Приклад учнівської роботи з теми "Терні між зірок"
Звертаю вашу увагу на те що це лише приклад учнівської роботи, власне на мій погляд її можна подати більш ширше і розвинути до рівня наукового дослідження, а не обмежуватись загальноприйнятими стандартами
Зміст
Вступ
Зоряне небо завжди манить своєю чарівністю, загадковістю та недосяжністю. Але не все так сумно як здається...
Дивлячись в ту зоряну далечінь можна помітити "падаючі зірки" та інші об'єкти. Що ж ми знаємо про них? Так звичайно ми можемо сформулювати загальні означення, показати фото, але...
У Сонячній системі, окрім Сонця і восьми великих планет, є так звані малі тіла. Це малі планети або астероїди, комети, метеорні тіла або метеороїди і міжпланетний пил. У наш час доводиться говорити і про космічне сміття - сукупність штучних об'єктів та їхніх фрагментів у космосі, які не функціонують, але здатні пошкодити або навіть зруйнувати штучний супутник чи міжпланетні станції.
І нам цікаво знати
Чи дійсно падають зірки?
Щоб дати відповідь на це питання ми повинні з'ясувати
- Що літає між зірок?
- Чи дійсно Земля в центрі подій?
- Яка загроза з космосу?
Метеорити
Метеори́т (від грец. μετέωρος, «підвішений у повітрі») — тверде тіло небесного походження, що впало на поверхню Землі з космосу.
Астероїди
Астеро́їд або мала́ плане́та — невелике небесне тіло діаметром від 50 м до 544 км, що складається зі скельних порід або заліза та нікелю, та які мають орбіту навколо Сонця.
Комети
Коме́та — мале тіло Сонячної системи, яке обертається навколо Сонця і має так звану кому (атмосферу) і/або хвіст. Кома і хвіст комети — це наслідки випаровування ядра комети під дією сонячного випромінювання.
Увага!!! Можливе зіткнення
Вже часто вчені замислюються над можливістю зіткнення Землі з яким-небудь небесним тілом. Дослідники в цій області стверджують, що зіткнення з відносно невеликими тілами відбуваються приблизно раз в 10 років. Періодично невеликі тіла проникають крізь атмосферний шар і досягають поверхні Землі. Проте завдяки їхнім крихітним розмірам вони не є загрозою людству. Але причиною глобальної катастрофи всієї планети може стати зіткнення з об'єктом діаметром близько десяти кілометрів, що відбувається приблизно раз в мільйони років; така подія, дійсно, може стати сумною реальністю. Загальновідома одна з версій швидкого вимирання динозаврів 65 мільйонів років тому через падіння крупної комети або астероїда.
Тоді виникає питання: наскільки великі шанси у небесних тіл зіткнутися із Землею і бути причиною катастрофи? Астрономи підрахували, що понад тисяча метеоритних потоків перетинає орбіту Землі і представляє реальну загрозу життю на планеті. Метеорит - шматок позаземної речовини, що впав на поверхню Землі з космосу; дослівно - «камінь з неба». Щоденні близько 20 метеоритних потоків проходять поблизу орбіти Землі.
Цікаво, що довгий час учені не хотіли визнавати існування метеоритів. У 1803 р. (м. Егле, Франція) стався страшний «кам'яний дощ», земля була встелена осколками, подію засвідчили багато очевидців. Лише після цього вчені були вимушені погодитися, що це дійсно було «каміння з неба». Зазвичай метеорити, що потрапляють в гравітаційне поле Землі, згорають при вході в атмосферу планети і розпилюються в ній, не досягаючи поверхні Землі. Але, на жаль, так буває не завжди. Періодично невеликі метеорити все-таки проходять крізь атмосферу, досягаючи поверхні Землі, стаючи причиною катастроф. У 2003 році на індійське село впав уламок величезного боліда, промчав над південними районами країни. Палаючий метеорит масою близько 5 кг на величезній швидкості врізався в будинок, в селі почалася пожежа, постраждали люди. Спалах був настільки яскравим, що на декілька митей перетворив ніч на день.
У травні 1996 року астероїд діаметром 500 м пролетів всього в 450 тис. км. від нас, а через шість діб ще один півторакілометровий «гість» наблизився на відстань 3 млн. км.
Найбільшим із знайдених метеоритів вважається залізний метеорит Гоба (Південна Африка), вага якого оцінюється в 60 тон. До великих метеоритів також належить залізний Сіхоте-Алінський метеорит, що впав на Далекому Сході 12 лютого 1947 року. Він роздробився в атмосфері і випав залізним дощем на площі 35 кв. км.
Крім великих планет і астероїдів навколо Сонця рухаються комети - найчисленніші і найдивовижніші небесні тіла Сонячної системи. Часто їх називають «хвостатими зірками». По мірі наближення до Сонця у ядра комети утворюється довгий яскравий хвіст, який складається з газу і пилу, що відлітають з її поверхні. Зазвичай ядра комет діаметром не більше десятка кілометрів, проте хвіст комети може досягати в довжину декількох мільйонів кілометрів. Більшість комет рухаються за еліптичними орбітами, помірно або сильно витягнутим, звертаючись навколо планет або Сонця, комети повертаються, часто трохи змінюючи свою траєкторію. Коли орбіта комети перетинається з орбітою Землі, вірогідність зіткнення, природно, зростає.
В даний час астрономам відомі 50 потенційно небезпечних комет, які перетинають орбіту Землі. Поки ж за час спостережень всього 20 комет наблизилися до Землі на відстань менш ніж 15 млн. км. Ближче за всіх до Землі підійшла комета Лекселла в 1770 році - на неймовірно малу за космічними мірками відстань - 2,25 млн. км. Кінець минулого сторіччя був особливо багатий на появу яскравих комет: Хейла-Боппа, Хіякутакі, Linear S4 (1999).
Штучні супутники Землі та космічне сміття
Визначимося з термінами
Шту́чний супу́тник — об'єкт поміщений на орбіту Землі чи іншого небесного тіла зусиллям людини. Інколи називається просто супутник, однак в такому випадку слід відрізняти від природніх супутників таких як Місяць.
Космічне сміття — некеровані об'єкти антропогенного походження, що літають навколо Землі та в меншій мірі інших планет і Сонця.
За 50 років космічної ери на навколоземні орбіти і в далекий космос було виведено близько 21 тис. об'єктів загальною масою понад 5 000 т. Значна більшість із них згодом або:
- увійшли у земну атмосферу та згоріли, або впали на Землю,
- покинули навколоземний космічний простір,
- залишилися на навколоземній орбіті.
На сьогодні на навколоземних орбітах зареєстровано понад 10 000 космічних об'єктів. Це досить великі за розмірами об'єкти (більше 10 см), що занесені в каталоги, серед яких діючі супутники становлять незначну частину. Об'єктів, що мають значно менші розміри (близько 1 см) у близькому космосі налічується сотні тисяч. Загалом, серед космічних об'єктів техногенного походження лише 6% є такими, що функціонують. Решта — це космічне сміття, що вже зараз являє собою реальну загрозу діяльності людини в космосі. З часом ця загроза зростатиме.
Очевидно, що космічне сміття може бути небезпечним і для функціонування Міжнародної космічної станції (МКС), на борту якої весь час перебувають астронавти та космонавти. Засобами контролю космічного простору виявлено близько 2000 об'єктів (фрагменти ракет-носіїв, космічних апаратів тощо), які можуть бути небезпечними для МКС в разі зіткнення. Відносні швидкості таких зіткнень деколи можуть досягати 15 км/с. МКС має змогу виконати маневри, щоб унеможливити такі зіткнення. На щастя, зіткнень з масивними об'єктами ще не було.
Наприкінці 2007 року Каталог космічного сміття містив 12351 об'єктів. За даними НАСА, найбільше штучних об'єктів (4310) мають
радянське і російське походження. З них — 1361 супутник (з них близько 100 діючих), а 2949 об'єктів — ступені ракет*носіїв, розгінні блоки і їхні фрагменти. Друге місце після Росії за кількістю космічного сміття посідає США. На їхньому рахунку — 4188 об'єктів: 3115 ступенів ракет*носіїв та інших фрагментів космічної техніки, а також 1073 космічних апаратів (з яких діючих понад 400). Третє місце належить Китаю — 2631 штучний об'єкт: 2568 ступенів ракет і фрагментів космічної техніки, 63 діючих і недіючих космічних апа* ратів. На рахунку Франції 362 космічні об'єкти, Японії — 172, Індіі — 141, Європейського космічного агентства — 73. На решту космічних держав доводиться 474 орбітальні космічні об'єкти, з яких — 386 діючих і недіючих супутників, 88 ступенів ракет-носіїв, розгінних блоків і фрагментів космічної техніки.
Методи боротьби із космічним сміттям
Зважаючи на сучасний рівень засміченості навколоземного простору, слід застосувати концепції прямого і непрямого захисту. Захист від частинок розміром 0,1-1 см може здійснюватися шляхом застосування екранних конструкцій. Захист від частинок розміром більше 1 см може здійснюватися шляхом вживання спеціальних заходів при проектуванні космічних апаратів, а саме: розташуванні життєво важливих систем в так званих мертвих зонах щодо напряму удару потоком сміття. Що стосується екранних конструкцій, то вони бувають різного типу: це і прості однокульові виносні екрани, що розміщуються перед корпусом апарата, і складні багатокульові конструкції з металу і кераміки. Саме такий захист передбачений для орбітального модуля ЄКА “Columbus”, пристикованого до МКС. Орієнтуючи космічний корабель, космонавти можуть використовувати і його як екранний захист (така практика застосовувалася на ОКС “Мир”). Для кораблів серії “шатл” орбітальний ступінь орієнтується таким чином, щоб його хвостова частина була повернена в напрямі руху. Разом із тим, роботи у відкритому космосі від* буваються так, щоб космонавти були захищені корпусом станції. Одним із найважливіших заходів зі зменшення засміченості є інформування про небезпеки, пов'язані із забрудненістю, і про численні джерела утворення космічного сміття. Економічно виправданим є застосування заходів зі зменшення забруднення на ранніх стадіях конструювання КА. Проблема зіткнень і вибухів пов'язана із неконтрольованими запусками. Для її вирішення треба встановити конт* роль за матеріалами, технологіями виробництва і запуску. Щоб уникнути зіткнень КА, результатом якого є поява габаритних шматків космічного сміття, доцільно використовувати прогнозовані розрахунки для встанов* лення безпечних стартових вікон запуску, що виключають перетин траєкторії польоту космічного апарата з іншими супутниками і пілотованими космічними кораблями.
Цікаво або їжа для розуму
Блог спостереження за зоряним небом
[[]]
