Проблеми навчання інформатики у школі

Матеріал з Iteach WIKI
Версія від 15:27, 12 червня 2017, створена Тетяна Сокол (обговореннявнесок) (Створена сторінка: '''<sup><sub>Осягнути неосяжне''' Наша система середньої освіти намагається навчити «всього...)

(різн.) ←Попередня ревізія • Поточна версія (різн.) • Слідуюча ревізія→ (різн.)
Перейти до: Навігація, пошук

Осягнути неосяжне Наша система середньої освіти намагається навчити «всього і всіх», але в підсумку рівень знань учнів чомусь падає. Мабуть, усвідомлюючи, що неможливо «осягнути неосяжне», МОН України видає наказ «Про розвантаження навчальних програм для учнів 5–9-х класів загальноосвітніх навчальних закладів». Організовано робочі групи з редагування програм, ведеться певна робота. Та тільки мало надії на те, що латання старого може призвести до істотного прогресу. Особливо яскраво перенасиченість програм і прагнення «осягнути неосяжне» спостерігаються у шкільному курсі інформатики. Винахід комп'ютера і його масове виробництво за своєю значущістю подібні до винайдення писемності і друкарства. Ніхто не заперечує той факт, що зміст книг вивчати треба. Але навряд чи хтось при здоровому глузді та ясній пам’яті стане із цією метою створювати для навчальних закладів єдину та всеохоплюючу програму під назвою, наприклад, «книгознавство». Адже зміст книг безмежний за різноманітністю та обсягом. Ще більш безмежні можливості комп'ютерної техніки. Але, попри це, програма інформатики нагадує нині таке собі «комп’ютерознавство». На персональному комп'ютері можна набирати тексти – вивчаємо текстові редактори, можна малювати – вивчаємо комп'ютерну графіку, можна програмувати – освоюємо програмування й так далі... до нескінченності. А щоб не було «нескінченності», створені міністерством робочі групи вирішують, що саме з величезного й постійно поновлюваного переліку комп'ютерних можливостей слід вивчати. Але роблять це, на жаль, майже незалежно від бажання й готовності конкретного учня, батьків, учителів, можливостей навчального закладу, незалежно від конкретних потреб країни і суспільства. Нехай програми відкрито обговорюються, редагуються робочими групами, бажання та можливості зацікавлених учасників навчального процесу частково враховуються. Але принцип залишається тим самим: «Навчимо всіх і всього!». Та, по-перше, не в усіх є можливості та хист учити так, як пропонується високими спеціалістами. Скажімо, як розглядати тему «Електронне листування» в сільській школі при відсутності підключення до мережі Інтернет або як вивчати створення презентацій без вивчення обробки текстів (віз перед конем)? А по-друге, окрім міністерського «всього» в інформатиці є ще більше такого, що анітрохи не менш цікаве чи менш життєво необхідне, ніж міністерський вибір. Скажімо, знайомство з різними операційними системами (Android, Linux, MAC OS, Windows 10), принципи GPS-навігації, основи тривимірної комп’ютерної графіки тощо. Але інше «все» опиняється поза програмним змістом з однієї простої причини: неможливо «осягнути неосяжне»! Навіть «розвантажена» робочими групами програма шкільної інформатики в результаті все одно виявиться настільки громіздкою, що ані дві офіційні предметні олімпіади, ані десяток напівофіційних учнівських конкурсів і турнірів не зможуть охопити обсяг шкільного курсу інформатики. Для виходу з цієї ситуації слід було б уже у 8–9 класах скоротити час для ознайомчого розгляду громіздких розділів, а їх більш ґрунтовне вивчення зробити вибірковим, як це організовано, наприклад, у програмі трудового навчання, де половина часу саме інваріантної частини відводиться на вивчення кількох із двадцяти варіативних модулів. Таку спробу організації вибіркового вивчення деяких розділів курсу було зроблено в «народній» програмі інформатики, яку ані МОН України, ані ІІТЗО, ані робоча група зі створення та редагування програм ось уже третій рік поспіль бажають не помічати. Запропонована там гнучка концепція допрофільних курсів (варіативних модулів), на відміну від розроблюваної статичної структури, дала б можливість навчальним закладам створити найбільш доречну й ефективну програму, виходячи з особливостей учнівського контингенту, кваліфікації та вподобань учителів, думки батьківської громади. Треба уточнити, що вибір допрофільних курсів у середній ланці продиктований необхідністю поглибленого вивчення тем саме базового рівня й можливостями навчальних закладів. А вже профільні курси, спецкурси, елективні курси, які доповнюють базовий рівень, доцільні лише у старшій школі, коли інтелектуальні особливості, уподобання вже сформовані, перспектива майбутнього вже проглядається і учень свідомо може вибирати напрям свого подальшого інформаційного розвитку.

Розділити неподільне

В Україні не вистачає семидесяти тисяч програмістів. Нещодавно Кабінет Міністрів видав розпорядження з метою «підтримки розвитку індустрії програмної продукції», в якому зокрема сказано: «удосконалити навчальну програму інформатики для 5–11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів з метою збільшення обсягу викладання основ алгоритмізації та програмування». Робоча група з «оновлення» програм реагує на це формальним збільшенням обсягу годин на вивчення ОАП. Але про яке «збільшення обсягу викладання основ алгоритмізації та програмування» може йтись, коли, скажімо, з опрацюванням величин числового типу учень знайомиться лише на третій рік вивчення основ алгоритмізації і програмування, і лише у 8-му класі? Можна передбачити зауваження високих спеціалістів, що, згідно з віковими особливостями, 6–7-класникам варто давати тільки загальні уявлення про основи алгоритмізації на прикладах керування графічними об’єктами без елементів процедурного програмування. Але тут постають інші запитання: де результати досліджень чи опитувань, і чому тематика вивчення основ алгоритмізації у 2–4 класах майже така сама як і для 6–7-х класів, хіба в дітей 8- і 13-тирічного віку однакові «вікові особливості»?

Проблема шкільної інформатики полягає ще й у тому, що її частина (ОАП, обчислення в табличному процесорі, обробка даних у СУБД тощо) належить до предметів природничо-математичного циклу. Інформатика, образно кажучи, об'єднує математику з малюванням. Міністерство ж освіти давно вже «принизило» інформатику, перевівши її в освітню галузь «технології». Хоча у школах учителі інформатики зазвичай поєднують свої кафедри не із трудовиками, а з математиками, уважаючи інформатику більше наукою, ніж технологією.

Щоб упевнитись у кардинальній відмінності двох складових, порівняйте олімпіадні завдання з інформатики й з ІКТ: одразу стане зрозуміло, що «інформатика – це щось одне, а ІКТ – це щось інше». Для такого складного інформаційно-технологічного предмета однієї години на тиждень мало, бо сформувати належні знання й навички за цей час неможливо. Для вивчення нетехнологічної (математичної, логічної, алгоритмічної, наукової) частини інформатики, яка розвиває логіку, філософське та алгоритмічне мислення, однієї години на тиждень теж мало. Але відсутність будь-якого поділу шкільного курсу інформатики на дві складові призводить ще й до того, що ані річна, ані семестрові оцінки за предмет ні про що не кажуть, бо мають «вінегретний» характер підсумкового оцінювання різнорідних за типом і перемішаних за часом тем.

Існує кардинальний спосіб вирішення цієї проблеми: розділити шкільний курс інформатики на дві складові – наукову й технологічну, тобто на два окремих предмети. Та міністерство, попри безліч «зламаних списів» на першому (мабуть, і останньому) з’їзді учителів інформатики, проігнорувало й нині ігнорує подібні пропозиції, уважаючи інформатику неподільним курсом.

«На безриб'ї і рак – риба». То чому б навчальні програми не переробити таким чином, щоби була можливість хоча б умовного, семестрового поділу інформатики на дві змістові лінії одного курсу? Звісно, це лише частково вирішує проблему. Та за відсутності інших можливостей «розділити неподільне», робоча група з переробки програм могла би порівну розділити години для вивчення ОАП й ІКТ. Могла б, та не хоче. Хоча, при такому підході ознайомчий курс ОАП буде вичерпано вже у 5–7 класах, і не буде потреби у 8–9-х класах вивчати ОАП усім без винятку. Далі ОАП вивчатимуть ті, у кого до цього є хист, бажання, умови та вчителі.

Саме таку спробу «розділити неподільне» запропоновано в «народній» програмі, де у 5–7 класах за рахунок оптимізованого розподілу годин, а у 8–9-х за рахунок усе тієї ж допрофільної складової закладено можливість змінювати співвідношення між обсягами вивчення ІКТ та ОАП заради «поділу» предмета за семестрами на дві частини, що не перетинаються. При цьому для тих, кому алгоритмізації достатньо на ознайомчому рівні, ОАП закінчиться вже в 7-му класі. А у 8–9 класі вони виберуть допрофільні курси, не пов’язані з алгоритмізацією та програмуванням, скажімо, для більш глибокого вивчення комп’ютерної графіки, створення слайдових чи потокових презентацій, вивчення табличного процесора, СУБД тощо.

Зауважте: згадані тут допрофільні курси – це НЕ частина варіативної складової навчального плану, а вибірково-обов’язкова частина в інваріантній складовій інформатики (як модулі у «трудовиків»). Тут тобі й «розвантаження», тут тобі і «збільшення обсягу викладання основ алгоритмізації та програмування», бо в рамках інваріантної складової є змога більш поглибленого вивчення ОАП (див. таблицю).

Також викликає подив, що під приводом розвантаження навчальної програми одну з важливих розвивальних тем – основи баз даних – пропонується видалити зовсім. Хоча саме ця тема формує вміння, без яких інформатичну освіту аж ніяк не можна назвати повноцінною: уміння структурувати інформацію та ефективно виконувати різноманітні операції з наборами однотипних об'єктів. Таким чином, за пропозицією робочої групи в «математично-розвивальній» складовій змінений варіант програми МОН відстає від «народної» програми ще більше.

Причина більшості проблем шкільної інформатики – у швидкому розвитку галузі. Жоден шкільний предмет ніколи подібного не знав. «Чиста» інформатика Єршова була актуальною для свого часу. Їй на зміну досить швидко прийшов «користувальницький» підхід, який теж був актуальним. Але було зроблено фатальну помилку: користування комп'ютером «впхнули» в той самий предмет лише з тієї причини, що «там комп'ютер». Зі скрипом спрацювало, але програмування було витіснено на другий план. Детальніше читайте в казці «Рукавичка», оскільки процес пішов лавиноподібно: удосконалення комп'ютерів, програм, поява домашніх комп'ютерів і т. ін. Користувальницький підхід до предмету «Інформатика» все більше втрачає актуальність. А скласти ідеологічно нову програму в межах діючого стандарту освіти майже неможливо. Наскільки нам, співавторам «народної» програми, це вдалось, покаже час.

Стаття взята з сайту: https://osvita.ua/school/method/46851/