Версія за 10:25, 22 серпня 2013

Назва проекту

Світ української міфології (за творчістю Ігоря-Богдана Антонича)

Автори проекту

Група учнів 11 класу "Пошуковці"

Тема дослідження

Світ укаїнськох міфології у віршах Ігоря-Богдана Антонича.

Проблема дослідження

Як знання про минуле допомагає у сьогоденні?

Гіпотеза дослідження

Це допомагає зрозуміти сутність людини.

Мета дослідження

Метою дослідження є показ творчості Ігоря-Богдана Антонича через призму української міфології, щоб спонукати учнів розуміти й бачити прекрасне.

Результати дослідження

Як відомо, Антонич народився на Лемківщині, у прадавньому краю язичеських вірувань, де земля, небо, ліси зберігають "казкові" звичаї і традиції, а люди, пам'ятаючи їх, живуть за законами добра, краси й справедливості, у гармонії й єдності з природою. Про що сам поет писав: "Антонич така сама частина природи, як трава, вільхи, зозулі, лисиці тощо, частина органічно зв'язана з загальним біологічним ростом". Тому у житті його найбільше приваблювали взаємини людини й природи. "А до світогляду митця ставився досить скептично, — зауважує Павлина Дунай у своїй розповіді "Поетичний космос Богдана-Ігоря Антонича". Для нього "далеко важливіші: творча індивідуальність, світовідчування, світосприйняття...", бо, за словами поета, "світогляд належить до царини розуму, це вартість інтелектуальна, це завжди якась система думок, "поглядів", якась більш або менш оформлена система розуміння дійсності. У той час, як велика творчість родилась завжди у великих емоціях" (2, с.1).

А ще в житті й побуті лемків органічно з'єдналися поганські традиції з християнськими обрядами. І для Б.-І. Антонича таке соціальне оточення було природним. "Він всотував його так само невимушено, як дихав гірським повітрям". Зростаючи серед буйства природи, захоплюючись розкішшю довколишнього світу, він і себе зараховує до всього живого й "біопоетичного", урівнює в правах:

Росте Антонич, і росте трава, і зеленіють кучеряві вільхи.

Тому й природу сприймає олюднено й персоніфіковано, свідченням чого стане його поезія.

Окрім цього, його єство всотувало духовну велич рідного народу, що творилася (формувалася) природним поєднанням "поганських капищ і храмом Божим". Таким чином, рідна земля і природа, багатий духовний світ горян виплекали людину, особистість, поета, "над неабияким інтелектом якого панували чуття. Причому настільки загострені, що могли передавитися фізично. У поезії це виявилося у формі екстатичного (виражаючи екстаз — найвищий ступінь захоплення) самовираження.

А ще він володів здатністю через міфи, які добре знав завдяки елітарній освіті, проникати в прадавні часові пласти, відчувати їх й духовно жити серед них. Час у нього набуває рис вічності, і своє особисте життя він сприймає як ілюстрацію до еволюції всього живого

Висновки

Корисні ресурси