Вступ

Життя кожної окремої людини – це частина історії родини, рідного села, району, і цілої держави. Все, що ми пам’ятаємо, все – що можемо передати нашим дітям, онукам правнукам - це безцінне джерело живої історії нашого роду, рідного краю , нашої благословенної неньки України.

 Ми живемо в час електроніки, інформаційних систем, нових технологій, які змінюються дуже швидко і змінюють наше життя. Отримуючи величезний потік інформації щодня ми іноді забуваємо про живе спілкування з людьми, які живуть поряд з нами і є джерелом не менш цінної інформації для нас і наших нащадків. Наші батьки, дідусі і бабусі, та і просто односельці можуть повідати багато цікавого. Їх розповіді, листи, старі фотографії є безцінним джерелом історії рідного краю і  кожної окремої людини чи її сім’ї. 
 Будь-яка розповідь дійсна лише тоді, коли пропущена оповідачем через себе, через серце і душу. Відвертість не тільки треба вміти передати, але потрібно і мати на це право. Чим очевидніша , і більш оголена відвертість, тим міцніша має бути моральна забезпеченість.
  В розповідях написаних «кров’ю серця» є міцний запас національної гідності, людської мужності і таланту.
  Безсмертя мертвих – у справах живих.
   Саме зі слів тих, хто живе на цій землі і є невичерпним джерелом народної пам’яті ми і повинні творити свою історію. 
 А цю правду життями  записали зі спогадів Ковальова Анатолія Вікторовича. Більше 30-ти років ця людина присвятила освітянській ниві. Він нагороджений грамотами Міністерства освіти, має звання «Вчитель-методист» та «Відмінник народної освіти». Багато років він очолював Раду ветеранів Кіровської сільської ради.  І саме цьому талановитому організатору, його наполегливій праці і вмінню спілкуватися з людьми, ми завдячуємо поповненням книги «Свіча пам’яті» матеріалами  і спогадами про жителів Кіровської сільської ради.