря"; домашній завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі; глибоко й на все життя засвоював зміст прочитаних книжок. Серед його лектури у цей час були твори європейських класиків, культорологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми. Загалом особиста бібліотека Франка-гімназиста налічувала близько 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. У цей же час Франко починає перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда); під впливом творчості Маркіяна Шашкевича й Тараса Шевченка захоплюється багатством і красою української мови, починає збирати й записувати зразки усної народної творчості (пісні, легенди тощо).Восени 1875 р. Франко став студентом філософського факультету Львівського університету. працювати до кінця свого життя. Помер Іван Франко 28 травня 1916 р. у Львові. Через два дні відбулося кількатисячне урочисте прощання на Личаківському цвинтарі. Спочатку письменника поховали в чужому склепі, і лише через 10 років останки Франка були перенесені в окрему могилу, відому своїм пам'ятником (споруджено [[1933] р.]), на якому Франко-каменяр «лупає сю скалу».