Замовчування і натяк як засоби вираження непрямої інформації
УДК Поляковська Ю.В. ЗАМОВЧУВАННЯ І НАТЯК ЯК ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ НЕПРЯМОГО ЗМІСТУ Анотація: Стаття присвячена засобам непрямого вираження змісту художнього тексту.До таких засобів автор відносить натяк і замовчування. Дається коротка характеристика даних текстових фігур, визначається їх значимість в структурі тексту, окреслюються функції. Автор наводить приклади використання натяків та замовчування в романі Ф. Достоєвського «Брати Карамазови».Функціонування натяку і замовчування супроводжується певними лінгвістичними особливостями і має на меті передати виключно важливу інформацію. Ключові слова: текст, структура тексту, зміст, прихована (непряма) інформація, натяк, замовчування. Аннотация: Статья посвящена средствам косвенной передачи содержания художественного текста. К таким средствам автор относит намек и умолчание. Дается краткая характеристика данных текстовых фигур, доказывается их значимость в структуре текста, указываются функции. Автор приводит примеры использования намеков и умолчаний в романе Ф. Достоевского «Братья Карамазовы». Функционирование намека и умолчаниясопровождается определенными лингвистическими особенностями и преследует цель передать только важную информацию. Ключевые слова: текст, структура текста, содержание, косвенная информация, намек, умолчание. Мова – як основний інструмент вираження людської думки, є надійним знаряддям в руках письменника для передачі інформації. На відміну від повсякденних висловлювань, художній текст являє собою незмінну, цільну, зв’язну структуру, яка має свою логічну завершеність та мету – передати задум автора, певну інформацію. Читання – це процес переосмислення. Також, це ключ для розуміння ідеї та задуму автора, який має у своєму розпорядженні цілий арсенал лінгвістичних засобів для створення змісту твору. Але виникає питання, чи правильно текст був прочитаний, чи правильно його зрозуміли,чи це все, що хотів сказати автор; так як у читача не має можливості дізнатися додаткові подробиці, як це можливо в усному спілкуванні. Зміст художнього твору може бути висловлений прямим способом і прихованим (непрямим). Неповнота змісту поділяється на вжиту з наміром і вжиту випадково. Тобто, в деяких випадках автор навмисно «приховує» інформацію, але використовує деякі лінгвістичні засоби, щоб дати зрозуміти читачу, що він мав на увазі. Отже, актуальність аналізу тексту полягає у власне когнітивному аспекті його дослідження. Художні твори повинні розглядатися невід’ємно від глобальної функції пізнання. Тому, з’являється необхідність у визначенні лінгвістичних засобів, які сприяють розумінню змісту та дослідженні їх особливостей і характеру функціонування. Приховування, тобто непряма передача змісту, є і стилістичним прийомом, за допомогою якого письменник доносить зміст тексту, і лінгвістичним, так як для цього використовуються експліцитні мовні засоби. Таким чином, виникає потреба у дослідженні лексики, яка вживається для такої мети. На нашу думку, до засобів вираження непрямого змісту, можна віднести натяктазамовчування. Ці фігури висловлюють приховануінформацію за допомогою експліцитних засобів та часто використовуються в літературних творах. Проблематика вживання натяків та замовчувань досліджувалася вченими, якими були дані основні визначення та характеристики, але комплексного дослідженняне проводилося. Бракує також практичних прикладів використання прийомів натяку і замовчування. Натяки аналізувалисяА. Барановим, І. Кобозевою, які застосовували однакові принципи їх градації в свої роботах, але на різних матеріалах. А. Баранов вважає, що сутність натяку полягає в тому, щоб передати непрямим шляхом деякий зміст, використовуючи модель світу читача – його знання ситуації та світу.Автор звертається до лінгвістичної семантики тексту, як до поля функціонування натяку [1]. Взагалі, натяк базується на використанні деякого компоненту ситуації, за допомогою якого читач може реконструювати всю ситуацію в цілому. Когнітивна цінність натяку полягає в тому, що здогадавшись про приховане значення, тобто приклавши додаткові зусилля для отримання знання, людина не відмовиться від нього, а запам’ятає та можливо буде використовувати в майбутньому [3]. Зачемвы, сударь, в Чермашню не едете-с? – вдругвскинулглазкамиСмердяков и фамильярноулыбнулся. «А чему я улыбнулся, сам дескатьдолжен понять, еслиумныйчеловек», - какбыговорилегоприщуренныйлевыйглазок. Є такі натяки, які необхідно розглядати тільки в контексті речення, абзацу, чи навіть всього тексту, для повного їх розуміння. Імпліцитна інформація, яка вивільняється, наштовхує читача на думку, що хоче сказати герой, що може відбуватися далі. Чому Івану необхідно поїхати в Чермашню? Що може трапитися під час його відсутності? Яка роль Смердякова в цьому? Приблизно такі питання задає собі читач і сам проектує відповіді на них, робить припущення, базуючись на попередніх подіях в романі.Можливо, Смердякову потрібно, щоб Івана не було вдома для того, щоб його батько залишився сам. А так як читач вже знає про напружені стосунки Дмитра з батьком, який погрожував його вбити, і уявляє собі досить неприємну особистість лакея Смердякова(за описом та вчинками), який, за словами автора, щось замислив і поводить себе з Іваном так, як би вони були в змові, то висновки, до яких можна прийти – Смердяков планує вбити свого хазяїна. Це можна побачити у продовженні діалогу: А какбы я не ввязялся-с? Да и не ввязывалсявовсе, еслихотите знать в полнойточности-с. Я самого начала все молчал, возражать не смея, а онисамиопределили мне своимслугойЛичардой при них состоять. Только и знают с тех пор одно слово: «Убьютебя, шельму, еслипропустишь!» Навернополагаю, сударь, чтосомной завтра длиннаяпадучаяприключится. Як Смердяков може завчасно знати про свій епілептичний приступ? Може він його симулює? Навіщо це йому потрібно? Чому він розповідає про це Івану? Что за ахинея! И это всекакнарочно так сразу и сойдется: и у тебяпадучая, и те оба без памяти! -- прокричалИван Федорович: -- даты сам ужне хочешьли так подвести, чтобысошлось? -- вырвалось у неговдруг, и онгрознонахмурил брови. -- Как же бы я так подвел-с... и для чегоподводить, когда все тут отДмитрия Федоровича одного и зависит-с, и от одних егомыслей-с... Захотятоничто учинить -- учинят-с, а нет, так не я же нарочноих приведу, чтобы кродителю ихвтолкнуть… …Так зачем же ты, -- перебил онвдругСмердякова, -- послевсегоэтого вЧермашню мне советуешьехать? Чтотыэтимхотелсказать? Я уеду, и у васвотчтопроизойдет. -- Иван Федорович с трудом переводил дух. -- Совершенноверно-с, -- тихо и рассудительнопроговорилСмердяков,пристальнооднако же следя за Иваном Федоровичем. Саме цей діалог є одним з ключових в романі. Відбувається певна «змова» про вбивство, яка висловлюється тільки натяками, тільки непрямим шляхом, і перед читачем постає непросте завдання – зрозуміти, що відбувається, про що домовилися і чи домовилися взагалі. Тобто, натяки виконують функцію передачі непрямого змісту. В даному випадку, за допомогою натяків висловлюється одна з основних ідей роману – хто винен у вбивстві: той, хто спонукав, хоч і мимовільно, чи той, хто виконав. Важлива особливість натяку полягає в тому, що нерозуміння не призводить до явної комунікативної невдачі – текст не втрачає зміст та семантичну зв’язність. Натяк формує альтернативний семантичний простір, який доступний на глибинному рівні читання, причому поверхневе читання тексту залишається відкритим. Читач повинен «підозрювати» зміст додаткової, прихованої інформації, будуючи свої версії згідно з розгортанням сюжетного плану. Натяки, як можна бачити з прикладів, супроводжуються характерними словами – наверно, дескать, если, как бы, та здебільшого мають форму речень, висловлювань. Іншим засобом вираження прихованої інформації є замовчування. Замовчування трактується як неповне висловлювання, не вираження чогось важливого. Феномен замовчування досліджувався П. Репіною в діалогічному мовленні, А. Кур`янович в стилістичному плані, Г. Тезекбаєвоюяк комунікативно-прагматичне явище. Для визначення замовчування в тексті, необхідно окреслити наступні характеристики даного поняття. Для замовчування притаманне обмеження об’єму висловлювання (частина висловлювання, яка замовчується є найбільш важливою) та навмисне вживання. Замовчування є стилістичною фігурою, і часто використовується в художніх текстах для створення різних змістових ефектів та поліфонії [5]. Тут началисьраспроссыименноиз таких, на которыеСмердяковсейчасжаловалсяИвану Федоровичу,то естьнасчетожидаемойпосетительницы, и мыэтирасспросыздесьопустим. Які саме питання підіймалися автор не уточнює – читач сам домислює. В даному прикладі, замовчування може виступати засобом компресії та економії мовних засобів, так як автор перед цим детально описав, як саме відбувається «допит» Смердякова, щодо приходу Грушеньки, і не вважає за потрібне повторюватися. Иван Федорович вдруг, к удивлениюСмердякова, засмеялся и быстропрошел в калитку, продолжаясмеяться. Ктовзглянулбы на еголицо, тотнавернозаключилбы, чтосмеялся он вовсе не оттого, чтобыло так весело. Да и сам он ни за что не объяснилбы, чтобылотогда с ним в ту минуту.
Що саме відбувало в душі Івана після розмови зі Смердяковим автор не висловлює експліцитно, а читач може тільки думати – чи здогадався він про наміри лакея вбити батька і чи погоджується з ними. Замовчування часто супроводжується символічними жестами чи невідповідністю жестів і висловлювання (у даному випадку), що дозволяє більш точно відновити пропущену інформацію.
Было уже оченьпоздно, а Иван Федорович все не спал и соображал. Поздно он лег в этуночь, часа в два. Номы не станемпередавать все течениеегомыслей, да и не время нам входить в эту душу: этой душе свойчеред. Письменник супроводжує замовчування такими словами як не станем, не время, які тільки підсилюють значимість невираженої інформації. Не любопытствуй. Показалось мне вчеранечтострашное... словно всюсудьбу еговыразилвчераеговзгляд. Былтакой у него один взгляд... такчтоужаснулся я в сердцемоеммгновенно тому, чтоуготовляетэтотчеловекдля себя. Раз или два в жизнивидел я у некоторыхтакое же выражениелица... какбыизображавшее всю судьбу тех людей, и судьба их, увы, сбылась. Після зустрічі в келії Зосіми з рідними Альоші, його духовний наставник з тривогою говорить про старшого брата Дмитра, передбачаючи йому важкі страждання, але як саме Зосіма про це здогадався, що побачив в очах Дмитра автор приховує. Обірване висловлювання на письмі передається трьома крапками. Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що вживання натяків і замовчувань необхідне тоді, коли автор хоче, щоб читач сам зрозумів необхідний елемент тексту, або необхідну інформацію, сам дійшов до певних висновків, так як, вважається, що ментальна природа людини така, що вона запам’ятовує краще те, про що здогадується сама. Тому, дані текстові фігури – натяк і замовчування – потребують подальшого комплексного дослідження їх специфічних особливостей. Література 1. Баранов А.Н. Намек как способ косвенной передачи смысла / А.Н. Баранов // Институт русского языка им. В.В. Виноградова РАН, Москва, 2006. – С. 19-29 2. Достоевский Ф.М. «Братья Карамазовы» / Ф.М. Достоевский. Л.: Наука, 1976. – 710 с. 3. Кобозева И.М., Лауфер Н.И. Об одном способе косвенного информирований / И.М. Кобозева, Н.И. Лауфер // Изв. АН СССР, Сер. Литературы и языка. – 1988. – Т. 47 – № 5. 4. Курьянович А.В. «Фигура умолчания» в системе функциональной стилистике: к вопросу определения стилистического статуса эпистолярия/ А.В. Курьянович // Вестник ТомГПУ. – 2010. – №6 – С.84-88 5. Тезекбаева Г.А. Недомолвка как коммуникативно-прагматическое явление / Г.А. Тезекбаевава // Вестник Тюменского государственного университета. Филология. – 2012. – №1. – С. 193-197
