Портфоліо Охотюк Світлани "Розвиток пізнавальної активності підлітків у процесі домашньої навчальної роботи з музики"

Назва проекту

"Розвиток пізнавальної активності підлітків у процесі домашньої навчальної роботи з музики"

Основний та другорядні (дотичні) навчальні предмети

Зв`язок з гуманітарними предметами естетичним циклом та інформатикою.

Навчальна тема (як записано в програмі)

Виконання домашньої роботи

Вік учнів, клас

12-14 років 2(6),3(7),4(8)гімназичні класи

Стислий опис

Шляхи розвитку пізнавальної активності підлітків у процесі домашньої навчальної роботи з музики

Активізація пізнавальної діяльності підлітка вимагає, на думку В.І. Лозової, застосування різних методів, засобів, форм навчання, які спонукають його до виявлення активності. Для цього потрібна така організація процесу пізнання, в якій об’єкт пізнання був би включеним у сферу діяльності підлітка, і діалектично взаємодія між ними створювала б передумови виявлення активності особистості. Методична розробка даної теми потребує уточнення поняття „пізнавальна активність”. Про необхідність і важливість аналізу наукового поняття „активність” пишуть філософи, психологи, педагоги: С.Л. Рубінштейн, В.О. Петровський, В.З. Коган, А.І. Арістова, Т.І. Шамова, Г.І. Щукіна та ін. В наш час активність як наукова категорія досліджується в різних аспектах біологічному, психологічному і педагогічному, соціологічному. Слово „активність” походить від латинського aktivus і означає „діяльний”, „енергійний”, „ініціативний”. Тобто людина з такими рисами характеру прагне до живої участі у всьому, виявляє себе в діяльності. Автор статті про активність в „Педагогической энциклопедии” Г.С. Костюк дає істотне доповнення до визначення поняття „ активність”: „здатність змінювати навколишню дійсність відповідно до особистих потреб, поглядів, мети. Як риса особистості активність виявляє себе в енергійній, ініціативній діяльності у праці, у навчанні, у громадському житті, різних видах творчості, у спорті, іграх та ін. Питання про сутність активності є багатоаспектним, що свідчить про його складність. Тому не можна дати одне визначення цього поняття, оскільки активність може розглядатися або як загальна категорія, або як біологічна, психологічна, або як фізіологічна особливість. Біологічний аспект передбачає пристосування організму до навколишнього середовища, фізіологічне – активність у плані регулятивної функції мозоку. Психологи вбачають в активності діяльність, в якій суб’ект змінює свою поведінку і свої психічні властивості. Гносеологія розглядає активність як діяльні пізнання. У педагогіці поняття „активність” трактують як рису людини, яка виявляється в стані готовності, у прагненні до самостійної діяльності, а також під час здійснення діяльності, виборі оптимальних шляхів досягнення поставленої мети. Як вказують науковці, внутрішні стимули активності – це потреби, інтереси, інтелект, воля, емоції та ін. „Передумовою будь-якої діяльності є та чи інша потреба, - вважає О.Н. Лєонтьєв, - бо вона являє собою об’ективну необхідність кожної людини в певних умовах, які забеспечують її життя і розвиток”. Соціальні потреби людини є об’ективними джерелами людської активності, а спрямованість особи з її інтересами, метою, ідеалами складає суб’єктивні джерела. Але як зазначає Т.С. Арефьєва, активність породжують не самі по собі потреби, а протеріччя між ними та існуючими умовами беття суб’єкта. Відсутність будь якого з компонентів діяльності викликає активність, бо потрібен пошук об’єкту потреби, засобів їх задовільнення. Якщо не буде потреби, не буде й активності людини. Активність виступає і як умова, і як момент що реалізує потреби. З поняттям потреби тісно пов’язане і поняття мети, тобто те, до чого прагнуть, чого бажають досягти. О.В. Петровський бачить динаміку активності особи в переході від освідомлення мети як передумови діяльності до її реалізації. Постановка мети та її реалізація передбачають певні мотиви діяльності. У мотиві відбувається з’єднання, синтез зовнішніх та внутрішніх сил, які визначають характер діяльності суб’экта. Якщо потреба виражає необхідність, мета – конкретизовану потребу, то мотиви характеризують внутрішні причини цих процесів. М.І. Алексєєва визначає такі дві групи мотивів навчпнні учнів: 1. Пізнавальні мотиви, пов’язані зі змістом навчальної діяльності і процесам її виконання, тобто закладені в самому процесі навчання; 2. Соціальні мотиви, пов’язані з різноманітними взаємодіями школяра з іншими людьми. У цій мотивації розкриваються вагомі для особистості соціальні настанови, прагнення, запити. У свою чергу, серед пізнавальних мотивів автор визначає підгрупи: а) широкі пізнавальні мотиви, які спонукають учнів виявляти інтерес до знань, постановки перспективи в придбанні новиз знань; б) навчально-пізнавальні мотиви, які сприяють формуванню пізнавальної активності школяр, оскількі він у прцесі навчання виявляє інтерес до різних засобів оволодіння знаннями, до прийомів самостійного придбання знань, до методів наукового пізнання. Коли з’являються труднощі, учень їх переборює, виявляє при цьому терпіння то посидючість; в) мотиви самоосвіти, які спонукають учня до пізнання нового з метою розширення свого кругозору, до формування бажання відкрити для себе те нове, що раніше було невідомо в будь якій галузі науки. На думку М.І. Алексєєвої, соціальні мотиви навчання мають великі значення для учнів середнього шкільного віку.Це пов’язано з психо-фізиологічними особливостями підлітка. У групі соціальних мотивів автор виділяє такі підгрупи: а) широкі соціальні мотиви – пов’язані з почуттям громадського обов’язку, бажанням використовувати знання у праці; б) вузькі соціальні мотиви – спонукають школяра до навчання, яке він сприймає як шлях до особистого благополуччя. Учень прагне посісти гідне місце в колективі, серед товаришів і дорослих: одержати від них схвалення, заслужити в них авторітет та ін.; в) мотиви соціального співробітництва виступають як основи самовиховання, самовдосконалення особистості. А.К. Маркова зазначає, що у школярів середнього та старшого шкільного віку можуть виявлятися творчі мотиви навчання. Саме творчі мотиви свідчать про те, що учні шукають нові засоби дій у навчанні і формах спілкування з оточуючими. Педагог вважає, що у формуванні пізнавальної активності підлітків необхідне поєднання різних мотивів навчання. Отже, активність людини передбачає певний психологічний стан, який зумовлюється її потребами, інтересами, мотивами та вольовими прцесами. У психологічній та дедактичній науках не має єдиного підходу до вивчення поняття „пізнавальна активність”, хоч у багатьох випадках вчені називають деякі загальні істотні риси цього поняття. Так, у працях Д.В. Вількєєва, Б.Н. Єсіпова, Н.О. Половнікової підкреслюється вольова та емоційна настроєність суб’єкта як важливий показник активності школяра: готовність і прагнення до енергійного засвоєння знань, психічний стан, який виявляється в настрої вирішувати інтелектуальні завдання. М.І. Махмутов визначає пізнавальну активність як виявлення у навчальному процесі вольової, емоційної та інтелектуальної сторін особистості. Т.І. Шамова розглядає пізнавальну активність учнів та їхню розумову діяльність, спрямовану на досянення певного пізнавального результату, і як підвищену інтелектуально орієнтовану реакцію до навчального матеріалу на с=основі пізнавальної потреби. Л. Арістова вважає, що активність слід розуміти як виявлення перетворювального, творчого ставлення індивіда до об’єктів пізнання і передбачає наявність таких компонентів активності, як вибирання підходу до об’єктів пізнання, постановку мети, завдання, яке нкеобхідно виконати, перетворення об’єкта в наступній діяльності. Г.І. Щукіна розглядає пізнавальну активність як „творення особистості, яке виявляє інтелектуальний відгук на процес пізнання, живу участь, розумово-емоційну чуйність учня в пізнавальному процесі”. Наведені визначення поняття „пізнавальна активність” дозволяють зробити висновок, що освоєння невідомоо спонукає людину до творчої діяльності. При цьому зовнішний вплив відбивається через психічний стан конкретної особи, через її вольові якості, емоціїї. І засвоєння об’єкта пізнання, і відбиття зовнішнього впливу вимагає активності суб’єкта. Отже, пізнавальна активність характеризує індивідуальні особливості людини в процесі пізнавальної діяльності. Питання методики музичного виховання учнів підліткового віку детально висвітлені в науково-методичних працях Ю.Б. Алієва, Д.Б. Кабалевського, Н.П. Радчука, О.Я. Ростовського, Е.П. Печерської та ін. Педагогами запропонована низка різноманітних методів, що сприяють розвитку пізнавальної активності учнів на уроках музики. Але нам хотілося б звернути увагу на те, що уроки музики в загальноосвітніх навчальних закладах проводяться лише один раз на тиждень. Тому важливим доповенням до роботи у класі можна вважати домашню навчальну роботу. Домашнє завдання бажано давати систематично, що сприяє формуванню в дітей позитивної мотиваціїї учіння. Домашнє завдання має бути логічним, доступним для них, різноманітним, цікавим. В нашій практичній роботі ми пропонуємо гімназитам такі домашні завдання:

- прочиитати вірш, поему чи повість, що послугувала літературною основою музичних творів, які вивчаються на уроці;
- виконати малюнок, що віддзеркалює художній образ чи настрій прослуханого музичного твору;
- підібрати аналогічний до музичного твір іншого виду мистецтва (література, образотворче мистецтво, скульптура, архітектура);
- відшукати інформацію про того чи іншого музиканта (композитора, виконавця);
- підготувати розповідь про улюбленого співака або музично-виконавський колектив;
- створити оповідання чи вірш, співзвучні прослуханій музиці;

Виконані домашні завдання прослуховуються (проглядаються) у класі, де кожен має змогу висловити власні думки. Домашні завдання стимулюють інтерес учнів до музики й пізнавальну активність. Відомо, що ефективними у навчанні й розвитку школярів є ігрові методи. Один з них – відгадування кросвордів. На уроках музики ми теж використовєио цей метод – переважно, під час закріплення навчального матеріалу. Відгадування кросворду вносить „ділове пожвавлення” в урок, активізуючи пізнавальну діяльність, пам’ять, мислення учнів. До речі, цікаво ознайомитися з деякими факторами з історії кросвордів. Як зазначають сучасні дослідники єдиної думки щодо часу появи перших кросвордів немає. Вчені висловлюють припущення, що люди захоплювалися ними ще в другому тисячоліті до н.е. Як і багато інших геніальних цивілізацій, вони з’явилися ще у Древній Греції. Про це свідчать глиняні таблички з малюнками, схожими на сучасні кросворди, що знайдені на острові Крит. У подальшому вони одержали розповсюдження в античному Римі. Так, при розкопках древньоримського поселення Коринум у 1868 році в Англії, була знайдена плита із зображенням малюнком, дуже схожим на кросворд. Знахідка датувалася III-IV століттям н.е. Дещо подібне було виявлено на колоні у Помпеях під час розкопок 1936 року. Це творення відносилося до 79 року нашої ери і дивувало тим, що могло читатися однаково: зліва направо, зправа наліво, згори вниз і знизу догори.