Відмінності між версіями «Учнівська вікі-стаття на тему: "Господарство Запорізької Січі"»

Версія за 16:26, 29 грудня 2013

Назва проекту

Запорізька січ - козацька республіка

Автори проекту

група "Господарники"

Тема дослідження

Заняття, побут, торгові відносини козаків

Проблема дослідження

Гіпотеза дослідження

Мета дослідження

Результати дослідження

Економіка Запорізької Січі складалася з двох секторів: колективно-січового та індивідуально-паланкового.

Січове господарство поділялося на загальносічове та курінне.

На цьому рівні товариство працювало разом, усім військом чи окремими куренями. Кожен курінь мав майно і доходи, що не належали Кошеві як центральному запорізькому урядові. У Січі зосереджувалось виробництво військового спорядження, возів, човнів, одягу та взуття, велись будівельні та фортифікаційні роботи. Кіш також утримував загальновійськові табуни коней, череди худоби, отари овець і торгував ними.

Індивідуально-трудовою діяльністю на приватному рівні запорожці займалися в паланках.

Найважливішим промислом на Січі було рибальство - одне з джерел прожитку й багатства запорожців. Ікру, рибу, свіжу та солену в бочках, козаки вивозили на продаж. Це становило велику вигоду, адже делікатесна риба коштувала дорого.

Поширеними були бджільництво й полювання на хутрового звіра: лисиць, бобрів, куниць, вовків. Рибальство, бджільництво й мисливство тривалий час залишались головними засобами існування й джерелами запорізького багатства.

Землеробство на Запорожжі довго відігравало другорядну роль, першорядна належала скотарству. Запорожці розводили коней, овець, велику рогату худобу.

Військо володіло землею, яка належала всім і кожному, зарахованому до війська. Загальнокозаче володіння землею не виключало індивідуального землекористування членів війська, які належали до січового товариства й паланкового, здебільшого, одруженого козацтва. Кожен запорожець міг претендувати на землю там, де хотів, де встигав першим і скільки брався її обробити. З часом дозвіл поставити млин, заснувати хутір надавався вже за ордером Коша або паланкового полковника.

Право власності на здобич, отриману на війні, обмежувалось звичаєм. Перед походом кожний запорожець присягав, що не затаїть воєнної здобичі, а віддасть її всю для поділу на користь війську, курінному товариству, січовій церкві.

З часом у Запорожжі почався процес переродження загальнокозацької власності, що була у спільному нерозподільному користуванні всього війська, в її протилежність - приватну власність. Про повагу до власності як суттєвої риси економічної свідомості запорожців свідчить наявність суворих покарань за злочин проти власності. Злодійство поміж козаками, посягання на січове майно розбійництво й пограбування своїх каралося "на горло", прирівнюючись до порушення військових законів.

Торгівля і фінанси Запорізької Січі визначались особливостями її господарства.

Розвитку торгівлі сприяло вигідне географічне положення й гідрогеографічне місцезнаходження Запорожжя. Внутрішня торгівля обмежувалась продуктами харчування й предметами побутового вжитку. Попит на ці товари забезпечувався місцевим виробництвом й кустарними ремеслами. Найбільш розвиненою була зовнішня торгівля. Наприклад, купці з Запорожжя перепродували в Крим хліб, тютюн, полотно, що закуплялось у Гетьманщині. У Туреччину і Крим мануфактурні товари з Росії завозили, а з Запоріжжя вивозили хутро, шкури, масло, рибу та ікру. Важливою статтею Запорозького експорту були відмінної породи коні, які постачались на замовлення в Росію, Польщу, Крим.

У Січі існувало право вільного продажу спиртних напоїв, якими в Січі міг торгувати кожний, хто заплатив збір у військову скарбницю. Високоякісна і дешева горілка ввозилася також на Січ з Гетьманщини. На січовому базарі рівень ціни на горілку регулював Кіш і порушувати ціновий ліміт не міг ніхто. Таким чином, можна зробити висновок, що Запорізька Січ значною мірою забезпечувалась продукцією власних промислів і господарювання, а маючи надлишок одних благ і недостачу інших, вела активну зовнішню торгівлю. За відсутності приватної власності на землю на Запорожжі не заборонялась і не обмежувалась рухома приватна власність.

Фінансова система Запорізької Січі сформувалася під впливом бюджетно-фіскальних інститутів польської, київської й литовської доби в Україні. На зразок скарбниці Литовського князівства в Запорізькій Січі скарб був сховищем не лише грошей, а й різних цінностей, які находили в розпорядження Коша. Скарб слугував також архівом та складом військових клейнодів і оздоб, виконував роль арсеналу, де зберігалися бойові припаси і зброя.

Січовий скарб функціонував як касовий центр виконання запорізького бюджету, тобто як державна скарбниця, до якої стікалися доходи. До службових обов'язків січового скарбника - шафара - належало:

• приймання доходів;
• видача грошей та речей;
• ведення обліку касових сум і матеріальних цінностей;
• складання звітів кошовому та козацькій Раді.

Шафар виконував обов'язки державного казначея та інтенданта. До складу скарбової старшини входили два шафари, два підшафарії та кантаржей (хранитель мір і ваги) з невеликим штатом канцеляристів.

Дохідні статті бюджету Запорізької Січі

Висновки

Корисні ресурси

господарство Запорізької Січі

Створення таблиць