Вітомська Раїса Володимирівна
Зміст
Про мене
Я,вчитель української мови та літератури, класний керівник 11 класу.Велику увагу приділяю патріотичному вихованню учнів, любові до Батьківщини, рідної мови. Мої учні приймають активну участь у конкурсах знавців мови та олімпіадах. Є призери.
Мої блоги
Мій внесок
[Святково прибрана зала. Посередині сцени портрет Тараса Шевченка, прикрашений вишитим рушником. Під портретом - слова:
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Т.Г.Шевченко.
Ведучий І .
Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги,
Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.
Ведучий ІІ. На оновленій нашій вільній землі живе і вічно житиме в народі пам'ять про великого Кобзаря, геніального сина України, гнівного обличителя панів неситих, поборника святої правди.
Ведучий І. Оцінюючи велич наших сьогоднішніх звершень, ми повинні частіше оглядатися назад, щоб не забути про ту важку дорогу злигоднів і боротьби, яку здолав наш народ, і «незлим тихим словом» згадувати провісників нового життя, борців проти чорного гніту самодержавства, безправ’я, експлуатації. Тарас був одним із них, народним пророком, титаном духу, першим, хто відверто закликав народ до збройного повстання:
… Вставайте, Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
Ведучий ІІ. Гаряча дума Кобзаря надихала народ на штурм царизму, кликала до перемоги у Велику Вітчизняну, додавала сили натрудженим рукам у мирний час.
Шевченко – наш спільник у боротьбі за мир. Його ідеї дорогі всім чесним людям світу. Мрії Кобзаря звершилися на його рідній землі, на нашій з вами Батьківщині. І ми можемо з повним правом сказати.
Ведучий І.
Благословен той день і час, Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами – сльозами.
На сцену виходять хлопець і дівчина
Хлопець. Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури, він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Дівчина. Десять літ він томився під вагою солдатської муштри, доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду… доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Хлопець. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. Дівчина. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.
Ведучий ІІ. Сьогодні ми пропонуємо вам пройти разом із нами життєвими шляхами Тараса.
Звучить ніжна українська мелодія
Ведучий І.
В похилій хаті, край села,
Над ставом чистим і прозорим,
Життя Тарасику дала
Кріпачка – мати, вбита горем.
Ведучий ІІ. 9 березня 1814 року, темної ночі, перед світом, у селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все село вогник,- народилася нова панові кріпацька душа, а Україні її великий співець – Тарас Шевченко.
1 учень.
Не на шовкових подушках,
Не у величному палаці –
В хатині бідній він родивсь
Серед неволі, тьми і праці.
2 учень.
Нещасна мати сповила
Його малого й зажурилась…
І цілу ніченьку вона
За сина кріпака молилась.
3 учень.
Коли маленькому Тарасові виповнилося 2 роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хаті й минуло його безрадісне дитинство поета.
Виходять малий Тарасик і його мати
Мати.
Як гірко, як нестерпно жаль,
Що долі нам нема з тобою!
Ми вбогі, змучені раби,
Не маєм радісної днини,
Нам вік доводиться терпіть,
Не розгинать своєї спини.
Промовиш слово – і нагай
Над головою люто свисне,
І так усюди – з краю в край
Панує рабство ненависне.
Росте неправда на землі
Згорьованій, сльозами злитій.
О любі діточки малі,
Одні залишитесь на світі!
Ну хто замінить вам мене,
Рожеві квіти нещасливі,
Коли безжальна смерть зітне
Мене на довгій панській ниві?
Тарас. … Наша бідна, старенька біла хата з потемнілою солом’яною покрівлею і чорним димарем, а біля хати на причілку яблуня з червонобокими яблуками, а навколо яблуні квітник, улюбленець моєї незабутньої сестри, моєї терплячої, моєї ніжної няньки! А біля воріт стоїть стара гілляста верба із засохлим верховіттям, а за вербою стоїть клуня, оточена стогами жита, пшениці і різного всякого хліба; а за клунею, по косогору, вже йде сад.
Пісня «Садок вишневий коло хати» (сл.. Т. Шевченка, муз. Я. Степового)
Тарас.
В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло… Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Там матір добрую мою
Ще молодую – у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі.
Умер на панщині!.. а ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята…
Мати і малий Тарас виходять
Пісня «Про матір» (сл. Г. Буравкіна, муз. І. Лученка)
(Інсценізація уривка із п’єси «Маленький Тарасик»)
Убога хата. Стіл, лава, піч, Тарас сидить за столом, малює, Степан щось майструє, сидячи біля печі.
Тарас (малює). Як я люблю малювати, тільки часу та олівців нема. Поки гнатиму ягнята, закінчу цей малюнок. Потім покажу Оксані, чи впізнає? (малює). Якби мені олівці, розмалював би її. Гарно було б. Очі зробив би блакитні, як небо, намисто – червоне, а стрічку – зелену. (зітхає). Ех!
Степан (їде верхи на палиці) . Тпру – у – у, карий, не бликай! (Підходить до Тараса). А ну – н – у, сцо це ти намалював? (Тягне аркушик з столу).
Тарас . Дивись, це кінь, як у нашого пана, - грива довга, шия дугою.
Степан. Справді, кінь і сце й фицає.
Тарас. А це дівчинка. Гарна?
Степан. Кінь красций. Дай мені цього коня.
Тарас. Нащо він тобі? Ти його все одно порвеш. Я вже на раз давав малюнки, а ти все порвав.
Степан. А тобі скода? Намалюєс другі.
Тарас. Цього не дам. Я за нього виміняю олівець у писаревого панича.
Степан. Дай, казу. Не хоць? Он хай-но я мамі сказу, сцо ти вцора глечика розбив. Вони тобі дадуть доброго процухана.
Тарас. Та то ж ти сам його розбив, ще й черепки під призьбу заховав. А на мене складаєш?
Степан. Бо це ти, ти! Дай коня. Не хоць? (хапає коня і рве його, топче ногами). Ось тобі, ось тобі. (тікає з хати, дражнить Тараса через відхилені двері). А Тарас свині пас! А Тарас свині пас!
Тарас. (збирає папірці, крізь сльози). Перепічка паршива, малюнки порвав.
Степан. Довгостанько, довгостанько!
Тарас. Перепічка!
Степан. Довгостанько, довгостанько!
Тарас. Піду у поле, там малюватиму. А як виросту, зроблюсь великим малярем. Змалюю все, що схочу, справжніми фарбами. (Бере з печі вуглик, починає малювати на стіні). Верби… Ягнята… На небі сонце золоте.
Степан (входить). Довгостанько, довгостанько!
Тарас. Перепічка. (З вулиці чути голос: «Тарасе, Тарасе –е –е –е, жени вже ягнята!»).
Тарас (гукає у вікно). Зараз, зараз, Оксанко! (Бере торбу, бриль, збирає папери).
Входить мачуха, кладе на стіл серп
Мачуха (сердито). Ти ще й досі дома? Ягнята в хліві мекають,а він, певно, з своїми малюнками тут возиться? (До Степана). А ти чого плачеш, сину? Степан (реве). Він мене набив. Тарас глечика розбив і мене набив, сцоб я вам не казав, а черепки он під призьбою заховав. Мачуха. Глечика розбив! Я так і знала. Ах, ти ледащо! Дармоїд! Тарас. То ж він сам його розбив і набріхує на мене. Мачуха. Ти ще й виправдовуєшся? Я тобі всі вуха пообриваю, я тобі дам і писання, і малювання. (Б’є Тараса). А роботи з тебе нема. (Тарас тікає).
Ну, вернешся ж ти мені! (До Степана). Цить, сину, цить. Я тобі бублика куплю. А те ледащо приб’ю. ( Побачила помальовану стіну) А це хто так стіни пописав?
Степан. То Тарас свої верби понамальовував.
Мачуха. От мені лихо з цим малярем. Де бачить, малює. Скоро всі стіни порозмальовує. Віддали ж були до дяка в науку, то й звідти втік і вдома ладу нема. От кара божа! (До Степана). Я , сину, піду до крамаря, а ти вдома посидь. Ось я зараз візьму кошик у коморі та заразом віднесу прядиво до писарші. (Виходить).
Степан (сам). А сцо, довгостанько, не хотів мені дати малюнка, то взяв від матері доброго прочухана. А глечика таки я розбив! Не люблю я цього цванька – Тараса. (Глянув у двері). Сцо б його сце вкоїти, сцоб мати йому цуприну поскубли. (Хутко лізе на полицю). Десь тут я бацив мати гросі заховали. Украду і сказу, сцо це Тарас собі на олівці взяв. Мати мені все повірять. (Ховає гроші за пазуху).
Входить мати з кошиком
Мачуха. Ти ж сиди, Степаночку, вдома, я скоро вернусь. (Дістає гроші з полиці, лічить). 1,2,3,4. Два гроші нема. Де ж вони? (Шукає на полиці). Було шість. (Лічить знову). 1,2,3,4. Де ж гроші ділись?
Степан. Я бацив, там сцось Тарас брав.
Мачуха. Ну, то це все його справа. Це він гроші вкрав.
Степан. То він на олівці гросі вкрав.
Мачуха. Таке лихо: глечик розбив, гроші вкрав, стіни помалював. Не буде з нього путящої людини. Все з книжками по бур’янах тиняється, наче йому чого бракує. А тут і панщину відроби, і їх понагодовуй, і в хаті дай лад… Ну, прийде ж він увечері додому! Я йому покажу гроші. Приб’ю волоцюгу. Ось дитина, як дитина. А то!.. Сиди, Степаночку, дома, я тобі бублика й паляничку принесу. (Пішла)
Степан (дивиться у вікно, сміється). Післа (Дістає з-за пазухи гроші). І глечика я розбив, і гросі вкрав, сце й бублика заробив. (Скаче по хаті). А Тарас свині пас! А Тарас свині пас!..
Завіса
Ведучий І. Народжений у неволі, козачок пана Енгельгардта, в 14 років залишає Україну. Ведучий ІІ. Тарас Шевченко разом із сім’єю пана Енгельгардта переїжджає у місто Вільно, а 1831 році - у Петербург. Розлука з рідним краєм тривала довгих чотирнадцять літ. 4 учень. Як жилося Тарасові в Петербурзі? Які настрої переважають у його житті в цей час? 5 учень.
Це були радісні, найщасливіші роки. В 1836 році Т.Шевченко зустрівся в Літньому саду з Іваном Сошенком, познайомився із Євгеном Гребінкою, Карлом Брюлловим, Василем Жуковським, Олексієм Венеціановим.
6 учень. 22 квітня 1838 року Шевченка було викуплено із кріпацтва. Він розпочав навчання в Академії мистецтв. 7 учень. У 1840 році вийшла перша збірка його творів під назвою «Кобзар». 8 учень. Але, незважаючи на радісні події а петербурзький період життя, думи поета про Україну стають «на папері сумними рядами».
Пісня «Думи мої, думи мої…»
9 учень. Життя на чужині гнітило поета. І ось настав 1843 рік, коли Шевченко вперше після розлуки відвідав Україну. І що ж він побачив на рідній землі?
Учень читає вірш «І виріс я на чужині»
10 учень. Друга поїздка в Україну відбулася в 1845 році. Шевченко багато їздив по Україні, часто зустрічався з селянами і скрізь бачив нестерпні муки свого поневоленого народу.
Виходять селяни з косами, граблями. Серед них і Шевченко.
Дід.
Тяжка наша доля у кріпацькому ярмі, Тарасе!
Селянин.
Пани –кати… Латану свитину з каліки знімають, З шкурою знімають, Бо нічим обуть княжат недорослих!
Дівчина.
… а он розпинають Вдову за подушне, а сина кують, Єдиного сина, єдину дитину, Єдину надію! В військо оддають!
Жінка.
… а онде під тином Опухла дитина, голоднеє мре, А мати пшеницю на панщині жне.
Дід.
Чи Бог бачить із-за хмари наші сльози, горе?
Дівчина.
Чи довго ще на сім світі катам панувати?
Шевченко (задумливо).
Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром Заковані люде, Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! І потече сторінками Кров у синє море Дітей ваших…
Селянин.
Ех, Тарасе, не доведуть тебе до добра такі вірші.
Шевченко. А що мені буде? Селянин. У москалі оддадуть… Шевченко. Нехай!
Входять жандарми і заарештовують Шевченка
Ведучий І. 10 років заслання підірвали сили і здоров’я Шевченка. Поет
мріяв про Україну, хотів оселитися в ній, писати , працювати. Та не пустили його до України, заарештували, наказали виїхати до Петербурга.
Пісня «Зоре моя вечірняя…» (сл. Т.Шевченка, муз Я. Степового)
Ведучий ІІ. Восени 1860 року він захворів, стан його здоров’я дедалі погіршувався. А 10 березня 1861 року перестало битися серце великого художника, геніального Кобзаря.
Ведучий І. поховали його в Петербурзі на Смоленському кладовищі. Та чи змогли люди забути і не виконати його заповіту?
Вірш «Заповіт»
Ведучий ІІ. А в травні того ж року перевезли прах Кобзаря до України. Поховали на Чернечій горі, поблизу Канева.
11 учень.
Поховали… Тихесенько
Україна плаче.
Поховали дух великий
І серце гаряче.
Поховала наша мати
Найкращого сина –
«Вічну пам'ять» заспівала
Уся Україна.
12 учень.
Поклонися, Дніпре, предвічний, дужий,
Тій святій могилі з-між розлогих нив.
Хай озветься хвиля, задзвенить, затужить,
Він тебе, Славуто, міцно так любив.
Поклонися, степе, сивий ти козаче,
З-за могил високих, кучерявих трав –
Він же тую славу, що її ти бачив,
Як ніхто ніколи, славно оспівав.
Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» (сл.. Т.Шевченка, обр. В. Косенка)
13 учень.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
14 учень.
У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо.
15 учень.
Минають весни, пройде літо,
За осінню прийде зима.
Тарасу не дано старіти,
Для нього старості нема.
Пісня «Моя Україна» (Сл. Ю. Рибчинського, муз. Ніколо)
]
Мої закладки
