Вікі публікація проекту "Людину роблять людиною яскраві спогади дитинства"
Зміст
Назва проекту
Людину роблять людиною яскраві спогади дитинства
Автори проекту
учні 5 класу Улянівської ЗШ І-ІІІ ступенів
Тема дослідження
Коли закінчується пора дитинства?
Проблема дослідження
Куди йде дитинство? Дитинство... Кажуть, що це найщасливіша пора життя. Але цінувати його ми починаємо тільки тоді, коли воно минає або вже пішло від нас назавжди.
«Дайте до дитинства щасливий квиток», — просять деякі. А чи треба? Чи треба повертатися туди, де вже був? А може, варто йти вперед і відкривати для себе все нові й нові далечіні? Як у Светлова: «Обрій іде — я за ним». Так, дитинство — це прекрасна пора, але минає воно дуже непомітно. Як сон... Життя тече плавно, без поштовхів і різких заворотів. Тебе люблять, плекають, часом лають, але теж люблячи. І раптом — грім серед ясного неба: одного разу ти прокидаєшся і розумієш, що дитинство закінчилося, помахало тобі яскравим крилом уже з минулого і сховалося, полетіло до інших берегів, країн, далеко, звідкіля немає вороття. Більше ти його не побачиш ніколи. Дитинство, навіть не саме дитинство, а його відголоски, залишаються в нас у душі, у пам'яті. Це підтримує нас, допомагає не падати духом у важкий час.
Часто чуєш: «Якби знову стати дитиною». Майже всі хочуть повернутися хоч на мить у безхмарну і безтурботну пору, коли можна було цілими днями ганятися за метеликами, пускати мильні бульбашки з балкона й газетні кораблики весняними калюжами, годинами розглядати яскраві картинки у великих книгах...
Але все коли-небудь закінчується, однак закінчення дитинства зовсім не означає втрату мрії. Якщо вона є, у людини завжди знайдеться місце для часточки дитинства, яку вона буде носити із собою в душі.
Щоб бути щасливим, зовсім не обов'язково повертатися до країни Дитинства. Досить зберігати в серці цю малюсіньку часточку минулого і сподіватися, що вона зігріє моє майбутнє життя й забарвить його в неймовірні й дивні кольори.
Гіпотеза дослідження
На прикладі власних вражень, особистого досвіду та літературних творів ми доведемо, що дитинство не закінчується ніколи. Дитинство – це надзвичайно солодкий період життя кожної людини. Тоді усе здається яскравішим, пахучішим, веселішим та добрішим. Дорослі люди часто говорять, що повітря тепер пахне по-іншому, чогось в ньому не вистачає. І можна припустити, що проблема в забрудненні та екології, та насправді, причина в тому, що людина вже виросла. Чи цікавить нас літак у небі, чи пташка, яка дзьобає крихти хліба? Як часто ми звертаємо увагу на весняну красу, на квітучі дерева, які у білих сукнях пахнуть так солодко? А чи дивуємось ми з того, що ось розквітла прекрасна квітка і повзе по ній сонечко із плямками? Дорослі таких дрібниць, які роблять дітей щасливими, просто не помічають. Напевно, країна дитинства має свій секрет, який тримає за сімома замками. І свої правила…гроші з зелених листочків, коштовності з ягід горобини, будинки з простирадл, підлеглих ляльок та чарівне гілля. Є свої схованки, ігри в піжмурки, смачні бутерброди та яблука на ходу. Це країна, в якій ніколи не закінчуються морозиво, цукерки, шоколадки та мамина каша з молоком. Це коли кошенята не «скільки ж від цього хвостатого шерсті, ти подиви, що він зі шпалерами зробив!», а «Мурчик, який у тебе хвостик, які у тебе лапки, які у тебе вуса», і бідний Мурчик все це терпить. А ще, дитинство, це коли на малюнки на асфальті бабці не кричать, що ти безкультурний, а коли виносиш сміття, то хвалять, яка ти золота дитина. Дитинство – це чарівна пора, коли від проблем можна сховатись під ліжком, а від страховиськ – під ковдрою. Це коли гойдалки підносять до неба, до якого можна доторкнутись. Це пухнасті хмари, чарівні…хмарка-рибка, хмарка-кошеня, хмарка-слоненя. Купа запитань, які знаходять відповідь. Це подряпані коліна і очі повні сліз, але обійми рідної мами, яких не соромишся при всіх. А ще це довжелезні уколи в руках лікаря-велетня, та величезні порції бабусиного борщу…за маму, за тата, за бабусю, за дідуся, за Мурчика…)).
Мета дослідження
Дослідити, коли закінчується період дитинства,і чи закінчується взагалі?
