"Вплив Скандинавії на розвиток європейських країн"

Назва проекту

"Вплив Скандинавії на розвиток європейських країн"

Автори проекту

Учні 7-Г класу

Тема дослідження

Вплив вікінгів на розвиток європейських країн

Проблема дослідження

Дослідити позитивний і негативний вплив народів Скандинавії на розвиток європейських країн

Гіпотеза дослідження

Визначити звязки вікінгів з Київською Руссю, їх вплив на внутрішню і зовнішню політику князів, а також їх здобутки, що використовуються в наш час.

Мета дослідження

Розглянути причини і наслідки військових походів норманів, розкрити їх роль в історії європейських народів, ознайомитись з побутом скандинавських народів з метою визначення їх впливу на розвиток інших європейських країн

Результати дослідження

Скандинавський півострів завдовжки майже 2000 км — найбільший у Європі. Здавна його заселяли північні германські племена, яких у Західній Європі називали норманами, тобто "людьми Півночі". З-поміж них виокремилися ланці, шведи та норвеги, які згодом утворили свої держави.

Більшу частину Скандинавського півострова займали ліси та гори. Земля була малопридатною для землеробства, тому в житті скандинавів велике значення мало море, а їхніми головними заняттями були мореплавство, рибальство, скотарство та мисливство.

Мореплавство було відоме жителям Скандинавського півострова з давніх-давен. Вони добре вивчили морські шляхи та вправно пересувалися вздовж берегів вузькими й звивистими затоками — фіордами. Нормани були чудовими суднобудівниками, а їхні кораблі на той час вважалися найкращими. Із VIII ст. скандинави будували вже вітрильні багатовесельні кораблі, довжина яких сягала 20 і більше метрів, а ширина — від 4 до 5 метрів. Такі судна вмішували до 150 осіб. У разі погреби їх можна було перенести на руках. Корма й ніс корабля мали загострену форму, тому для зміни курсу досить було тільки переставити весла. Корабель мав вітрило чотирикутної форми, яке часто фарбували в червоний колір.

Напри кінці VIII ст. в Скандинавії намічувалося не більше 2 млн жителів. Однак із початку IX ст. населення починає зростати. Цей приріст, а також пов'язана з ним нестача засобів до існування, спонукали скандинавів здійснювати набіги на сусідні землі. Тз насидженнх місць їх гнала також жадоба пізнання і пригод. Такі походи організовували та очолювали вихідні зі знатних родин. Так, у VIII ст. з'явилося чимало «берегових вождів», які були безземельними, але мали хоробрі серця. Навесні вони лаштували кораблі та зброю, набирали загін відважних воїнів і вирушали в далеке плавання. Часто перед відплиттям догори підкидали спис і за напрямком його падіння визначали шлях майбутнього походу.

Походи вікінгів

Напади скандинавів тривали з перервами, починаючи з кіпця VIII до другої половини XI ст. У Франції «північні люди» були відомі під ім'ям норманів, в Англії їх називали данцями, у Візантії — варантами, на Русі варягами. У самій Скандинавії воїнів, які здійснювали походи в інші країни, іменували вікінгами. Слово «вікінг» походить від давньоскандипавського слова «вік», що означає «затока», «бухта», тобто місце, де базувалися учасники походів.

У 793 р. вікінги на своїх кораблях пристали до східного узбережжя Англії, пограбували і спалили тамтешній монастир. Так почався майже трьохсотрічний період походів норманів, який увійшов у історію Північної Європи під назвою «епоха вікінгів». Як правило, вікінги здійснювали свої набіги влітку. Уночі або вранці вони запливали в гирла річок, а потім проникали вглиб країни. Побачивши кораблі з головами драконів і зміїв на носі, що неслися під червоними або смугастими вітрилами, перелякані жителі прибережних територій тікали н ховалися в найближчих лісах із домашнім скарбом і худобою. Ті, які не встигли цього зробити, гинули або ж ставали полоненими. Разом із награбованим добром їх вантажили на судна іі везли в Скандинавію. Усе, що не могли забрати із собою, вікінги знищували: худобу вбивали, оселі спалювали.

З-поміж вікінгів найбільшою жорстокістю в бою відзначалися воїни-звірі, так звані берсерки. Це слово в перекладі означає «подібний до ведмедя». Крім воїнів-ведмедів, були також воїни-вовки. Можливо, це різні назви тих самих воїнів — багато берсерків мали прізвисько Вовк або Ведмідь. Під час атаки вони ніби перевтілювалися в хижаків. Берсерки відмовлялися від захисного спорядження й оборонної зброї. Стародавні перекази розповідають, як воїни йшли в бій без кольчуг, охоплені божевіллям, неначе скажені пси і вовки. Вважають, що берсерки жували отруйні гриби мухомори, це викликало в них якусь гіпнотичну одержимість. Багато хто вірив, що берсерки володіють чаклунською силою і тому були невразливі. Різноманітні джерела стверджують, що воїпа-звіра не могли вбити в бою.

Спроби чинити опір вікінгам спочатку були безуспішними. Приголомшені жителі країн, на які постійно нападали вікінги, тривалий час залишалися беззахисними перед цією загрозою і вбачали в ній Божу кару за гріхи. Підтвердженням страху європейців перед людьми з Півночі стала молитва, що вперше пролупала 888 року і була введена в усі церковні та монастирські богослужіння: «...і від лютості норманів вбережи нас, Господи!»

Із другої половини IX ст. набіги норманів набувають нових форм. Вікінги стають дедалі більш незалежними від своїх поселень у Скандинавії і не повертаються туди на зимівлю. Натомість вони починають споруджувати укріплення в прибережних районах Англії та Франції і використовувати їх як бази для довготрива.ііших грабіжницьких походів і захоплення земель.

Один із опорних пунктів норманів знаходився в гирлі річки Сени. Саме звідти донські вікінги періодично нападали іі плюндрували безборонні міста Північної Франції та навіть чотири рази брали в облогу Париж. Своїми набігами скандинави тероризували населення Німеччини, Іспанії та Італії.

Європейські правителі були змушені збирати зі своїх підданих та виплачувати норманам у якості відступного чималі суми грошей. Цеіі вид податку став називатися «донські гроші». Інколи при сплаті данини з ватажками вікінгів укладалася угода, згідно з якою вони нібито зобов'язувалися надавати населенню допомогу при обороні від інших скандинавських нападників. Однак усі ці заходи були безрезультатними й набіги тривали.

На початку X ст. вікінги захопили частину території Північної Франції. Верховодив ними ярл Рбллон. У 911 р. французький король Кар.т III Простакуватий в обмін на мир віддав йому ці землі в ленне володіння. Так виникло фактично незалежне герцогство Нормандія.

Проте походи вікінгів мали не лише завойовницький характер. Норвезькі вікінги відкрили й колонізували Ісландію («країна льоду») і Гренландію («зелена земля. На рубежі X XI ст. Лейф Щасливий досяг берегів Північної Америки і дав назву «Віплаид» («країна винограду» ). Однак там норманам не вдалося закріпитися, тому шлях в Америку було надовго забуто. Тільки через Норманські воїни. XI ст. 500 років лля європейців Америку ще раз відкрив Христофор Колумб.

Вікінги здійснювали свої походи також у Східну Європу. У ньому напрямку переважно діяли шведи, відомі на Русі як варяги. Вони брали участь у торгово-грабіжницьких походах до Білого моря і Північної Балтики, доходили до Волги і спускалися до берегів Каспійського моря. Тут шведи торгували з арабськими купцями. Дніпром вони запливати в Чорне море і добиралися до Константинополя. Це був шлях «із варяг у греки», який згадується в давньоруських літописах.

На початку XI ст. напади вікінгів пішли па спад, а в другій половині століття припинилися.

Історична цікавинка

Наслідком варязьких походів стали тісні політичні, торгові й культурні зв'язки давньої Скандинавії з Київською Руссю. Ярослав Мудрий та інші руські князі охоче надавали притулок вигнаним зі своєї батьківщини скандинавським короля» і принцам. У Новгороді наприкінці X ст. жив норвезькіїіі король-вікінг Улав Трюпвасон. У Києві знайшов гостинний прихисток хреститель Норвегії Улав II Святий (правив до 1028 р.). На Русі виріс також його син і спадкоємець Магпус Добрий. При дворі князя Ярослава деякий час жив і норвезький король-вікінг Гаральд Суворий. Він навіть одружився з донькою Ярослава Мудрого -Єлизаветою. Після смерті Гаральда Єлизавета Ярославна вдруге вийшла заміж. На цей раз її обранцем став дамський король Свен Естрідсен. Сам Ярослав Мудрий був одружений з Інгігердою, донькою шведського короля Улава Скотко-нунга. Згодом внук Ярослава Мудрого, великий київський князь Мстислав І Володимирович, узяв за жінку шведську принцесу.

Виникнення скандинавських держав

Основу економічного й політичного життя Скандинавії в добу вікінгів становили вільні люди - банди. Вони мали власне господарство, користувалися правом носити зброю та звертатися в судові органи. Це були землероби, скотарі, мисливці іі рибалки. Усі вони вважалися рівними між собою, але часто їхні права залежали від давності роду та кількості землі чи худоби, якою володіли. Землю не можна було продати або купити. Вона переходила в спадок від батька до старшого сина. Інші сини були змушені самі подбати про себе, що й призводило до загарбницьких походів. Більшість вільного населення Скандинавії жило відокремленими хуторами чи невеликими селами.

До вільних людей у скандинавському суспільстві належали також торговці й ремісники. Серед ремісників особливо шанували ковапів, столярів і теслярів, бо вони створювали найнеобхідніші речі для норманів — зброю і кораблі. Загарбницькі походи сприяли зростанню могутності знаті, яка зосереджувала у своїх руках землю, худобу, торгівлю та рабів. Рабами ставали полонені, а також колишні вільні люди, позбавлені своїх прав через борги або злочини.

Усі життєвоважливі питання населення Скандинавії вирішувало на зборах, які називалися типі. Вони відбувалися 1-2 рази на місяць і збиралися на них передусім звичайні господарі-бонди.

В епоху вікінгів у Скандинавії окреслюються ознаки державної влади іі утворюються три королівства — Данія, Норвегія та Швеція. Держава на землях данів утвердилася за правління короля Гаральда Синьозубого (940-986). На початку XI ст. в основному було завершено об'єднання Норвегії. Остаточне оформлення Швеції в єдину державу припало на період правління короля У лава Скбтконунга (995-1022).