Користувач:Panfiorova
Зміст
Регіон
Місце роботи
- Вчитель зарубіжної літератури
Предмет викладання
- Зарубіжна література
Мої контакти
- panforova777@gmail.com
Підвищення кваліфікації
Мої сайти
- Сайт
Мої блоги
Мої проекти
Соціалізація особистості на уроках зарубіжної літератури Для учнів дуже важливо розуміти , що вони є певною частиною соціуму, частиною школи, класу , сімї. І на укроках літератури також. Тому що кожен учень ставить себе на місце героя твору, оцінює його й з точки зору суспільства(корисна його дія, чи ні). Соціалізація особистості – це двосторонній процес засвоєння індивідом соціального досвіду того суспільства, до якого він належить, з одного боку, і активного відтворення і нарощування їм систем соціальних зв’язків і відносин, в яких він розвивається – з іншого. Людина не тільки сприймає соціальний досвід і оволодіває нею, але й активно перетворює його у власні цінності, установки, позиції, орієнтації, в власне бачення суспільних відносин. При цьому особистість суб’єктивно включається в різноманітні соціальні зв’язки, у виконання різних рольових функцій, тим самим перетворюючи навколишній її соціальний світ і себе саму. Соціальний досвід включає в себе багато складових, серед яких виділяються дві основні: а) норми, правила, цінності, відносини і т.п. соціального середовища; б) культура праці, виробничої та інших видів діяльності. У такому випадку становлення і розвиток особистості, як процес оволодіння індивідом соціальним досвідом і його нарощування, примноження у своєму розвитку може бути представлений двома умовними етапами. Перший полягає у формуванні та закріпленні основних соціальних і психологічних цінностей людини: трудових, моральних, естетичних, політичних, правових, екологічних, сімейно-побутових та інших. Це етап загальної соціалізації особистості. Крім того, здійснюється і процес оволодіння людиною тією чи іншою професією, спеціальністю. Це етап професійної соціалізації особистості. Обидва етапи взаємопов’язані і доповнюють один одного. Соціалізація не їсти антипод індивідуалізації. Процес соціалізації не веде до нівелювання особистості, індивідуальності людини. Скоріше, навпаки, в процесі соціалізації людина знаходить свою індивідуальність, але найчастіше складним і суперечливим чином. Засвоєння соціального досвіду завжди суб’єктивно. Одні й ті ж соціальні ситуації по-різному сприймаються і по-різному переживаються різними особистостями. А тому вони залишають неоднаковий слід в психіці, в душі, в особистості різних людей. Соціальний досвід, який виноситься різними людьми з об’єктивно однакових соціальних ситуацій, може бути, отже, істотно різним. Таким чином, лежить в основі процесу соціалізації засвоєння соціального досвіду стає і джерелом індивідуалізації особистості, яка не тільки суб’єктивно засвоює цей досвід, але й активно його переробляє. Особистість виступає як активного суб’єкта соціалізації. Більше того, мабуть, навіть і процес соціальної адаптації особистості слід розглядати як активно-розвиваючий, а не тільки як активно-пристосувальний. Процес соціалізації не закінчується після досягнення людиною дорослого віку. Соціалізація особистості, образно кажучи, відноситься за типом до процесів “з невизначеним кінцем”, хоча і з певною метою. І триває цей процес безперервно протягом усього онтогенезу людини. З цього випливає, що соціалізація не тільки ніколи не завершується, а й ніколи не буває повною. Соціалізація особистості здійснюється в процесі її адаптації до навколишнього середовища і до соціальних відносин. Розрізняють два види адаптації: биофизиологические і психологічну. Биофизиологические адаптація особистості – пристосування організму до стійким і мінливих умов середовища (температурі, атмосферному тиску, вологості, освітлення та ін. Зовнішнім фізичним умовам і впливів), а також до змін і в самому собі. Характерним для біологічної адаптації людини є те, що він може використовувати різноманітні допоміжні засоби, що є продуктами його діяльності (наприклад, теплий одяг, житло і т.д.). У людини виявляються здібності і до довільної психічної регуляції деяких біологічних процесів і станів, що розширює його адаптаційні можливості. Психологічна адаптація являє собою процес наближення внутрішнього світу особистості до соціальних і соціально-психологічним вимогам середовища, умов і змісту суспільного життя людей в інтересах виконання відповідних соціальних рольових функцій. Це гармонізація внутрішніх і зовнішніх умов життя і діяльності особистості і середовища, активне освоєння людиною природного і соціального середовища у всьому різноманітті їх проявів.
Оскільки зазвичай виділяють дві найбільш широкі сфери життєдіяльності людини, а тому і в його психологічної адаптації присутня соціальна та екологічна складові. Соціальна адаптація – це процес входження особистості в соціально-рольові зв’язки і відносини, оволодіння нею соціальними нормами, правилами, цінностями, соціальним досвідом, соціальними відносинами і діями. Соціальна адаптація особистості здійснюється в двох сферах: соціально-психологічній сфері життєдіяльності особистості – системі суспільно-психологічних зв’язків і відносин особистості, що виникають при виконанні нею різних соціально-психологічних ролей, тому розрізняють соціально-психологічну адаптацію особистості; сфері професійних, навчально-пізнавальних та інших діяльнісних зв’язків і відносин особистості, тому потрібно говорити ще й про професійно-діяльнісної соціальної адаптації особистості. У зв’язку з цим прийнято виділяти первинну і вторинну соціалізацію. Вважається, що первинна соціалізація пов’язана з формуванням узагальненого образу дійсності. Характер же вторинної соціалізації визначається поділом праці і відповідного йому соціального розподілу знання. Інакше кажучи, вторинна соціалізація являє собою придбання специфічно-рольового знання, коли ролі прямо або опосередковано пов’язані з поділом праці. Існує і дещо інше уявлення, в рамках якого соціалізація розглядається як процес, що протікає в наступних двох напрямках – становлення людини як особистості і становлення людини як суб’єкта діяльності. Кінцевим ефектом цієї соціалізації у вигляді особистості і у вигляді суб’єкта діяльності є утворення індивідуальності. Соціально-психологічна адаптація особистості – це процес набуття нею певного статусу, оволодіння тими чи іншими соціально-психологічними рольовими функціями. Статус (у соціальній психології) – положення особистості в системі міжособистісних відносин, що визначає його права, обов’язки і привілеї. У процесі соціально-психологічної адаптації особистість прагне досягти гармонії між внутрішніми і зовнішніми умовами життя і діяльності. У міру здійснення
Форма для опитування Театр в Давній Греції
Корисні ресурси
- '
