Постать Петра Сагайдачного в історії України
Історія України дала світу безліч визначних постатей. Серед них особливе місце займає особистість одного з найвідоміших синів нашої Батьківщини - Петра Конашевича, більш відомого за прізвиськом Сагайдачний.
Цьому чоловікові доводилося боротися на Чорному морі й біля мурів Москви, разом із поляками перекривати туркам шлях до Європи й відновлювати православну ієрархію на українсько-білоруських землях. Як справжній козак він ставив на перше місце особисту свободу, православну віру й запорозьке братство, що міцніло в протистоянні татарсько-турецької агресії та польсько-католицькому тиску. Про Сагайдачного складали пісні, які й сьогодні співають в Україні.
Народився він у православній шляхетській сім’ї близько 1570 р. в селі Кульчицях поблизу Самбора на Львівщині. Навчався у Львівській братській школі. Після її закінчення вирушив на навчання в Острозьку словяно-греко-латинську колегію (нині Рівненська область). По її закінченні молодий Петро Конашевич жив у Києві. Відомо, що якийсь час він навіть працював учителем у родині міського судді Яна Аксака.
У 30 років він потрапив на Запорізьку Січ, де досить швидко стає одним із її визнаних лідерів. Тут до нього прийшла справжня слава й в історію він увійшов, насамперед, як отаман і гетьман Війська Запорозького.
Конашевич став одним з організаторів і ватажків доблесних козацьких походів. В усіх цих військових кампаніях він виявляв неабияку мужність і військово-організаційний талант.
Сагайдачний здобув й загальноєвропейську славу. Зокрема, у поході військ поляків під командуванням королевича Владислава і запорожців на чолі з Петром Конашевичем на Москву 1618 р., перші явно переоцінили свої сили й підступивши до мурів міста, не тільки не змогли ними заволодіти, а й потрапили у складну ситуацію. Сагайдачний підступив до Москви вчасно. Йому вдалося врятувати польську армію й вивести Владислава з оточення.
Цей епізод відіграв важливу роль у розвитку україно-польських відносин. Затятий католик Сигізмунд III, на знак подяки січовому ватажку за порятунок сина, документально затвердив його гетьманом українського козацтва. Це стало офіційним визнанням Запорізької Січі як окремої державно-територіальної одиниці Наддніпрянщини.
Слід відзначити особисту участь гетьмана у створенні в Києві на Подолі при Братському Богоявленському монастирі колегіуму, що послугував основою для виникнення Києво-Могилянської академії.
Проведена всупереч королівській волі акція з відновлення Київської православної митрополії призвела до різкого загострення стосунків між Запоріжжям і Варшавою, але тривало воно недовго. Почалася велика війна між Османською імперією та Річчю Посполитою, основною ареною якої мали стати українські землі.
На початку вересня 1621 р. об’єднані війська (40 тисяч козаків і 30 тисяч поляків) зупинили майже 150-тисячні (!) турецькі полчища біля фортеці Хотин (Чернівецька область) і впродовж місяця завдали низки поразок. Противник відступив у Молдову. Небезпека турецького завоювання України зникла, але втрати союзників виявилися значними.
У боях під Хотином Сагайдачний був смертельно поранений. У важкому стані гетьмана на возі, наданому королевичем Владиславом, у супроводі його особистого лікаря, привезли до Києва, де він, не підводячись із ліжка, прожив іще кілька місяців.
10 квітня 1622 р. гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний помер в оточенні соратників і друзів. Він заповів особисте майно на потреби Львівської та Київської православних братських шкіл, церков і монастирів України. Духівництво й запорізьке козацтво, кияни й весь український народ сприйняли його смерть як гірку втрату.
У 2008 році, за результатами конкурсу «100 відомих українців», Петро Конашевич посів почесне 28 місце, що свідчить про його непересічну роль в історії нашої держави.
