Учнівська вікі-стаття "Таємничий острів безпеки" до проекту з теми "Безпечне життя в небезпечному світі"

Назва проекту

''Безпечне життя в небезпечному світі''

Автори проекту

Група "Теоретики"

Тема дослідження

Причини виникнення небезпечних ситуацій для нашого здоров'я

Проблема дослідження

Чому на нас чекає небезпека?

Гіпотеза дослідження

Ми вважаємо, що люди потрапляють в різноманітні ситуації, які можуть зашкодити нашому здоров'ю та життю, бо вони не уважні, не допримуються правил безпеки (правила користування електричними приладами, правила користування технікою; правила поводження на вулиці та вдома,в школі і т. д.).

Результати дослідження

Читаючи казки ми вчимося. Наша група вирішила дослідити причини виникненя небезпечних ситуацій на прикладах казок. Давайте переглянемо казку "Вовк і семеро козенят".

thmun

В цій казці козенята відкрили двері Вовку, коли мами Кози не було вдома, і він їх забрав. Мама Коза діток потім врятувала. Всі ми знаємо, що в усіх казках гарне закінчення, а от у житті може бути навпаки. Бо не перевилися ще люди, котрі користуються дитячою довірливостю, проникають у квартири, коли немає дорослих. Вони грабують нажите людьми майно, виносять з хати дорогі речі, а дітей можуть викрасти, зв'язати, поглумитися над ними, нанести тілесні ушкодження.

З козенятами трапилося лихо, бо вони порушили правило : Невідчиняти дверей незнайомим людям. Навіть і знайомим не треба відчиняти, якщо мама наказала нікого в хату не пускати. Добре зачиняти двері квартири (будинку) і завжди перевіряти, як закрили. Будь пильним і тоді ти уникниш лиха.

Давайте прослухаємо казку 200px|thumb|left| ["Колобок"] Чому Колобка з'їла Лисичка? Бо він без дозволу дідуся та бабусі пішов до лісу та спілкувався з незнайомими.

Ми бачимо, що причиної даної небезпечної ситуації для вашого життя є порушення правила безпеки: Не можна без дорослих та їхнього дозволу ходити в незнайомі місця та розмовляти з незнайомими людьми.

Давай прочитаємо казку "Червона шапочка":

200px|thumb|left|Жила собі на світі маленька славна дівчинка. І така вже була вона мила, що всі її любили, хто на неї тільки гляне. А найдужче любила її бабуся — вже, бувало, й не знала, що дитині дати. От якось подарувала їй бабуся червону оксамитову шапочку. Та шапочка була так дівчинці до лиця, що іншої вона й носити не хотіла. Через те й прозвали дівчинку Червона Шапочка. Одного разу мати каже до неї: — Іди-но, доню, сюди. Ось тобі пиріг, пляшка вина, віднеси бабусі, вона вже старенька, нездужає, то нехай трохи підживиться. Рушай зараз, поки сонечко ще не припікає. Іди тихенько, спокійненько, а дороги не звертай, — бо ще впадеш та розіб’єш пляшку, тоді з чим прийдеш до бабусі? А як увійдеш до хати, то по кутках не роздивляйся, а перше привітайся чемненько. — Я, мамо, все зроблю так, як ти велиш, — сказала Червона Шапочка, попрощалася з матір’ю і пішла. А бабуся жила в лісі, за півгодини ходи від села. І щойно Червона Шапочка увійшла в ліс, так і зустріла вовка. Вона й не знала, що то за клятий звір, а тому зовсім не злякалася його. — Добридень, Червона Шапочко, — сказав вовк. — Красно дякую, вовче, добридень і тобі. — А куди це ти чимчикуєш так рано, Червона Шапочко? — До бабусі. — А що ти несеш у фартушку? — Пиріг і вино. Вчора мама напекла пирогів, то нехай і старенька недужа бабуся трохи поласує та підживиться. — А де ж твоя бабуся живе? — Трохи далі в лісі, з чверть годинки ходи звідсіль. Там під трьома великими дубами стоїть її хатка, а кругом хатки ліщина. Та ти, мабуть, сам знаєш де, — мовила Червона Шапочка. А вовк собі й подумав: добрий обідець був би з цього дівчатка. Воно, певне, смачніше ніж стара бабуся. Але треба добре поміркувати, щоб обох запопасти. Він трохи пройшовся поруч із Червоною Шапочкою, а тоді й каже: — Червона Шапочко, а подивись-но, які гарні квіточки ростуть навколо. Чому ти й не глянеш на них? І невже ти не чуєш, як гарно співають пташечки? Все йдеш та йдеш, ніби до школи поспішаєш. А в лісі так любо гратися! Глянула Червона Шапочка і справді побачила, що навкруги вся земля вкрита прегарними квітами, а по них танцюють сонячні зайчики. От вона й подумала: «А добре було б принести бабусі й свіжих квіточок, вона ще дужче зрадіє. Ще ж рано, я не забарюся». І вона побігла з дороги в ліс нарвати квітів. Зірве одну квітку, а там далі ще краща, і біжить, біжить, та все далі в ліс. А вовк тим часом не гаявся — подався просто до бабусиної хатки. Прибіг та й постукав у двері. — А хто там? — Це я, Червона Шапочка, принесла тобі пиріг і вино, відчини. — Натисни клямку, — гукнула бабуся, — я слаба, нездужаю встати. Вовк натиснув клямку, двері відчинились, і він, не промовивши й слова, стрибнув до бабусі та враз проковтнув її. Потім натяг на себе її вбрання, посадив на голову чепець, умостився в бабусиній постелі й закрив ліжко запоною. А Червона Шапочка все бігала за квітками. Коли вже нарвала стільки, що насилу могла піднести, згадала знову про бабусю і подалася до неї. Дівчинка здивувалася, що двері розчинені навстіж, а коли ввійшла до хати, то їй стало аж моторошно, і вона подумала: «Чого це мені так страшно сьогодні? Раніш я з такою охотою гостювала в бабусі!» Дівчинка голосно гукнула: — Доброго ранку! Але ніхто не обізвався. Тоді вона підійшла до ліжка і розсунула запону. А там у ліжку лежить бабуся, але якась чудна, і чепець її насунувся аж на обличчя. — Ой, бабусю, чого це в тебе такі великі вуха? — А щоб краще тебе чути! — Ой, бабусю, а чого це в тебе такі великі очі? — Щоб тебе краще бачити! — Ой, бабусю, а чого це в тебе такі великі руки? — Щоб краще тебе схопити! — Бабусю, а чого це в тебе такий страшенно великий рот? — Щоб краще тебе зжерти! Тільки-но вовк це сказав, як прожогом схопився з постелі й проковтнув бідну Червону Шапочку. Наситившись, вовк знову ліг у ліжко, заснув і почав так гучно хропти, що далеко було чути. А саме на ту пору йшов повз хату мисливець та й подумав: «Щось стара так гучно хропе, піду гляну, чи не трапилось чого з нею». Він зайшов до світлиці, глянув на ліжко — а там лежить вовк. — А, старий лиходію, то ось де ти! — сказав мисливець. — Давненько я тебе шукаю! Хотів був застрелити його з рушниці, та подумав, що вовк міг ковтнути бабусю живцем, то, може, якось пощастить її врятувати, і не вистрелив, а взяв ножиці й почав пороти черево сонному вовкові. Розпоров трохи і бачить, щось там ясніє червоне — оксамитова шапочка! Розпоров ще далі — аж звідтіль вискочила дівчинка й скрикнула: — Ох, як же я злякалася! Як було темно у вовка в череві! А потім вийшла й стара бабуся. Вона вже ледве дихала. А Червона Шапочка принесла каміння, вони напхали його вовкові в черево і зашили. Тим часом вовк прокинувся й хотів чкурнути навтікача, та каміння було таке важке, що він стрибнув, упав додолу і здох. Усі троє дуже зраділи. Мисливець оббілував вовка і поніс шкуру додому. Бабусі з’їла пиріг, випила вина, що принесла Червона Шапочка, і додалося старенькій сили, а Червона Шапочка подумала: «Доки житиму, не буду більше звертати з дороги і бігати в лісі, коли мама не дозволяє». А то ще розказують, якось, коли Червона Шапочка знову принесла бабусі пирога, здибав її дорогою інший вовк, заговорив з нею і хотів, щоб вона звернула в ліс. Але Червона Шапочка була тепер обережна, не послухалася його і пішла далі своєю дорогою, а потім розповіла бабусі, як зустрів її вовк, навіть сказав їй «добридень», але так злісно блимнув очиськами, що коли б це не на битій дорозі, то напевне з’їв би її. — Ну, то йди замкни добре двері, — сказала бабуся, — щоб часом він знову не прийшов. Тільки-но вони замкнули двері, як прийшов вовк і гукає: — Відчини, бабусю, я Червона Шапочка, принесла тобі пирога. Та вони мовчать, дверей не відчиняють. Покрутився сірий коло хати, обійшов її кілька разів, потім стрибнув на стріху і став чекати, поки Червона Шапочка ввечері вертатиметься додому: тоді він її наздожене поночі і з’їсть. Але бабуся здогадалася, що в нього на думці. А під стріхою стояв великий кам’яний кадіб. От бабуся й каже дитині: — Червона Шапочко, вилий у кадіб ту воду, що в ній я вчора варила ковбасу. Червона Шапочка доти носила воду, поки великий-великий кадіб став ущерть повний. Запах ковбаси залоскотав вовкові в носі, він став принюхуватись і поглядати вниз, аж нарешті так витяг шию, що не втримався, гепнув із хати просто в кадіб і втопився. А Червона Шапочка весело пішла додому, і дорогою більш ніхто її не зупиняв.

Ми можемо впевнено сказати, що Червона шапочка та її бабуся потрапили в небезпечну ситуацію, бо Червона шапочка порушила основне з правил безпеки: Не можна спілкуватися з незнайомими людьми, все їм розповідати про себе.