Alexgulman

Жінки математики.

Короткі біографічні відомості та внесок жінок математиків у розвиток математичної науки.Курсив

У даному проекті розповідається про жінок - математиків, які своїми працями збагатили математичну науку. 
Наша Батьківщина завжди була багата математичними талантами, у тому числі і жіночими. Але в умовах царської Росії вони не знаходили державної підтримки і, як правило, гинули без пори і часу. 
Щоб бути "двигуном" математичної науки, треба багато і дуже наполегливо працювати. Тільки наполегливою працею людина прокладає в науці свій шлях і створює чудові духовні цінності, служить своєму народові, складаючи предмет його законної гордості. 
Життя жінок - математиків складалося важко. Нелегко було пробивати дорогу до науки жінкам, долаючи і складні умови того часу і свої важкі настрої, які їх часом охоплювали під впливом життєвих невдач, боротьби між особистим і громадським, між почуттям і боргом. 
Серед жінок-математиків найбільш відомі Гипатія Олександрійська, Софія Василівна Ковалевська, Софія Олександрівна Яновська. Опису життя і діяльності вчених присвячена ця робота. 

Математика – надзвичайно важлива наука. Видатних математиків, які розвивають цю науку, відомо багато. Почесне місце серед них посідають жінки. Вони створили наукові праці та підручники, які збагатили скарбницю світової математичної літератури. Найбільш відома жінка-математик Гіпатія Олександрійська. Вона народилася і жила в Олександрії в 370-415рр. Гіпатія була першою жінкою-математиком, філософом, астрономом і лікарем. Вона була настільки всебічно освіченою, що на її думку зважали всі вчені того часу. Гіпатія написала коментарі до праць Діофанта і Аполлонія. Але, на жаль, наукові праці Гіпатії не збереглися. Файл:Example.jpg Всім відома Авгу́ста А́да Кі́нґ, графи́ня Лавле́йс (10 грудня 1815 — †27 листопада 1852) (при народжені Августа Ада Байрон)— англійський математик, відома тим, що зробила опис ранньої версії обчислювального пристрою загального призначення Чарльза Беббіджа, обчислювальної машини.

          Ада була першою законнонародженою дитиною англійського поета лорда Джорджа Гордона Байрона і його дружини віконтеси Вентворт — Анни Ізабелли Мілбенк (Байрон) . Ада визнана першою програмісткою у світі. Ада також отримала від чоловіка кличку «Королева Паралелограмів». 

Софія Василівна Ковалевська (1850 - 1891 рр..) -видатний російський математик; перша в світі жінка - професор і член - кореспондент Петербурзької академії наук. Роботи Ковалевської внесли величезний внесок у теорію диференціальних рівнянь, теорії алгебраїчних функцій, теоретичну і небесну механіку.

Жінки - математики України

Софія Олександрівна Яновська (1896 - 1966)

Вчитися так, ніби житимеш вічно. Жити так, ніби завтра помреш.

Софія Олександрівна Яновська була професором механіко-математичного факультету МДУ, її життя падає на період бурхливих подій в нашій Батьківщині. Її ім'я міцно врізалося в пам'ять всіх тих, хто в нашій країні так чи інакше пов'язаний з логікою та її історією. Для них посмертно виданий збірник її вибраних робіт [3] - багато в чому настільна книга. Про Яновську і її внесок в науку написано не так багато. До 70-річчя Софії Олександрівни була опублікована стаття про неї в журналі "Успіхи математичних наук" (УМН) [4], а після її смерті - ряд некрологів. У 1970 р. учень Яновської філософ Д. П. Горський помістив роботу про неї в одному логіко-філософському збірнику. На початку 1980 р. добірка ряду невеликих статей-спогадів про неї з'явилася у збірнику "Жінки - революціонери і вчені" [5]. Тут вміщено статті Д. П. Горського, Б. В. Бірюкова, А. А. Маркова, А. С. Кузічева, З. А. Кузічева, І. Г. Башмакова, А. П. Юшкевича та ін. Варто відзначити, що ця книга - цікавий документ, створений за ініціативою "останніх могікан" апологетики комунізму в Росії. Укладачі книги - назвемо їх імена: Ф. П. Дашевська, А. П. Ненароков, Х. С. Топоровський і І.Е.Южний-Горенюк (відповідальними редакторами виступили академік І. І. Мінц та А. П. Ненароков) - зуміли "нашкребти" серед "жінок-революціонерів" всього три "вчених": крім Яновської, це A.M. Панкратова та Є. К. Соколовська [6]. З трьох жінок - героїнь даного збірника - справжнім вченим була тільки Софія Олександрівна. Це чітко видно із статті, опублікованої до її сторіччя [7]. Справді, в наші дні, коли вчений - будь то математик, фізик або філософ - роздумує над основними філософсько-методологічними питаннями науки, особливо відносяться до фізико-математичного знання, математичної і філософської логікою, кібернетики та інформатики, він цілком природно і органічно вводить в сферу своїх роздумів проблеми співвідношення формального і змістовного в науковій динаміці; питання, що стосуються подолання протиріч, у ній виникають; труднощі уточнення понять, якими при цьому доводиться оперувати. У постановці цих проблем і вироблення принципових шляхів їх з'ясування дуже велика, а якщо говорити про вітчизняну науку, то, мабуть, провідна роль, належала Яновській. Вона глибоко досліджувала філософську проблематику підстав дедуктивного пізнання, щедро ділилася своїми думками з широкою математичної і філософської громадськістю. У середовищі вітчизняних вчених - філософів, логіків, математиків загальновідомим виступає, наприклад, таке уявлення про шляхи вирішення антиномій - парадоксів, апорій логіки: уточнюються допущення, які явно чи неявно тягнуть розглянуті труднощі (що, наприклад, "нескінченність" не можна "оконечіть "), а у відповідну теорію вводиться в тій чи іншій формі рух або його аналоги. Але саме цю концепцію розвивала Яновська. Те ж стосується й ідеї про те, що формально-логічні засоби залежать від змісту, що з їх допомогою підлягає відображенню, що в науковому знанні допустимі будь-які абстракції, аби існував - хоча б у принципі - спосіб "спуску" з рівня цих абстракцій на рівень, що допускає перевірку суджень, в яких вони фігурують, і т.п. С. О. Яновська виросла в єврейській сім'ї вихідців з одного містечка Гродненської губернії. Період її навчання в Одесі відзначений віхами: гімназія, яку вона закінчила із золотою медаллю; Вищі жіночі курси, на математичне відділення яких була переведена, за її словами, за наполяганням професора С. О. Шатуновського, видатного російського математика, і, нарешті, участь в революції. Вона брала участь в одеському більшовицькому підпіллі в період, коли Новоросія за підтримки сил Антанти - союзників Росії в Першій світовій війні - була зайнята силами Білого руху. Як розповідають, її заарештували. "Під час відступу з Одеси білі захопили в полон кількох червоноармійців. Полонених вони розстрілювали на мосту, і ті падали в річку. Серед них, виявляється, була і Софія Олександрівна. Куля прострелила високу тулію капелюхи. Софія Олександрівна впала в річку, зуміла виплисти і потім цілу ніч відсиджувалася у воді в очереті" [8]. В Одесі вищу освіту Софії Олександрівни не було завершено. Отже, закінченого університетської освіти Яновська не отримала. Однак запас математичних знань, отриманих на одеських Вищих жіночих курсах, був великий. Адже її вчителями були І. Ю. Тимченко - історик математики, С. О. Шатуновський - математик, який відрізнявся загостреною увагою до питань логіки, і Є. Л. Буніцкій - учень знаменитого німецького математика Давида Гільберта, фахівець з математичного аналізу. Деканом ж фізико-математичного факультету Новоросійського університету (до складу якого на початку 1917 р. увійшли Вищі жіночі курси) був Веніамін Федорович Каган, що займався підставами геометрії і редагував відомий журнал "Вісник дослідної фізики та елементарної математики". Однією з перших в Росії вона змогла усвідомити зростаюче значення математичної логіки. Лише посмертно був опублікований збірник вибраних робіт під заголовком "Методологічні проблеми науки". Яновська створила новий напрям у науці - свою школу методології наукового знання. Вона поєднувала теоретичний пошук з пропагандою наукових знань, викладання спеціальних питань математичної логіки - з установкою на те, щоб зробити досягнення науки надбанням широкої аудиторії, включаючи школярів. Читала на трьох західноєвропейських мовах, Яновська завжди знала про нові результати у світовій логічної науці. Вона була ініціатором переказу фундаментальних логічних праць зарубіжних авторів, редагувала їх, писала до них передмови або післямови, коментарі. Яновська вчилася все життя, йшла в пізнанні весь час вперед. І вона завжди була готова до смерті і працювала, знаючи, що завтра її може не стати. Воля, терпіння і сила духу в ній були незвичайні. Клавдія Латишева (14.03.1897 — 11.05.1956)

Клавдія Яківна Латишева народилася 14 березня 1897 року в Києві, де, й протікало все її подальше життя, навчання й робота: середню освіту здобула в Другій жіночій гімназії (1916), закінчила жіночі вищі педагогічні курси (фізико-математичний відділ, 1921), стала першою в Україні жінкою, яка захистилась на ступінь кандидата фізмат наук («Наближене розв'язування за допомогою способу моментів лінійних, диференціальних рівнянь, що мають особливості в коефіцієнтах», 1936), а 1952 року — доктором («Нормальні розв'язки лінійних диференціальних рівнянь з поліноміальними коефіцієнтами») і професором; відомий її «Математичний задачник для хімічних інститутів» (1932) та «Елементи наближених обчислень» (1942), праці з електродинаміки, теорії коливань та ймовірностей... Науковий доробок Латишевої — понад чотири десятки праць, серед яких і метод Фробеніуса-Латишевої для розв'язування систем диференціальних рівнянь з частинними похідними, і спільна з Михайлом Кравчуком доповідь (1936, Інститут математики) для союзної АН, і список літератури до його монографії «Застосування способу моментів до розв'язування лінійних диференціальних та інтегральних рівнянь» (1932—1935), удостоєний письмової подяки автора... Була вона й у числі організаторів Першої всеукраїнської математичної олімпіади (1936, Київський університет).
За сумлінну багаторічну роботу Клавдія Латишева нагороджена найвищим тоді орденом Леніна (1954), а також медаллю «За доблесний труд у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.»
Померла Клавдія Латишева 11 травня 1956 року.

Галина Матвієвська (13.07.1930 - )

Галина Павлівна Матвієвська народилася 13 липня 1930 року в м. Дніпропетровську, дитинство провела в Харкові, а школу закінчила (1948) із золотою медаллю в Оренбурзі (Росія), у 1954 році закінчила Ленінградський (тепер Санкт-Петербург) університет — кафедра алгебри й теорії чисел, на ступінь кандидата фізико-математичних наук (1958) захистилась, вивчаючи неопубліковані архівні рукописи Леонарда Ейлера з теорії чисел. У 1959 році вона переїжджає до Узбекистану, батьківщину чоловіка, і займається історією східної математики, опанувавши з цією метою арабську мову; захищає в Ташкенті докторську дисертацію «Вчення про число в середні віки» (1968); стає членом-кореспондентом АН, заслуженим діячем науки, лауреатом державної премії ім. Беруні...

Основні напрямки досліджень - історія математики і математичної астрономії в країнах середньовічного Сходу, історія теорії чисел, рукописи Л. Ейлера, історія культури Оренбурзького краю. Автор понад 160 наукових праць, у тому числі 16 книг. Підготувала трьох докторів і десять кандидатів фізико-математичних наук.

Ольга Олійник (02.07.1925 – 2001)

Ольга Арсенівна Олійник народилася 2 липня 1925 року в селі Матусів, а шкільні роки провела в містечку Сміла (тепер Черкаської області); з початком війни сім'я економіста евакуювалася разом із заводом до м. Перм (Росія), де Ольга закінчила десятирічку (1942) й вступила на фізмат університету та відвідувала семінар професора Московського університету Софії Яновської, з якою й перебереться до столиці: закінчить з відзнакою мехмат університету ім. Ломоносова (1947) і назавжди зв'яже з ним свою долю — кандидат наук («О топологии, действительных алгебраических кривых на алгебраической поверхности», 1950), доктор («Краевне задачи для уравнений с частными производными с малым параметром при старших производных и задача Коши для нелинейных уравнений в целом», 1954), професор (1955), академік...
Напрямок її наукової діяльності визначився під впливом академіка Івана Петровського — диференціальні рівняння в застосуванні до нестаціонарної фільтрації рідин і газів у пористих середовищах; до розподілу тепла в тілах, які знаходяться в різних фазових станах одночасно — плавлення металу чи танення снігу; до ударних хвиль газової динаміки; до математичної теорії пружності й топології; до руху в'язкої рідини... І праця першої вітчизняної жінки, яка в 29 літ уже стала доктором фізико-математичних наук, знайшла гідне поцінування: найперша премія Чеботарьова (1952) й перший ступінь премії Ломоносова (1964); іноземний член Італійської АН у Палермо (1967) й почесний член Единбурзького королівського товариства Великобританії (1984); іменна медаль Колеж де Франс і медаль першого ступеня Карлова університету Праги...

Підготувалa 56 кaндидaтів і 14 доктоpів нaук. Автор понад 350 нaукових pобіт.

Галина Сита (29.01. 1940 - )

Галина Миколаївна Сита народилася 29 січня 1940 року в

м. Харкові.  Закінчивши (1962) механіко-математичний факультет Київського університету, успішно займалася в Інституті математики Академії наук України граничними теоремами теорії випадкових процесів та асимптотичними оцінками мір у функціональних просторах: стала кандидатом фізико-математичних наук (1965), опублікувала 25 праць (про граничний розподіл функціоналів від послідовності сум незалежних випадкових величин; про граничні теореми для певних функціоналів від випадкових блукань і інтегралів від броунівського процесу. 
	Та покликала її й цілком захопила священна справа повернення Україні призабутих нею імен власних математиків світового рівня. Спочатку було це впорядкування могил Георгія Вороного (с. Журавка на Чернігівщині, 1982, гранітний обеліск) й Михайла Остроградського (с. Хорішки на Полтавщині, гранітний знак з його барельєфом, 1985, скульптор В. Білоус, архітектори В. Квас і Є. Ширай), а далі увіковічення їхньої  світлої пам'яті (ще Михайла Кравчука, Миколи Чайковського й Віктора Буняковського): започаткування музеїв, спорудження пам'ятників, створення фільмів, випуск грошових і поштових знаків, організація міжнародних наукових конференцій, видання книжок, де вона — не тільки співредактор, а й автор архівних досліджень:

У 2001 році Кабінет Міністрів України саме Галину Ситу затвердив секретарем Організаційного комітету по відзначенню 200-ліття Михайла Остроградського, а її перу належать понад півсотні праць з історії математики. Тож Ситу читають і слухають, їй вірять і її продовжують, навіть тоді, коли вона про те й не здогадується... Має понад 50 публікацій з історії вітчизняної математики. Серед них - видання, присвячені ювілейним датам вчених-математиків Г.Вороного, В.Буняковського, М. Остроградського, А. Скорохода .

Зінаїда Слєпкань (16.04.1931 - )

Зінаїда Іванівна Слєпкань народилася 16 квітня 1931 року в селі Печенжиці на Вологодщині (Росія), куди із Запорізької області було вислано її родину (1930), навчалась у школі райцентру Тотем, а в 1949 році разом з батьками повернулася до України — до міста Мелітополь, де і відзнакою закінчила (1953) фізмат педінституту, а вже в Києві захистила (1962) кандидатську дисертацію з методики викладання математики («Культура тригонометричних обчислень у восьмирічній і середній школах»), основні результати якої вмістила у своїй книжці «Тригонометричні обчислення» (Київ, 1962); першою з жінок тодішнього Союзу (1987) стала доктором педагогічних наук з методики математики («Методична система реалізації розвиваючої функції навчання математики в середній школі») — в основі дисертації був зміст її посібника «Психолого-педагогические основи обучения математике» (1983). У 1965 році Зінаїда Слєпкань переїхала до Київського педінституту (тепер Національний педагогічний університет ім. Михайла Драгоманова) на запрошення Івана Шиманського, а в 1988 стала професором кафедри математики та її методики; вона є автором посібників: «Методика викладання алгебри і початків аналізу» (1978), «Методика навчання математики» (2000) та «Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі» (2000), плідно працює і з колективами авторів, зокрема над сучасним підручником «Алгебра і початки аналізу. 10—11»...
Зінаїда Слєпкань удостоєна значка «Відмінник освіти України», почесного звання заслуженого працівника народної освіти України, медалі Макаренка.

Слєпкань Зінаїда Іванівна (1931–2006) – видатний учений в галузі методики навчання математики, один з фундаторів української наукової школи з теорії та методики навчання математики в середніх і вищих закладах освіти, доктор педагогічних наук, професор. У 1989 р. вона отримала вчене звання професора. Значне місце у науково-педагогічній діяльності З.І. Слєпкань відводилося розробці стандартів для вищої і середньої шкіл, підручників. Усі українські школи протягом десятка років працюють за підручником «Алгебра і початки аналізу 10-11», написаним З.І. Слєпкань у співавторстві з М.І. Шкілем та О.С. Дубинчук. Велике теоретичне і практичне значення для вчителів-практиків і студентів – майбутніх учителів математики мали праці З.І. Слєпкань, присвячені ефективності уроків математики. Усі дослідження З.І. Слєпкань пронизує інтерес до проблем навчання алгебри і початків аналізу в загальноосвітній школі і професійно-технічних училищах. Наукові дослідження З.І. Слєпкань окреслюють питання розвивального навчання математики, особистісно-орієнтованого навчання у середніх та вищих закладах освіти, розвитку творчого мислення учнів і студентів тощо. Цим проблемам присвячений посібник «Психолого-педагогічні та методичні основи розвивального навчання математики» (2004), виступи на науково-методичних конференціях, семінарах та статті у журналах та наукових збірниках. Зінаїда Іванівна Слєпкань – велика Людина, Педагог, Вчений, яку хочеться наслідувати, але яку повторити неможливо !

Катерина Ющенко (08.12.1919- 15.08.2001)

Катерина Логвинівна Ющенко (до заміжжя Рвачова) народилася в учительській сім'ї (молодший брат також став академіком) 8 грудня 1919 року в містечку Чигирин (тепер Черкаська область), де «чудодійна кому отруйна, а кому цілюща чигар-«трава» (В. Дарда), й, закінчивши Середньоазійський університет (1942), стала доктором фізико-математичних наук «Деякі питання теорії алгоритмічних мов і автоматизація програмування» (1966), професором Київського університету (1969), членом-кореспондентом АН України (1976), членом міжнародної Академії комп'ютерних наук і систем (1993), заслуженим Соросівським професором (1996), заслуженим діячем науки України (1980). Вона мала 7 винаходів; була співавтором довідників програмістів для машин М-20, «Урал», «Дніпро», «Киев» та посібника «Элементы программирования» ( М., 1961), що витримав п'ять видань іноземними мовами; чотири рази видавалась її монографія «Алгебра. Языки. Программирование» (1974), а труд було поціновано державними преміями України (1978, 1992), премією Ради Міністрів Союзу (1984), премією Глушкова (1985) та орденом княгині Ольги (1999)... 

Катери́на Ло́гвинівна Ю́щенко — автор першої в світі мови програмування високого рівня («Адресної мови програмування»), вчений кібернетик, член-кореспондент АН УРСР (1976)[1], заслужений діяч науки, лауреат премій Ради Міністрів СРСР, дійсний член Міжнародної академії комп'ютерних наук[2], двічі — Державної премії України, премії імені В. М. Глушкова. Нагороджена орденом княгині Ольги. Доля подарувала їй можливість написати перші програми для першої ЕОМ, створеної у НАН України під керівництвом Сергія Олексійовича Лебедєва. За сорок років роботи в Інституті кіберенетики iм. В. М. Глушкова НАН України нею створена широковідома в Україні і за кордоном наукова школа теоретичного програмування. Внесок в науку Створення Адресної мови програмування — перше фундаментальне досягнення наукової школи теоретичного програмування. Випередивши створення перших мов програмування Фортран (1958), Кобол (1959) і Алгол (1960), Адресна мова програмування підготувала появу не тільки мов програмування з апаратом непрямої адресації, але й асемблерів. Важливий етап в її науковій діяльності пов'язаний із дослідженнями та розробленнями в галузі «адресного програмування». Вона запропонувала одну з перших у світовій практиці мов програмування – Адресну мову – перше фундаментальне досягення київської школи теорії програмування. У 70-80-ті роки остаточно склався предмет дослідження теоретичного програмування. Основним досягненням школи у цей час стало створення алгебро-граматичного (АГ) апарату синтезу програмного продукту. У 90-ті роки школа теоретичного програмування сконцентрувала зусилля на дослідженні АГ-методів представлення знань про моделі організації обчислень і дружнього інтерфейсу користувача при проектуванні і розробці баз даних і знань для систем прийняття рішень, експертних систем і методів одержання знань для них, навчаючих систем різної орієнтації. Видатний вчений-математик, спеціаліст із програмного забезпечення комп'ютерів, член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки – Катерина Логвинівна Ющенко стоїть поруч із В. Глушковим у першому ряду засновників Інституту кібернетики, з яким назавжди пов'язала своє життя, вона перша у СРСР доктор фізико-математичних наук, якій цей ступінь присуджено за роботи із програмування. Її життєвий шлях захоплює багатством ідей і майстерністю вченого, чуйністю педагога та невичерпним працелюбством. У 1950 р. Б. Гнєденка обрали дійсним членом АН УССР, а його відділ перевели до Інституту математики АН УССР у Києві. Катерина Логвинiвна разом із сім'єю відразу ж погодилася на переїзд до столиці. Так Катерина опинилась в історичному місці, де під керівництвом С. Лебедєва в 1948-1951 рр. створили першу в континентальній Європі ЕОМ – МЕОМ. Для підготовки програмістів у 70-ті рр. К. Ющенко заснувала навчальну серію підручників. не можна не згадати про внесок ученої в створення «Енциклопедії кібернетики», двох видань «Словника з кіберенетики». Для вирішення проблеми мобільності програм від 70-х рр. у співавторстві з зарубіжними колегами К. Ющенко активно працювала над стандартизацією мов програмування. 1977 р. створено Держстандарт мови КОБОЛ, розроблено стандарти мов ФОРТРАН-2, АЛГАМС, АЛГОЛ-68, АДА, ФОРТРАН-77, Паскаль, ПЛ/1, Сі. К. Ющенко мала п'ять авторських свідоцтв, нею розроблено вісім державних стандартів України. Вона – автор понад 200 наукових праць, у тому числі 23 монографій і навчальних посібників. Частина з них вийшла двома-трьома виданнями й перекладена за кордоном – в Німеччині, Чехії, Угорщині, Франції, Данії тощо. Її мрiя здiйснилася. Разом зi своїми учнями вона пiдняла теоретичне програмування на таку висоту, що наукова школа Катерини Логвинiвни Ющенко-Рвачової стала помiтною у свiті. Життя Катерини Ющенко порівнюють із долею великої англійки Ади Августи Лавлейс, яка понад усе захоплювалась математикою. ...Двi жiнки, двi долi, двi чудовi вiхи в iсторiї програмування. Одна встановлена в Англiї. Iнша сто рокiв потому - в Українi. Праці Праці з теорії імовірностей, алгоритмічних мов і мов програмування, методів побудови автоматизованих систем обробки даних. Книги Вычислительная машина «Киев»: математическое описание / В. М. Глушков, Е. Л. Ющенко. — К. : Техн. лит., 1962. — 183 с. Ющенко Е. Л. Адресное программирование / Е. Л. Ющенко. — К. : Техн. лит., 1963. — 286 с. Ющенко Е. Л. Программирующая программа с входным адресным языком для машины Урал −1 / Е. Л. Ющенко, Т. А. Гринченко. — К. : Наук. думка, 1964. — 107 с. Управляющая машина широкого назначения «Дніпро» и программирующая программа в ней / Е. Л. Ющенко, Б. Н. Малиновский, Г. А. Полищук, Э. К. Ядренко, А. И. Никитин. — К. : Наук. думка, 1964. — 280 с.

Вірченко Ніна Опанасівна (05.05.1930 - )

Н.О. Вірченко – український математик, доктор фіз.-мат. наук, професор, академік-секретар відділення математики АН Вищої школи України, віце-президент АН ВШ, член НТШ, Українського, Американського, Австралійського, Бельгійського, Единбурзького, Лондонського математичних товариств, Соросівський Професор (1997), лауреат І премії НТУУ “КПІ” (1998), заслужений викладач НТУУ “КПІ” (1999), Почесний професор НТУУ “КПІ” (2005), голова Науково-методичної ради Всеукраїнського товариства політв'язнів та репресованих, має нагороду Ярослава Мудрого від АН ВШ України (1999), медаль “Будівничий України” (2001), медаль Андрія Первозваного (2005), знак від МОН “Петро Могила” (2007), заслужений працівник освіти України (2006), “Викладач-дослідник – 2008”. Коло наукових інтересів – теорія узагальнених аналітичних функцій, теорія змішаних крайових задач, сингулярні диференціальні рівняння з частинними похідними, інтегральні рівняння, спеціальні функції, інтегральні перетворення, історія та методика математики тощо. Автор понад 350 наукових та науково-методичних праць, у т.ч. 20 книг: “Смешанные краевые задачи математической физики” (1985), “Парні (потрійні) інтегральні рівняння” (1989), “Математика в афоризмах, цитатах, висловлюваннях” (1974, вид. українською, російською (1984) та японською мовами (1989, 1995)), “Дробові інтегральні перетворення гіпергеометричного типу” (1995), “Графіки елементарних та спеціальних функцій” (1996), “Основні методи розв'язання задач математичної фізики” (1997), “Узагальнені функції Лежандра та їх застосування” (1998), “Generalized associated Legendre functions and their applications” (2001, Worl. Sci.), “Graphs of elementary and special functions” (USA, 2001, 770 p.), “Нариси з методики викладання вищої математики” (2006), “Основи дробового інтегро-диференціювання” (2007) та ін. А починалося життя Ніни Вірченко дуже просто: з любові до України, яку вона увібрала з молоком матері, духом батьківським вирощена та загартована, рідною природою виплекана. Ще в шкільні роки вона вирішила присвятити Україні своє життя, прислужитися Науці, рідному, такому знедоленому народові. Зокрема, у своєму випускному творі на атестат зрілості, який, за словами газетної кореспондентки, що була присутня на екзамені, “аж пашів духом патріотизму”, вона писала, цитуючи відомі слова: Я – дочка свого народу, Всю красу свою, всю вроду, Лиш йому, йому віддам, За кохану Україну, Як потрібно, то й загину. Навіть псевдонім мала – УЖМА, за який її пізніше мучили на слідстві в КДБ. А розшифровується він так: Україна – Жінка – Математика – Астрономія або Українська жінка-математик! Ще в 1965 році, працюючи в Київському університеті над питаннями математичної фізики, Ніна не раз натрапляла в науковій літературі на згадки про Михайла Кравчука. І коли стала шукати його праці, то виявила, що вони були практично вилучені з бібліотечних фондів. Швидко зрозуміла, що академік Михайло Кравчук – непересічний, великий Математик, а далі дізналася, що він загинув на Колимі. Це ще дужче Ніну привернуло до Михайла Кравчука як до науковця, так й особистості трагічної долі. Згодом захоплення Михайлом Кравчуком перейшли у дослідження його наукової спадщини. Загалом понад сорока п'яти років Ніна Вірченко “займається Михайлом Кравчуком”. Так, Ніна Опанасівна – дивовижна, неповторна, світла Жінка, Вчений, Педагог з Божої ласки, особлива Людина! Всіх, хто має щастя спілкуватися з нею, вражає її людяність, безкомпромісність, унікальна щирість, чуйність, скромність, принциповість, сердечність, працелюбність, невтомність, незгасаюча енергійність. Ніна Опанасівна володіє даром переливати всю свою силу, енергію, знання у слухачів. Любить студентів, запалює їх постійно, одним словом, вона – творчий викладач! Наукові та науково-методичні праці, різні науково-популярні, літературні та публіцистичні нариси Н.О.Вірченко, її розмаїта педагогічна й громадська діяльність становлять значний внесок у розвиток математичної науки в Україні, сприяють ефективному зв'язку науки й техніки з вищою освітою, допомагають вихованню активно творчої молоді.

Борок Валентина Михайлівна

(09 .07. 1931—  04 .02.2004) — радянський український математик у галузі диференціальних рівнянь.

Борок народилась в 1931 в Харкові в Україні. В 1949 році Борок почала вивчати математику в Київському державному університеті. У 1954 році вона закінчила університет і поступила в аспірантуру до Московського державного університеті. У 1957 році захистила кандидатську дисертацію під керівництвом Георгія Шилова про системи лінійних диференціальних рівнянь в часткових похідних з постійними коефіцієнтами. У 1970 році вона захистила докторську дисертацію. З 1983 по 1994 роки завідувала кафедрою математичного аналізу Харківського університету. У 1994 році Борок захворіла і виїхала на лікування до Хайфи, Ізраїль. Померла у віці 72 років в 2004 році.

Олена Степанівна Дубинчук (21.05.1919 – 25.11.1994) у на Вінниччині — у старовинному Ямполі, «місті, що розкинулось у ямі» на Дністрі по сусідству з Молдовою. Ще за два місяці до того її батька, директора школи, забрала страшна епідемія висипного тифу, а через десятиріччя туберкульоз хребта звів у могилу й матір, завідуючу початковою школою. Тож сиротою опікувалась її родина — тітки й, особливо, дядько, Володимир Тарасов — математик, директор школи, заслужений учитель України, що сягнув 90-ліття.

У класі Олену постійно призначали бригадиром — такий у ті роки сповідувався метод, а школу вона закінчила відмінницею і 1936 року залишила Поділля та вступила в Києві на мехмат університету, диплом якого довелось одержувати під акомпанемент німецьких бомб у червні 1941. У воєнні та відбудовчі роки вона вчителює в сільських школах поблизу Ростова-на-Дону й Саратова (сьогодні в Росії) та на Київщині.
З 1951 року й до останку Олена Дубинчук жила тільки інтересами НДІ педагогіки України: захист дисертації «Вузлові питання арифметики в 5 класі» (1954), проблеми методики математики й профтех-освіти, написання підручників, а ще робота на посаді професора педінституту (тепер Національний педуніверситет ім. Михайла Драгоманова)... її книжки виходили в Києві й Москві, у Болгарії й Польщі та й нинішні старшокласники знаходять в «Алгебрі й початках аналізу» нею підготовлені розділи про степеневу й показникову функції, а також «Вступ до статистики». 

«Як джерельна вода спраглому були її терплячо мудрі коментарі, і лагідна усмішка, і доброта в очах, і теплота розуміння» (Оксана Москаленко, 1999), що «знімало напруження, повертало усі фарби життя» (І. Новик (Білорусь), 1999). «Вона завжди комусь допомагала, хоч сама жила дуже скромно» (Людмила Хлебникова (Київ), 1999), але «мала й домашній ботанічний сад» — неповторну колекцію фіалок, кохаючись в природі, систематично вела фенологічні нотатки, лікувалась фітотерапією...

Олени Дубинчук не стало 25 жовтня 1994 року: під час переїзду на роботі її травмувала падаюча книжкова шафа, що згодом призвело до інсульту. Працю ж її відзначено трудовими й освітянськими нагородами, зокрема й медаллю Макаренка.