Wiki-стаття "Новаторство В. Скотта як засновника історичного роману"

Назва проекту

В. Скотт – засновник історичного роману

Автори проекту

Учні 7-го класу

Тема дослідження

Новаторство В. Скотта як творця історичного роману

Проблема дослідження

Яким чином автор використовує історичний колорит у своїх романах?

Гіпотеза дослідження

В. Скотт – засновник історичного роману

Мета дослідження

Дослідити та проаналізувати новаторство В. Скотта у розвитку історичного роману у світовій літературі.

Результати дослідження

Новаторство Вальтера Скотта як творця історичного роману Сто років тому Вальтер Скотт вважалася однією з найбільших письменників світової літератури. Бальзак розглядав його романи як зразки мистецької перфекції, Стендаль вважав його батьком сучасних романістів, Гете відгукувався про неї з великою схваленням, Бєлінський захоплювався ним, Пушкін називав би його "шотландським чарівником". Сотні тисяч читачів переважають у всіх кінцях Європи пов'язано з нетерпінням очікували його нових творів, які відразу ж переводилися кількома мовами і виходили багатьма виданнями. На мотиви Шевченкових творінь художники писали картини, а композитори - опери. Сотні європейських письменників складали романи "в манері Вальтера Скотта". Історик,воскресивший які пройшли епохи, знавець серця людського, створив, подібно Шекспіру, чимало живих людей найрізноманітнішими характерами і пристрастями, - таким здавався Скотт своїм захопленим читачам у протягом майже півстоліття. Потім слава його пішла знижуються. Нові літературні напрями, виникаючі у середині ХІХ століття, мали вирішувати сучасні громадські проблеми іншими методами і іншому матеріалі. Вальтер Скотт перестав бути учителем: "мудрість" його видалася недостатньо глибокої, конфлікти - хибними, інтриги - надуманими, а персонажі - хіба що маріонетками, одягненими в історичні костюми. Скотт став дитячим письменником, суперничаючи в популярності в "старшого віку" з Купером, МайнРидом і Жюлем Верном. Цьому віку, він подобався повним пригод сюжетом, екзотичної обстановкою, у якій протікало його романів, контрастами злих і добрих героїв. Та протягом останніх десятиліття Скотт знову став завойовувати симпатії як дітей, а й дорослих. Критика відзначала його дорогоцінні властивості: глибоке розуміння історичних процесів, любов народу, широке зображення доби її протиріччях, в зіткненнях класів та держав. "Мудрість" Скотта, всю обмеженість його суспільної свідомості, його тонке насичення психологію різних громадських класів та цілих епох, майстерність історичної живопису зробили його однією з улюблених авторів сучасного читача. Оцінка, яку понад сто тому дали Скотту Пушкін і Бєлінський, певною мірою відновлено. Завдання історичного романіста, на думку Скотта, у тому, щоб за своєрідністю різних культур знайти живої душі котрий страждає, спраглого справедливості, шукаючого кращого життя людини. Історичний роман, на думку Скотта, повинен відтворити історію повніше, ніжнаучно-историческое дослідження, оскільки суху археологію він має заповнити психологічним змістом, пристрастями і "думками" створюють історію людей - окремих осіб як і, як і його великого людського потоку. Щоб кардинально вплинути на завдання, історичний роман повинен, поруч із політичними подіями, зображати приватне життя приватних людей - поєднувати широке політичне дію і любовну інтригу, реальних історичних осіб й з вигаданих. У. Скотт, як говорилося, був родоначальником історичного роману його сучасному розумінні. Новаторство їх у літературі 19 в. полягала у тому, що він було вироблено принципи історичного методу, які дозволяли створювати захоплюючі, звільнені від надмірноїархаизации мови та водночас сповна передають своєрідність і впізнаваний відбиток описуваної епохи, романи. У чому полягав історичний метод Вальтера Скотта? Н.Я.Дьяконова у книзі “Англійський романтизм: Проблеми естетики” пише: “З певного значення історії у розвиток літератури, в тому числі предмета літератури - людські стосунки, Скотт формулює завдання історичного роману. Скотт вважав, що історизм роману у тому, щоб спиратися на справжні факти, як “жили, думали, відчували люди минулих століть, чому такі надходили, а чи не інакше під тиском обставин і розширення політичних пристрастей” [7,с.76]. Дослідник творчості Скотта радянський критик Б.Реизов у книзі “Творчість Вальтера Скотта” (глава “Теорія історичного роману”), зазначає, що Скотт створив принципи нової історіографії: “… ідея загальнолюдського єдності зробила Скотта як художником, а й істориком й організувала основу для історизму двадцятого століття” [8,с.281]. Новаторство У. Скотта полягала наступного. Щоб створити справжній історичний роман, на думку У. Скотта, треба достеменно уявити приватне життя тієї епохи, її “звичаї”. А історія моралі, з його погляду, - це історія культури, історія суспільної свідомості. По-друге, як у Б.Реизов, “в романах Скотта, мабуть, вперше у європейської літературі з'явився і в сцені народ: непоодинокі більш-менш непересічні постаті “простого звання”, а й цілі групи, натовпу народу… народ в нього - це справжній людський колектив, рухомий, мислячий, сумнів, об'єднаний загальними інтересами і пристрастями, здатний до дії з власної закономірною реакцію події" [8,с.23]. Далі, “Вальтер Скотт надзвичайно розширив кордону роману. Ніколи ще роман не охоплював такої кількості типів, станів, класів та подій. Вмістити за одну розповідь життя країни, зобразити приватні долі і натомість громадських катастроф, сплести життя звичайного середнього людини із подіями державної ваги означало створити цілу філософію історії, сповнену думкою про єдність історичного процесу, про нерозривний зв'язок приватних інтересів влади з інтересами всього людського колективу” [8,с.24]. По-четверте, У. Скотт художньо поєднав історичну правду з вигадкою, пояснивши правомочність такого сполуки тим, що “найважливіші людську пристрасть в усіх власних проявах, в тому числі джерела, що їх живлять, загальні всім станів, станів, країн і епох; звідси з незмінністю слід, хоча дане стан суспільства впливає думки, спосіб думання і їх учинки людей, ці останні з самого своєму суті надзвичайно подібні між собою. … Тому і відчуття провини і пристрасті в своєму характером і зі своєї напруженості наближаються до наших. І коли автор вдається до роману… виявляється, що, яким він має, як мовної, іисторически-битовой, у самій мері належить сучасності, як і епосі, обрану ним для викладу" [9,с.27]. У центрі уваги Скотта була дія на людини її безпосереднього оточення і віддаленого минулого. Як справедливо зазначає англійські дослідникДайчес, почуття взаємозалежності людських життів, їх складних переплетень пронизує романи Скотта. Скотт бачив у людині хіба що фокус перехресних взаємодій незалежно від власної волі, його, вчинки, упередження, жести видають національність, релігію і започаткував традицію, які зробили її такою, якою вона є [10,с.5-6]. Головне злочин романістів Скотт бачить у “порушенні історичної правди… об'єднання загалом танці кринолінів і вузьких суконь, величезних перук і напудрених волосся" [10,с.96-97]. У одній із небагатьох різко негативних і холодно іронічних рецензій Скотта відхиляється написанаГодвином "ЖиттяЧосера", бо автора займає не істина, чи, було насправді, бо, що могло б чи повинно бути відповідно до його домислами. Хоча романи Годвіна "нібито засновані на реальної історії", його лицарі "розмовляють мові його, так званої філософії, у його незгоду з століттям і собою" [10,с.97]. Використання художніх зразків для ілюстрації абстрактних ідей Скотт вважає недостойним романіста, який із однаковою ретельністю уникати двох небезпек - недостатньою об'єктивності, особливо при характеристиці осіб, які викликають його співчуття, і об'єктивності надмірної, яку слід втрата моральної оцінки. З такої уявлення завдання романіста йдуть три важливі особливості творчого історичного методу У. Скотта: а) зображення історичних подій крізь сприйняття приватного вигаданого персонажа, ведучого любовну інтригу роману і тим самим дотримання історичної точності разом із збереженням обов'язкової романічної інтриги [8, С.28]. Порівнюючи шекспірівський метод зображення історичних подій ізскоттовским,Д.М. Урнов і Н.Я.Дьяконова як істотної різниці відзначали зміну пропорцій розставити реальних і фіктивних постатей (якщо в Шекспіра першою роллю грають історичні персонажі, те в Скотта “першому плані й більшість розповіді займають герої, нею самою створені, діячі ж історичні відходять другого план, стають епізодичними” [11,с.98]); б) зміну співвідношення перекази і вимислу, створення історичного фону вигаданими персонажами, що є надзвичайно типовими для зображуваної епохи й країни й цьому плані свої історичні; якщо в Шекспіра “попереду йшло переказ,винуждавшее своїм авторитетом вірити зображуваному в п'єсі" то “Скотт розгортав літопис ніби з протилежного кінця, починаючи з сторінок приватних, маловідомих і вигаданих" [11,c.34]. Він швидше перевіряє, а чи не підтверджує перекази… “Вальтер Скотт сам створював канву, представляючи традиційні постаті наново, тим “домашнім чином", що його точно визначив і високого оцінив у його методі Пушкін” [11,с.98] ; в) новаторство художнього мови. Після невдачі з публікацією “>Куинху-холл” Скотт, як у І.Шайтанов, “починають розуміти, що перед ним романісти вели читача до минулого, чи ілюзорне, як атмосфера страху і фатальних пристрастей в “готичному" романі, чи обставлене з бутафорської дріб'язковістю, як у романі “антикварному”. Головним здавалося створити картину минулого за контрастом зі справжнім. Скотт вирішує вступити прямо протилежним чином" [14,с.91]. Він цурається надмірноїархаизации мови, а використовує мову його епохи, інакше кажучи пропонує те що ХХІ столітті назвутьосовремениванием, модернізацією історії. Сам Скотт так пояснює це: “Щоб пробудити в читачі хоч певний інтерес, необхідно викласти обрану Вами тему розумом і в манері тієї епохи, у яку Ви живете” [9,с.25]. Історичний роман для Вальтера Скотта - цеnovel (тобто., з його ж визначенню, “розповідь, у якому події не суперечать звичайному ходу речей у житті сучасному стану суспільства”), аromance - “таке вигадане розповідь, інтерес якого тримається на чудесних і незвичайних подіях" [14,c.72] ; інакше кажучи, не змішання “правди" і “вимислу", а вигадана, лише “заснований історією”, і, отже, з погляду романтика, “щоправда у цьому сенсі”. Ведучи мову про літературних коренях Скотта,Б.Г.Реизов згадує у тому, що вирішальний впливом геть формування Скотта справила англійська культура 18 в. - реалістичний роман, сентиментальна поезія, драма і комедія, і особливо літературне рух кінця століття, прояви відродження інтересу до творчості і готиці, до старим поетам, розпорядженням класичної поезії, сформульованому ще Едвардом Юнгом у своєму трактаті “про оригінальне творчості” (1759). Проте, запозичивши багато від цього спадщини, і зокрема, “готичного” роману, Вальтер Скотт переосмислив ці традиції. Так, Б.Реизов зазначає, що “>герой-режиссер і “глибокий сюжет", які у “готичному" романі порушували інтерес чи страх, у Скотта служать іншим цілям і підлітків набувають філолофсько-історичне значення. У цьому плані Скотт значно ближчою до Гете, який… дав свого героя невидимих покровителів, таємно, із-за куліс керівних його долею, щоб виховати її глибшого розуміння життя" [8,с.36]. Важливим є і той час, що з Скотта, зазначаєБ.Г.Реизов, “однак приватне життя визначено долями держав і народів. Таке розуміння роману вимагає безлічі дійових осіб і широкої громадської фону. Воно вимагає також тонкої і занадто складною інтриги, яка зв'язує усю цю кількість осіб і подій у єдине і дуже різноманітне дію” [8,с.37], яке виявляє певний вплив драми: проти літературної нормою на той час у ньому сильно зростає питому вагу діалогів, які в письменника стають улюбленим засобом соціально-психологічної й емоційної характеристики персонажів, пояснення їхніх стосунків, зав'язування та ліквідації конфліктів. Його герої, як підкреслюють багато критиків, - це об'єкти описи і політичного аналізу, а суб'єкти дії,самовиявляющиеся у власній слові і вчинок, в драматичному зіткненні пристрастей. Надзвичайно складні за багатством дії й за кількістю персонажів, романи Скотта попри “достатку деталей та різноманітті інтересів, все-таки прості. Вони нічого немає випадкового - все підпорядковане основному події, все суворо централізовано, включено у єдиний логічний потік розвитку дії” [8,с.37]. А.Аникст в “Історії англійської літератури” дає таку класифікацію історичних романів У. Скотта: 1) історичні романи з минулого Шотландії, 2) з історії Англії [15,с.257-270]. У цьому просторова класифікація збігаються з тимчасової: перший цикл розповідає про недавніх подіях, другий - про віддаленіших у часі. Популярність і слава Скотта, випробувана їм під час життя, дещо зблякла після смерті Леніна в 30-х роках, коли різко упав інтерес до своєї історії. Однак цьому, зазначає У.Ивашева, “якщо популярність історичного роману пішла знижуються, то одночасно почалося непомітне, але надзвичайно інтенсивне впровадженняскоттовского методу, вплив на представниківрождавшегося нового реалізму принципів художньої архітектоніки, у яких будувавсяскоттовский роман" [16,с.30].