Вірші про дітей

А я люблю, коли сміються діти

А я люблю, коли сміються діти,

Коли на личку радість виграє.

А усмішка ясним промінням світить...

І в цьому мудрість виховання є.

Коли любов’ю сповнене сердечко,

Турботою за маму й татуся.

Й за тих, хто поруч, далі й недалечко.

У тому мудрість виховання вся.

Коли дитина змалку розуміє,

Що від любові розпочався світ,

Добро і злобу розрізнити вміє

І має доброту з маленьких літ

В своїй душі і наміри хороші,

А світло серця людям роздає

Від щедрості людської, не за гроші...

От в цьому мудрість виховання є.

В перший клас

Усе незвично. В школу йде дитина.

Батьки ведуть за руку в перший клас.

Тривога й страх у серденьку постійно,

Що буде потім, там покаже час.

А на щоці небажана сльозина,

Бо як там буде? Парту з ким ділить?

Розгублена й налякана дитина,

Бо це для неї незбагненна мить.

Та ти не бійся, сонечко маленьке,

Все буде добре, тільки не страшись.

Йди по життю упевнено й легенько

І наполегливо та з радістю учись.

Учитель буде щиро й мудро вчити,

Розкриє всі дороги і путі.

Покаже, як правдиво в світі жити,

Як труднощі долати у житті.

Навчить всьому найкращому, що треба,

І подарує мрію і політ.

Прихилить до душі твоєї неба,

Щоб ти успішним відправлявся в світ.

Іди до школи радісно й щасливо,

Стежиною випробувань, удач…

Наука — це найбільше в світі диво!

Іди сміливо в школу і не плач…

Обережно, діти

Не можна дітям в пакості рости,

У потуранні і без заборон.

Це до трагедій може призвести,

Працює у житті простий закон.

Батьківська велич діє на дітей

Й гординя у серцях живе тоді,

А в поведінці — зверхність до людей,

То ж ненароком бути і біді.

В таких умовах до свавілля — крок,

Бо беззаконня править у душі,

А в серці не добро, а змій клубок,

Тоді дитя готове зло вершить,

Упевнене в могутності батьків,

У вседозволеності — з рук зійде!

Безмежний статок очі засліпив,

Та егоїзм по світу їх веде.

Але змія отруйна назавжди,

Хоч превелика чи іще мала.

Від неї ждати можна лиш біди,

Не світла, не добра, а тільки зла.

Творить добро — це ж треба поповзти,

Напружувати тіло раз у раз.

А пакості — це як з гори коти!

Й нічого більше... Та зупинить час.