Декоративний розпис

Матеріал з Iteach WIKI
Версія від 15:35, 17 вересня 2014, створена Диба Олена Вікторівна (обговореннявнесок) (Створена сторінка: Декоративний розписОдним з поширених видів народного мис­тецтва, що здавна культивуєт...)

(різн.) ←Попередня ревізія • Поточна версія (різн.) • Слідуюча ревізія→ (різн.)
Перейти до: Навігація, пошук

Декоративний розписОдним з поширених видів народного мис­тецтва, що здавна культивується на Україні, є декоративний розпис.

Декоративні розписи надзвичайно різно­манітні. Споконвіку вони побутують на сіль­ських будівлях, домашній утварі, речах до­машнього вжитку — меблях, посуді, тканинах. Але головною їх різновидністю є настінний розпис.

Про давність існування настінного розпи­су в народній архітектурі, в побуті часто говориться у весільних піснях, колядках, при­слів’ях.

Настінні розписи з початку свого заро­дження не були самостійно існуючими ма­люнками, а безпосередньо пов’язувалися з ар­хітектурою селянських будівель.

Чепурно вибілені стіни, різко підведена жовтою або червоною вохрою призьба разом з розписами надавали хаті виразного декора­тивного вигляду. Розписи були різноманітні за своїм сюжетом, стилем і технікою вико­нання. Зовні хати їх найчастіше розміщували під стріхою, як фриз, потім навколо вікон, дверей та на віконницях. Між вікнами малю­нок зображувався у вигляді вінка або букета. Часто оздоблювалася навіть тилова стіна бу­динку.

Але найбільша увага приділялася розпи­су хати всередині, особливо печі, яка при­крашалася пишними букетами квітів. Другим центральним місцем розпису була стіна над полом, де звичайно зображувався килим. Майстерність виконання таких розписів часто була настільки високою, що важко було від­різнити мальовані килими від справжнього тканого.

Зрозуміло, не в кожній хаті була своя художниця (розписи, як правило, виконували жінки), а потреба в прикрасі житла була не­одмінна. Ця потреба особливо відчувалася перед весіллям, на великі свята або по закін­ченні будівництва нової хати. У таких випад­ках запрошувалася краща художниця села.

Попит на подібні роботи настільки збіль­шився, що викликав появу на ринку декора­тивних малюнків, виконаних на папері. Такі малюнки служили оформленням лише внут­рішньої частини хати. Вони наклеювалися на комині, над вікнами та ліжком, а також вико­ристовувалися як занавіски на вікна.

На початку XX ст. декоративне малюван­ня набуло широкої популярності не тільки в селі, але й у місті.

У радянський час декоративне малювання знайшло широке застосування в художній промисловості, особливо в фарфоровій, тек­стильній, поліграфічній. Таким чином виник­ла нова галузь декоративного мистецтва.

Декоративні розписи у минулому побуту­вали в багатьох районах України, особливо на Поділлі, Київщині, Слобожанщині, Буковині, але найбільшого поширення вони набули на Катеринославщині.

У с. Петриківці Дніпропетровської області і зараз старанно зберігають чудові традиції декоративного малювання. Ще в довоєнні ро­ки там була організована спеціальна школа, яка готувала майстрів цього виду народної творчості. Керівником школи була видатна художниця села Тетяна Якимівна Пата. За час діяльності школи з її стін вийшла ціла плеяда талановитих вихованців. Т. Я. Пата прагнула зберегти в кожного учня його твор­чі особливості, індивідуальну манеру.

Багата творча фантазія у виборі мотивів розпису, декоративність, надзвичайна яскра­вість фарб, контрастність, віртуозність і ви­тонченість малюнка, висока технічна майстер­ність — такі характерні риси творчості петриківських майстрів. Уважно роз­глядаючи роботи кожного з них, можна знайти багато спільного в їх творах, особ­ливо щодо композиційної будови, техніки ви­конання і навіть окремих мотивів орнаменту. Але в той же час роботи кожного майстра мають свої художні особливості.

1936 р. в Москві під час першої Декади української літератури і мистецтва була орга­нізована виставка народного мистецтва. Учас­ники виставки, в тому числі і майстри деко­ративного малювання с. Петриківки, зокрема Віра і Галина Павленко, Поліна Глущенко, Марфа Тимченко, Віра Клименко, були запрошені в Київ. Частина з них працює на Київському експериментальному заводі художниками по розпису фарфорових виро­бів, частина викладає в Київському училищі прикладного мистецтва.

Після тривалого часу професійної роботи в Києві в творчості петриківських майстрів відбулися цілком закономірні зміни. Знайом­ство з творами видатних художників, особи­сті контакти з радянськими митцями значно збагатили їх професійну культуру. До того ж новими стали об’єкти декорування: вази, сервізи, тематичні панно, шкатулки і т. ін., що викликало необхідність шукання нової теми, композиції і навіть зміни в техніці ви­конання малюнка. Зміни можна спостерігати також і в кольоровій трактовці робіт майст­рів — від різко яскравих, чистих кольорів вони перейшли на спокійні тони. Пишною декоративністю і гармонією колориту відзна­чаються композиції В. Павленко і М. Тим­ченко.

Найбільш талановитими майстрами деко­ративного розпису Київщини є Ганна Собач­ко, Параска Власенко із с. Веселинівки Ба- ришівського району та Марія Примаченко з с. Болотного Іванівського району. Ганна Со­бачко — найстаріший майстер радянського декоративного розпису. її роботам прита­манні монументальні лаконічні форми кві­ток, виконаних в традиціях настінного роз­пису (рис. 199). Параска Власенко — учасни­ця багатьох республіканських і всесоюзних виставок. її твори користувалися великим успіхом і на міжнародних виставках.

Декоративний живопис П. Власенко нале­жить більше до монументального мистецтва, тому вона брала участь у розпису ряду знач­них архітектурних споруд. У післявоєнні роки Власенко запрошується на роботу в Інститут монументального живопису Академії архітектури УРСР, де створює чимало ціка­вих орнаментів, що успішно використовують­ся для майолікових виробів, якими оздоб­люються нові архітектурні споруди. Твори Власенко відмінні від робіт петриківських майстрів. Художниця виконує елементи, окремі деталі малюнка більш узагальнено, що надає певної монументальності її роботам (рис. 200). Відмінність ми бачимо також і в кольоровій трактовці.

Своєрідна творчість Марії Примаченко. Художниця має невичерпну творчу фанта­зію, особливий, властивий лише їй стиль ма­люнка. Улюбленими темами Примаченко є казкові тварини, стилізовані іноді в різнома­нітні химерні форми. Композиція декоративного малюнка майже завжди допов­нюється рослинним орнаментом. Для її твор­чості характерні насамперед крупний стилі­зований малюнок, яскраве інтенсивне розфар­бування.

Значне місце серед українських майстрів декоративного малювання займає учень П. Власенко Макар Муха із с. Михайлівки Кам’янського району Черкаської області. Його творчість — яскравий приклад того ве­ликого внеску, що зробили останнім часом в український народний орнамент самодіяль­ні митці. М. Муха збагатив його радянськи­ми емблемами, новими мотивами. Робилося це не механічно, а шляхом органічного поєд­нання радянської емблематики і рослинних елементів у цілісну орнаментальну компо­зицію.

Для творчості М. Мухи властивий пере­важно рослинний орнамент. Проте він з ве­ликою майстерністю компонує в ньому різ­них тварин, птахів, до певної міри стилізуючи їх форму.

Предмети навколишньої дійсності май­стри декоративного розпису не переносять на папір натуралістично, а творчо переосмис­люють їх, підкреслюють характерні риси пев­ної речі, часом навіть перебільшуючи їх. Всі малюнки, навіть найскладнішої композиції, виконуються митцем, як правило, без попе­редніх ескізів і наміток контура олівцем.

Кольорові гармонії утворюються переваж­но з обмеженої кількості фарб. У кожного майстра є свої улюблені тони, і він кори­стується відповідною палітрою фарб.

Народними майстрами декоративного роз­пису створена невичерпна скарбниця орна­ментальних малюнків, надзвичайно різнома­нітних, багатих фантазією і кольоровою трактовкою. Традиції українських настінних розписів широко використовуються в бага­тьох галузях художньої промисловості.

Г. В. Нагай 1