Вікі-стаття "Людина - центр і найбільша цінність"

Назва проекту

"Людина - центр і найбільша цінність"

Автори проекту

Учні 7 класу : Антипенко Оксана Могиляк Богдан Світлик Іван Асатрян Аврора Аветян Армен

Тема дослідження

Дослідити які людські цінності впливають на формування неповторності людини?

Проблема дослідження

Неповторність та унікальність людини. Швидкоплинність людського життя. Найкращі людські цінності.

Результати дослідження

Мабуть, немає людини, яка б не замислювалася над питаннями: чи так вона живе? Чи гідна називатися людиною? Що залишить після себе нащадкам? Людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість - неповторна! Завдання кожного –робити світ навколо себе добрішим, більш гуманним, допомагати ближнім, довіряти, розвивати свої творчі здібності, поважати інших. Ми всі прагнемо жити комфортно. А душевний комфорт можна мати тількитоді, коли сам робиш добро й у відповідь отримуєш таке ж ставлення від інших. Зло й ненависть спустошують людину, а значить – частково знищують її. Цікаво простежити, як змінювався погляд на людину, її життєву місію і місце у всесвіті протягом сторіч. Згадаймо фаталізм давніх греків та римлян: вони вірили, що життям людей повністю керують боги, все визначаючи наперед. Долю, визначену олімпійськими богами, на думку давніх народів, не можна було змінити. У часи Середньовіччя людина все ще перебувала під тиском догм, визначеності наперед. Тільки в епоху Відродження починається розквіт незалежності людської істоти, постулюється свобода вибору, можливість самому вирішувати свою долю. У цей час митці у творах мистецтва пропагують принципово нові ідеї: вважається, що людина містить бога в собі, сама є напівбожественоюі стотою, здатна творити, розвиватися, обирати свою долю. Так само й пізніше, натхненні відкриттями науки, розвитком цивілізації, люди дедалі більше вірять у власну відповідальність за своє життя, у право змінювати та обирати свою долю. Як бачимо, погляди на саму людську сутність змінювались протягом сторіч. Чи було щось, що поєднувало всі ці думки та теорії? Безумовно! Яку б концепцію не підтримували представники того чи іншого історичного та культурного часу, яку б філософську школу не вважали найкращою, проте зоставалися вічні, загальніцінності. Людина за природою своєю добра, народжена у добрі і створена для добра. Людина має дар від Бога: можливість творити, розвиватися, кожен народжується, маючип евні таланти, — треба лише розвивати їх, а не «закопуватиу землю». Схожі погляди висловлює Василь Симоненко у своїй поезії із промовистою назвою «Ти знаєш, що ти — людина?».Василь Симоненко запитує читача: «Ти знаєш, що ти людина?» На перший погляд, це питання видається риторичним, але це тільки на перший погляд. Звісно, всі ми люди, але мало хто з нас може дати хоча б приблизне визначення цьому поняттю, можна навіть сказати, — цій філософській категорії... Що значить бути людиною? Що для цього треба робити, чого прагнути? Кожен повинен намагатися відповісти на це питання хоча б для себе: це допомагає визначити свої життєві орієнтири, розібратися у своїх же власних поглядах на світ та на себе. На початку твору поет зазначає: «Усмішка твоя єдина, Мука твоя — єдина, Очітвої — одні». Ця фраза проходить рефреном крізь увесь поетичний твір. Головним у людині, як можна зрозуміти з поезії, Василь Симоненко вважає індивідуальність, особистісне начало. Люди прагнутьп евної уніфікації одягу, з'являється поняття «загальних, світових» мов (такою стає англійська), в електронному спілкуванні за допомогою Інтернету стираються майже всі вікові, соціальні відмінності між людьми. Це є проблемою на сучасному етапі розвитку людства, яку треба розв'язувати, принаймні намагатися розв'язати. Не треба намагатися самотужки змінити світ: рясно розсипатианти глобалістські гасла і подібне, — треба почати з себе, з визначення індивідуальності у собі. Люди,які мають власний стиль в одязі, власну неповторну манеру говорити та є незалежними й оригінальними у думках та поглядах на життя, привертають до себе увагу, з ними приємно та цікаво спілкуватися. Тож треба більшеу ваги приділяти своєму розвиткові, виробленню власних смаків та поглядів, пам'ятаючи, що будь-яка людинане повторна. І дуже добре, що є літературні твори, які нагадують нам про такі важливі аспекти людського життя, допомагають нам у суєті повсякденності не забути вічні моральні категорії, не загубити головне у собі: усвідомлення того, що кожен з нас — Людина... Автор наголошує на тому, що кожна людина неповторна, має право на повагу, любов, щастя і свободу. У поезії порушено ще одну важливу проблему - швидкоплинності людського життя. Ми ще молоді, здається, усе життя попереду. Але насправді день пролітає за днем. Здається, учора була весна - і ось уже осінь за вікном вкриває золотим дощем вулиці. «Завтра, завтра, завтра - і так минає життя», - говорили давні римляни, і можливо, «завтра» Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Іншікохатимуть люди Добрі, ласкаві й злі. Часто ми забуваємо сказати теплі слова любові рідним, допомогти друзям, сподіваючись на «завтра». В. Симоненко звертається до пас, читачів, із проханням жити повно, цінувати кожен день: І жити спішити треба, Кохати спішити треба Гляди ж не проспи! Твір Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти-людина…? можна вважати гімном людській гідності. Ці рядки, звернені до сучасників, прозвучали в умовах виховання поваги до держави, а не до людини. І це є знаменною ознакою того часу, зараз ми вже знаємо, що то був тоталітарний режим. Бо, не дай Боже, звичайна людина усвідомить таку простуріч, що вона має власну гідність не тому, що це визнає держава, а просто тому, що вона - людина. Тож і запитує поет: «Ти знаєш про це чи ні?» Ці слова звернені до нас на багато років уперед, коли ми самі будемо зіставляти свої вчинки з цією простою фразою.

Висновки

Отже, людина - не гвинтик, людина - центр і найбільша цінність Всесвіту, доброчинець та добротворець, причетний до всього, спроможний змінити світ на краще.