Відмінності між версіями «Учнівська вікі-стаття «Освіта в давньоруських школах»»

Версія за 14:57, 14 лютого 2014

Назва проекту

«Країна книжок і літописів»

Автори проекту

Група учнів 7 класу

Тема дослідження

Освіта в давньоруських школах

Проблема дослідження

Якою є освіта в давньоруських школах ?

Гіпотеза дослідження

Часи Київської Русі слугували «великою сходинкою» у розвитку сучасної культури суспільства

Мета дослідження

Мета дослідження полягає у вивченні впливу освіти на розвиток культури та комплексному аналізі розвитку шкільництва Київської Русі в період роздробленості

Результати дослідження

Нами був проведений комплексний аналіз освіти в давньоруських школах Завдяки опрацювання джерел та літератури. В результаті аналізу ми з’ясували наступне:

• Існування писемності на Русі в язичницький період, очевидно, підтримувалось як індивідуальним, так і груповим навчанням грамоти. Групове навчання було зародковою формою шкіл, які з’являються з винайденням буквенно-звукової системи письма. До прийняття християнства перші школи були двох типів:

– язичницькі школи, які задовольняють потреби язичницької верхівки; – християнські школи. Відомо, що християнство проникає на Русь задовго до його офіційного запровадження.

• Розвиткові освіти і шкільництва на Русі сприяло запровадження християнства. Воно прилучило Русь до античної культури і науки, зблизило її з багатьма країнами Європи.

Перше офіційне свідчення про появу шкіл на Русі датується 988 р. і пов’язане воно з хрещенням Русі. У "Повісті временних літ" вказується, що князь Володимир відкрив у Києві при Десятинній церкві школу "книжного вчення". Хрещення Русі і розповсюдження грамотності через шкільне навчання були ланками однієї політики князя Володимира, який бажав укріплення держави, і тому прагнув підготувати грамотних людей, передусім, для дер-жавного апарату, які б могли уміло вести внутрішню і зовнішню політику. З іншої сторони, і християнська церква була зацікавлена у підготовці освічених людей – ідеологів нової релігії. Та й рівень розвитку ремесла і торгівлі вимагав грамотних людей. Слід відзначити заслугу християнської церкви у поширенні шкільництва на Русі. Саме вона принесла сюди традицію шкільної освіти, якої на Русі не було.

• На ХI ст., коли припадає період розквіту Київської Русі, тут склалася така система шкіл і виховання: школи "книжного вчення", монастирські школи, школи грамоти, кормильство, жіночі школи.

1. Школи "книжного вчення" – школи підвищеного типу. Як правило, тут викладалося "сім вільних мистецтв". Особливістю таких шкіл було те, що навчання здійснювалось за привнесеною християнством книжною систе¬мою, де головною була робота з книгою, з текстом. А це розширювало рамки пізнання і можливості освіти.

Ці школи готували своїх вихованців до діяльності у різних сферах дер-жавного, культурного та церковного життя. Прикладом шкіл "книжного вчення" були школа Володимира (988 р.), двірцева школа Ярослава Муд¬рого (1037 р.) і ін. Остання існувала при Софійському соборі і мала між¬на¬родне значення. Це була школа підвищеного типу, тут велося перепису¬вання книг, а також готувалися писарі і перекладачі для цієї справи. В ній було започатковано першу на Русі бібліотеку, яка стала дуже відомою.

1. Монастирські школи запроваджувались з ХI ст. при монастирях згідно Студитського статуту, який вимагав, щоб монахи жили в гуртожитках і навчалися грамоти. Спочатку існували тільки закриті монастирські школи, їх відвідували новоприйняті монахи. Такі школи функціонували лише в період навчання останніх. Навчання носило індивідуальний характер.

У деяких монастирях існували школи підвищеного типу. Такою була школа в Києво-Печерському монастирі (1068 р.). Вона давала богословську освіту, яка досягала рівня візантійської духовної патріаршої академії. Школа відома своєю бібліотекою. Києво-Печерський монастир став центром руського літописання, був постачальником книжкової продукції у всій Київській Русі. Головне завдання монастирських шкіл полягало в суворому аске¬тичному вихованні, зміст якого зводився до формування в ченців покори, терпіння, відмови від радощів земного життя. З ХII ст. за ініціативою князя Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.) в Галицько-Волинському князівстві запроваджуються перші відкриті монастирські школи для населення.

1. Школи грамоти існували переважно в містах (в село грамота не про-никала). Тут вчились діти бояр, посадників, купців, лихварів, заможних ремісників. Утримувались такі школи на кошти батьків, тому для бідного населення були недоступні. Вивчали читання, письмо, лічбу і хоровий спів. Під час занять учитель працював з кожним учнем окремо або з невеликою групою учнів (8-10 чол.).
2. Кормильство – форма домашнього виховання дітей феодальної знаті. Князі підбирали для малолітніх княжичів (віком 5-7 років) кормильців з числа воєвод і знатних бояр, що жили в окремих волостях. Княжич не тільки там виховувався, але й княжив. Кормильці були і як наставники, і як управителі. Кормильство передбачало не лише військово-фізичне виховання, але й орієнтувалось на високий рівень освіти. Князі володіли 5-6 іноземними мовами.

Розсаджування київськими князями своїх дітей по містах і областях спочатку сприяло консолідації східнослов’янських земель. Але згодом виявились його негативні наслідки: батьки погано знали дітей, брати не знали один одного, що посилювало міжусобиці; високий статус кормильців давав їм змогу втручатися в родинні суперечки князя, в політичні інтриги і придворні змови. Починаючи з ХIII ст. кормильці заміняються дядьками – високоосві-ченими людьми (вперше термін зустрічається 1202 р.). Вони ставали домаш-німи вчителями. На зміну кормильству приходять елементи гувернерства.

1. Жіночі школи. Прикладом таких шкіл є жіноча школа, відкрита Ганною Всеволодівною (сестрою Володимира Мономаха) при Андріївській церкві у Києві (1086 р.). Пізніше такі школи були відкриті в Суздалі, Полоцьку та інших містах. Ряд джерел засвідчують високу освіченість жінок, особливо у князівських верхах. Це піднімало престиж Київської Русі в очах Європи.

• Більшість дітей, передусім, простих людей виховувались у сім’ї. Їх вчили сільськогосподарської праці та іншій домашній роботі. Дітей могли віддавати якомусь майстрові для вивчення ремесла. Там вони інколи могли вивчати грамоту та хоровий спів.

За порівняно короткий час (ХI-ХII ст.) Київська Русь досягла надзвичайно великих успіхів у поширенні грамотності та шкіл і за станом освіти не поступалася західноєвропейським країнам. Прикладом цьому є двірцева школа Ярослава Мудрого. Причинами, які сприяли розпов¬сюдженню грамотності й шкільництва на Русі, були: – про освіту турбувалася не лише і не стільки церква, а й князівська (світська) влада; – навчання в школах проводилось рідною мовою (слов’янською); – з Болгарії проникала і поширювалась кирило-мефодіївська писемна традиція (Русь приступила до шкільної освіти не на голому місці, а маючи вже багато болгарських перекладів літератури на слов’янську мову); – існувала самоосвіта, майже невідома на Заході того часу; – школа була відкрита для широких мас, хоч мова про всеобуч не йде; – школа в Київській Русі була доступна для дівчат; – давньоруські школи за своєю організацією були більш демократичними, тут дисципліна мала більш м’який характер, ніж у західноєвропейських школах.

Висновки

Дослідження культури Київської Русі ІХ-ХІІІ ст. мають велике значення для вдосконалення та розвитку культури сьогодення. Освіта того часу була під владою держави та церкви. Школи мали на меті виховати освічених людей і державних діячів. В Київській Русі, як і зараз, існувало приватне навчання. Тут видатною подією було заснування бібліотек у Софії Київській. У давньоруських школах і бібліотеках виховувалось багато видатних літописців і літераторів, богословів і філософів, публіцистів. Імена деяких із них за умов, коли авторству не надавалося такого значення, як пізніше, дивом збереглися до наших днів. Це літописці Никон Великий, Іоанн, Нестор, Сільвестр та інші. У справах освіти на Русі роль Софії Київської важко переоцінити. Книги, які виходили із її стін, служили основою для створення наукових бібліотек. У великих монастирях за прикладом Софії Київської виникали свої майстерні по переписуванню книг, що разом з бібліотеками стали базою для розвитку писемності, літератури та взагалі освіти того часу, що стало основою сучасної освіти. На Русі широкого розповсюдження набуло освоєння знань в галузі фізичних та хімічних властивостей матеріалів, набуло розповсюдження математичних і астрономічних знань, що слугувало базою для розвитку у сучасності усіх наук. Таким чином,часи Київської Русі слугували «великою сходинкою» у розвитку сучасної культури суспільства.

Корисні ресурси

Ізборник

Всеукраїнський клуб істориків

Інститут історії України НАН України

Українська історична бібліотека

Історичний факультет є ровесником Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Інші ресурси 1. Греков Б.Д. Київська Русь. – М., 1953. – 351

2. Замалеев А.Ф., Зоу В.А. Мислители Киевськой Руси. – К.: Изд-во при Киев. ун-те, 1981. – 159

3. Історія Української культури./За ред. С.М. Клапчука, В.Ф. Остафійчука. – К, 2000. – 606

4 Історія україни: Підручник для 7 класу загальноосвітніх навчальних закладів/ Ю. Свідерський, Т. Ладиченко, Н. Ромашин. – Київ: Грамота, 2007. – 272 с.

6. Толочко П. Київська Русь. – К.: Абрис. – 360