1 група - Історики
Виникнення інтернету
Четвертого жовтня 1957 відбулася подія, якій належало змінити світ. Радянський Союз успішно запустив перший штучний супутник на орбіту Землі. Супутник-1 шокував світ, особливо США, у яких в розробці була власна програма запуску супутників, але вона ще не стартувала.
Ця подія безпосередньо призвела до створення Агентства передових дослідницьких проектів Міністерства оборони США – DARPA (Department of Defence ARPA – Advanced Research Projects Agency). На організацію поклали завдання досліджень і розробки передових ідей і технологій, які виходять за рамки поточних потреб. Створення Інтернету стало по всій видимості найвідомішим проектом цього Агентства (і абсолютно точно самим використовуваним).
У 1960 році психолог і вчений в галузі комп’ютерних технологій Джозеф Ліклайдер (Joseph Licklider) опублікував роботу «Симбіоз комп’ютера й людини” (Man-Computer Symbiosis), у якій чітко виражена ідея комп’ютерів, об’єднаних в мережу і використовуються для зберігання та вилучення інформації. У 1962 році Ліклайдер, очолюючи відділ обробки інформації в ARPA, сформував групу для подальших комп’ютерних досліджень, яку покинув перш, ніж була зроблена робота з реалізації ідей.
План створення комп’ютерної мережі (яка отримала назву ARPANET) був представлений в жовтні 1967-го. А вже в грудні 1969 була створена і заробила перша комп’ютерна мережа, що складалася з 4 машин. Основною проблемою у створенні мережі було об’єднання фізично розділених мереж без зв’язку мережевих ресурсів постійними з’єднаннями. Техніка, яка вирішила проблему, отримала назву Комутація пакетів (packet switching). Це рішення передбачає розбиття запитів даних на маленькі частини (пакети), які можуть швидко оброблятися без блокування з іншими вузлами мережі. Даний принцип до цих пір використовується в роботі Інтернету.
Концепція отримала широке застосування. Інші мережі зароджувалися, використовуючи ту ж саму техніку комутації пакетів. Наприклад, X.25, розроблена Міжнародним телекомунікаційним союзом, стала основною для першої університетської мережі Великобританії – JANET (мережа дозволяла британським університетам відправляти і приймати файли і електронну пошту). Американська громадська мережа CompuServe дозволяла невеликим компаніям і громадянам отримувати почасово доступ до комп’ютерних ресурсів, а потім і до Інтернету. Ці мережі, незважаючи на наявність великої кількості з’єднань, були більш приватними і закритими, ніж Інтернет сьогодні.
Поширення різних мережевих протоколів незабаром стало проблемою, коли почалися спроби з’єднати розрізнені мережі. Тим не менш, рішення було на увазі. Роберт Кан (Robert Kahn) працюючи над проектом супутникової пакетної мережі для ARPA, почав визначати ряд правил для більш відкритої мережевої архітектури, яка повинна була замінити поточний протокол, який використовували в ARPANET. Пізніше до нього приєднався Вінтон Серф зі Стенфордського університету. Удвох вони створили систему, яка маскує відмінності між мережевими протоколами, використовуючи новий стандарт. У публікації чернетки специфікації в грудні 1974 система названа як Internet Transmission Control Program (Програма контролю передачі даних в Інтернеті).
