Відмінності між версіями «Учні створюють вікі-статтю (1 гр.)»

Версія за 13:10, 18 червня 2013

Назва проекту

„Мудрість, що йде із глибини віків”

Автори проекту

Група учнів 6 класу, 1 гр.

Тема дослідження

„Розвиток байкарського жанру в літературі античності та доби Відродження”.

Проблема дослідження

Антична байка як основа розвитку байкарського жанру доби Відродження та в світовій літературі.

Гіпотеза дослідження

Розквіт жанру байки у творах світової літератури був можливим завдяки добі античності та розвитку байки в цей період.

Мета дослідження

Розкрити розвиток байкарського жанру в літературі античності та доби Відродження, поняття „мандрівний сюжет байки”, показати особливості байок в зазначені періоди.

Результати дослідження

Байка є найдавнішим жанром у світовій літературі. Вона виникла ще в античності задовго до виникнення писемності. У „невеличких розповідях” зображувалися різні тварини: вовки, ведмеді, лисиці, могутні леви, ягнята та інші. Однак в образах тварин розкриваються такі людські риси, як: жорстокість (на прикладі образу вовка), незграбність (ведмідь), хитрість (лисиця), могутність, владність (лев), слабкість, беззахисність (ягня) та інші. Відтак вбачаємо застосування такого прийому, як алегорія: від грецького „іносказання” – художнє зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних характеристик осіб, явищ і предметів[1], [2]. Байки створювалися народом і передавалася із уст в уста. Відтак виникли подібні сюжети в різних народів. Подібність, тем, сюжетів, героїв у байках сприяла появі такого поняття, як „мандрівний сюжет”. У пізніші часи байка набуває літературної форми. Першим автором літературної байки є давньогрецький байкар Езоп. Він створював байки в прозовій формі. Байка обов’язково містила мораль, що знаходилася в кінці твору. Однак автор не давав ніяких порад. Висновки повинна була зробити людина сама. Після Езопа відомим байкарем був давньогрецький байкар Федр. Отримавши освіту, стає шкільним учителем-граматиком. Починає писати байки, наслідуючи Езопа. Пізніше створює власні байки, в яких зображує соціальний устрій. Якщо порівняти байки Федра з езопівськими, то можна помітити, що Федр, на відміну від Езопа, менше приділяє уваги зображенню тварин, але більшу увагу зосереджує на людях, розкриваючи їхні вади. Ще однією особливістю байок Федра є та, що він надає значущості моралі (для Езопа важливішим був сюжет, дія), а дія майже відсутня. Мораль, на відміну від байок Езопа, міститься не лише в кінці твору. Вона може бути у будь-якій частині байки. Найчастіше автор вкладає мораль в уста своїх героїв. У творчості байкаря знаходять відображення такі теми, як невдоволення діями правителів, співчуття рабам, розкриття соціальних проблем, невдоволення діями тих, хто користується працею інших. У римській літературі всі жанри грецької літератури були засвоєні та застосовувалися авторами. Однак байка залишилися поза увагою. Заслуга Федра полягає в тому, що він розвинув жанр байки, збагатив її новими самобутніми сюжетами, розширив мораль, надавши їй змісту порад, настанов, упереджень[3]. Бабрій – ще один представник байкарського жанру, останній байкар доби античності. У своїй творчості опирався на традиції байкарського жанру, започатковані Езопом. Значне місце у творчості посідають байки, перероблені з езопівських творів, такі, як: „Хворий олень”, „Лисиця та олень”, „Вовк та журавель” тощо та Федра. Переважно використовував їхні сюжети. Серед власних байок відзначаються байки на сучасні поетові теми. Відомою є книга автора „Байки”, що вийшла у десяти книгах. Байки користувалися особливою популярністю як серед простого люду, так і серед правителів Римської імперії[4]. Серед найвідоміших людей доби Відродження, які створювали байки, можна назвати видатного італійського вченого, дослідника, винахідника, архітектора і художника Леонардо да Вінчі. У своїх байках він застосовує розповідну форму. Для Леонардо да Вінчі головним є не мораль, а опис події. Мораль людина робить сама. У байках міститься багато виразів, що стали крилатими [5]. Жан де Лафонтен – поет, байкар, засновник нового жанру байки, такого, як байка-драма. Перші шість книг байок – „Байки Езопа, завіршовані Лафонтеном”. Лафонтен зображує суспільство, розкриває вади людей, показує моральні якості людини. Назви байок переважно складаються із двох слів, об’єднаних сполучником і. У назв іміститься вказівка на звірів або рослини. Уперше в байки вводиться людина. Події, зображені в байках, показані завдяки людині. Особливостями байок Лафонтена були також такі: простота викладу, доступність, зрозумілість змісту як високопоставленим особам, так і простим людям, уведення в байки діалогу, віршована форма. Байки Лафонтена нагадують невеличкі розповіді: в них є експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація та розв'язка. Тому байки Лафонтена названі „невеличкими драмами”. Поет збагатив байки простою народною мовою. До Лафонтена байка вважалася „низьким” жанром, написаним для простого люду. Лафонтен підносить байку. Завдяки байкареві байка стає як простонародним жанром, так і світським. Байки Лафонтена надихнули українських поетів на створення самобутніх творів, яким вони додали національного колориту. Творчість Лафонтена надихнула Л. Глібова на створення оригінальних байок. Серед поетів і байкарів назвемо І. Котляревського, Я. Вільшенка, М. Терещенка, М. Годованця, І. Світличного, В. Ткаченка та інших[6].

Висновки

Починаючи від Езопа, байка набуває значущості як жанр літератури. Байки Езопа, Федра, Бабрія поклали початок розвитку байки у світовій літературі. Серед відомих людей світу, які створювали байки, можемо назвати: італійського вченого доби Відродження Леонардо да Вінчі, французького поета, байкаря, родоначальника нового виду байки в світовій літературі Жана де Лафонтена, німецького письменника-драматурга, засновника німецької класичної літератури Ґо́тгольда Ефраїма Лессінґа, польського поета, публіциста, драматурга епохи Просвітництва Ігнаци Красицького, українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога Григорія Савича Сковороду, російського байкаря Івана Андрійовича Крилова. Серед поетів ХІХ століття варто назвати П. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, Є. Гребінку. Найвідомішими поетами цього періоду були Л. Глібов та І. Франко. У ХХ столітті до жанру байки зверталися Борис Грінченко, Михайло Козоріс, Сергій Пилипенко, Володимир Ярошенко, Василь Еллан-Блакитний, Микита Годованець, Валер’ян Поліщук, Степан Олійник, Анатолій Косматенко, Павло Глазовий, Петро Красюк. Байка пройшла крізь віки й дійшла до нашого часу. Багато висловів із байок стали крилатими та знаходять відображення у мовленні.

Корисні ресурси