ОСОБЛ�?ВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ Д�?ФЕРЕНЦІЙОВАНОГО ПІДХОДУ В ФАХОВІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ВЧ�?ТЕЛІВ МАТЕМАТ�?К�?

Анотація. У статті розкрито актуальність проблеми диференціації. Проаналізовано дослідження проблеми індивідуалізації та диференціації навчання у різних аспектах. Розглянуто види диференціації та розподіл студентів на групи за типологічних ознакам. Приділяється особлива увага рівневій диференціації та її вимогам. Розкрито дидактичні умови здійснення диференційованого навчання математики. Ключові слова: індивідуалізації та диференціації навчання, внутрішня та зовнішня диференціація, рівнева диференціація, типологічні групи.

Приєднання України до європейського освітнього простору, упровадження у вищій освіті єдиних критеріїв і стандартів, сучасні вимоги суспільства до фахівців зумовлюють і нові вимоги до підготовки студентів у вищих навчальних закладах (ВНЗ). Випускник вищої школи має бути конкурентоспроможним на ринку праці, орієнтуватися в сучасному інформаційному просторі, уміти вирішувати проблеми в умовах неповної, а часто й суперечливої інформації, навчатися протягом життя. У Національній доктрині розвитку освіти наголошується, що пріоритетом сучасної системи освіти є звернення до особистості студента, найповніше врахування індивідуальних особливостей, здібностей студента з метою всебічного його розвитку, саморозвитку, самопізнання. Одним зі шляхів удосконалення процесу навчання в сучасному вищому навчальному закладі, реалізації принципів гуманізму, здійснення особистісно-орієнтованого підходу в підготовці фахівців є диференціація завдань і методики навчання залежно від можливостей студентів. Проблема індивідуалізації та диференціації навчання досліджувалась у різних аспектах, а саме: загальнотеоретичні питання індивідуалізації навчання відображені у працях Ш.А.Амонашвілі, Ю.К.Бабанського, П.П.Блонського, О.О.Бударного, М.О.Данилова, Б.П.Єсіпова, І.Т.Огородникова, В.Ф.Шаталова, М.М.Шахмаєва, С.Т.Шацького, О.Г.Ярошенко; залежність між інформаційними і психічними явищами та психологічний аспект цієї проблеми досліджували Б.Г.Ананьєв, Дж. Брунер, Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн; ефективному поєднанню групової та індивідуальної роботи учнів присвячені праці В.П.Барабаша, Т.М.Ніколаєвої, І.М.Чередова, І.А.Чурікова та інших; проблему індивідуалізації та диференціації навчання, висвітлення рівнів, форм і видів диференціації та її навчально-методичного забезпечення досліджували О.І.Бугайов, Ю.З.Гільбух, Л.В.Занков, В.В.Давидов, В.А.Крутецький, В.О.Онищук, В.Ф.Паламарчук, І.Є.Унт; зміст та методи діагностики розвитку дітей вивчали П.Я.Гальперін, З.І.Калмикова та ін. Диференціацію розрізняють внутрішню і зовнішню. Внутрішня - це розподіл студентів усередині академічної групи на підгрупи за певним критерієм. У педагогічній практиці зазвичай поділ здійснюють на три групи за рівнем навченості (високий, середній, низький). При плануванні й організації діяльності студентів на занятті для кожної з груп може бути запропоноване завдання різного рівня складності, можуть застосовуватися різні методи навчання під час пояснення, закріплення, контролі нових знань. [4] Зовнішня диференціація - це розподіл студентів на групи за інтересом до виконання якого-небудь виду діяльності, за вибором майбутньої професії тощо. При розподілі студентів на групи за типологічних ознакам можна зустріти студентів, які випадають із груп, тому що в них яскраво виявляються індивідуальні риси. Це може бути або дуже високий або дуже низький інтелектуальний розвиток, інтерес до якоїсь вузької сфери діяльності, до особливого предмета. До таких студентів потрібно здійснювати індивідуальний підхід. Індивідуалізація навчання - організація навчального процесу з урахуванням індивідуальних особливостей студентів, дозволяє створити оптимальні умови для реалізації потенційних можливостей кожного студента. [4] Слід особливо відзначити рівневу диференціацію як один з видів внутрішньої диференціації. Вперше ідея рівневої диференціації була виказана в концепції диференційованого навчання, розробленої Монаховим В.Л. Відповідно до неї, рівнева диференціація «припускає таку організацію навчання, при якій навчаючись за однією програмою, учні мають право і можливість засвоювати її на різних планованих рівнях, але не нижче за рівень обов'язкових вимог». Реалізація рівневої диференціації на практичних заняттях є однією з головних умов ефективності навчання. Вимоги до здійснення рівневої диференціації : • відкрите пред'явлення рівня обов'язкової підготовки повинно здійснюватися на всіх етапах навчання, учням повинні бути зрозумілі і відомі наочні, повсякденні, так і підсумкові обов'язкові вимоги; • рівень, на якому ведеться викладання, повинен бути вище обов'язкового рівня засвоєння матеріалу; • всі учні повинні пройти через етап опорних знань, через етап роботи над обов'язковими результатами; • послідовне просування за рівнями; • облік індивідуального темпу досягнення обов'язкових результатів; • відповідність змісту, контролю і оцінки прийнятому рівневому підходу; • добровільний вибір засвоєння і звітності. У навчанні математики диференціація має особливе значення, що пояснюється специфікою цього навчального предмета. О. Єпішева виділяє такі особливостей засвоєння математики [2]: 1.Специфічність розуміння математичного матеріалу, що тісно пов'язана з рівнем розвитку математичних абстракцій. 2.Взаємозалежність і співвідношення старих і нових знань. 3.Необхідність засвоєння специфічної математичної мови. Аналізуючи педагогічні дослідження, щодо диференційного підходу у навчанні, та специфіку викладання математики, приходимо до висновку, що здійснення диференційованого навчання математики можливе за таких дидактичних умов:

1) передбачення викладачем математики труднощів, що можуть виникнути у студентів під час засвоєння матеріалу; 

2) врахування загальної готовності студентів до наступного виду діяльності, тобто перевірка рівня сформованих знань з математики та здатності самостійно працювати; 3) впровадження диференційованих завдань з математики для самостійного позааудиторного виконання як засобу організації самоосвіти кожного студента та сприяння пізнавальній і розумовій активності у процесі оволодіння знаннями; 4) використання в системі диференційованих завдань індивідуального та групового характеру; 5) забезпечення творчої активності та самостійності студентів під час виконання диференційованих завдань з математики; 6) проведення перспективного аналізу: для чого плануються завдання, чому їх треба використати на цьому етапі заняття, як продовжити роботу на наступних заняттях тощо. Диференційований підхід стає необхідний не тільки для підняття успішності слабких, але і для розвитку сильних студентів. Повніше розуміння диференціації навчання припускає використовування її на різних етапах вивчення математичного матеріалу: підготовки до вивчення нового, введення нового, застосування до розв’язання задач, етапу контролю за засвоєнням та ін. Диференційованим може бути зміст матеріалу, що вивчається (виділення обов'язкового і додаткового); диференціювати можна методи (прийоми) навчання, варіюючи ними з метою надання різного ступеня індивідуальної або групової допомоги учням при організації самостійної роботи при вивченні нового, при рішенні задач тощо; диференціювати можна засоби і форми навчання. ЛІТЕРАТУРА 1. Дорофеев Г.В., Кузнецова Л.В., Суворова СБ., Фирсов В.В. Дифференциация в обучении математике // Математика в школе. - 1990. - №4. - С. 15-21. 2. Епишева О.Б. Технология обучения математики на основе деятельностного подхода. - М. : Просвещение, 2003. - 223 с. 3. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта. - 2002. - 1 трав. 4. Унт И.Э. Индивидуализация и дифференциация обучения. - М.: Педагогика, 1990. - 192 с.