"Вплив Скандинавії на розвиток європейських країн"

Назва проекту

"Вплив Скандинавії на розвиток європейських країн"

Автори проекту

Учні 7-Г класу

Тема дослідження

Вплив вікінгів на розвиток європейських країн

Проблема дослідження

Дослідити позитивний і негативний вплив народів Скандинавії на розвиток європейських країн

Гіпотеза дослідження

Визначити звязки вікінгів з Київською Руссю, їх вплив на внутрішню і зовнішню політику князів, а також їх здобутки, що використовуються в наш час.

Мета дослідження

Розглянути причини і наслідки військових походів норманів, розкрити їх роль в історії європейських народів, ознайомитись з побутом скандинавських народів з метою визначення їх впливу на розвиток інших європейських країн

Результати дослідження

Скандинавський півострів завдовжки майже 2000 км — найбільший у Європі. Здавна його заселяли північні германські племена, яких у Західній Європі називали норманами, тобто "людьми Півночі". З-поміж них виокремилися ланці, шведи та норвеги, які згодом утворили свої держави.

Більшу частину Скандинавського півострова займали ліси та гори. Земля була малопридатною для землеробства, тому в житті скандинавів велике значення мало море, а їхніми головними заняттями були мореплавство, рибальство, скотарство та мисливство.

Мореплавство було відоме жителям Скандинавського півострова з давніх-давен. Вони добре вивчили морські шляхи та вправно пересувалися вздовж берегів вузькими й звивистими затоками — фіордами. Нормани були чудовими суднобудівниками, а їхні кораблі на той час вважалися найкращими. Із VIII ст. скандинави будували вже вітрильні багатовесельні кораблі, довжина яких сягала 20 і більше метрів, а ширина — від 4 до 5 метрів. Такі судна вмішували до 150 осіб. У разі погреби їх можна було перенести на руках. Корма й ніс корабля мали загострену форму, тому для зміни курсу досить було тільки переставити весла. Корабель мав вітрило чотирикутної форми, яке часто фарбували в червоний колір.

Напри кінці VIII ст. в Скандинавії намічувалося не більше 2 млн жителів. Однак із початку IX ст. населення починає зростати. Цей приріст, а також пов'язана з ним нестача засобів до існування, спонукали скандинавів здійснювати набіги на сусідні землі. Тз насидженнх місць їх гнала також жадоба пізнання і пригод. Такі походи організовували та очолювали вихідні зі знатних родин. Так, у VIII ст. з'явилося чимало «берегових вождів», які були безземельними, але мали хоробрі серця. Навесні вони лаштували кораблі та зброю, набирали загін відважних воїнів і вирушали в далеке плавання. Часто перед відплиттям догори підкидали спис і за напрямком його падіння визначали шлях майбутнього походу.

Походи вікінгів

Напади скандинавів тривали з перервами, починаючи з кіпця VIII до другої половини XI ст. У Франції «північні люди» були відомі під ім'ям норманів, в Англії їх називали данцями, у Візантії — варантами, на Русі варягами. У самій Скандинавії воїнів, які здійснювали походи в інші країни, іменували вікінгами. Слово «вікінг» походить від давньоскандипавського слова «вік», що означає «затока», «бухта», тобто місце, де базувалися учасники походів.

У 793 р. вікінги на своїх кораблях пристали до східного узбережжя Англії, пограбували і спалили тамтешній монастир. Так почався майже трьохсотрічний період походів норманів, який увійшов у історію Північної Європи під назвою «епоха вікінгів». Як правило, вікінги здійснювали свої набіги влітку. Уночі або вранці вони запливали в гирла річок, а потім проникали вглиб країни. Побачивши кораблі з головами драконів і зміїв на носі, що неслися під червоними або смугастими вітрилами, перелякані жителі прибережних територій тікали н ховалися в найближчих лісах із домашнім скарбом і худобою. Ті, які не встигли цього зробити, гинули або ж ставали полоненими. Разом із награбованим добром їх вантажили на судна іі везли в Скандинавію. Усе, що не могли забрати із собою, вікінги знищували: худобу вбивали, оселі спалювали.

Із другої половини IX ст. набіги норманів набувають нових форм. Вікінги стають дедалі більш незалежними від своїх поселень у Скандинавії і не повертаються туди на зимівлю. Натомість вони починають споруджувати укріплення в прибережних районах Англії та Франції і використовувати їх як бази для довготрива.ііших грабіжницьких походів і захоплення земель.

Один із опорних пунктів норманів знаходився в гирлі річки Сени. Саме звідти донські вікінги періодично нападали іі плюндрували безборонні міста Північної Франції та навіть чотири рази брали в облогу Париж. Своїми набігами скандинави тероризували населення Німеччини, Іспанії та Італії.

На початку X ст. вікінги захопили частину території Північної Франції. Верховодив ними ярл Рбллон. У 911 р. французький король Кар.т III Простакуватий в обмін на мир віддав йому ці землі в ленне володіння. Так виникло фактично незалежне герцогство Нормандія.

Проте походи вікінгів мали не лише завойовницький характер. Норвезькі вікінги відкрили й колонізували Ісландію («країна льоду») і Гренландію («зелена земля. На рубежі X XI ст. Лейф Щасливий досяг берегів Північної Америки і дав назву «Віплаид» («країна винограду» ). Однак там норманам не вдалося закріпитися, тому шлях в Америку було надовго забуто. Тільки через Норманські воїни. XI ст. 500 років лля європейців Америку ще раз відкрив Христофор Колумб.

Вікінги здійснювали свої походи також у Східну Європу. У ньому напрямку переважно діяли шведи, відомі на Русі як варяги. Вони брали участь у торгово-грабіжницьких походах до Білого моря і Північної Балтики, доходили до Волги і спускалися до берегів Каспійського моря. Тут шведи торгували з арабськими купцями. Дніпром вони запливати в Чорне море і добиралися до Константинополя. Це був шлях «із варяг у греки», який згадується в давньоруських літописах.

На початку XI ст. напади вікінгів пішли па спад, а в другій половині століття припинилися.

Історична цікавинка

Наслідком варязьких походів стали тісні політичні, торгові й культурні зв'язки давньої Скандинавії з Київською Руссю. Ярослав Мудрий та інші руські князі охоче надавали притулок вигнаним зі своєї батьківщини скандинавським короля» і принцам. У Новгороді наприкінці X ст. жив норвезькіїіі король-вікінг Улав Трюпвасон. У Києві знайшов гостинний прихисток хреститель Норвегії Улав II Святий (правив до 1028 р.). На Русі виріс також його син і спадкоємець Магпус Добрий. При дворі князя Ярослава деякий час жив і норвезький король-вікінг Гаральд Суворий. Він навіть одружився з донькою Ярослава Мудрого -Єлизаветою. Після смерті Гаральда Єлизавета Ярославна вдруге вийшла заміж. На цей раз її обранцем став дамський король Свен Естрідсен. Сам Ярослав Мудрий був одружений з Інгігердою, донькою шведського короля Улава Скотко-нунга. Згодом внук Ярослава Мудрого, великий київський князь Мстислав І Володимирович, узяв за жінку шведську принцесу.