Івахно Наталія Василівна
Зміст
Прізвище, імя, побатькові
Івахно Наталія Василівна
Фото
Місце роботи
Шевченківський НВК
Посада
Вихователь дошкільної групи
Педагогічне кредо
«Тоді знання лягає дітям в душі, коли дорослий серце віддає!»
Електрона пошта
nataliyaivachno@gmail.com
Мій сайт
Мій блог
Вікі стаття
Шарль Бодлер Дитинство. Отроцтво. Юність Народився Шарль Бодлер 17 квітня 1821 р. у Парижі. За по¬етовим визнанням, родичі його відзначалися «сильними, пристрастями». Батько колись навчався у духовній семінарії, але духовної кар'єри не обрав. Був деякий час викладачем у колежі, а потім наставником і вчителем дітей знатного вельможі. Коли почалася Французька революція, він мав друзів в обох таборах — і серед аристократів, і серед революціонерів. У суворі дні революційного терору бігав по тюрмах, судах, заступався за звинувачених, хоча це було дуже небезпечно. Вів любив мистецтво, від батька Шарлі. Бодлер успадкував захоплення живописом та пластичними видами мистецтва. Навіть дорослим поет з теплотою згадував прогулянки з батьком у парки, де вони вдвох милувалися скульптурами. Батьки не стало, копій хлопчику було лише шість років, але його обрам Бодлер на все життя зберігав у своїй пам'яті. Невдовзі мати вдруге вийшла заміж за майора Опіка, у майбутньому — генерала, посла, сенатора. Поспішний шлюб матері завдав Шарлю болю, тому добрих стосунків із вітчимом у хлопчика не склалося. Здобував освіту Бодлер у Ліоні і Парижі, залежно від місця служби вітчима. За традицією, яка існувала в той час у більшої; ті заможних родин, під час навчання він перебував у пансіоні, и додому його забирали на свята та вихідні дні. Останнім місцем навчання Бодлера був паризький ліцей Людовіка Великого. Вийшовши з ліцею, Бодлер відмовився від службової кар'єри, зробити яку йому взявся допомогти вітчим, на той час вже генерал. «Ми були вражені, коли він раптом відмовився від усього, що хотіли для нього зробити, виявив бажання сам у себе вкрасти крила і став письменником. Яке розчарування у нашому родинному житті, до того часу такому щасливому! Який сум!»,— згадувала з часом мати поета. . Молодий Бодлер бачив ці події у іншому світлі. Його знамениту збірку «Квіти зла» відкриває поезія «Благословення», в якій зображена трагічна доля поета у ворожому йому світі: Коли з'являється Поет на цьому світі, Його родителька від розпачу й журби На Бога кидає прокльони ядовиті, І співчутливо Бог сприймає ті клятьби: Чом народила я цей поглум? Чи не краще На світ спровадити гадюк ціле кубло? Будь прокляте моє кохання негодяще І лоно трепетне, що блазня зачало". (Переклад Дм. Павличка.) Таким чином, уже в дитинстві, в оточенні родини, у Бодлера формується модель відносин зі світом, для якої характерні, з одного боку, протест, а з іншого — відчуженість і відчай. Початок літературної діяльності. Подорож. Повернення Кілька років, з 1839 по 1841-й., Бодлер жив богемним життям, мешкаючи у славетному Латинському кварталі Парижа. Тоді ж він познайомився з поетами Леконтом де Лілем, Дюпоном. У той час Бодлер багато читав, серед його улюблених авторів були Т. Готьє, Ж. де Местр. 1841 року мати й вітчим Бодлера, занепокоєні поведінкою свого енна, вирішили влаштувати його на службу й відправити у Французькі колонії, викладачем на острів Бурбон, що в Індійському океані. Атлантика, Індійський океан, зупинка на острові Маврикій із його тропічними дивами — чи можна придумати щось краще для майбутнього романтичного поета! Тропічна природа і мандрівка океанами залишили глибокий слід пам'яті юнака і неодноразово втілювалися в його поезії («Краєвид», «До дами-креолки», «Запрошення до подорожі»). Поет мріє про сині небокраї, про мармури колон, де водограй ридає», «де в сонця пестощах пурпуристий сад, де затінь від дерев пливе благоуханна». У вірші «Екзотичний аромат» Бодлер згадує «лінивий острівець, де золоті дари природа подає в нев'янучім розмаю»: Я бачу гавані в блакиті Осяйній, Де стомлені від хвиль хитаються вітрила. Незнаний аромат пливе в душі моїй, До співу моряків домішується в ній, Де тамариндових дерев буяють крила. (Переклад Дм. Павличка,) Але лишатися у Французьких колоніях поет наміру не мав. діерез рік він повернувся у Париж. Йому виповнився 21 рік, він став повнолітнім, отже, мав право отримати спадок свого батька. Гроші були чималі — 75 тисяч франків. Комусь цих грошей було достатньо, щоб прожити безбідно багато років. Комусь, але не молодому поету. Саме у цей час у його житті виникає одна особа, яка мала значний вплив на поетову долю. Бодлер був гарний містифікатор і вигадував про себе безліч історій, які були так само далекі від правди, як Париж від Індії, е він, згідно з його розповідями, був постачальником м'яса для французької армії. «Щиро чи маючи бажання бути оригінальним, Бодлер після повернення зі своєї подорожі стверджував, що йому вже ніколи не сподобаються білі жінки. Доля наче підслуховувала його. Через деякий час він дійсно закохався в актрису одного з паризьких театрів Жанну Дюваль. Вона була мулатка і, як казали друзі, на все життя прибрала Шарля до рук»,— писав біограф. Ті ж друзі стверджували, що ні красою, ні розумом, ні талантом Жанна не вирізнялася. А була егоїстична, легковажна та жадібна до грошей. Покохавши її, Бодлер вважав, своїм обов'язком не залишати Жанну, хоча й розумів, що зв'язок цей протиприродний: вона обманювала його, розорювала, через неї він мав таку кількість боргів, що не міг з них вилізти до кінця своїх днів. Ще за молодих літ Жанну розбив параліч. Бодлер, відмовляючи с в усьому, влаштував нещасну в гарну клініку. Навіть не долікувавшись, Жанна вийшла звідти й оселилася разом з поетом у йо квартирі. Таке життя надзвичайно погано впливало на Бодлера, а. він виніс кілька років такого існування. Навіть в останні роки перебуваючи у добровільному вигнанні у Бельгії, потерпаючи від злиднів, Бодлер не забував допомагати їй. І, як кажуть біографи, Жанна теж не забувала про нього: навіть коли він сам уже був на порозі іншого світу, вона надсилала йому гнівні листи, вимагаючи грошей. Після смерті поета Жанна прожила недовго і померла у шпиталі для бідних. Але до такого сумного кінця ще було далеко. На початку 40-х Бодлер поринає у художній і літературний світ столиці. Вважаючи поезію своїм основним покликанням, він, однак, пише дуже мало, старанно працюючи над кожним рядком. Саме у цей період поет інтенсивно студіює літературу: захоплюється титанами доби Просвітництва і творами сучасників — Стендаля і Бальзака. Одночасно Бодлер вивчає живопис. Біографи розповідають і про зустріч з Бальзаком: «Кажуть, що Бальзак і Бодлер налетіли один на одного на прогулянці і разом розсміялися. Це й допомогло їм познайомитися. Вже через півгодини вони були певні, що знайомі давно і добре: їм було про що говорити. Бальзак був одним із улюбленіших письменників Бодлера і вчителем у літературі». Але доля уже готувала йому новий удар. У 1844 році мати, й вітчим встановили через суд опіку над Бодлером, оскільки за два роки він витратив майже половину грошей, які залишилися від батька. Згідно з рішенням суду, тепер не Бодлер, а мати й нотаріус мали розпоряджатися його грошима. Судове рішення було болючим і принизливим: воно проголошувало Бодлера «недієздатною особою». Свій тодішній стан Бодлер називав страшним. Про що б не говорив поет у той час: про політику, звичаї, культуру, мистецтво, літературу,— слово «занепад» було одним з найуживаніших. У той час він почав виступати як художній критик. Статті Бодлера про виставки сучасного живопису «Салон 1845 року» і «Салон І846 року» відкрили нові грані його таланту. Тонний смак, точність оцінки мистецького явища, які виявив Бодлер у цих статтях, піднесли його авторитет мистецтвознавця. 1846 р. Бодлер відкрив для себе Е. По, у таланті якого вбачав багато спільних рис із власним обдаруванням. Бодлерівські переклади віршів та новел Б. По французькою відіграли важливу роль у світовому визнанні творчості американського письменника. Саме в той час Бодлер зближується з молодими поетами і художниками романтично-бунтівного напряму — «покоління молодого, серйозного, насмішкуватого й загрозливого», як характеризував його він сам. Ці юні бунтівники проклинали у своїх творах «господарів життя» — ситих і вдоволених буржуа, дріб'язкове і меркантильне буржуазне середовище, гостро відчували драматизм становища мистецтва і художника у буржуазному суспільстві, співчували усім приниженим. У цьому середовищі сформувалася яскраво виражена антибуржуазність — одна із головних рис світогляду й творчості Бодлера. Тому для нього було цілком природним взяти участь у Липневій революції 1848 року. Один з сучасників зазначав: «Я ніколи не бачив Бодлера в такому стані. Цього дня він був сміливим і готовим принести себе в жертву». Сам же Бодлер говорив про цей порив так: «Моє сп'яніння у 1848 році. Яка була природа цього сп'яніння? Потяг до помсти. Природне задоволення від руйнування. Літературне сп'яніння, спогади про прочитане». Поразка. Криза. «Квіти зла». Суд Після 1848 року Бодлер переживав душевну кризу, яка затяглася майже на десятиліття і збіглася з кризою суспільною. У цей період поет занотовує у щоденнику: «У кожній людині є два одночасні прагнення, одне спрямоване до Бога, одне до Сатани. Поклик Бога, або духовність,— це прагнення внутрішнього піднесення, поклик Сатани, або тваринність,— це насолода від власного падіння». У січні 1852 раку вийшла стаття Бодлера «Язичеська школа», в якій Бодлер виступає проти теорії «чистого мистецтва», яка і на його думку, прагне «перетворити людину на інертну істоту, а пись¬менника — на курця опіуму». У віршах, створених між 1852 і 1856 роками, поет доходить висновку, що зло панує у світі і що завдання мистецтва — пере¬творювати зло на добро. І наступний його твір — збірка «Квіти зла», видана у 1857 році,— стає «динамітною бомбою, яка впала на буржуазне суспільство Другої імперії», Проти Бодлера, як за півроку до того проти Флобера, була по¬рушена судова справа. Бодлера звинуватили у «грубому реалізмі, який ображає сором'язливість». За опублікування «Квітів зла» автор був засуджений до сплати штрафу у розмірі 300 франків. Вирок передбачав також заборону і вилучення зі збірки шести віршів, що фактично означало знищення непроданого накладу і загрожувало поету банкрутством. «Міщанська преса цькувала поета, а літератор А. Бордо, на¬ставляючи Бодлера, не полінувався написати збірку «Квіти добра». Зате такі письменники як Флобер, Гюґо, Дюпон, Дельво виступили на захист поета»,— писав біограф Бодлера. 30 серпня 1857 року з-за кордону Бодлер отримав поздоровлен¬ня: «Я кричу браво! З усіх моїх сил браво вашому таланту. Ви отримали одну з тих рідкісних нагород, які здатен дати існуючий режим. Те, що він називає своїм правосуддям, засудило вас в ім’я того, що він називає своєю мораллю. Ви отримали ще один він Тисну вашу руку, поете. Віктор Гюґо» Бодлер продовжував працювати. 1857 року він видав другий том перекладів творів Є. По. 1858 року вийшли з друку перші розділи книги «Штучний рай», в якій він, знову викликаючи «праведний гнів» благопристойних буржуа, розповідав про вплив наркотичних речовин на людину. Висновок, якого дійшов поет, був безсумнівний: наркотики аморальні, «наркоман, який сподівається стати ангелом, насправді перевтілюється на скотину». Останні роки Найважливішими художніми творами останнього періоду творчості поета є 32 нових вірші, які увійшли до другого видання «Квітів зла» (1861), і «Вірші у прозі» («Паризький сплін»), видані посмертно. Більшість цих творів свідчать про розширення й поглиблення діапазону творчості Бодлера і показують, що творчість поета живиться не лише «усією його ненавистю» до буржуазії, але й «усією його ніжністю» до пригнічених. «Він відчув душу робітничого Парижа,— писав про поета Анатоль Франс,— відчув поезію передмість, зрозумів велич маленьких людей, показав, як багато благородства живе навіть у душі п'яного ганчірника». Тим часом тавро судового вироку незримо супроводжувало автора «Квітів зла». Редактори періодичних видань відмовлялися брати його статті і художні твори як «неприйнятні до друку», вимагали від Бодлера внесення у ті чи інші твори виправлень політичного характеру. Видавці відмовлялися друкувати його праці окремими книгами, нав'язували нечувано принизливі матеріальні умови. Вже на Початку 60-х років Бодлер почувався виснаженим і хворим. Хвороба наступала не сама, за нею тяглися злидні і обступали поета з різних боків. Десь поділися гумор, дотепність, веселість! і балакучість, які колись вирізняли його з-поміж молодих людей. Залюблений колись у Париж з його гомінким життям, сяйвом. і злиднями, тепер він відчував до цього міста лише відразу. Ось які спогади залишив сучасник поета: «Коли Бодлер вирушив у Бельгію! у сорок три роки, він здавався людиною дуже похилого віку і був живим зразком бунтівного відчаю. Треба бачити його світлини тих років. Чоло ще велично видається з-під густого та довгого волосся, в якому вже вгадується сивина, але який безкінечний сум у темних; очах, який у них до того ж впертий виклик? Скільки презирства на губах, стулених, наче для того, щоб подавити нудоту. Це лик вигнанця і мученика, який прийняв на себе всі гріхи цього світу». Літературні заробітки були мізерні. По-перше, він дуже суворо ставився до своїх творів, не поспішав їх друкувати. По-друге, він через хворобу не міг працювати у повну силу. Бодлер і раніше не відзначався плідністю у творчості та високими гонорарами, а тепер про це й думати було не варто. На довершення усіх нещасть видавець і друг Бодлера розорився. Благородний і самовідданий поет розділив з другом відповідальність і матеріальні зобов'язання перед кредиторами. У цей час бельгійські художники запросили його прочитати курс публічних лекцій про мистецтво.. Бодлер з радістю ухопився за цю пропозицію, бо антрепренер пообіцяв 500 франків за лекцію. Лекції успіху не мали, мрії дістати грошей розвіялися. Антрепренер платив спочатку по 100 франків, а потім ще менше — по 50 франків за лекцію. Цих грошей вистачало лише на нужденне існування. Але Бодлер вирішив не залишати Бельгію, поки не виконає взятих на себе обов'язків. Він готував викривальну книжку про буржуазну, міщанську Бельгію, в якій бачив майбутнє Франції. Працювати йому було вже важко, бо хвороба наступала. Увесь цей час він розповідає у щоденнику про свої думки, надії, переживання. Йому вже не хочеться нікого шокувати, з нього досить «Квітів зла». Несподівано приходить усвідомлення, що він завдав страшного болю близьким, особливо матері. Йому дуже хочеться хоча б у якийсь спосіб віддячити їй за любов. Він мріє заробити грошей і поділити їх на чотири частини: одну для себе, другу для матері, третю для Жанни та друзів, четверту для кредиторів. Як звинувачує він себе у щоденнику за марно витрачені роки молодості. Він вірить у те, що ще зможе змінитися: він буде працювати з ранку й до пізнього вечора, «зустрічаючи і завершуючи свій день розмовою з небом». Але цим мріям не судилося здійснитися. Він встиг написати «Маленькі поеми у прозі», які були видані 1869р. вже після смерті поета. 4 лютого 1864 р. під час відправи у церкві Сен-Лу у Намюре Бодлер втратив свідомість. Це був початок кінця. Бодлера розбив параліч, права сторона його тіла не діяла, відняло й мову. Його перевезли у Париж, до гарної клініки. Мати весь цей час була поруч із ним. Лікування ніби було результативним: бували дні, коли він міг навіть підвестися з ліжка, зробити кілька кроків, вимовити кілька слів. Але прогрес змінювався регресом, і нарешті хвороба взяла гору. 31 серпня 1867 року він тихо спочив, наче вже давно був готовий до цього таїнства. Було йому 46 років.
